ТОР 5 статей:
Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия
Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века
Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка
Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы
КАТЕГОРИИ:
- Археология
- Архитектура
- Астрономия
- Аудит
- Биология
- Ботаника
- Бухгалтерский учёт
- Войное дело
- Генетика
- География
- Геология
- Дизайн
- Искусство
- История
- Кино
- Кулинария
- Культура
- Литература
- Математика
- Медицина
- Металлургия
- Мифология
- Музыка
- Психология
- Религия
- Спорт
- Строительство
- Техника
- Транспорт
- Туризм
- Усадьба
- Физика
- Фотография
- Химия
- Экология
- Электричество
- Электроника
- Энергетика
Психологічні знання в період Середньовіччя
| Моністи: Іоанн Скотт Еріуген | «Гомілія» також вірші | Надавав великого значення самосвідомості, засобом якої було внутрішнє почуття. | Акцент.уваги на самосвідомості. Розум як центр психіки. Моральний, а не космогенний характер поведінки людини. |
| Немезій Емеський (4-5 ст.ст. н.е.) | Трактат «Про природу людини» | Пристрасне начало в людській природі підкоряється розуму як досконалішому компоненту людської психіки. | |
| Тертулліан (160-222 рр.) | «Апологетик», «До язичників» тощо. | Єдність душі і тіла. За допомогою плоті людина: насолоджується, може відчувати, творити, рухатись тощо. Наголошує на моральному характері поведінки. Сама душа набуває тілесних рис, а вся людина разом зі своєю матеріальною природою стає образом і подобою Божими. | |
| Климент Олександрійській | Трилогія «Протрептих» – «Застороги до елінів», «Педагог» і «Дідаскалос»; «Стромати», «Хто із багатих спасеться» | Частини людини у порядку зростання: тіло, душа, п’ять органів чуття, дар слова, творча сила, мислительна або духовна здатність. Тіло – головне вираження душі. Людина подібна до тварин. Але вона здатна самовдосконалюватися за допомогою волі. | |
| Аврелій Августин «Блаженний» (354-430 рр.) | «Сповідь» | Здібності душі: зовнішні почуття, пам’ять, афект і пристрасть, розум і воля. Воля – тілесна та духовна. Бог може перетворити людину на високоморальну істоту. Провідна роль волі: всі види діяльності зовнішніх відчуттів та мислення – це вольові акти. Головний мозок – центральний орган, Серце – джерело життя. В передньому мозку міститься пізнавальна сила душі, в середньому – пам’ять, у задньому – воля. Безсмертя душі має відносний характер. Головне поняття психіки – пам’ять. Душевні почуття – бажання, радість, страх і печаль безпосередньо походять із пам’яті. Минуле, сучасне, і майбутнє – часова троїстість, яка співпадає з троїстісною характеристикою душі такою мірою, що саму природу психічного не можна розглядати поза часом. Звідси і 3 форми сприймання:для сучасного минулих предметів – пам’ять або пригадування; для сучасного сучасних – споглядання; для сучасного майбутніх – сподівання, надія. У «Сповіді» - становлення Августина, як особистості. | Роль волі у жітті людини. Диференціація мозку. Психологічне значення проблеми часу. Посилений інтерес до вікової психології. |
| Арабські вчені Ібн-Рушд (Аверроес) (1126-1198 рр.) | «Непослідовність непослідовності», «Міркування, що виносить рішення щодо зв'язку між релігією і філософією» | НУС – абстрактний світовий розум – єдина без особистісна субстанцію, загальна для всіх людей і діюча на окремі душі зовні. | Стоїть у витоків розумового руху. |
| Ібн-Сіна (Авіцена) (980-1037 рр.) | «Канон» | У нього було дві психології – природньонаукова та метафізична; дві точки зору на душу: медичну (природньонаукову) та філософську. Концепція «Подвійної істини»: відокремлення філософського знання від природньонаукового всередині самої світської науки. 2 вчення про душу: 1) т.з. лікаря: розум – головний (+експеримент з афектами – психодіагностика) 2) з т.з. філософа. Детально вивчав поряд з фізичним розвитком організму зміни його психологічних особливостей. Вирішальне значення – надав вихованню. | Психодіагностичні експерименти (афекти, емоції) Засновник вікової психофізіології. |
| Ібн аль-Хайсам (Альгазен) (965-1039 рр.) | Книги з астрономії, «Книга коментарів» тощо. | Зір = зовнішній вплив + робота розуму. Розділив безпосередній ефект світлових променів на око і додаткові психічні процеси, завдяки яким виникає зорове сприйняття форми предмету, його об’єму. Довів, що умовою виникнення зорового образу є не тільки безпосередній вплив світлових подразників, але й сліди, що збереглися у нервовій системі, попередніх вражень. | Описання зорового акту; роль пам’яті у сприйнятті зорових образів. |
| Фома (Томос) Аквінський (1225 – 1274 рр.) | Енциклопедія «Сума теології», твори: «Про істину», «Про душу» тощо. | Дотримувався теорії подвійної природи істини (Альберта Великого): є два роди істин, два протилежні світи – матеріальний (природні явища, осягаються на основі досвіду і розуму) і надприродній (розуму не доступні і можуть бути осягнуті тільки за допомогою віри і одкровення). Початок усього – Бог. Душа існує сама по собі в чистому вигляді без постійного та органічного зв'язку з тілом. Проникає в тіло під час народження і втрачає свою «чистоту». Не вмирає. Механізм виникнення чуттєвого образу: перехід відчуваючої здібності з потенційного стану в актуальний. У результаті актуалізації відчуваючих сил душа приймає вид предмету без його матеріальності. Відчуття і сприймання відтворюють конкретні речі в їх специфічних подробицях і розбіжностях, тобто вони пов'язані з одиничними випадковими і мінливими якостями. Внутрішні душевні акти: акт пізнання, акт, який повідомляє про вироблені дії і викликані цими діями наслідки та акт самопізнання. | Засновник томізму. Типологія душі. Розум вище волі. Матеріал пізнання – із відчуттів. |
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: