Понятття про сприймання 1 страница

Сприймання – це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття. Сприймання виникають тільки за безпосередньої дії об’єктів на аналізатори. У процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо. Сприймання залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв’язок яких залежить від зв’язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами предметів і явищ. Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у формі уявлень та знань. Будь-яке сприймання залежить від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди активізує раніше утворені тимчасові нервові зв’язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в певний момент, від того, що додається за рахунок минулого досвіду. У нас не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосередньо одержуються від об’єктів. Сприймання предметів і людей, з якими суб’єкту доводиться мати справу, ситуації, в якій він перебуває, становить необхідну передумову усвідомленої людської дії. Життєва практика змушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження; на цій стадії сприймання вже перетворюється на специфічну діяльність.. Теоретична діяльність спостереження включає аналіз, синтез, осмислення та розуміння сприйнятого. Сприймання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових специфічних рис. Розвиваючись в іншому напрямі, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним. Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а й прислуховується, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, а й прислуховується; вона активно вибирає установку, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, вона таким чином виконує певну діяльність. Процес сприймання тісно пов’язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організовуємо цей процес. Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об’єктивної дійсності. Воно є джерелом усіх знань про довкілля. Сприймання формується в процесі діяльності людини.

22. Фізіологічна основа сприймання

Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку. У процесі приймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об’єктів об’єднуються в складні комплекси. Об’єднання це зумовлюється об’єктивними просторовими, часовими та іншими зв’язками самих явищ. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок дії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових,моторних, дотикових. На лекції студент бачить викладача, слухає, записує основний зміст почутого. Комплекс діючих подразників викликає збудження в зорових, слухових, рухових рецепторах. Збудження, що виникло передається в мозкові центри. В результаті утворюється складна система тимчасових нервових зв’язків, які забезпечують цілісність сприймання. У цьому разі основу сприймання становлять міжаналізаторні нервові зв’язки, які зумовлюють цілісність відображення дійсності. В процесі сприймання відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв’язків. Унаслідок цього утворюються складні інтеграційні нервові процеси, які включають збудження від діючих комплексних подразників і поновлення тимчасових нервових зв’язків, вироблених у минулому досвіді. предмет або явище сприймається людиною в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв’язки. Фізіологічною основою сприймання є встановлений І.П.Павловим «рефлекс на відношення». Павлов експериментально показав, що при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється здебільшого на відношення між подразниками. Друга сигнальна система визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин. Друга сигнальна система робить предмет, який сприймається, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов’язує сприймання з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.

23. Різновиди сприймання

В залежності від переважної ролі того або іншого аналізатора в структурі образу розрізняють наступні вигляди сприймання: кінестетичні, зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові.

В залежності від провідних аспектів об'єкта, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань:

• сприймання простору – взаємодія людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов’язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об’ємності й віддаленості предметів. Головну роль в сприйманні простору грають кінестетичний і зоровий аналізатори.

Сприймання простору включає сприймання:

• відстаней, на які предмети розміщені від нас і один від одного;

• напрямків, в яких вони знаходяться;

• розмірів предметів;

• форм предметів.

• сприймання часу – це відображення об’єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Фізіологічною основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші сторони явищ об’єктивної дійсності. Сприймання часу пов'язується в психології з тривалістю, швидкістю, послідовністю, одночасністю протікання тих або інших процесів. Тут головну роль грають слуховий, кінестетичний і тактильний аналізатори, причому слуховий аналізатор переважає в точності, в оцінці тривалості зовнішніх впливів всі інші аналізатори.

Значну роль в сприйманні простору і часу відіграють другосигнальні зв'язки, мотиви, якими людина керується, виконуючи ту або іншу діяльність, тип темпераменту, емоційність стану людини. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаєморозташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності. За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне). Ненавмисне зумовлюють особливості навколишніх предметів: яскравість, незвичність тощо. При здійснені навмисного людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об’єкти сприймання.

24. Індивідуальні особливості сприймання

Індивідуальні особливості сприймання залежать від психічного складу особистості й апперцепції; а також від специфіки функціонування органів чуття, що визначає гостроту зору, чутливість слуху, витонченість нюху, смаку. Індивідуальний характер сприймання та спостереження можуть виявитися в їх динаміці, точності, глибині, Рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення. Класифікація основних типів сприймання та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний. Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення деталям і не схильні заглиблюватись у них. Меншою мірою виявляють схильність до узагальненої характеристики навколишньої дійсності люди аналітичного типу. Вони намагаються вирізняти й аналізувати насамперед деталі. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища. Люди аналітико-синтетичного типу сприймання однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і підтвердити його фактами. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів – з їх поясненням. Подібне сприймання найсприятливіше для діяльності. Трапляються люди, котрі намагаються не так вирізнити сутність явища та його властивостей, як висловити своє ставлення, власні переживання, спричинені цим явищем. Таке сприймання є плутаним, неорганізованим. Воно властиве людям емоційного типу сприймання з підвищеною емоційною збудливістю до різноманітних подразників. Вчителю слід неодмінно зважити на індивідуальні особливості сприймання учнів і в процесі навчання та виховання формувати у них уміння якомога об’єктивніше відображати навколишній світ.

25. У чому полягає спільне та відмінне між сприйманням та відчуттями

Поняття про відчуття. Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.

Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Наприклад, коли людині дуже недовго показують предмет, вона бачить пляму певного кольору, але не може сказати, що це за предмет.

Поняття про сприймання. Знання про оточуючу дійсність людина одержує не тільки через відчуття, а і через сприймання. У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їх запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їх сукупності і взаємозв'язку.Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття.Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги.

Відчуття і сприйняття нерозривно пов'язані один з одним. Сприйняття - результат діяльності системи аналізаторів.

Різностороннє вивчення сприймання показало, що як і всякий процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта: його досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм їх істинності є практична діяльність людини. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.

Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Наприклад, коли людині дуже недовго показують предмет, вона бачить пляму певного кольору, але не може сказати, що це за предмет.

Сприймає дійсність не ізольоване вухо чи око, а конкретна жива людина. Тому в сприйманні виявляється її ставлення до об'єкту, її бажання, інтереси, почуття тощо.

Вона відіграє важливе значення в житті і діяльності людини. Людському сприйманню вона надає активний характер. Наприклад, ставлення студентів до сприймання психологічних знань різне до і після проходження педагогічної практики в школі.

Сприймання характеризується рядом особливостей, найбільш важливими з яких є: предметність, цілісність, структурність, константність і осмисленість.

26. Вплив на сприймання попереднього досвіду людини

Сприйняття кожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань і досвіду людини. Людина сприймає предмет або явище в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв´язки. Найважливішими особливостями сприйняття є: предметність;цілісність; структурність; константність; апперцепція; осмисленість; вибірковість; ілюзія.

Предметність сприйняття виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об´єкт, який має свій зміст, природу, призначення.

Предметність відіграє важливу роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів, тобто процесів сприйняття. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб´єкт має шукати нові способи сприйняття, які забезпечать правильніше відображення.

Цілісність сприйняття полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей.

Сприймаючи певний об´єкт, ми виокремлюємо його окремі ознаки, аспекти, властивості й водночас об´єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.

Структурність сприйняття виявляється в тому, що, відображаючи предмети та явища в цілісності, людина виокремлює в них різні елементи, компоненти, підсистеми тощо.

Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має свою структуру. Наприклад, на основі набутого досвіду, знань людина об´єднує окремі елементи в процесі сприйняття в цілісний образ, надає їм певної структури, сформованості.

Константність - це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються.

Константність формується в процесі предметної діяльності та є необхідною умовою життя людини. Константність сприйняття забезпечується досвідом, що набувається в процесі індивідуального розвитку особистості й має велике практичне значення

Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань..

Усі види сприйняття здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості людини, її бажання, інтереси, певне ставлення до предмета сприйняття.

Отже сприйняття залежить від попереднього досвіду людини. Чим більше людина обізнана з певним об´єктом, тим повнішим, точнішим і змістовнішим є її сприйняття цього об´єкта. Осмисленість сприйняття полягає в тому, що відображені предмети та явища порівнюються з минулим досвідом людини, відомостями і знаннями про них, на основі чого виникає відповідне ставлення до них. Вибірковість сприйняття полягає в тому, що при відображенні предметів та явищ відбувається виокремлення одних щодо до інших. Це відбувається під впливом попереднього досвіду людини, її нахилів, інтересів, установок і потреб. Кожний фахівець намагається сприйняти в предметах та явищах головним чином те, що його цікавить, що він вивчає, а тому він не зауважує тих деталей у предметах та явищах, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід до сприйняття. Сприйняття величини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Чим краще людина обізнана з конкретною формою, тим легше вона вирізняє її серед інших форм.

27. Спостереження і спостережливість

Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання. Спостереження характеризується великою активність. З того, що впадає їй в око, людина вирізняє найважливіше і найцікавіше для неї. Систематичний характер цілеспрямованого сприймання дає змогу простежити явище в розвитку, визначити його якісні та кількісні зміни. Активне мислення, що включається в спостереження, допомагає відокремити головне від другорядного, важливе – від випадкового. Спостереження розпочинається з постановки завдання, яке може складатися з низки питань, що поступово розв’язуються. Наприклад, студент висунув перед собою головне завдання: спостерігати за особливостями психічної діяльності одного з учнів класу. Він реалізує свій намір планомірно і систематично, розв’язуючи часткові завдання, спостерігає за ставленням учня до різноманітних навчальних предметів, за особливостями його самостійної роботи,за активністю на уроках, за умінням контактувати з іншими учнями тощо. Відповідно до завдань спостереження складається план його проведення. Спостереження передбачає також попередню підготовку спостерігача, наявність у нього певних знань, навичок оволодіння методикою роботи. Систематичний

характер спостереження дає змогу розглядати об’єкт, що вивчається, в різних умовах, фіксувати зміни, які відбуваються внаслідок певних причин. Доцільно супроводжувати спостереження записами, збиранням документальних матеріалів, які згодом піддаються ретельному аналізу. Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, в неї розвивається така особистісна якість, як спостережливість. Спостережливість – це вміння вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і часто пов’язана з розвитком професійних інтересів особистості.

28. Поняття про пам’ять

Пам’ять – це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам’ятовування, зберігання та наступного відтворення.Завдяки пам’яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність, а людина набуває потрібні для діяльності знання, вміння та навички. Без уявлень пам’яті неможлива розумова діяльність і взагалі здатність нормально жити. Людина, позбавлена пам’яті, за словами І. М. Сєченова, постійно перебувала б у стані новонародженої.

Пам’ять – складова пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної, що забезпечує його включення в практичну діяльність. Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності. Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.Пам'ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини..Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. У пам'яті розрізняють такі головні процеси: зберігання, відтворення та забування. Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну(запам’ятовування образів,явищ), словесно-логічну(думки,поняття,судження), емоційну(запам’ятовування людиною емоцій,почуттів) та рухову пам'ять(запам’ятовування та відтворення інформ). За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну(швидке запямятовування матеріалу та його відтворення), довготривалутривалеле зберігання та викор. В діяльності людини умінь,навичок) та оперативну(забезп. Запам’ятовування і відтвор. оперативної інформації). Мимовільна(коли ми запам’ятовуємо та відтворення не ставлячи перед собою спец.мети) Довільна(коли ми ставимо перед собою мету щось запамятати).

29. Природа пам’яті. Теорії пам’яті.

Фізіологами з'ясовано, що пам'ять забезпечується спільною роботою функціональних блоків мозку, велику роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і зберігання інформації. Процеси запам'ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв'язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих зв'язків, а забування - їхнє гальмування. Теорії:

Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам'яті від характеристик матеріалу, що запам'ятовується. В основі пояснення механізмів пам'яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам'ятовуються, встановлюється зв'язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв'язків, який приведе до потрібного матеріалу

Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам'яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам'ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам'ятати.

В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам'яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів - це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам'яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам'ятовує матеріал.

За когнітивною теорією пам'ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Процеси переробки інформації (об'єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.

В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам'яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам'ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї. В даній теорії пам'ять розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу. За допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення. Таким чином, асоціативна теорія пояснює закономірності процесів пам'яті зв'язком між елементами матеріалу, який запам'ятовується, гештальтпсихологічна теорія - організацією матеріалу, біхевіористична - характеристиками вправ по закріпленню матеріалу. Діяльнісна теорія підкреслює роль зв'язку між пам'яттю та діяльністю людини та не заперечує досягнення інших теорій пам'яті.

30. Класифікація та види пам’яті

Пам'ять- це процеси запам’ятовування,зберігання, відтворенняі забування індивідом свого досвіду.

За змістом запам’ятовуваної інформації:

Образна- запам’ятовування образів,уявлення конкретних предметів, явищ.(вона є зоровою,слуховою,тактиьною,нюховою)

Емоційна –запам’ятовування людиною своїх емоцій та почуттів.

Словесно-логічна пам’ять – це думки,поняття,судження, які відображають предмети і їх істотних зв’язках і відосинах.

Рухова пам'ять- запам’ятовування та відтворення людиною своїх рухів.

За способом запам’ятовування:

-Мимовільна пам’ять здійснюється без мети, без вольового зусилля запам’ятати і відтворити.

-Довільна пам’ять передбачає наявність чітко визначеної мети щось запам’ятати, відтворити, пригадати.

За тривалістю:

Короткочасна- швидке запам’ятовування матеріалу,його відтворення.

Довготривала- -зберігання та відтворення умінь,навичок,знань діяльності людини).

Оперативна- забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації,потрібної для викор. В поточній діяльності.

Індивідуальні особливості памяті:

Швидкість- визн. Кількістю повторень потрібних людині для запам’ятовування певного матеріалу.

Точність- ха-ться відповідністю відтвореного тому,що запам’ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

Міцність- виявляється в тривалості зберігання завченого матеріалу.

Готовність до відтворення- виявляється в тому як швидко та легко в потрібний момент людина може припадати потрібні їй відомості.

31. Процеси й закономірності пам’яті.

Пам'ять є складною системою процесів, які здійснюють повний цикл перетворень інформації суб'єктом: запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування. Пам'ять слушно вважають основою навчання, і його продуктивність пов'язують з повнотою засвоєння знань.

Запам'ятовування - це процес пам'яті, який забезпечує прийом, відбір і фіксацію інформації завдяки утворенню асоціацій. Запам'ятовування може відбуватися в мимовільній або довільній формі. Мимовільне запам'ятовування діє тоді, коли людина не ставить собі за мету закріплювати інформацію і в подальшому її використовувати. Для повного засвоєння і відтворення знань, умінь, навичок необхідним є довільне запам'ятовування. Цей процес пов'язаний з постановкою суб'єктом мнемічної цілі запам'ятати, завчити і зберегти певний обсяг матеріалу для наступного відтворення.

Зберігання - це процес, що забезпечує утримання матеріалу в мозку протягом тривалого часу. Іншими словами, пам'ять зберігає весь наш досвід, але є механізми витіснення зі свідомості суб'єктивно непотрібного, важкого, часткового. Процес зберігання триває і вночі, і вдень практично без участі нашого свідомого "Я", за рахунок неусвідомлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення). Проте збереження матеріалу залежить і від діяльності індивіда.

Відтворення - процес пам'яті, що проявляється в актуалізації знань, умінь, навичок, засвоєних при запам'ятовуванні. Воно здійснюється у вербальній і руховій формі; є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу. Відтворення поділяють на такі види: впізнавання, власне відтворення, пригадування і спогади.

Забування - це ослаблення зв’язків того чи іншого матеріалу з минулим досвідом, зумовлене невикористанням цього матеріалу в діяльності. Забування, як і запам’ятовування та відтворення, має вибірковий характер. Значущий матеріал, пов’язаний з потребами та інтересами людини, з метою її діяльності, забувається повільніше. Отже, зберігання матеріалу в пам’яті визначається ступенем його участі в діяльності особистості.

32. Індивідуальні особливості й типи пам’яті.

Індивідуальні особливості пам'яті: • швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, що потрібні людині для запам'ятовування нового матеріалу; • точність запам'ятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовували, та кількістю допущених помилок; • міцність запам'ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування); • готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості. Крім індивідуальних відмінностей, пам'ять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам'яті: рухової, емоційної, образної та словесно-логічної. Переважання певного типу пам'яті в людини залежить від особливостей діяльностей, з якими пов'язаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і проміжний. Людині з образним типом пам'яті простіше запам'ятовувати і відтворювати образний матеріал. Людям зі словесно-логічним типом пам'яті просто запам'я­тати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого мате­ріалу. Якщо в людини не переважає певний тип оперування матеріалом, то вона представляє проміжного типу пам'яті.

33. Роль пам’яті в психічному житті людини.

Кожного дня ми взнаємо багато нового, з кожним днем збагачуються наші знання. Все, про що дізнається людна, може бути надовго збережено в «кольорах» її мозку. Мозок не тільки зберігає наші знання про навколишній світ, а й має здатність за нашим бажанням відтворювати ці знання.
Процес запам’ятовування, збереження й наступного пригадування або упізнавання того, що людина раніше сприймала, переживала чи робила, називається пам’яттю. Значення пам’яті в житті людини дуже велике. Абсолютно все, що ми знаємо, вміємо, є наслідок здатності мозку запам’ятовувати й зберігати в пам’яті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їх системи.
Пам’ять зберігає нам знання, а без знань немислимі ні плідна діяльність, ні успішне навчання. Пам’ять, як і всі інші психічні процеси, має характер діяльності. Чи запам’ятовує людина, чи згадує вона, а чи пригадує що-небудь, відтворює або взнає – завжди вона здійснює певну психічну діяльність.
У дітей шкільного віку особливо яскраво проявляється вплив інтересу на продуктивність запам’ятовування. Відомо, що багато хто з школярів неоднаково запам’ятовує і засвоює різні навчальні предмети. Пояснюються ці факти не різною пам’яттю учня, а різним інтересом до виучуваних предметів. Педагогічна практика показує, що коли вчитель виховує в дітей інтерес до так званих любимих предметів, запам’ятовування та засвоєння цих предметів учнями різко поліпшується.

34. Мнемотехнічні засоби для покращення пам’яті людини.

Способом поліпшити пам´ять людини є формування вміння запам´ятовувати й відтворювати. Пам´ять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запам´ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.
Часто пропонують такі вправи для кращого запам´ятовування:
- Уважно подивіться на знайомий предмет, потім, заплющивши очі, образно уявіть його собі в дрібницях. Розплющивши очі, ще раз погляньте на нього і зазначте, які деталі ви випустили.
- Вивчений предмет спробуйте намалювати з пам´яті. Потім виявіть те, що забули намалювати.
- Опишіть з пам´яті риси добре знайомої людини. Спостерігаючи за цією людиною під час зустрічі, уточніть непомічені риси її обличчя.
- Подивіться на 7-15 дрібних предметів, опісля з пам´яті опишіть їхній вигляд.
- Спробуйте добре роздивитися предмет, який падає. Потім опишіть його якомога точніше.
- Огляньте кімнату, запам´ятайте, що в ній розміщено. Потім заплющіть очі й уявіть образ побаченого до дрібниць.
- Згадайте голос та інтонацію фрази знайомої вам людини і спробуйте із заплющеними очима уявно знову почути її. Потім повторіть фразу вголос, а під час зустрічі з цією людиною порівняйте «оригінал» з імітацією.
Ці вправи розвивають пам´ять: образи об´єкта спостереження швидко запам´ятовуються і тривалий час зберігаються в пам´яті, водночас удосконалюється здатність уявляти, аналізувати об´єкт з пам´яті без особливих зусиль волі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: