Главная
Популярная публикация
Научная публикация
Случайная публикация
Обратная связь
ТОР 5 статей:
Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия
Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века
Ценовые и неценовые факторы
Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка
Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы
КАТЕГОРИИ:
|
Східні вчення про буття та людину
Стародавній Китай
| «Книга про внутрішнє»,
| Гуманність (Жень) – моральний принцип, що
визначає відносини між людьми як в суспільстві, так і в сім’ї.
Дао – це вихідна основа буття, що безпосередньо спрямовує поведінку людини.
Значні досягнення в медицині: джерела Інь та Янь (жіноче та чоловіче), 5 стихій (5 внутрішніх
органів та 5 органів чуття) та різноманітні види енергії – Ці(повітряно подібний початок, який виконує психічні функції, він надає
людині дар мови та рухає думками). Вважали, що думки локалізувалися у серці, а почуття у печінці.
Від медиків пішло вчення про темпераменти:
1) з переважанням жовчі (чи крові): сильний, хоробрий, схожий з тигром;
2) з переважанням Ці: неврівноважений, рухливий, схожий з мавпою;
3) з переважанням слизу: повільний, малорухливий, схожий з черепахою.
| Головні ідеї китайської психології – гуманність, доброта і щирість. Але китайці не обійшли своєю увагою і такі важливі теми
світової психології як почуття (чуттєвість, чутливість), самосвідомість, моральна поведінка, сприйняття і уява (уявлення).
Надають також велике значення почуттям, які, на думку китайських мудреців, належать і зовнішньому світу.
| Кун-Фу-Цзи (Конфуцій) (551 – 479 рр. до н.е.)
Конфуціанство
| «Книга про шанування батьків»
| Збереження традицій, дотримання ритуалів, досягнення стану середини (шана у відношенні до батьків), стану гармонії, розквіту всього існуючого.
Людина не народжується зі
знаннями, вона їх отримує в результаті навчання.
Утримувався від чотирьох речей:
1) не вдавався до пустих роздумів;
2) не був категоричний у своїх судженнях;
3) не виявляв впертості;
4) не думав про себе особисто.
Головну роль відводив етикету – правилам благопристойності в різних життєвих ситуація.
| Лао-Цзи (579 – 499 рр. до н.е.)
| «Книга про Дао і Де»
| Теорія нероблення – має своєю метою досягнення спокою. Утримання від змін,
від володіння речами, знецінення вольових зусиль, пропагування безпристрасності, повернення до Дао робить людину досконалою,
справедливою, благородною.
| Сюнь-Цзи (приб. 298-238 рр. до н.е.)
| «Нова книга Сунь Цина» («Сунь Цін синьшу»)
| Заперечення вродженості таких позитивних моральних якостей, як співпереживання,
скромність та ін. Вважав, що людина від природи зла, а доброта – це продукт виховання, якщо було б навпаки, то людей не треба було б виховувати, для чого
прагнути до того, що вже є в утобі. Характер людини схожий до глечика, що виробляється майстром з глини.
| Мо-Цзи (480-400 рр. або 475-395 рр. до н.е.)
| «Канон»
| Категорії Гу (причина) та Аей (подібність, аналогія). Твердить, що на основі
минулого пізнаємо майбутнє, на основі ясного пізнаємо приховане.
Справжні знання – це тільки одержані в процесі
практичної діяльності.
Речі, які існують навколо нас, мають об’єктивний характер і незалежні від нашої свідомості. Людська
свідомість виникає в результаті діяльності органів відчуття та мислення.
| Стародавня Індія
|
| Метою самовдосконалення було володіння душею і тілом, що передбачало опору на детально розкриті психологічні механізми. Вдосконалення має остаточною метою злиття з вищим буттям – Брахманом, якого можна досягти важким подоланням своєї природи, спрямованої до чуттєвого світу.
Провідна лінія в психології Стародавньої Індії – вчинок як
оволодіння тілом і духом для досягнення стану нірвани.
Проблема душі як етична.
Учіння: Джайнізм вважав тіло джерелом неволі душі. Буддизм заперечував душу як особливу сутність: психічне – потік неповторних миттєвостей, змінюючих один одного станів.
| Питання
про ілюзії сприймання, галюцинації, сновидіння, а також
можливості особливого, надчуттєвого сприймання, що вивчалося
Йогою. Сновидіння є не що інше, як свого роду галюцинації, що
представляють оживлення підсвідомих вражень, що викликані
попереднім сприйманням.
Найбільшим предметом роздумів у індусів було поняття «Я»,
в його різних формах: як можливого пізнання суб’єктом діяльності.
власного розуму, усвідомлюється при сприйманні тільки об’єкт чи
також сам психічний акт, чи відповідає свідомість самосвідомості,
досліджується «Я» безпосередньо чи через його прояви у мисленні,
почутті.
| Школа Буддизму
Будда Шакьямуні (принц ідхартха
Гуатама, 566-476 рр. до н.е.)
|
| Ядро поглядів складає чотири благородних істини:
1) істина страждання;
2) істина причини;
3) істина звільнення;
4) істина шляху.
| Веданта
| Суб’єктивно-ідеалістичні тенденції. Істинне Я – це не тіло, не суб’єкт як носій вражень у стані неспання чи уві сні, а особлива інтуїтивна свідомість. В ньому суб’єкт і об’єкт, зовнішнє та внутрішнє не відрізняються.
| Йога
| Для досягнення істинного пізнання необхідно подавити всі види психічної іяльності, що його затемняють. Йога виробила систему прийомів (так званий 8-річний шлях), що включала спочатку регуляцію тілесних функцій (поза, дихання та ін.), а потім і внутрішніх психічних актів – увагу і мислення. Прагнення вирішити етичні питання визначало великий інтерес до психології індивіда. Розроблялися спеціальні прийоми розрізнення психічних станів і навіть керування ними.
| Ньяікі
| Ідея нерозривного зв’язку органу пізнання з об’єктом пізнання. Ці теорії розглядали декілька форм зв’язку органа відчуття з об’єктом.
3 способи сприймання: Перший спосіб – споглядання загального; другий спосіб –
асоціація (зорове сприймання сандалового дерева викликає спілкування з його запахом), третій спосіб – йогівське сприймання. Пізнавальний акт тлумачився як такий, що не тільки спрямований на яку-небудь об’єктивну сферу, але й не відокремлений від неї. Те, що пізнається може з’явитися тільки разом з вкладеним у нього пізнаваємим.
2 форми сприймання: 1) невизначене (нірвікалпа); 2) визначене (савікалпа). Перше – чисто сенсорне, що дає безпосереднє уявлення про предмет при його контакті з органом, друге – розчленоване, що втілюється у мовних структурах.
|
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|