Відношення між поняттями. У процесі пізнання і практики досить часто доводиться з'ясовувати відношення між тим чи іншим поняттями

У процесі пізнання і практики досить часто доводиться з'ясовувати відношення між тим чи іншим поняттями. Знання відношення між поняттями дає змогу не змішувати одні поняття з другими, вбачати у поняттях як спільне, так і відмінне, правильно користуватися поняттями у практиці мислення.

У логіці всі поняття поділяють на порівнянні і непорівнянні.

Непорівнянними називаються такі поняття, котрі відображають настільки віддалені предмети, що в їхньому змісті й обсязі немає нічого спільного. Наприклад, поняття "метал" і "право", "атом" і "держава", "норма права" і "рослина", "крадіжка" і "невагомість" непорівнянні.

Порівнянними називаються поняття, у змісті і обсязі яких наявне дещо спільне. Порівнянні є такі поняття: "право" і "мораль", "закон" і "указ", "договір" і "угода" тощо.

Логічна операція, за допомогою якої відбувається перехід від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, називається узагальненням. Узагальнити поняття — означає перейти від виду до роду. Логічна дія, у процесі котрої відбувається перехід від поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом, називається обмеженням. При обмеженні ми йдемо від роду до виду.

32. Визначення судження, його будова Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що небудь про предмети та явища об'єктивної дійсності. Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв'язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв'язки й відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах. Таким чином, судження — це не просто зв'язок понять чи уявлень, за котрими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення дійсно існуючих суттєвих зв'язків і відношень між предметами. Судження може бути або істинним, або хибним. Істинним називається такс судження, котре правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді. Хибним с судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.Прості судження, залежно від того, що вони відображають — властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження та судження із відношенням.Атрибутивним судженням називається таке судження, у якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки.

35. Складне судження. Складним судженням називається таке судження, яке складається з кількох простих суджень Складні судження утворюються із простих за допомогою логічних сполучників: "Якщо... то", "і"або" та їм рівнозначних.До складних суджень належать умовні, єднальні і розподільні судження.Більшість норм права виражається у формі складних суджень. Наприклад: "Сторонами у цивільному праві є позивач і відповідач", "Якщо справа порушена без законних обґрунтувань, прокурор припиняє її", "Недійсна угода, яка не відповідає вимогам закону", "Напад із метою заволодіння державним чи громадським майном, пов'язаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, котра зазнала нападу, або загрози такого насилля (розбій), — карається..." тощо. Розгляньмо види таких суджень.

40. Дедуктивні умовиводи Дедуктивним (від латинського слова dеduсtіо — виведення) називається умовивід, у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі класу в цілому. У дедуктивному умовиводі думка рухається від загального до окремого, одиничного, тому дедукцію визначають звичайно як умовивід від загального до часткового. Дедукція є логічним засобом пізнання конкретного, одиничного на основі знання загального. Вона збагачує наше знання одиничного, дає змогу розглядати окреме з точки зору загальної закономірності, пояснити конкретне, керуючись загальним правилом. Дедукція дає висновки достовірні. У цьому одна з її переваг над іншими видами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного умовиводу істинні і правильно пов'язані, то висновок буде неодмінно істинним.

. 41.Загальні правила категоричного силогізму. Правило 1. У кожному силогізмі має бути тільки три терміни — не більше й не менше. Якщо в силогізмі чотири терміни, тоді в ньому не буде середнього терміна, і, отже, установити відношення між поняттями, що входять до засновків, неможливо Правило 2. Середній термін має бути розподіленим хоча б у одному із засновків.

Якщо середній термін розподілений, тобто взятий у повному обсязі, то установлюється єдине відношення між S і Р. Якесь інше відношення між крайніми термінами (S і Р) неможливе. Правило 3. Якщо крайній термін нерозподілений у засновку, то він не може бути розподіленим у висновку. Правило 4. З двох заперечних, або з двох часткових засновків висновок неможливий. Жоден закон не є наказ. Правило 5. Якщо один із засновків є судженням заперечним або частковим, то і висновок буде судженням заперечним або частковим. Жоден терорист не зважає на права людини.

Умовний силогізм. Умовним силогізмом називається силогізм, у якому один або обидва засновки є умовними судженнями. Розрізняють два види умовних силогізмів: умовно-категоричний силогізм і суто умовний силогізм.

Умовно-категоричним силогізмом називається силогізм, у якому більший засновок є судженням умовним, а менший - категоричним. Наприклад: Якщо правовідносини належать до цивільного права, то суперечка підлягає судовому розгляду. Ці правовідносини належать до цивільного права. Отже, суперечка в цьому випадку має бути розв'язана у судовому порядку.

суто умовний силогізм- це такий,у якому обидва засновки і висновки є імплікаціями. ПРИКЛАД: Якщо студент гарно вчиться,то він є відмінником. Якщо студент є відмінником.то він отримає диплом з відзнакою.Якщо студент гарно вчиться то він отримає диплом з відзнакою.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: