Понятття про сприймання 2 страница

35. Поняття про мислення. Функції мислення.

Мислення - це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв'язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності.

На основі специфічних рис мислення можна вирізнити його основні функції. Обмежимося виокремленням чотирьох основних функцій (В.Д. Шадриков).

1. Розуміння- це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їхніх істотних зв'язках з іншими об'єктами, що досягається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвід.

2. Розв'язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання - це вже певний крок до розв'язання проблеми. А розуміння того, що відомо і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв'язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв'язання.

3. Цілеутворення - постановка загальної, проміжної та кінцевої мети саме і є ціле-утворювальним процесом, що відбувається у мисленні.

4. Рефлексію розглядають як діяльність суб'єкта, що спрямована на усвідомлення способів і дій його пізнання. Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльності суб'єкта.

36. Теорії мислення. Мислення як процес.

Розглянемо найвідоміші теорії, які пояснюють процес мислення, їх можна поділити на дві великі групи:

• теорії, які виходять із гіпотези про наявність у людини природних інтелектуальних здібностей, які не змінюються під впливом життєвого досвіду;
• теорії, в основу яких покладено уявлення про те, що розумові здібності людини в основному формуються і розвиваються прижиттєво.

· Інтроспективна теорія (Ж. Адамар, О. Зельц, О. Кюльпе) розглядає мислення як сукупність чистих операцій, тобто безсловесних, безобразних актів і свідчень видатних мислителів. Це мислення без внутрішнього мовлення.

· Генетична теорія (Перре-Клермон, Ж. Піаже) пов´язує мислення з причинно-наслідковими зв´язками, розвитком мислення у філогенезі та онтогенезі.

· Гештальтпсихологічна теорія (М. Вертхаймер, Р. Вудвортс, К. Дункер, В. Келер, Майєо, Секей) - висуває ідею апріорно існуючих інтелектуальних здібностей - задатків. Вона характерна для багатьох праць у галузі мислення, виконаних у німецькій школі психології. цей вид мислення ґрунтується на високій інтелектуальній активності та ставленні до творчості як до цінності.

· Теорія планомірного формування розумових дій і понять (Гальперін, Тализіна, Салміна). П.Я. Гальперін вніс у відповідну галузь досліджень нові ідеї. Він розробив теорію формування мислення, яка одержала назву концепції планомірного формування розумових дій.

37. Форми мислення.

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження — це форма уявного відображення об’єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об’єктах. Судження — це акт мислення, що відображує зв’язки, відносини речей, Кожне судження містить суб’єкт і предикат. Суб’єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображується у свідомості людини. Предикат — це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються” (“усі метали” — це суб’єкт, а “при нагріванні розширюються” — предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так, кажучи “Кит — не риба”, ми маємо на увазі, що кит не належить до риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих істот.Істинність знань або суджень можна з’ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони грунтуються, порівнюючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи. Міркування — це низка взаємопов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити.Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією Індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, часткового робиться узагальнення. Наприклад: “Срібло, залізо, мідь — метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються; отже, метали при нагріванні розширюються”. Дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються; срібло — метал; отже, срібло при нагріванні розширюється”.

38. Охарактеризуйте операції мислення.

Розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Аналіз і синтез. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об’єктивної дійсності. Синтез — це уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей об’єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтез, як і аналіз, спочатку виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення.

Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить в абстрагування тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Узагальнення — це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово виконує узагальнюючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в об’єктах.

Узагальнення виокремлених ознак предметів та явищ дає можливість групувати об’єкти за видовими, родовими та іншими ознаками, Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою виокремлення та подальшого об’єднання об’єктів на основі спільних істотних ознак. Класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структури.

Систематизація забезпечує виокремлення та подальше об’єднання не окремих об’єктів, як це спостерігається при класифікації, а їх груп і класів.

Отже, процес розуміння предметів та явищ об’єктивної дійсності, утворення наукових понять про них складний і багатоплановий. Він потребує вивчення фактів, їх порівняння, аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, класифікації, систематизації їх істотних ознак і характеристик. Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.

Процеси мислення.

Мислення – це процес опосередкованого, предметного відображення

(пізнання) загальних, суттєвих властивостей об’єктів та явищ дійсності,

відображення взаємозв’язків та відношень, що існують між ними.

Процес мислення характеризується такими особливостями.

1. Процес мислення становить складну єдність. Мислення не пов’язане з

мовою, але виражене в мові.

Незважаючи на те, що в онтогенезі відношення мислення і мовлення

своєрідні і мінливі, неможливо вивчати ппроцес мислення вдитини поза

аналізом розвитку її мовлення.

2. Мислення дорослої людини має узагальнений характер. Про що б людина

не думала, над розв’язанням якої б конкретної задачі не працювала, вона

завжди думає за допомогою мови, отже, узагальнено.

40. Класифікація та види мислення.

Мислення – це процес опосередкованого, предметного відображення

(пізнання) загальних, суттєвих властивостей об’єктів та явищ дійсності,

відображення взаємозв’язків та відношень, що існують між ними.

Види мислення:

Наочно-дійове мислення полягає у тому,що розв’язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Так, у ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і мають можливість оперувати ними.

Наочно-образне мислення-грунтується на образах уявлень на образах уявлень,перетворені ситуації в план обазів. Власитиве художникам,поетам. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення незвичних поєднань предметів та їхніх властивостей. У простій формі це мислення виникає в дошкільному віці. Дошкільники мислять образами. Спонукаючи до створення образів на основі прочитаного, сприйнятих об'єктів.Оперативне мислення під яким розуміють такий процес розв’язання практичних завдань.Професійне мислення-це інтелектуальна діяльність щодо розв’язання професійних завдань.

Інтуїтивне та аналітичне мислення розрізняють на підставі трьох ознак: часу перебігу процесу, структурності (чіткий розподіл на етапи) та рівня перебігу (усвідомленості або неусвідомленості). Аналітичне мислення - це вид мислення, який розгорнутий у часі, має чітко виражені етапи, достатньою мірою усвідомлені суб'єктом. Інтуїтивне, навпаки, вид мислення, згорнутий у часі, який протікає швидко, в ньому відсутній поділ на етапи, він мало представлений у свідомості.

41. Індивідуальні відмінності в мисленні людини та її інтелект.

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна, вона виділяється в індивідуально-психологічних характеристиках, що впливають на протікання мисленнєвої діяльності: глибина, широта, гнучкість, самостійність, швидкість, послідовність тощо. Їх називають якостями розуму. Глибина розуму полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення.. Гнучкість розуму - це властивість, яка означає вміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились її умови і вибір не підтвердився. У свідомленість мисленнєвої діяльності полягає в тому, що суб'єкт розуміє і може виразити в слові особливості задачі, шляхи розв'язання її, особливості міркування та аргументи на користь правильності висновку. Неусвідомленість мислення виявляється в тому, що суб'єкт відчуває труднощі, пояснюючи, які орієнтири добирав для вироблення припущення, якими прийомами можна перевірити його правильність, яких допущено помилок тощо. Самостійність розуму полягає в тому, що суб'єкт виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення, довести його правильність. До індивідуально-психологічних особливостей мислення психологи відносять навіюваність та критичніст. Навіювання - це цілеспрямований вплив однієї людини на іншу, яка некритично, пасивно, в обхід своїх думок сприймає цей вплив. Критичність розуміють як усвідомлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності людини, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів їхнього доведення тощо. Мислення та інтелект - близькі терміни. Ми кажемо "розу­мна людина", позначаючи цим індивідуальні особливості інтелекту. Ми можемо також сказати, що розум дитини з віком розвивається. Таким чи­ном означуємо проблематику розвитку інтелекту. Терміну " мислення" ми можемо назвати як відповідник у нашій по­всякденній мові слово "обмірковування" або "думання. Інте­лект - здатність до мислення. Мислення - процес, у якому реалізується інтелект. Інтелект — це певний ступінь здатності людини розв'язувати завдання (проблеми відповідної складності).З цих позицій можна вести мову про рівень розвитку інтелекту. Він, за логікою, може бути низьким, середнім і високим (або початковим, ни­зьким, середнім, досить високим і високим).Мислення й інтелект віддавна вважають найважливішими рисами людини.

Поняття про уяву.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі її готовий результат. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. Уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду. Види уяви:активна(послідовність фантазій,викликана за допомогою довільної концентрації), пасивна(послід.фантазій викликана мимовільними процесами психіки), продуктивна увага(в рамках цього виду діяльність свідомо керується людиною), конкретна уява(здійснюється оперування конкретними обазами реальної дійсності) абстрактна уява(здійснюється оперування абстрактиними образами).

Функції уяви: 1) моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення; 2) створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена; 3) створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її; 4) створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи. Характерні риси уяви: 1) Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності; 2.)Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями.3) Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви - об'єктивна дійсність. Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява сприяє глибшому осмисленню і пізнанню дійсності, але інколи спотворює її. Уява в такому разі готує нам чимало гірких розчарувань. 4)Уява - складник творчості. Сприймання стимулює уяву. Чим багатший досвід людини, чим розвинутіші інтереси і потреби-тим багатшою і різноманітнішою є уява.

43. Фізіологічна основа уяви.

Механізм уяви має спільні ознаки з механізмами інших пізнавальних процесів. Є в ньому і специфічне, особливе. У процесах уяви утворені протягом життя людини системи зв'язків розпадаються та об'єднуються в нові системи. Це об'єднання стає можливим унаслідок появи в корі мозку сильного збудника під час виникнен­ня потреби або під впливом безпосереднього враження. У людини, яка фантазує, групи нервових клітин у цен­тральній нервовій системі з'єднуються по-новому, чим зумовлені новизна образів фантазії порівняно з образа­ми пам'яті і тільки часткова подібність із ними. Фантазуючи, людський мозок впливає на перифе­рійну ділянку організму, змінює її функціонування, породжує явища, які здаються «надприродними». Все це доводить існування тісного зв'язку уяви з мислен­ням: уявлення дотику льоду до шкіри може викликати прискорення пульсу; дотик холодної мокрої тканини до шкіри викликає почервонін­ня, навіть пухирі, як при опіку. Уява включається і в перебіг фізіологічних процесів, певного мірою змінює їх. Часом уява спотворює реальність. Діяльність уяви залежить від досвіду, загальної спрямованості, потреб та інтересів особистості, а також від комбінаторної здатності мозку і вправності в цій діяльності, можливості втілювати її продукти в мате­ріальну форму. На розвиток і функціонування уяви впливає оточення.

44. Процес створення образів уяви.

Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер. Коли в уяві людини створення нових образів не скеровується спеціальною метою, уява має мимовільний характер. При читанні художнього твору в уяві виникають без спеціального наміру образи героїв твору, місцевість, де відбуваються події, час, коли вони відбуваються, тощо. Мимовільну уяву зумовлюють потреби і почуття. Голодна людина уявляє смачні страви, людина, яка замерзає на морозі, уявляє собі теплий будинок, а в спеку уява приносить людині прохолоду. Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об'єкта, уява набуває довільного характеру. Наприклад, учитель на уроці пропонує уявити якусь історичну подію, певну місцевість, подорожуючи по карті, уявити ті чи інші міста або країни. Людина, яка створює новий музичний твір, малює образ літературного героя або картину, використовує довільну уяву. Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну, або репродуктивну, і творчу. Уяву, що спирається на створення образів, які відповідають описові, називають відтворювальною. Читаючи навчальну й художню літературу, вивчаючи географічні карти та історичні матеріали, людина відтворює за допомогою уяви те, що відображено в художніх творах та історичних документах. Творча уява також має довільний, продуктивний характер і завжди включена у творчу діяльність. Творча уява необхідна там, де діяльність людини набуває творчого характеру, це невід'ємна умова будь-якого різновиду творчості. Уяву поділяють на активну і пасивну. Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації динамічний, тобто відбуваються поступова зміна змісту матеріалу і взаємо переміщення його елементів. Пасивна уява протікає без постановки мети, інколи - як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляється у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень. Людині здається, що вона ховається від нерозв'язаних завдань, від необхідності діяти, чи тяжких умов життя тощо.

45. Класифікація та види уяви.

Уява – це процес створення людиною на основі досвіду образів предметів, яких вона ніколи не сприймала, своєрідна форма відображення людиною дійсності, в якій виявляється активний випереджальний характер пізнання нею світу. Види уяви: Активна (довільна) уява — послідовність фантазій, викликаних за допомогою довільної концентрації. Пасивна (мимовільна) уява — послідовність фантазій, викликана мимовільними процесами психіки. Продуктивна уява — в рамках цього виду уяви дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється чи відтворюється. Репродуктивна уява - при використанні цього виду уяви постає завдання відтворити реальність в тому вигляді, в якому вона реально існує. Конкретна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування конкретними образами реальної дійсності. Абстрактна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування абстрактними образами.

Існує декілька класифікацій видів уяви: 1) залежно від мети створення образів уяви: а) мимовільна уява – створення образів уяви не скеровується спеціальною метою уявити ті чи інші образи предметів явищ подій. б) довільна уява – уява яка скеровується спеціальною метою створити образ того чи іншого об’єкта. 2) залежно від характеру діяльності людини: а) відтворююча уява — це процес довільного створення людиною образів нових для неї об’єктів на основі їх словесного опису; б) творча уява — це самостійне створеня нових оригінальних образів створення нових матеріальних і духовних цінностей. 3) активна уява — уява спрямована на виконання реального завдання; - пасивна уява — це уява, образи якої не активізують людину до діяльності. 4) за змістом діяльності людини: а) художня уява — переважають чуттєві образи. б) технічна уява — створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленим застосуванням їх у різних комбінаціях .в) наукова уява – втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень у вмінні будувати гіпотези.

46. Уява і особистість.

Уява – це процес створення людиною на основі досвіду образів предметів, яких вона ніколи не сприймала, своєрідна форма відображення людиною дійсності, в якій виявляється активний випереджальний характер пізнання нею світу.Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні образів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов’язане формування низки морально-психологічних якостей особистості: гуманності, чуйності, почуття обов’язку тощо. Зрозуміло, що виявити чуйність може людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент. У силі та яскравості образів уяви виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності. Уява — один з показників, за якими І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Художник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей.Чим багатший досвід людини, чим розвинутіші інтереси, тим багатшою і різноманітнішою є її уява. Від емоційності конкретної людини залежить сила, динамічність і яскравість уяви.

47. Зв’язок уяви з емоційно-вольовою сферою особистості.

Активна робота фантазії викликає багату емоційну картину стану людини. Відомо, як діти сприймають казки вони переповнені емоціями, за силою не поступалися емоційної картині дорослих в значимі моменти життя. А дитяча гра? Вона просто утрачає будь-який сенс для дитини, коли в неї бракує яскравого емоційного тла і водночас, гра повністю тримається на активної діяльності уяви. Зв'язок уяви і емоцій виявляють і дорослі. І ми одного разу у житті отримували високе емоційне задоволення від мрій. Уява та емоції у житті дитині нероздільні.Отже, багате емоційне життя стимулює розвиток уяви. Використовуючи багатство емоційних станів, можна успішно розвивати уяву і, навпаки, цілеспрямовано організовуючи фантазію, можна формувати культуру почуттів. Образи фантазії дають внутрішній мову до нашого почуття. Це почуття підбирає окремі елементи дійсності і комбінує в таку зв'язок, яка обумовлена зсередини нашим настроєм, а чи не ззовні, логікою самих цих образів. Образи уяви можуть купувати спонукальну силу, ставати мотивами поведінки й діяльності. Тому розвиток уяви – це основа формування мотиваційно-потребової сфери людини.

48. Роль уяви в різних видах творчості.

Уява тісно пов'язане з творчістю, і залежність ця зворотна, тобто саме уява формується в процесі творчої діяльності, а не навпаки.Таким чином, творча уява - вид уяви, спрямованого на створення нових образів, що становить основу творчості. Особливість творчої уяви полягає в тому, що воно є процесом свідомим у своїй основі. Можливість образного передбачення результатів власних дій надають спрямованість творчій уяві. Політ фантазії у творчому процесі забезпечується знаннями, підкріплюється здібностями, стимулюється цілеспрямованістю, супроводжується емоційним тоном. У будь-якому виді діяльності творчу уяву визначається тим, як він вміє перетворювати дійсність, обтяжену випадковими, несуттєвими деталями. Письменники, живописці, композитори, прагнучи відобразити життя в образах свого мистецтва, вдаються до творчій уяві. Сутність художньої уяви полягає, перш за все, в тому, щоб зуміти створити нові образи, здатні бути носієм ідейного змісту. Особлива міць художньої уяви полягає в тому, щоб створити нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвості. Наприклад, за картинами І.І. Шишкіна ботаніки можуть вивчати флору російського лісу, тому що всі рослини на його полотнах виписані з «документальної» точністю. Але дотримання життєвості і реальності не означає фотографічно точного копіювання сприйнятого, адже у справжнього художника особливий погляд на речі, тому основне завдання художнього твору - показати іншим те, що бачить художник, так, щоб це побачили й інші. Творча уява використовує такого роду фантастику, відхилення про деяких рис дійсності, з метою надати образність і наочність реального світу, основній ідеї чи задуму. Найчастіше творчий процес у мистецтві пов'язаний з активним уявою: перш ніж запам'ятати який-небудь образ на папері, полотні або нотному аркуші, художник створює його у своїй уяві, докладаючи до цього свідомі вольові зусилля.

Поняття про увагу

Увага - зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті - предметі, події, образі, міркуванні тощо. Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного протікання психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у людини не самі собою, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об'єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. У кожному психічному процесі наявний момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема, до світу людей, природи, свідомості до об'єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень цікавиться математикою, вона, ніби в полон, бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над розв'язанням математичних задач. Увага необхідна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона є характерологічною властивістю особистості, завдяки якій людина володіє власною увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, керує нею. Недостатній розвиток уважності виявляється в розсіяності та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу у процесі діяльності внутрішніми засобами. Стійкість уваги-хар-ться тривалістю зосередження на об’єктах діяльності, вона є тривалою та висококонцентрованою.Переключення уваги- навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший,якщо цього вимагає діяльність.Обсяг уваги- кі-ть об’єктів, які сприймаються одночасно з достатньою чіткістю.

50. Природа уваги. Теорії уваги.

Явище уваги породжується об'єктивними причинами, які діють за суб'єктивних умов, наявних у самому організмі. Вони тісно пов'язані з природним пристосуванням організмів до умов існування й утворенням орієнтувальних рефлексів, які спочатку реагують на різкі зміни середовища, але внаслідок нагромадження досвіду, тренувань і розвитку збагачуються більш тонкими й досконалими умовними рефлексами. Існуючі теорії уваги: 1. Увага як результат рухового пристосування. Прихильники цього підходу виходять з того, що оскільки людина може довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага неможлива без м'язових рухів. Саме м'язові рухи забезпечують пристосування органів чуття до умов найкращого сприймання. 2. Увага як результат обмеженості обсягу свідомості. Більш інтенсивні уявлення в змозі витіснити або пригнітити менш інтенсивні. 3. Увага як результат емоції. Ця теорія ґрунтується на твердженні про залежність уваги від емоційного забарвлення уявлення. 4. Увага як результат аперцепції. Згідно з цією теорією увага є результатом життєвого досвіду індивіда. 5. Увага як особлива активна здатність духу. Прихильники даної теорії вважають увагу первинною і активною здатністю, походження якої не можна пояснити. 6. Увага як підсилення нервової подразливості. Згідно з цією теорією, увага зумовлена збільшенням місцевої подразливості центральної нервової системи. 7. Теорія нервового пригнічення. Прихильники цієї теорії намагаються пояснити переважання одного уявлення над іншим тим, що один фізіологічний нервовий процес затримує або пригнічує інші фізіологічні процеси, результатом чого є особлива концентрація свідомості. 8. Моторна теорії уваги. Дана теорія надає надзвичайно великого значення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи рухи як основу її виникнення. Рух, як зазначали вчені, фізіологічно підтримує та посилює акт уваги, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення уваги. Довільно регулюючи рухи, пов'язані з чимось значущим, можна відповідно активізувати й спрямовувати увагу. Якщо, підкреслювали прихильники цієї теорії, усунути рухи, то від уваги нічого не залишиться, тобто неможливою стане сама увага.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: