Система навчання Л. В.Занкова

Система навчання Л. В.Занкова виникла ході міждисциплінарного дослідження співвідношення навчання дітей і розвитку. Міждисциплінарний характер висловився, по-перше, в інтеграції досягнень кількох наук, котрі займаються вивченням дитини: фізіологів,дефектологов, психологів і сучасних педагогів, по-друге, в інтеграції експерименту, теорії та практики. Вперше результати наукового дослідження через психолого-педагогічний експеримент здобули вид цілісної педагогічної системи та, в такий спосіб, було доведено до практичної реалізації.

Висновок на проблеми дослідження: розвиток відбувається як складного процесу взаємодії зовнішніх й міністром внутрішніх чинників, тобто індивідуальних, глибинних якостей дитини. Такому розумінню співвідношення навчання дітей і розгортається особливий тип навчання, у якому, з одного боку, приділяється виняткову увагу побудові навчання, його змісту, принципам, методам та інші. як відбиваючим соціальний досвід, соціальне замовлення, з іншого - так само виняткову увагу приділяється внутрішнього світу дитини: його індивідуальним і віковим особливостям, його потребам та інтересам.

Загальне розвиток Л. В.Занков розуміє, як цілісне рух психіки, коли кожне новоутворення виникає й унаслідок взаємодії її розуму, волі, почуттів. У цьому особливе значення надається моральному, естетичному розвитку. Йдеться єдності та рівнозначності у розвитку інтелектуального і емоційного, вольового і морального.

Нині пріоритетами освіти визнані ідеали навчання: вміння навчатися, предметні і універсальні (>общеучебние) способи дій, індивідуальний прогресу в емоційної, соціальної, пізнавальної сферах. Задля реалізації цих пріоритетів необхідна науково обгрунтована, перевірена часом розвиває педагогічна система. Такою є система Л. В.Занкова, яку характеризують цілісність і взаємозумовленість наступних її частин.

Мета навчання - оптимальне загальне розвиток кожної дитини.

Завдання навчання - уявити учням цілісну широку картину світу засобами науки, літератури, мистецтва і безпосереднього пізнання.

Дидактичні принципи - навчання рівні проблеми з дотриманням заходи труднощі; провідна роль теоретичних знань; усвідомлення процесу вчення; швидкий темп проходження навчального матеріалу; робота над розвитком кожної дитини, зокрема й слабкого.

>Типические властивості методичної системи - багатогранність,процессуальность, колізії, варіантність.

Виховання людини, відповідного сучасним вимогам суспільства, можна тільки у разі, якщо, відомим висловомЛ.С. Виготського, навчання забігати наперед розвитку, тобто її відбуватиметься у зоні найближчого розвитку, а чи не на актуальному, вже досягнутому рівні. Це базова для сучасної школи психологічне становище осмислений Л. В.Занковим як дидактичний принцип: «навчання рівні проблеми з дотриманням заходи труднощі». Обов'язковою умовою його правильної реалізації є знання особливостей вихованців, знання актуального рівня половини їхньої розвитку. Постійне вивчення дитини, починаючи з вступу до школи, дозволяє досить точно позначити граничний кожному за учня рівень труднощі запропонованого забезпечення і методів його засвоєння.

Нові знання стосовно особиобучаемого і переосмислення вже і з'явилися тієї наукової базою, з урахуванням якого було створено наступне покоління навчальних курсів для початкових класів, рекомендованим до використання у школі Міністерство освіти й науки.

Нижче зупинимося що на деяких істотних особливостях сучасних молодших школярів, які враховувалися розробки навчальні програми. Через ці особливості відкриємо сенс дидактичній системи Л. В.Занкова.

У єдності інтелектуального і емоційного в дитини молодшого шкільного віку наголошується на емоційне, що й створить стимули інтелектуальному, моральному, творчому початку (методичне властивість багатогранності).

Імпульс до пошукової діяльності може бути колізії. Вони виникають тоді, коли:

- дитина стикається з нестачею (надлишком) інформації, або способів діяльності рішення поставленої проблеми;

- вона виявляється у кризовій ситуації вибору думки, підходу, варіанти рішення тощо.;

- він стикається з новими умовами використання вже наявних знань.

У цих ситуаціях навчання немає від простого до складного, а, скоріш, від складного до простого: від якийсь незнайомій, несподіваною ситуації через колективний пошук (під керівництвом вчителя) до її вирішенню.

Реалізація дидактичного принципу «навчання рівні проблеми з дотриманням заходи труднощі» вимагає так відбирати і структурувати зміст, щоб за працювати з ним учні відчували максимальне

Отже, освоєння основного, базового змісту, визначеного в Державних стандартах, здійснюється системно:

1) пропедевтичне вивчення майбутнього програмного матеріалу, за своєю суттю що з актуальним змістом для даного роки навчання;

2) його вивчення при актуалізації об'єктивно існуючих зв'язку з колись вивченим матеріалом;

3) включення цієї статті на нові зв'язку щодо нової теми.

Новизна утримання або навчальної ситуації є обов'язковою умовою організації процесу навчання. Тому у одному з підручників, як й у колишніх виданнях, немає розділів «Повторення пройденого».Пройденное органічно входить у вивчення нового. Так створюються умови для багаторазового оперування у тому ж вмістом у протягом багато часу, що забезпечує його дослідження різноманітних зв'язках, і функціях, і цього призводить до міцності засвоєння матеріалу (нового рівня реалізації методичного властивості процесуальності і варіантності).

Наступна особливість учнів у перших класах прямо пов'язані з попередніми: розумові операції молодших школярів (аналіз, синтез, узагальнення) найбільш продуктивно здійснюються нанаглядно-действенном,наглядно-образном й у певною міроюсловесно-образном рівнях.

Назвемо важливі особливості навчально-методичного комплекту, основу якого сучасне знання про вікових і індивідуальні особливості молодшого школяра. Комплект забезпечує:

- розуміння взаємозв'язків і взаємозалежностей досліджуваних об'єктів, явищ завдяки інтегрованій характеру змісту, виражену у поєднанні матеріалу різного рівня узагальнення (>надпредметного, між- івнутрипредметного), соціальній та поєднанні його теоретичної і з практичної спрямованості, інтелектуальної й емоційної насиченості;

- володіння поняттями, необхідні подальшого навчання;

- актуальність, практично багато важать навчального матеріалу для студента;

- умови на вирішення виховних завдань, соціально-особистісного, інтелектуального, естетичного розвитку, на формування закладах освіти і універсальних (>общеучебних) умінь;

- активні форми знання з ході рішення проблемних, творчих завдань: спостереження, досліди, дискусія, навчальний діалог (обговорення різних думок, гіпотез) та інших.;

- проведення дослідних і проектних робіт, розвиток інформаційної культури;

- індивідуалізацію навчання, яка міцно пов'язана з формуванням мотивів діяльності, розповсюджуючись на дітей різних типів характером пізнавальної діяльності,емоционально-коммуникативним особливостям, по гендерним ознаками. Індивідуалізація реалізується у тому числі у вигляді трьох рівнів змісту: базовому, розширеному і поглибленому.

У процесі навчання використовується широкий, спектр форм навчання: класних і позакласних; фронтальних, групових, індивідуальних відповідно до особливостями навчального предмета, особливостями класу тут і індивідуальними уподобаннями учнів.

Бесіда «Крувообіг води в природі»

- Звідки краплина впала на землю?

- Чому вона не залишилася на землі?

- Що з нею сталося високо в небі?

- Якою вона знову впала на землю взимку?

- Як же рухалася Капа?

- Давайте спробуємо уявити рух води, відновимо коло руху краплини.

- Створення схеми - коло руху води на дошці.

хма пара дощ сніг

земля

водойми

рослини

ВИСНОВОК:Під дією сонця вода випаровується з поверхні водойм, суші, підіймається парою у повітря і утворює хмари. Шлях води в природі є безперервним і називається КРУГООБІГОМ ВОДИ В ПРИРОДІ.

Колективна творча справа – спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань, тому що твориться, виконується, організовується, задумується, вирішується, оцінюється спільно – дітьми і дорослими. У кожній КТС вирішується кілька педагогічних завдань, відбувається розвиток колективістських, демократичних основ життя, самостійності та ініціативності дітей, самоуправління, активного ставлення до навколишнього середовища.

Проведення КТС. Це головний етап роботи. На цій стадії кожен член колективу має можливість виявити свої творчі здібності, показати результати колективної творчої діяльності.

Колективні підсумки. Цей етап передбачає ретельний аналіз усього ходу підготовки і проведення КТС з метою позитивної оцінки дій мікрогруп, окремих членів колективу, виявлення утруднень, помилок, які були на всіх етапах, визначення шляхів подолання труднощів і недоліків у подальшій роботі. Колективні творчі справи насичені виховними можливостями. Але вони можуть бути реалізовані за умов дотримання таких вимог:

• необхідно ретельно дотримуватися послідовності дій ПІД час підготовки та проведення будь-якої КТС, не порушуючи функцій педагога в системі діяльності "вихованці-вихователь";

• не можна розглядати кожний з видів КТС у чистому варіанті. При плануванні, підготовці та проведенні будь-якого виду КТС мають використовуватись досвід, методи і засоби в діях, набутих під час попередніх КТС;

• КТС мають бути складовою навчально-виховного процесу в школі;

• всебічний розвиток стосунків творчої співдружності вихователів і вихованців, спрямованих на спільне розв'язання соціальних завдань; організація цих стосунків на рівні педагогічного співробітництва;

• розвиток відносин творчої співдружності між вихованцями різних вікових груп із метою збагачення молодших школярів соціальним досвідом вихованців старшого покоління;

• створення оптимальних умов для розвитку творчих здібностей кожного члена колективу, а також творчої співдружності вихованців.

Завдання організатора в тому, щоб спрямувати КТС на збагачення колективу й особистості соціально цінним досвідом, на вдосконалення кращих людських здібностей, потреб і стосунків.

На підготовчому етапі КТС організатор має допомагати учням у виборі теми й напрямку справи. Проте треба зробити так, щоб не йшло від самих дітей: провести конкурси між первинними колективами на кращі варіанти, пропозиції, проекти КТС. Організатор нарівні з дітьми бере участь у конкурсі і пропонує свої варіанти. На загальному зборі заслуховуються й обговорюються всі варіанти. Один з них вибирається для здійснення, і створюється проект.

Другий етап. Вибирається рада справи, куди входять і дорослий організатор. Рада справи, спираючись на пропозиції первинних колективів, опрацьовує вибраний варіант. Роль дорослого організатора в тому, щоб допомогти учням врахувати місцеві умови, розподілити доручення між первинними колективами. Організатор спрямовує творчу справу на розвиток у учнів творчого пошуку.

Не потрібно нав’язувати свої пропозиції дітям, хай вони прозвучать як ще один творчий внесок у загальну справу, який обговорюється разом з іншими. Краще за все, якщо думка дорослого буде ніби розвитком того, що обмірковували діти.

Дуже важливо тактовно, ненав’язливо брати участь у роботі мікроколективів. Якщо немає цікавих варіантів, можна назвати декілька своїх. Коли учні виберуть один з них, то відчують себе його авторами. Важливо вчити дітей (і насамперед власним прикладом) ставитися до своєї роботи як до частини загальної справи, як до турботи про колектив, про його честь. З цих позицій треба вести контроль за підготовкою справи (самими дітьми разом із старшими, радою справи), висувати вимоги, давати оцінку дітям кожного і всіх разом.

Готуючись до справи, педагог-організатор намічає систему своїх дій, піклується передусім проте, щоб забезпечити активну участь кожного вихованця в колективній справі.

Не третьому етапі відбувається колективна підготовка справи.

Тут організатор із керівним органом уточнює, конкретизує план його підготовки і правила проведення, потім безпосередньо організовую виконання цього плану. Він мусить спрямовувати увагу на заохочення ініціативи кожного учасника. Учні мають брати активну участь в роботі над планом.

Організатор може запропонувати створити мікроколективи. Ці мікроколективи чи бригади повинні підготувати сюрприз, а старші друзі спрямовують їхню роботу і допомагають вихованцям «по секрету».

Четвертий етап - проведення КТС.

На цьому етапі здійснюється конкретний план, розроблений керівним органом разом з усіма корективами, які були внесені його учасниками під час підготовки колективної творчої справи.

Організатор слідкує за тим, як саме учні проводять колективну справу. Він допомагає їм у вирішенні тих чи інших питань, які виникли в ході роботи. Якщо бачить, що справа йде не в потрібному напрямку, то координує її. Буває корисним також і відхилення від задуму, що виникають під час проведення КТС через різні непередбачені обставини й помилки, допущені учасниками. Усе це є також необхідною школою життя.

Головне для організатора як керівника і провідного учасника колективної творчої справи - створювати й зміцнювати мажорний тон, дух бадьорості, впевненості у своїх силах, здатність нести людям радість, прагнення подолати будь-які труднощі.

П’ятий етап –колективне підбиття підсумків КТС. На цій стадії важливу роль відіграє загальний збір учасників проведеної справи: це може бути або збір, на якому обговорюється життя колективу за минулий період, або спеціальний збір - «вогник», присвячений результатам даної справи.

Організаційний момент бере на себе організатор. Він має добре продумати програму збору, залучити до його проведення не тільки учнів, а й інших учасників виховного процесу (залежно від виду КТС). Організатор визначає дітям якнайбільшу роль у проведенні зборів, але це повинно проходити під його непомітним керівництвом. Спочатку в мікро колективах (де кожен висловлює свою думку), а потім спільно аналізуються питання, які стосуються позитивних сторін підготовки й проведення КТС: що було доброго? що нам вдалося з наміченого? завдяки чому?, які недоліки і помилки? що не вийшло? чому? – і, що особливо важливо, уроки на майбутнє. (що нам варто використати надалі? Перетворити на традицію? Як діяти по іншому?...). Організатор спрямовує колективний пошук кращих пропозицій, підхоплює і розвиває цінне, систематизує і узагальнює висловлені думки і пропозиції. І все це робить разом з учнями. Організатор тут виконує спрямовувальну функцію,забезпечує участь кожного вихованця в оцінці КТС шляхом бесіди чи анкетування, випуску стінгазети чи проведення лінійки з творчим звітом. Вихованці підбивають підсумки власних виконаних завдань на педраді, на нараді батьківського активу чи на батьківських зборах.

Шостий етап – найближча післядія КТС.

На цій стадії виконуються рішення, які були ухвалені загальними зборами. Роль організатора спрямована на роботу в мікроколективах. Тут вносяться зміни в чергові творчі доручення мікроколективам, спрямовується робота з літературою, де висвітлюються питання КТС, намічається нова КТС.

На цій стадії організатор проводить відповідну роботу з вчителями, які мають використати набутий досвід у навчальній роботі. Пропозиції, які виникли під час обговорення зробленого реалізується в подальшій виховній роботі.

Організатор мусить спрямувати виконання рішень КТС в таке русло, в якому кожна КТС стала ефективним засобом розв’язання виховних завдань, виявом спільної турботи про розвиток кожного її учасника; спочатку непомітної виховної турботи керівника колективу, а потім – на базі накопичення і врахування власного досвіду – і турбота самих вихованців, спільної і особистої, відкритої і непомітної.

Колективна творча справа – це конкретне втілення багатогранної громадської турботи в єдності її трьох компонентів – практичного, організаторського, виховного

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: