Понятття про сприймання 3 страница

51. Різновиди уваги.

У психології розрізняють увагу мимовільну, довільну та післядовільну. Усі різновиди уваги тісно взаємопов’язані. Мимовільна увага виникає несподівано незалежно від свідомості, непередбачено за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму. Мимовільна увага властива і людині, і тваринам.
Збуджувачами мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні об’єкти, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, прагнення — усе, що з якогось приводу хвилює людину. Найчастіше це трапляється тоді, коли людина стомлена, за несприятливих умов праці (спекотно, холодно, несвіже повітря у приміщенні) або коли діяльність, якою людина займається, її не цікавить.

Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, що діють на людину, вона може виникати досить часто, заважаючи провідній діяльності.

Довільна увага — це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля. Основними збуджувачами довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Післядовільна увага, як свідчать досвід і спеціальні дослідження, настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї. У навчальній діяльності дуже важливо сприяти появі в учнів післядовільної уваги. Навчання, як відомо, є важкою діяльністю й порівняно швидко стомлює, особливо тоді, коли зміст уроку не становить інтересу. Тому післядовільна увага на уроці сприяє успішному виконанню учнями навчальних завдань і зменшенню суб’єктивного відчуття втоми.

52. Форми уваги.

Залежно від змісту діяльності увага спрямовується або на зовнішні, безпосередньою дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об'єктом наших відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність. У зв'язку з цим виокремлюють зовнішню, або сенсорну, та рухову увагу і внутрішню, інтелектуальну увагу. Поділ уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.

Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, в мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті чи інші трудові, навчальні, спортивні завдання. У зовнішній увазі виокремлюють зосередження на очікуваних предметах і явищах - сигналах до дії і рухів, як це буває в трудовій і спортивній діяльності.

Внутрішня, або інтелектуальна, увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприйняття, пам'яті, уяви, мислення), психічних органів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, під час розв'язування завдань подумки, у пригадуванні, у міркуванні подумки.

У стані внутрішньої уваги чутливість органів чуттів знижується, людина не помічає знайомих, не чує, коли до неї звертаються, відволікається від діяльності, яку виконує. Тому в будь-якій діяльності - трудовій, навчальній, спортивній - недоцільно одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу. Наприклад, недоцільно давати учням завдання розв'язувати подумки задачу або пригадувати формулу, дату, назву і в цей час демонструвати наочні засоби навчання: сприймати написане на дошці, спостерігати географічну карту, стежити за роботою приладу.
53. Властивості уваги.

Найбільш професійно важливими якостями, або властивостями, уваги є: концентрація, інтенсивність, стійкість, об’єм, розподіл і переключення. Концентрація є показником зосередженості свідомості на певному об’єкті, неможливості відволікання уваги на побічні подразники. Найбільша концентрація уваги досягається, коли свідомість зосереджується на одному об’єкті.
Інтенсивність уваги характеризується кількістю витрат енергії на здійснення психічної діяльності. Вона залежить від заінтересованості людини до праці та її результатів. Стійкість уваги характеризується здатністю підтримувати концентровану інтенсивну увагу протягом певного часу. Показником її є продуктивність діяльності протягом тривалого періоду. Стійкість уваги залежить від об’єктів зосередження і активності працівника. Складні об’єкти вимагають активного мислення, що є причиною тривалого зосередження на них. Обсяг уваги — це здатність психіки одночасно сприймати певну кількість об’єктів або їхніх елементів. Він залежить від інтересу людини до інформації, від ознайомленості з об’єктами сприймання, від умов, за яких відбувається сприйняття. Експериментально доведено, що обсяг уваги людини становить 4—6 не пов’язаних між собою об’єктів. Розподіл уваги — здатність зосереджуватися на кількох об’єктах одночасно. З цією особливістю уваги пов’язана можливість одночасного успішного виконання (суміщення) двох і більше різних видів діяльності (кількох дій). Високий рівень розвитку цієї якості уваги працівника — одна з обов’язкових умов ефективності праці, зокрема операторів, багатоверстатників, диригентів, педагогів та ін. Розподіл уваги, таким чином, є трудовою навичкою, яка формується в процесі тренування. Переключення уваги — здатність більш-менш легко і швидко переходити від одного об’єкта до іншого, від однієї діяльності до іншої. У процесі праці переключення уваги має місце при переході від однієї операції до другої, від однієї людини в процесі спілкування до іншої і т. ін.

54. Поняття про емоції та почуття.

Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або утримують її від негативних вчинків.

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу. Почуття - це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо. У почуттях виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань вирізняють одні емоції і почуття з-поміж інших, наприклад, радість і гнів, сором, обурення, любов тощо. Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть мати протилежний вияв: "радість - горе", "любов - ненависть", "симпатія - антипатія", "задоволення - незадоволення". Полярні переживання мають яскраво виражений позитивний або негативний відтінок.

Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, і астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують.

Характерною особливістю емоцій і почуттів є те, що вони охоплюють особистість повністю. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функцій організму, емоції і почуття сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм. Завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму.

55. Фізіологічні основи емоцій та почуттів.

Емоції і почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Емоції і почуття, як і всі інші психічні процеси, мають рефлекторне походження.

Кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Один із фізіологічних механізмів почуттів - динамічні стереотипи, тобто утворені протягом життя системи тимчасових нервових зв'язків. Тут виникають почуття важкості і легкості, бадьорості та втоми, задоволення і прикрості, радості, торжества, відчаю тощо.

У виникненні та русі почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокі переживання. Найкращим показником цього є почуття, які викликають поетичні твори. Усвідомлюючи ситуацію, яка викликає певні почуття, та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх, але зовнішній вияв емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.

56. Вияв емоцій та почуттів.

Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті тощо — завжди мають певний вияв: Внутрішній вияв ритм серцебиття, дихання, кров'яний тиск, зміна в ендокринних залозах, органах травлення та виділення;ці внутрішні переживання бувають астенічними або сте- нічними, тобто виявляються в пригніченні або збудженні роботи організму Зовнішній вияв рухи, поза, рухова та вокальна міміка, інтонації мовлення, рухи очей тощо,помітне навіть у немовлят, але з досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, екпресивне вираження емоцій та почуттів набуває різноманітних відтінків. Вияви емоцій та почуттів Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань емоції та почуття можуть бути виражені по-різному. Наприклад, почуття страху може зумовити астенічну реакцію - скупість, шок, або ж реакцію стенічну. У процесі набування досвіду і розвитку мовлення дитина поступово оволодіває експресивними способами вираження емоцій і почуттів, певною мірою стримує їх. На основі цього формується здатність сприймати й розуміти різноманітні форми та відтінки виявлення переживань, уміння їх розпізнавати. Форми та інтенсивність вияву емоцій і почуттів значною мірою залежать від соціальних факторів — вихованості, рівня культури особистості, традицій та звичаїв. Це особливо позначається на виявленні їх за допомогою зовнішніх засобів — мімічних та пантомімічних виразних рухів. Внутрішній їх вияв (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників. Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потреба як потрібність у чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Характер переживань зумовлюється ставленням особистості до потреб і обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

57. Форми переживання почуттів.

Багатство емоційної сфери особистості виражається у різних формах:

Чуттєвий тон. Це — певний емоційний відтінок психічного процесу, який усвідомлюється як властивість предмета, що сприймається суб'єктивно. Наприклад, неприємні переживання супроводжують больові відчуття, певні запахи. Настрій загальний емоційний, що охоплює людину протягом певного періоду часу і надає істотний вплив на її психіку,поведінку,діяльність.Настрій може виникати поступово і повільно,швидко і раптово.Є позит.і негативн.стійкий або тимчасовий. Афект Короткочасний емоційний стан,який швидко виникає і бурхливо протікає.негативно впливає на психіку і поведінку.може виникати раптово.У стані афекту людина не може розумно керувати своєю поведінкою. Стрес сильне і короткочасне емоційне переживання.Стрес виникає тільки при наявності екстремальної ситуації, тоді як афект може виникати з будь-якого приводу. Фрунстрація глибокий емоційний стан що виникає під впливом невдач, що мали місце при завищеному рівні запитів особитості.(озлобленість,досада,апатія) Пристрасть глибокий, емоційний стійкий стан,що що захоплює людину цілком і визначає її помисли,вчинки.Пристрасть може бути пов’язана із задоволенням матеріальних і духовних потреб.

58. Емоційні стани.

Основні емоційні стани

Різноманітні переживання почуттів зовнішньо виявляються у специфічному виразі обличчя (емоційній масці), позі, інтонації голосу і свідчать про певний емоційний стан людини.

До основних емоційних станів відносять:

Інтерес (як емоція). Це позитивний емоційний стан, який є одним із провідних мотивів навчання і сприяє засвоєнню знань, навичок і вмінь. Суб'єктивно він виявляється в позитивному емоційному тоні, що супроводжує пізнавальний процес, в бажанні глибше ознайомитися з об'єктом і зрозуміти його. Здивування. Це короткочасна емоційна реакція на раптові події, яка не має чітко вираженого позитивного чи негативного забарвлення. У момент виникнення воно гальмує всі попередні емоції і спрямовує увагу на подію, яка його спричинила. Страждання.

Належить до негативних емоційних станів, породжується інформацією про неможливість задоволення найважливіших життєвих потреб, яке до цього часу вважалося можливим

Гнів. Теж є негативним емоційним станом, зумовленим появою серйозної перешкоди на шляху до задоволення важливої потреби, реалізується у формі афекту. Страх.

Цей негативний емоційний стан, виникає у людини при появі уявної або реальної загрози для її життя чи життєвого благополуччя. Залежно від ситуації, ступеня усвідомлення її небезпечності та від індивідуальних особливостей людини він може набувати різної інтенсивності — від легкого побоювання до жаху, що паралізує. При цьому людина відчуває невпевненість, незахищеність.

Сором. Виражається цей негативний емоційний стан в усвідомленні невідповідності власних думок, вчинків і зовнішності не тільки сподіванням оточуючих, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній вигляд.

Сором може бути пов'язаний з невпевненістю людини у своїх силах, побоюванням можливого неуспіху в роботі, незнанням того, яке враження вона може справити на партнерів по спілкуванню. Переживання сорому проявляється в зміні виразу обличчя, почервонінні, потупленому погляді.

Поняття про волю.

Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, задовольняючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, чинять тривалий вплив на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку. Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.

Воля має самоцінне значення в житті людини:

- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";

- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);

- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини.

Вольові якості входять до складу характеру, причому як стрижневий компонент, темперамент дозволяє виявляти зусилля волі тощо.До позитивних якостей відносять:наполегливість,цілеспрямованість,витримка. Якості,що характеризують слабкість волі:безпринципність,безініціативність,нестриманість,упертість,боязкість. Сила волі сюди належ.самостійність та ініціативність(знах.нові рішення і засоби їх здійснення.Важлива вольова якість- рішучість,організованість.

60. Довільні дії і їх особливості.

У вольовій діяльності розрізняють довільні та мимовільні дії. Дія - одна із складових діяльності людини, яка нею умотивовується і відповідає певній меті. Дія завжди спрямована на досягнення певної мети. Мимовільними діями називають неусвідомлювані дії та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, спричинені безумовними подразниками і керовані підкорковими відділами центральної нервової системи. Вони пов'язані із захистом організму від ушкоджень або із задоволенням його органічних потреб.
Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. Навіть мимовільні безумовно-рефлекторні рухи, наприклад, кліпання очима, кашель, дихання та інші, можна довільно регулювати.
Довільні рухи складніші, ніж мимовільні. Проте, як показали дослідження І. М. Сєченова і І. П. Павлова, принципової різниці в механізмі їх здійснення немає. Довільні рухи, як і мимовільні, мають рефлекторний характер. Довільні дії людини виникають умовно-рефлекторним шляхом з мимовільних рухів. У маленьких дітей усі рухи мимовільні. Але в результаті навчання та виховання діти поступово оволодівають ними, навчаються свідомо контролювати свої рухи і скеровувати їх.
У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно припиняти свої дії.

Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чином регулює свою власну діяльність і поведінку.

61. Вольова регуляція поведінки.

Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідома, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль. На особистісному рівні воля виявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, наполегливість, витримка тощо. їх можна розглядати як первинні, або базові, вольові якості особистості.
Вольову людину вирізняють рішучість, сміливість, самовладання, впевненість у собі. Такі якості розвиваються звичайно в онтогенезі дещо пізніше, ніж названа вище група властивостей. У житті вони виявляються в єдності з характером, тому їх можна розглядати не тільки як вольові, але й як характерологічні. є ще група якостей, що, відбиваючи волю людини, пов'язані водночас з її морально-ціннісними орієнтирами. Це - відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість.
Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об'єкт, над яким міркує людина, підтримувати сконцентровану на ньому увагу. Воля бере участь в регуляції практично всіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови.
Вольова регуляція може включитися в діяльність на будь-якому етапі її здійснення: вибору засобів і способів її виконання, слідування накресленому плану або відхилення від нього, контролю виконання.. Воля у виборі дії виявляється в тому, що, свідомо відмовившись від звичного способу вирішення завдання, індивід обирає інший, іноді більш важкий, і намагається не відступати від нього. Вольова регуляція контролю виконання дії полягає в тому, що людина свідомо змушує себе старанно перевіряти виконання дій тоді, коли сил і бажання робити це вже майже не залишилося.
Типовим випадком включення волі в керування діяльністю є ситуація, пов'язана з боротьбою важкопоєднуваних мотивів, кожний з яких вимагає в той самий момент часу виконання різноманітних дій. Тоді свідомість і мислення людини, включаючись у вольову регуляцію поведінки, шукають додаткових стимулів для того, щоб зробити один з потягів більш сильним, додати йому в обстановці, що склалася, більшого змісту.

62. Простий і складний вольовий акт.

Вольова дія може реалізуватись в простих і складних формах простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету. Простий вольовий акт має дві фази: 1) виникнення спонукання та усвідомлення мети; 2) досягнення мети.

Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення мотивів, планування. Така дія потребує значного напруження сил, терпіння, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії.

У складній вольовій дії вчені (Костюк, Скрипченко) виділяють чотири фази:

1) виникнення спонукання та попередня постановка мети;2) стадія обмірковування та боротьба мотивів;3) прийняття рішення; 4) виконання.

1. Перша, початкова фаза вольового акту полягає в попередній постановці мети. Необхідною передумовою постановки мети є виникнення певного мотиву, спонукання і пов'язаного з ним прагнення. Залежно від характеру його усвідомлення прагнення може виражатися в формі потягу, бажання і хотіння. 2. При виборі мети або засобів дії виникає потреба в обговоренні їх прийнятності, яке передбачає зважування різних доводів за і проти висунутих цілей чи засобів їх досягнення, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізування обставин. 3. Обговорення мотивів закінчується прийняттям рішення, що означає остаточну постановку свідомої мети.Це буває особливо тоді, коли рішення стосується не якоїсь простої і близької мети, а складної і притому віддаленої, над досягненням якої людина збирається працювати більш-менш тривалий час (наприклад, рішення студента першого курсі успішно закінчити інститут).

Успішне здійснення людиною її рішень і намірів залежить від цілого ряду умов. Наявність знань і вмінь дає змогу людині краще орієнтуватися в обставинах при обговоренні рішення, обходитись без зайвих вагань при його прийнятті, а також правильно планувати і виконувати свої дії.

Деякі вчені (В.А. Крутецький, В.В. Богословський) виділяють у вольовому акті два етапи:- підготовчий, етап мисленої дії, обдумування, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби її досягнення, приймається рішення;- виконавський, на якому відбувається виконання прийнятого рішення і самооцінка виконаної дії.

63.Класифікація основних вольових якостей особистості.

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки. Вольові якості розглядають як індивідуальні особливості волі, властиві окремим людям. Позит. якості належать:наполегливість, цілеспрямованість, витримка. Якості, що характ. слабкість волі: безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість. Базальні вольові якості -енергійність, терплячість, витримку та сміливість. енергійність здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня. Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод Витримка - це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення. Сміливість -здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети. Системні вольові якості. - наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. Цілеспрямованість уміння людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.Протилежними до наполегливості проявами є впертість і негативізм. Вперта людина відстоює свої хибні позиції, незважаючи на розумні докази. Принциповість - це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Протилежні до цих якості має людина безпринципна.

64. Розвиток та виховання вольової активності людини.

Воля, як і весь психічний світ, виникає і розвивається в процесі життя та виховання людини, відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки і активності особистості. Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці.. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать про те, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюється на суб'єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних форм залежить від середовища, у якому відбувається формування особистості, та від виховання.Для юнацького віку характерний подальший інтенсивний розвиток вольових якостей. У цей період вони стають компонентами й рисами характеру особистості. У поведінці старшокласників проявляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно до домінуючих інтересів. Вольова активність уже відповідає суспільним вимогам.Виховання волі - це процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:1) правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини; 2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе; 3) поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовим способом поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не примушувати до чогось.

65. Активність і діяльність.

Активність забезпечує підтримку життєво важливих зв'язків усіх істот з навколишнім світом. Активність людини зумовлена потребами, які формуються в суспільстві в процесі виховання. Активність людини є джерелом її розвитку, визначає діяльність і є її рушійною силою. Принципова відмінність між цими поняттями полягає в тому, що діяльність виходить із потреби в предметі, а активність - із потреби в діяльності. До того ж, активність начебто передує діяльності в часі: до початку діяльності ми активно вибираємо, що саме бажано, вільно плануємо, думаємо, за допомогою яких засобів чогось досягти. Діяльність - це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається потребою. В житті людини діяльність відіграє вагому роль, виконуючи ряд вагомих позитивних функцій. Функції діяльності: 1) засіб задоволення потреб. 2) механізм творчості. 3) засіб розвитку інтелекту і здібностей та ін. Структура діяльності: Потреба - це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов її існування і породжує активність по відношенню до цих умов. Потреба завжди є поштовхом до прояву активності. Мотив - це спонукання до діяльності, що пов'язане із задоволенням потреб, в яких визначається спрямованість суб'єкта. Мотиви не завжди ідентично співвідносяться з метою - при різних мотивах може бути однакова мета, і навпаки. Мета -це уявний кінцевий результат діяльності (те, чого людина прагне досягнути). Мета може мати матеріальне та психічне уособлення. Будь-яка діяльність складається з дій як складових частин. Дія -це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного завдання. Операція - це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається і, як правило, є малоусвідомленим або неусвідомленим. Результатом діяльності є досягнення (недосягнення) визначеної мети (матеріальний, духовний продукт), який супроводжується контролем і оцінкою. Контроль - співставлення отриманих результатів з метою. Заключний контроль здійснюється по завершенні діяльності. Оцінка - виявлення ступеня збігу результатів і мети. В основі оцінки покладений заключний контроль. Якщо досягнення збігаються чи перевищують очікування людина оцінює діяльність позитивно. У випадку отримання результатів, нижчих за заплановані, оцінка є негативною.

66.Зміст і структура діяльності.

У людини активність протікає в трьох формах: а) у формі діяльності; б) у формі поведінки, не рівній поведінці тварин і в) у формі споглядання (С. Л. Рубінштейн). Активність людини з самих ранніх років регулюється вимогами суспільства. Ця форма активності, цей тип поведінки називається діяльністю.Діяльність - це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе і умови свого існування.Основними складовими структури діяльності є дії і операції. Діями називають частину діяльності, цілком самостійну, усвідомлену людиною мету, що має. Операцією називають спосіб здійснення дії, характер якої залежить від умов виконання дії, наявних умінь і навичок, наявності засобів здійснення дії. Приклад: запис інформації - дія одна, а операція у кожної людини своя.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: