Кулясті Паличковидні Звивисті Розгалуджені

Мікрокок Бацила Бактерія Вібріон

Диплокок Дипло-бацила,бактерія Спірила

Тетракок Стрепто- бацила,бактерія Спірохета

Стрептокок

Сарцина

Стафілокок

Рис.3.1 Форми бактеріальних клітн

Бактерії розмножуються дуже швидко, і для багатьох з них період від одного до другого поділу (час генерації) при сприятливих умовах складає 15-30 хв. Впродовж 1 доби у таких бактерій з’являється стільки поколінь, скільки у людини за 5000 років. Бактерії, у яких час генераціїї складає 20-60 хвилин відносяться до мікроорганізмів із швидким розмноженням (Escherichia coli, Streptococcus faecalis, Clostridium perfringens). Ті, у яких розноження відбувається через 1-20 годин – до мікроорганізмів із повільним розмноженням ( збудники туберкульозу, лептоспіри, азотфіксуючі бактерії).

В нормальних умовах прокаріотна клітина ділиться одразу після подвоєння ДНК. Але синхронізацію цих процесів можна порушити штучно (розвиток мікробів на збагачених поживних середовищах при підвищеній температурі, дія на мікробні культури УФ-променів, антибіотиків, поверхнево-активних речовин).

Як типові прокаріоти бактерії розмножуються симетричним (бінарним) поділом, при якому утворюються 2 однакові клітини (рис.3.2). У бактерій деяких родів (Hyphomicrobium, Hyphomonas, Pedomicrobium, Pedomonas) внаслідок асиметрії внутрішньоклітиннх структур спостерігається нерівний поділ (брунькування), після якого новоутворені клітини розрізняються формою, розмірами, рухливістю та ін.

Рис. 3.2 Бінарний поділ бактерії

Бінарний поділ відбувається в одній або декількох площинах. Якщо поділ клітини відбувався в одній площині і після нього клітини не розділились, утворюються ланцюги коків або паличок, при поділі в декількох площинах – скупчення клітин різної конфігурації. Вигляд скупчень клітин при мікроскопії залежить від генетичних можливостей мікроорганізму, від кількості ферментів, що здатні розрізати перетинки між новоутвореними бактеріями (рис.3.3- 3.5).

Рис.3.3 Принципи послідовного поділу бактерій в декількох площинах

Мікрококи

Диплококи

Стрептококки Поділ в одній площині

Тетракоки Поділ в 2-х площинах

Сарцини Стафілококи

Поділ Поділ

в 3-х площинах бессистемно

Рис 3.4 Форми скупчень у кулястих бактерій

Бактерії

Поодинокі клітини

Бацили

Диплобактерії

Поділ в одному напрямку, групи клітин

Диплобацили

Стрептобактерії

Поділ в одному напрямку, ланцюжки клітин

Стрептобацили

Рис 3.5 Форми скупчень у паличковидних бактерій.

Максимальне різноманіття форм та видів скупчень спостерігається у розгалужених (простекових) бактерій (рис.3.6).

Рис. 3.6. Форми клітин у розгалужених бактерій.

Мікроорганізми даної групи є типовими представниками мікробних асоціацій грунтів та водоймищ, які розвиваються на поверхні, в товщі води, на частинках детриту чи планктонних мікроорганізмах.

Морфологія рикетсій, хламідій ТА Мікоплазм

Мікроорганізми, які належать до порядків Mycoplasmatales, Rickettsiales та Chamydiales – також за внутрішньою будовою клітин є типовими прокаріотами. Риккетсії та хламідії мають багато спільних рис в морфології та фізіології, деякі з яких наведено наведено в таблиці 1.

Табл. 1

Порівняльна характеристика рикетсій та хламідій

Чисті культури цих мікроорганізмів неможливо виділити в лабораторії на штучних середовищах. За біологічними особливостями рикетсії та хламідії – паразити, якім потрібні для розвитку живі клітини (рис. 3.7). Вони розмножуються в цитоплазмі, зрідка – в ядрі клітини-хазяїна і тому їх вирощують в курячих ембріонах, культурах клітин, в організмах мишей, морських свинок, кролів.

а б

Рис. 3.7 Риккетсії (а) та хламідії (б) в живих клітинах

В природних умовах риккетсії співіснують з організмами кліщів, блох, клопів, москітів, а також – з дикими та свійськими тваринами і людиною.

Природними місцями існування ріккетсій є басейни Средиземного, Чорного, та Каспійського морів (марсельська лихоманка); країни Східної та Південно-Східної Азії, Австралія тощо. Загальна назва хвороб, що викликаються рикетсіями – риккетсіози: висипний тиф, ку-лихоманка та інші (марсельська, волинська, цуцугамуші). Летальність хвороб – від 10 до 90%.

Хламідії викликають різноманітні хламідіози (трахома, орнітоз птахів, хламідійний аборт ВРХ) і вражають диких та домашніх тварин, птахів, людину.

Група мікоплазм представлена організмами, які генетично нездатні до синтезу компонентів клітинної стінки (мурамової та діамінопимелінової кислоти). Єдиною оболонкою їх клітин є цитоплазматична мембрана товщиною 7-10 нм. Відсутність клітинної стінки дозволяє віднести їх до класу Mollicutes, порядок Mycoplasmatales і робить нечутливими до антибіотиків групи пеніціліну (останні інгібують синтез речовин клітинної стінки).

За формою клітини мікоплазм – сферичні, еліпсоїдні, дисковидні, нитковидні, гілкоподібні клітини (поліморфні організми). Розмір – 0,1-0,2*10-15 мкм. Нерухомі. Деякі види мікоплазм мають капсулу. Розмножуються бінарним поділом, брунькуванням, сегментацією нитковидних форм (рис.3.8).

а б

Рис. 3.8 Вигляд в електронному мікроскопі (а) та розмноження (б) мікоплазм

Мікоплазми здатні до росту на різноманітних поживних середовищах: на штучних (від мінеральних до багатокомпонентних органічних), в бінарних культурах (на колоніях бактерій), в культурах тваринних тканин та в курячих ембріонах. В середовища для мікоплазм додають вітаміни, вуглеводи (найчастіше – глюкозу), нуклеїнові кислоти, білок та холестерин (рис.3.9). На агарових (твердих) середовищах мікоплазми утворюють характерні колонії, що нагадують яєчню-глазунью. Розмір колоній не більше 2 мм, периферія світла, центр – темний, вростають в агар.

а б

Рис.3.9 Середовища для культивування мікоплазм (а)

та вигляд їх колоній (б) на твердому поживному середовиші

Широко розповсюджені в природі, виділяються із грунту, стічних вод, вугілля, гарячих джерел. Багато видів є симбіонтами бактерій, грибів, рослин, птиці і ссавців. Хазяїном патогенних мікоплазм можуть бути: людина, ВРХ і ДРХ, свині, сільськогосподарська птиця, кішки, собаки, примати. Дані мікроорганізми здатні колонізувати дихальні шляхи (пневмогія різних типів, гострі респіраторні захворювання, фарингіти, синусіти), молочну залозу (мастіти), урогенітальні органи (піелонефрити, хронічні і гострі запальні процеси геніталій) та ін.

Морфологічні особливості АКТИНОМІЦЕТів

Актиноміцети («променисті гриби») одноклітинні прокаріоти, які за внутрішньою будовою нагадують бактерії, а за зовнішньою – мікроскопічні гриби. Актиноміцети схожі з грибами-еукаріотами завдяки наявності нитковидних клітин (гіфів) та їх переплетення (міцелій) – (рис.3.10). Можна стверджувати, що актиноміцети є проміжною формою між типовими прокаріотами – бактеріями та типовими еукаріотами – грибами (табл.2).

а б в

Рис.3.10 Міцелій актиноміцетів: а – види з тонким міцелієм; б – види з товстим міцелієм; в – мікроскопічний препарат.

Табл. 2.

Порівняльна характеристика морфологічних ознак мікроорганізмів, споріднених з актиноміцетами.

Розгалуджені гіфи актиноміцетів можуть бути прямими або спіралевидними. На кінцях гіфів повітряного міцелію утворюються спороносці, на яких шляхом фрагментації або сегментації утворюються спори. Спороносці можуть бути прямими, хвилястими, спіральними та мутовчатими, а спори (конідії) – найчастіше мають овальну або сферичну форму (рис. 3.11).

а б

Рис.3.11 Спороносці (а) та спори (б) актиноміцетів

Кожна спора є повноцінною прокаріотною клітиною з відповідним набором органоїдів, з якої в сприятливих умовах утворюється вегетативна клітина актиноміцету, а при їх рості на поживному середовищі – міцелій або колонія. На твердих середовищах утворюють міцелій двох видів: частина гіфів занурена в субстрат (субстратний міцелій), а інша – знаходиться над середовищем (повітряний міцелій). Тому обов’язковою культуральною ознакою цих мікроорганізмів є вростання в поживне середовище (рис.3.12). Колонію актиноміцети неможливо зняти із середовища, не пошкодивши агару.

Багато видів актиноміцетів продукують пігменти, тому їх колонії мають блакитний, синій, фіолетовий, сірий, чорний, рожевий або коричневий колір. Деякі види утворюють пігменти, які розчиняються в поживному середовищі і забарвлюють його у відповідний колір.

Рис.3.12. Розподілення міцелію актиноміцетів в агаровій культурі:

1) повітряний міцелій зі спорами;

2) субстратний міцелій

Окремі види актиноміцетів роду Streptomyces розрізняють за методикою Сабо-Мартона по морфологічних та культуральних ознаках. Морфологічні ознаки, на які звертають увагу, можна розділити в такі групи:

1. морфологія повітряного міцелію і спороносців;

2. колір повітряного міцелію, тобто – спор (білий, блакитний, сірий, зелений, червоний або жовто-зелено-сірий);

3. колір субстратного міцелію (жовто-коричневий, червоний, синій, зелений).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: