ТОР 5 статей:
Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия
Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века
Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка
Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы
КАТЕГОРИИ:
- Археология
- Архитектура
- Астрономия
- Аудит
- Биология
- Ботаника
- Бухгалтерский учёт
- Войное дело
- Генетика
- География
- Геология
- Дизайн
- Искусство
- История
- Кино
- Кулинария
- Культура
- Литература
- Математика
- Медицина
- Металлургия
- Мифология
- Музыка
- Психология
- Религия
- Спорт
- Строительство
- Техника
- Транспорт
- Туризм
- Усадьба
- Физика
- Фотография
- Химия
- Экология
- Электричество
- Электроника
- Энергетика
Східні вчення про буття та людину
| Стародавній Китай | «Книга про внутрішнє», | Гуманність (Жень) – моральний принцип, що визначає відносини між людьми як в суспільстві, так і в сім’ї. Дао – це вихідна основа буття, що безпосередньо спрямовує поведінку людини. Значні досягнення в медицині: джерела Інь та Янь (жіноче та чоловіче), 5 стихій (5 внутрішніх органів та 5 органів чуття) та різноманітні види енергії – Ці(повітряно подібний початок, який виконує психічні функції, він надає людині дар мови та рухає думками). Вважали, що думки локалізувалися у серці, а почуття у печінці. Від медиків пішло вчення про темпераменти: 1) з переважанням жовчі (чи крові): сильний, хоробрий, схожий з тигром; 2) з переважанням Ці: неврівноважений, рухливий, схожий з мавпою; 3) з переважанням слизу: повільний, малорухливий, схожий з черепахою. | Головні ідеї китайської психології – гуманність, доброта і щирість. Але китайці не обійшли своєю увагою і такі важливі теми світової психології як почуття (чуттєвість, чутливість), самосвідомість, моральна поведінка, сприйняття і уява (уявлення). Надають також велике значення почуттям, які, на думку китайських мудреців, належать і зовнішньому світу. |
| Кун-Фу-Цзи (Конфуцій) (551 – 479 рр. до н.е.) Конфуціанство | «Книга про шанування батьків» | Збереження традицій, дотримання ритуалів, досягнення стану середини (шана у відношенні до батьків), стану гармонії, розквіту всього існуючого. Людина не народжується зі знаннями, вона їх отримує в результаті навчання. Утримувався від чотирьох речей: 1) не вдавався до пустих роздумів; 2) не був категоричний у своїх судженнях; 3) не виявляв впертості; 4) не думав про себе особисто. Головну роль відводив етикету – правилам благопристойності в різних життєвих ситуація. | |
| Лао-Цзи (579 – 499 рр. до н.е.) | «Книга про Дао і Де» | Теорія нероблення – має своєю метою досягнення спокою. Утримання від змін, від володіння речами, знецінення вольових зусиль, пропагування безпристрасності, повернення до Дао робить людину досконалою, справедливою, благородною. | |
| Сюнь-Цзи (приб. 298-238 рр. до н.е.) | «Нова книга Сунь Цина» («Сунь Цін синьшу») | Заперечення вродженості таких позитивних моральних якостей, як співпереживання, скромність та ін. Вважав, що людина від природи зла, а доброта – це продукт виховання, якщо було б навпаки, то людей не треба було б виховувати, для чого прагнути до того, що вже є в утобі. Характер людини схожий до глечика, що виробляється майстром з глини. | |
| Мо-Цзи (480-400 рр. або 475-395 рр. до н.е.) | «Канон» | Категорії Гу (причина) та Аей (подібність, аналогія). Твердить, що на основі минулого пізнаємо майбутнє, на основі ясного пізнаємо приховане. Справжні знання – це тільки одержані в процесі практичної діяльності. Речі, які існують навколо нас, мають об’єктивний характер і незалежні від нашої свідомості. Людська свідомість виникає в результаті діяльності органів відчуття та мислення. | |
| Стародавня Індія | Метою самовдосконалення було володіння душею і тілом, що передбачало опору на детально розкриті психологічні механізми. Вдосконалення має остаточною метою злиття з вищим буттям – Брахманом, якого можна досягти важким подоланням своєї природи, спрямованої до чуттєвого світу. Провідна лінія в психології Стародавньої Індії – вчинок як оволодіння тілом і духом для досягнення стану нірвани. Проблема душі як етична. Учіння: Джайнізм вважав тіло джерелом неволі душі. Буддизм заперечував душу як особливу сутність: психічне – потік неповторних миттєвостей, змінюючих один одного станів. | Питання про ілюзії сприймання, галюцинації, сновидіння, а також можливості особливого, надчуттєвого сприймання, що вивчалося Йогою. Сновидіння є не що інше, як свого роду галюцинації, що представляють оживлення підсвідомих вражень, що викликані попереднім сприйманням. Найбільшим предметом роздумів у індусів було поняття «Я», в його різних формах: як можливого пізнання суб’єктом діяльності. власного розуму, усвідомлюється при сприйманні тільки об’єкт чи також сам психічний акт, чи відповідає свідомість самосвідомості, досліджується «Я» безпосередньо чи через його прояви у мисленні, почутті. | |
| Школа Буддизму Будда Шакьямуні (принц ідхартха Гуатама, 566-476 рр. до н.е.) | Ядро поглядів складає чотири благородних істини: 1) істина страждання; 2) істина причини; 3) істина звільнення; 4) істина шляху. | ||
| Веданта | Суб’єктивно-ідеалістичні тенденції. Істинне Я – це не тіло, не суб’єкт як носій вражень у стані неспання чи уві сні, а особлива інтуїтивна свідомість. В ньому суб’єкт і об’єкт, зовнішнє та внутрішнє не відрізняються. | ||
| Йога | Для досягнення істинного пізнання необхідно подавити всі види психічної іяльності, що його затемняють. Йога виробила систему прийомів (так званий 8-річний шлях), що включала спочатку регуляцію тілесних функцій (поза, дихання та ін.), а потім і внутрішніх психічних актів – увагу і мислення. Прагнення вирішити етичні питання визначало великий інтерес до психології індивіда. Розроблялися спеціальні прийоми розрізнення психічних станів і навіть керування ними. | ||
| Ньяікі | Ідея нерозривного зв’язку органу пізнання з об’єктом пізнання. Ці теорії розглядали декілька форм зв’язку органа відчуття з об’єктом. 3 способи сприймання: Перший спосіб – споглядання загального; другий спосіб – асоціація (зорове сприймання сандалового дерева викликає спілкування з його запахом), третій спосіб – йогівське сприймання. Пізнавальний акт тлумачився як такий, що не тільки спрямований на яку-небудь об’єктивну сферу, але й не відокремлений від неї. Те, що пізнається може з’явитися тільки разом з вкладеним у нього пізнаваємим. 2 форми сприймання: 1) невизначене (нірвікалпа); 2) визначене (савікалпа). Перше – чисто сенсорне, що дає безпосереднє уявлення про предмет при його контакті з органом, друге – розчленоване, що втілюється у мовних структурах. |
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: