Правовий статус суб’єкта виборчого права: поняття та види.

Тема 1.3. Принципи та суб’єкти виборчого права в зарубіжних країнах

План

Правовий статус суб’єкта виборчого права: поняття та види.

2. Особливості активного та пасивного виборчого права. Виборчі цензи: загальна характеристика.

Виборчий корпус: поняття та зміст.

Політична партія та виборчий блок як суб’єкти виборчого права.

Кандидати на виборні посади: загальна характеристика.

Інші Суб’єкти виборчих прав.

7. Поняття та конституційно-правове регулювання виборчих принципів в зарубіжних країнах.

Правовий статус суб’єкта виборчого права: поняття та види.

Поняття суб’єктів правовідносин і суб’єктів права не завжди збігається: по-перше, правовідносини не єдина форма реалізації норм права; по-друге, малолітні діти, душевно хворі люди, які є суб’єктами права, не можуть бути суб’єктами правовідносин; по-третє, конкретний громадянин завжди є суб’єктом права, але не завжди є учасником правовідносин”

Учасниками правовідносин виступають тільки ті суб’єкти, які знаходяться в сфері дії об’єктивного права. “Суб’єкти правовідносин – це фізичні чи юридичні особи, державні та самоврядні органи, інші організації та спільноти, які на підставі конституційних процесуальних норм вступають у правовідносини та здійснюють взаємні права і обов’язки.

В умовах сучасних наукових уявлень про багатофункціональність виборів останні виступають не тільки як інститут народовладдя, але і як спосіб реалізації виборчої правосуб’єктності громадян, служать найважливішою передумовою реалізації особистістю її виборчих прав і обов'язків.

Суб’єктне виборче право дає можливість стати учасником державно-правових відносин, що виникають на виборах (референдумах). В даному випадку мова йде про те, що виборче право пропонує можливість громадянину стати виборцем, кандидатом чи іншим суб’єктом виборчого права, при цьому на державу в особі її органів покладається обов’язок забезпечити реалізацію цієї можливості.

Кожна галузь права, в тому числі і конституційне право, а в його системі - і виборче право, має своє уособлене, притаманне тільки їй коло суб’єктів, які відповідно наділяються певними суб’єктивними правами та здійснюють певні обов’язки. Відповідно до цього національне виборче право певної країни теж характеризується специфічним колом власних притаманних йому суб’єктів, особливості правового статусу яких у певному обсязі визначають механізм правового забезпечення виборів у державі.

З приводу цього О.Ю. Тодика стверджував: “Суб’єкти виборчих правовідносин – це громадяни і організації, які у відповідності з нормами виборчого законодавства є носіями суб’єктивних виборчих прав і обов’язків”.

Російський вчений Ю.О. Веденєєв зазначає, що виборчі правовідносини у своїй сукупності є основою механізму правового регулювання виборчих прав громадян і процесу їх реалізації. Саме через них існує і розвивається модель виборчої системи, опановуються і застосовуються її різні модифікації, забезпечується виконання вимог виборчого законодавства.

В юридичній літературі також вживається поняття “виборчі відносини”, які реалізуються у міжвиборчий період і спрямовані на реєстрацію виборців, правове навчання виборців, своєчасне призначення і проведення виборів, запобігання порушенню виборчих прав громадян та інше.

Умовою ж володіння статусу суб’єктів виборчого процесу є наявність у фізичної чи юридичної особи такої особливої юридичної властивості, як виборча правосуб’єктність, що є умовою наділення учасників конституційно-правових відносин виборчими правами та обов’язками. “Правосуб’єктність є першоосновою правового статусу, оскільки вона представляє собою категорію можливості, а правовий статус - категорію дійсності”.

Виборча правосуб’єктність є різновидом конституційно-правової правосуб’єктності, орієнтованою на механізм реалізації виборчого законодавства, що є передумовою участі громадян та інших суб’єктів у правових відносинах, пов’язаних з реалізацією конституційно визначеного права обирати та бути обраними до органів публічної влади. “За своєю внутрішньою побудовою виборча правосуб’єктність є неоднорідною і передбачає відносно особисті структурні елементи: правоздатність, дієздатність і деліктоздатність”

Під виборчою правоздатністю необхідно розуміти передбачену законодавством можливість юридичної чи фізичної особи бути учасником виборчих правовідносин, володіти правами та виконувати обов’язки під час виборчого процесу. Виборча дієздатність означає властивість суб’єктів та учасників виборчих правовідносин своїми діями реалізувати свої права та обов’язки, пов’язані з формуванням виборних органів та заміщенням вакантних посад. Виборча деліктоздатність – це здатність суб’єкта виборчого права нести відповідальність за свої протиправні вчинки.

Таким чином, Виборча правосуб’єктність є галузевою і через це має певні особливості, а саме: вона виникає у громадян не з моменту народження як загальна правосуб’єктність, а тільки після досягнення віку повноліття (18 років). Взяті в сукупності умови виборчої правоздатності та дієздатності громадян забезпечують реальну юридичну можливість брати участь у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування широкому колу осіб.

До ознак суб’єктів виборчого процесу необхідно також віднести особисту, політичну, а також службову юридичну зацікавленість у реалізації своїх прав чи обов’язків при досягненні поставленої мети.

У літературі існують різні підходи до класифікації суб'єктів виборчого права. Представники першого підходу говорять про три групи таких суб'єктів: 1) громадяни, які мають активним виборчим правом (виборці), які повинні володіти загальними юридичними характеристиками (вік, вільний стан волі і т.д.), визначеними законом. 2) Громадяни та їх об'єднання, реалізуючи пасивні виборчі права, - кандидати на виборні посади, політичні партії, їх уповноважені представники і т.д. 3) Виборчі органи-виборчі комісії.

Відповідно до іншої точки зору, учасників виборчого процесу можна розділити на дві групи: індивідуальні та колективні. Як індивідуальних суб'єктів можуть виступати виборці, кандидати на виборні посади, посадові особи державних і муніципальних органів. У якості колективних суб'єктів можуть бути політичні партії, засоби масової інформації, виборчі блоки і т.д.

З урахуванням важливості участі суб’єктів виборчого права, на нашу думку, їх можна виділити два види суб’єктів, які беруть участь у виборчих правовідносинах (виборчому процесі). По-перше, це група обов’язкових суб’єктів, тобто суб’єкти, без участі яких проведення виборів неможливе: виборці, зареєстровані кандидати, політичні партії, виборчі комісії та інші. Відсутність таких суб’єктів унеможливлює функціонування виборчого процесу. По-друге, група факультативних суб’єктів, їх ще можна назвати учасниками виборчого процесу, тобто всі інші визначені виборчим законодавством суб’єкти, юридичні та фізичні особи, чиї виборчо-процесуальні дії слугують лише засобом доведення поставленої мети внаслідок виконання ними своїх функцій у виборчому процесі; до них відносяться: розпорядник виборчого фонду; розпорядник накопичувального рахунку виборчого фонду партії чи блоку партій; робоча група обліку виборців; представники від кандидатів та політичних партій і блоків партій у Центральній виборчій комісії; довірені особи кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, кандидатів у депутати в округах; депутатські фракції у парламентах країн, що сформувалися до встановленого законом терміну, та інші. Сюди належать і особи, що мають політико-правову зацікавленість у виборчому процесі, тобто це виборці, які беруть участь у проведенні агітації, збирачі підписів на підтримку кандидата на пост Президент та інші.

Крім суб’єктів виборчого процесу, які реалізують своє активне та пасивне виборче право та забезпечують реалізацію виборчих прав, суб’єктами виборчого процесу виборчим законодавством передбачена така категорія як учасники виборчого процесу. До них відносяться: окремі громадяни, виборці (фізичні особи); державні підприємства і установи України, а саме організації, що під керівництвом державних органів практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов’язаної зі створенням матеріальних цінностей чи діяльності, пов’язаної зі створенням нематеріальних цінностей (юридичні особи).

Залежно від політико-юридичної природи виборів особливого значення набуває класифікація суб’єктів виборчого процесу відповідно на політичні та адміністративні. До політичних суб’єктів належать громадяни, виборці, кандидати, політичні партії, блоки партій, офіційні спостерігачі від партій, блоків партій, від кандидатів у депутати. Усіх їх об’єднує те, що вони, як правило, мають на меті досягнення певного політичного результату за підсумками виборів, мають право мати свої партійно - політичні установки і розповсюджувати політичну інформацію та політичну рекламу через засоби масової інформації. Усі вони в тій чи іншій мірі мають народний, а не державний характер, їх діяльність є законним способом боротьби за володіння виборними повноваженнями. Адміністративні суб’єкти мають організаційно-управлінську природу, але не висувають перед собою під час виконання своїх обов’язків будь-якої політичної мети. Адміністративні суб’єкти виборчого процесу можуть бути представлені виборчими комісіями, парламентом при призначенні виборів Президента та Президентом - при призначенні виборів до парламенту, тощо.

Таким чином, Суб'єктами виборчого права визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством певної держави правами та обов'язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:

• виборці;

• зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост Президента, кандидати на посаду голови органу місцевого самоврядування (сільського, селищного, міського, повітового, ради-графства, комуни) кандидати на пост депутатів органів місцевого самоврядування;

• уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів;

• виборчі комісії - спеціально утворені виборчі органи;

• органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

• партії (блоки), їхні місцеві організації, які висунули кандидатів.

Елементами конституційно-правового статусу суб’єктів виборчого процесу в Україні є: виборча правосуб’єктність, яка складається з виборчої правоздатності, дієздатності та деліктоздатності; виборчі права, свободи та обов’язки – центральний елемент; принципи; гарантії та відповідальність суб’єктів виборчого процесу

2. Особливості активного та пасивного виборчого права. Виборчі цензи: загальна характеристика.

Поняття виборчого права вживається в 2 значеннях: об'єк­тивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право — це система правових норм, які регулюють порядок формування представницьких органів дер­жавної влади і місцевого самоврядування.

Ці норми поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні норми закріплюють основні принципи виборчого процесу, їх керівні начала, що містяться, як правило, в консти­туції держави.

Процесуальні норми регулюють порядок і організацію про­ведення виборів і вміщені в законі про вибори.

Суб'єктивне виборче право — це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Суб'єктивне виборче право поділяється на активне і пасивне.

Активне виборче право — це право громадянина обирати осіб в органи державної влади і місцевого самоврядування; а пасивне — це право бути обраним у ці органи.

Індивідуальними суб’єктами виборчого процесу, які реалізують своє активне та пасивне виборче право, необхідно вважати: 1) громадян України, які мають право голосу (виборців); 2) претендентів в кандидати на виборну посаду Президента, депутата, голови ради, депутата місцевої ради; 3) зареєстрованих кандидатів на виборний пост. Колективними суб’єктами виборчого процесу, які реалізують своє виборче право, є сенс визнавати: 1) політичні партії; 2) блоки політичних партій.

Виборче право не можна змішувати з тотальним голосуванням, право на яке надається буквально усім громадянам, включаючи психічнохворих і дітей. Ідея загальності не повинна доводитися до абсурду. Тому юридичні обмеження проти тотального голосування цілком виправдані.

Цензи — встановлені законом обмеження виборчого права громадян.

З XVIII ст. найбільш поширеним в державах Європи і Аме­рики був майновий ценз. З середини XIX ст. обмеження май­нового характеру починають поступово скасовуватися. Наприклад, у Великобританії лише Акт про народне представництво 1918 р. істотно змінив кваліфікації для виборців; був скасований майновий ценз (у вигляді певного рівня податків до місцевого бюджету) і встановлений віковий ценз для чоловіків в 21 рік; жінкам надавалося виборче право після досягнення ними 30-річного віку за умови, що вони або їх чоловіки володіли, власністю, що оцінюється в п'ять фунтів стерлінгів.

Одним з найбільш поширених є віковий ценз. У більшості європейських держав віковий ценз для набуття активного виборчого права спочатку становив 21—25 років.. У 1928 р. віковий ценз для жінок Великобританії був знижений до 21 року і зрівняні інші виборчі права для чоловіків і жінок. В результаті розмір виборчого корпусу зріс до 96% дорослого населення.

Поступово віковий ценз прирівняли до віку повноліття. В переважній більшості країн це відбулося після Другої світової війни. Право брати участь у виборах з 18 років громадяни Великобританії отримали в 1969 р., в США і більшості європейських держав — в 70-і роки XX ст. У Туреч­чині, Швейцарії, Японії встановлений 20-річний віковий ценз.

Щодо пасивного виборчого права, то вікові цензи, тут як правило, вищі, ніж в рамках активного, особливо у разі виборів до парламенту. Наприклад, на виборах в нижні палати пар­ламентів Бельгії, Великобританії і Росії громадяни отримують відповідні права у віці 21 р. і 18 р.; у Франції і Румунії, відповідно з 23 і 18 р.; у Італії, США, Канаді — 25 р. і 18 р. тощо. У Данії, Нідерландах, Фінляндії, Угорщині, Швейцарії, Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права збігаються.

Еволюція виборчого права призвела до скасування обмежень за статевою ознакою і надання виборчого права жінкам. У США надали виборчі права жінкам в 1920 г., Англия — в 1928 г., Франция—в 1944 г., Италия —в 1945 г., Чили— в 1953 г., Мексика — в 1953 г., Греция — в 1956 г.

Існує також ценз письменності і освітній ценз — вимоги, відповідно до яких голоси надаються особам, що уміють писати і говорити на державній мові, в першому випадку, і що має визначений, зафіксований відповідними документами рівень освіти в другому, однак дані обмеження мають рідкісний характер (Еквадор, Гватемала).

Очевидною представляється вимога мати громадянство або підданство тієї країни, в якій виборець бере участь у виборах або голосує на референдумі –це ценз громадянства. У сучасному світі, як правило, не надається право голосу іноземцям; виключенням є Австралія і Канада, де таким правом володіють іноземці, що проживають в них, якщо відповідають деяким вимогам цензу осідлості, і Великобританія, де можуть голосувати ірландці за умови виконання названого цензу. Участь іноземців, що проживають в - Нідерландах, у виборах законом допускається, але лише в місцеві органи влади. В даний час таке ж право існує в Швеції і Данії. Як правило, особи, що отримали громадянство в порядку натуралізації, можуть голосувати після декількох років після цього акту, В Україні іноземці, особи без громадянства не мають права голосу..

Однією з характерних рис виборчого права є наявність цензу осілості – це вимога, відповідно до якої активним виборчим правом володіють лише громадяни, що проживають певний час на території своєї виборчої дільниці або іншої встановленої законом території. В активному виборчому праві він складає у ФРН і Японії — 3, у Франції — 6, у Великобританії — 12 місяців. У пасивному виборчому праві він значно вищий, наприклад — для Президента США — 14 років.

У Норвегії виборчим правом володіють особи, що досягли 20 років, прожили в країні 10 років, раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності, не знаходяться на службі іноземної держави і не судимі за шахрайство на виборах. У Новій Зеландії виборець повинен прожити в країні і своєму виборчому окрузі не менше трьох місяців. У Австралії виборцеві потрібно прожити в країні шість місяців безвиїзно за умови, що він досяг 18 років і внесений до виборчого списку.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: