Поняття фонеми за Московською школою

Фонемами у вченні МФШ називаються самостійні звукові відмінності, службовими знаками розрізнення слів мови, інакше кажучи, мінімальні складові звукових оболонок мінімальних знакових одиниць - морфем. Оскільки морфема розуміється як безліч чергуються морфів, фонема постає безліччю звуків, що чергуються в складі морфів по фонетичним правилам.МФШ повністю відкидає автономність фонеми-звукова одиниця не існує окремо від морфологічної. Фонема вже складає сам знак,саму морфему. МФШ розрізняє поняття слабкої та сильної позиції фонеми. Гіперфонеми – це звуки слабких позицій, які ніколи не стоять в сильних, і тому не можуть фонемат. Ідентифікуватися. Отже, фонему можна назвати тільки через сильну позицію.

Поняття фонеми за Петербурзькою школою-щербівська

Фонема в ЛФШ визначається як найкоротша (неподільна в часі) звукова одиниця даної мови, потенційно пов’язана зі значенням, яка легко виділяється мовцем з мовного потоку. Тобто ЛФШ визнає автономість та матеріальність фонеми. Також ЛФШ вказує на таку ознаку фонеми, як членороздільність.

25. Неоднаковість фонем

1) щодо поширеності функціонування. Є фонеми, які вживаються в обмеженій кількості слів і їх форм (фонеми /дж/ /дз/ /дз’/) або не в усіх позиціях у слові (фонема /и/ не буває на початку слова).

2) щодо кількості протиставлень. Кількість протиставлень для кожної фонеми є різною. Фонеми /д/ /т/ протиставляються іншим за 4 диференційними ознаками, а, наприклад, фонема /й/ тільки за однією Усі губні /б/ /п/ /в/ /м/ /ф/ виразно протиставляються іншим фонемам (бити-пити, фон-сон). Це саме стосується твердих передньоязикових /д/ /т/ /н/ /з/ /с/ /ц/ /л/ /р/ /ж/ /ч/ /ш/ (дам-сам, тим-цим, чашка-шашка). Немає протиставлень, які підтверджують фонематичність /дз/. Цей звук перебуває в невеликій кількості слів переважно звуконаслідувального характеру. Більше протиставлень, які є свідченням фонематичності /дж/ (суджу-суду). Фонематичність приголосних /к/ /х/ /г/ доводиться досить численними протиставленнями (муха-мука, гори-хори). Приголосна / ґ / несе невелике навантаження в мові і кількісно, і функціонально. Протиставлення з іншими фонемами нечисленне, але можливе (ґрати-драти). М'які /д'/, /т’/, /з’/, /с'/, /ц'/,/дз’/, /л'/, /н'/, /р’/ є самостійними фонемами. Фонематичність більшості з них (крім /ц'/,/дз/) доводиться численними протиставленнями в квазіомонімах (лад - ладь, рад – радь). Приголосні /ц/ -- /ц' / і /дз/ - /дз/ не мають безпосередніх протиставлень, однак м'які /ц/, /дз/ слід вважати самостійними фонемами.

3) щодо різноманітності проявів Фонема /а/ може мати чотири алофони, що залежать від твердості-мякості сусідніх приголосних:[а]-між твердими,[.а.]-між мякими,[.а]-після мякого перед твердим, [а.]-після твердого перед мяким, фонем /і/ має тільки два алофони такого типу: [.і.]-між мякими та [.і]-після мякого перед твердим приголосним.

4) щодо давності існування. В українській мові є ряд фонем, що дійшли до нас з глибокої давнини й становлять собою пережитковий характер, вживаючись у незначній кількості слів (фонема /дж/), інші, будучи давніми, спільнослов’янськими за походженням, лишаються широко вживаними в сучасній укр. Літературній мові, на відмінну від інших словянських мов властива фонема /ц’/. Інші фонеми порівняно нові, вони виникли пізніше (фонема /ф/ або /и/). Нові фонеми з’являються внаслідок їх засвоєння в складі запозичених слів або в зв’язку з тим, що окремі алофони фонем, набуваючи певної незалежності щодо позиційного функціонування, починають виконувати смислову функцію, або внаслідок інших причин.

26.Фонологічність/нефонологічність напівпом*якшених приголосних

Сама назва «напівпом*якшені» вказує на те,що вияв м*якості в цих приг. не є самостійною власною ознакою(а отже диференційною) цих приг,на противагу відповідним твердим,а це є ознакою набутою як результат впливу сусіднього голосного [і].Саме тому ця ознака є похідною від впливу голосного [і],а в поєднанні з ін.наступним голосним для вказаних груп приголосних не характерна.(з лекції)

З артикуляційно-акутсичнго погляду усі вияви мякості приголосних пов*язані із просуненням язик вперед і вгору (артикуляційна ознаки) і пов*язана з цим дієзність (акустична озн).

Тобто істотного розрізнення власне мяких (й), пом*якшених (дь, ть, нь,..) і напівпом*якшених (бь, пь, шь, хь) немає.

Однак на рівні функціональному ця різниця є істотною. Власне м*який і пом*якшений пілтверджують свій фонологічний статус виконаянням належних для фонем ф-й: ідентифікативної, коститутивної, дисктинктивної.

А власне тверді приголосні (губні, шиплячі, щалньояз і глотковий г) цю ознаку просунення вперед і вгору язика і дієзність здобувають лише внаслідок впливу на них наст. Голосної – і, яка саме є глосною переднього ряду, вис ступеня підняття.

Отже, ця ознака – орієнтація на тверде піднебіння – є набутою, тому не може вважатися властивою цим звукам диференційною ознакою.

З функціонального погляду ці напівпом*якшені приголосні не викон ф-й, притаманних фонемі. Бо немає протиставлення м*яких губних, шиплячих задньояз і глоткового підповідним твердим, які працювали б на розрізнення квазіомонімів у ПИТОМІЙ ЛЕКСИЦІ.

Але!!!!!!!!!!!! Виняток – губна приголосна фонема в: сват-свят. У цій ситуації не сусідня а викликає розрізнення в-вь, а сама в є носієм ознаки палатальності, адже в подібній позиції протиставл. Тверд В.

Отже, це динамічний процес у фонетиці і фонології свідчить про те, що маємо справу з «молодою» фонемою.

Але!!!!!!!!!!! У лексиці іншомовного походження губні, шиплячі, задньояз і глотковий часом виявляють себе як самостійні фонему Напр: бюро, пюре, кювет.

Запозичена лексика засвоюється у письмовому вигляді, правописні норми ігнорують орфоепічні.

Оскільки ці слова давно засвоїлись в укр мові з такою вимовою, то мовознавці (Тоцька, Жовтобрюх) пропонують кваліфікувати їх як фонеми, але переферійної фонологічної підсистеми фонемної с-ми укр мови.

Якісна редукція виявляється в тому, що ненаголошені голосні втрачають напруженість і утворюються при нейтральному або більш чи менш близькому до нейтрального положення мовних органів, що змінює якісні характеристики голосних.

Позиційні зміни приголосних:

Основою позиційних змін приголосних є вокалізація. Вокалізуватись можуть два сонорні приголосні в та й. при вокалізації та частка шуму, яка була присутня, повністю зникає, тобто переходить в коротку тривалість. Вона відбувається:

1) абсолютний кінець слова

2) на початку або всередині слова перед іншими приголосними.

Комбінаторні зміни.

Ці зміни пов’язані їз дією сусідніх звуків, свідчить про адаптацію один до одного. Адаптація може бути різною, залежить від того, звуки яких категорій безпосередньо взаємодіють.

Основними видами комбінаторних змін є акомодація, дисиміляція, асиміляція(якісні зміни), а також спрощення, стягнення і подовження(кількісні).

Акомодація може бути прогресивною і регресивною. Коли попередній звук впливає на наступний, то має місце прогресивна акомодація. Коли ж, навпаки, наступний звук впливає на попередній, відбувається регресивна акомодація. Якщо суміжними виявляються звуки різних категорій, то їх пристосування один до одного називається акомодацією. Якщо взаємодіють звуки однієї категорії і при цьому один з них уподібнюється до іншого то відбувається асиміляція. Асиміляція теж може бути прогресивною й регресивною залежно від того, чи впливає попередній звук на наступний (прогресивна асиміляція), чи, навпаки, наступний звук впливає на попередній (регресивна асиміляція)..

Дисиміляція – розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків. Це процес протилежний асиміляції. Поширена у діалектному і просторічному мовленні(бонба, дохтор)

30. Модифікації фонем та їх типи. Загальна характеристика.

У мовному потоці, поєднуючись між собою, алофони фонем пристосовуються один до одного або до загальних фонетичних умов (початок чи кінець складу, наголошеність чи ненаголошеність тощо), внаслідок чого відбуваються певні зміни мовних звуків. Залежно від кінцевого результату цих змін фонологи ЛФШ розрізняють модифікації фонем та чергування фонем. Модифікації ще називають субфонемними чергуваннями, або чергуваннями алофонів тієї самої фонеми.

Модифікації голосних

Модифікації голосних фонем в укр.м. зумовлені позицією фонеми в слові (наголошеність / ненаголошеність), а також безпосереднім сусідством приголосних. Тому й розрізняють позиційні та комбінаторні модифікації голосних.

Позиційні модифікації.

Загалом українські голосні в позиції ненаголошеності не зазнають значних змін, вони зберігають повнозвучність.(кількісну і якісну).Зменшення напруженості і тривалості артикуляції голосних (редукція), в укр.м. дуже незначне і не призводить до появи голосних неповного творення.Найбільш помітними в укр..м. є позиційні модифікації голосних фонем / е/,/и/,/о/, що виявляються у зближенні голосного [е] з голосним [и] щодо ступеня підняття (й навпаки- [и] з [е]). Те саме відбувається і з голосним [о], який підвищує свою артикуляцію й зближується з голосним у].

Комбінаторні модифікації.

Характерною особливістю укр. ненаголошених голосних є гармонійна(дистантна) асиміляція, яка полягає у тому, що голосний попереднього ненаголошеного складу уподібнюється до голосного наступного наголошеного складу, внаслідок чого й відбувається чергування алофонів тієї самої фонеми. До комбінаторних модифікацій голосних належать й ті, що відбуваються внаслідок акомодацій: назалізація голосних, палаталізація.

Модифікації приголосних.

Серед модифікацій приголосних також розрізняють позиційні та комбінаторні.

Позиційних модифікацій зазнають тільки дві приголосні фонеми укр..м.: /в/ та /й/ в позиції початку складу (слова) перед приголосною, або кінця складу (слова) після голосної. У цих позиціях вони вокалізуються: та ĭ.

Комбінаторні модифікації приголосних відбуваються внаслідок акомодації приголосних до голосних та асиміляції суміжних приголосних. Найпоширеніші модифікації приголосних, що є наслідком їх акомодації до голосних:

а) палаталізація (неповна) губних [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], передньоязикових [ ж’], [ч’], [ш’], [дж’], фарингального [г’], задньоязикових [ґ’], [к’],[х’], перед голосним [і].

б) лабіалізація приголосних перед голосними [о] та [у].

Модифікації, що є наслідком асиміляції:

а) оглушення (часткове) дзвінких приголосних перед наступними глухими.

б) зміна способу творення приголосних [п], [б], [т],[ д], [т’], [д’] під впливом наступних носових [м], [н], [н’ ], під час якого ротове зімкнення замінюється на вибух у зоні зіва з наступним виходом повітря через ніс, внаслідок чого утворюються так звані фаукальні приголосні.

в) зміна способу творення приголосних [т], [д] перед щілинними боковими [л] та [л’], коли зімкненість замінюється боковою щілинністю, внаслідок чого утворюються латеральні [т] і [д].

31.Позиційні модифікації голосних і приголосних.

Позиційні модифікації голосних

Усі голосні фонеми української мови в ненаголошеній позиції, у зв'язку з ослабленням загальної артикуляційної напруженості, зазнають значних і кількісних, і якісних змін.

Характерною особливістю ненаголошених алофонів е те, що короткий стаціонарний сегмент наявний у ненаголошених голосних, як правило, тільки в повному стилі. У розмовному він звичайно буває відсутній зовсім.

Тверде чи м'яке консонантне оточення позначається на артикуляційно-акустичних особливостях ненаголошених голосних ще більше, ніж наголошених, оскільки воно відбивається не тільки на перехідних, а й на умовно стаціонарних сегментах.

Диференціація ненаголошених алофонів щодо підняття спинки язика зберігається, причому виділяється чотири ступені підняття, як і в наголошених

На слух зміни [а], [у], [і] майже непомітні. Вимова [е] більше чи менше наближається до вимови звука [и], наприклад: [зеирнина]. З другого боку, вимова ненаголошеного [и] розширюється й наближається до вимови [е], наприклад: [жиевут'], [диетина] й под. Ненаголошений [о] в позиції перед складом з наголошеним [і], а особливо перед складом з [у] звужується й більше чи менше наближається своїм звучанням до голосного [у]: [коужух],[гоУлубка] й ін.

Але, незважаючи на цілком закономірні деякі і якісні, і кількісні зміни, головна особливість українського вокалізму полягає в тому, що ненаголошені голосні різко не відрізняються своєю вимовою від наголошених, і усі складові голосні української мови в усіх позиціях зберігають повнозвучну вимову, а також (за нечисленними, порівняно, винятками) й свою якість і в ненаголошених складах. Різке скорочення, ослаблення, напів-глуха вимова голосного — рідке й нетипове для української мови явище.

Позиційні модифікації приголосних

До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на [у], [й]. Тут спостерігається така залежність: на початку складу перед голосним виступають звуки [в], [й]. У кінці складу після голосного або на початку складу перед дальшим приголосним — нескладові голосні [у], [й] як позиційні алофони фонем /в/, /]'/. Пор.: [й'аблуко], [йістиі'], [гул'айе"];

[гул'ай]; [вам], [буватив'], [стау], Істауте] й ін.

У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху, наприклад: дім, сім, сон, чин, день, пень і под.

Усі розглянуті тут зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем.

32.Комбінаторні модифікації приголосних фонем

Серед причин, які викликають комбінаторні модифікації можна назвати акомодацію та асиміляцію

Акомодація (від лат. пристосування) — зміни, що відбуваються між звуками різних категорій, тобто між голосними й приголосними, наприклад / п/ перед / у/ лабіалізується. Акомодація може бути прогресивною і регресивною. Коли попередній звук впливає на наступний, то має місце прогресивна акомодація. Коли ж, навпаки, наступний звук впливає на попередній, відбувається регресивна акомодація.

Акомодація приголосних до сусідніх голосних виявляється не так яскраво, як акомодація голосних до приголосних. Найбільш характерні приклади:

•Напівпом'якшена вимова перед наступним голосним [і] губних [п'], [б'],[ф'], [в'], [м'], передньоязикових шиплячих [ш], [ж],[ч], [дж] задньоязикових [г], [к], [х], глоткового [г]. Зазначені звуки, як відомо, є комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних фонем.

•Лабіалізація приголосних перед наступними голосними [о] та [у]

Наприклад: [т ом], [з уб], [л' ул'ка]

Асиміляція (від лат. уподібнення) —це зміни, що відбуваються між звуками тієї самої категорії, тобто між голосними або між приголосними, наприклад [с] під впливом [н'] в слові сніг теж м'який / с'н'іг/. Асиміляція теж може бути прогресивною й регресивною залежно від того, чи впливає попередній звук на наступний (прогресивна асиміляція), чи, навпаки, наступний звук впливає на попередній (регресивна асиміляція)..

Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В українській мові виявляється переважно регресивна асиміляція.

Наслідком асиміляції можуть бути або модифікації фонем, або фонетичні чергування.

33.Ненаголошені голосні.

Голосні бувають наголошені й ненаголошені. Усі голосні фонеми української мови в ненаголошеній позиції, у зв’язку з ослабленням загальної артикуляційної напруженості, зазнають значних і кількісних, і якісних змін. Ці зміни невеликі в повному стилі й можуть заходити далеко в розмовному. Характерною особливістю ненаголошених алофонів є те, що короткий стаціонарний сегмент наявний у ненаголошених голосних, як правило, тільки в повному стилі. У розмовному він звичайно буває відсутній зовсім. Тверде чи м’яке консонантне оточення позначається на артикуляційно-акустичних особливостях ненаголошених голосних ще більше, ніж наголошених, оскільки воно відбивається не тільки на перехідних, а й на умовно стаціонарних сегментах.

В українській мові ненаголошеними голосними називаються такі, що складають ненаголошені склади, їх вимова є нечіткою й невиразною. Тому ненаголошені е, и, о наближаються до близьких за вимовою звуків [е^и], [и^е], [о^у]. На слух зміни [а], [у], [і] майже непомітні.

У складах з ненаголошеними є та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: в е ликий, велич е зний, бо в е 'лич; д е ржу', бо од е 'ржати; кл е коті'ти, бо кл е 'кіт; н е су', бо прин е 'сений; ш'потіти, бо ш е 'піт; кр и в'є, бо кр и 'во; тр и ма'ти, бо отр и 'мувати; ш и ро'кий, бо ш и 'роко.

34. Гармонійна асиміляція голосних

Асиміляція голосних (вокальна асиміляція, вокальна гармонія, гармонійна асиміляція, гармонія голосних) – особливий вид регресивної, дискантної асиміляції голосних звуків у сусідніх складах, внаслідок чого попередній голосний уподібнюється до наступного за ступенем підняття чи лабіалізацією. Гармонійної асиміляції зазнають ненаголошені голосні перед наступним наголошеним, насамперед е, и, о в позиціях перед складом з наголошеними голосним вищого (нижчого) підняття, більшої лабіалізації чи закритості. Ступінь вияву асиміляції голосних залежить від стилю мовлення (у розмовному стилі наближення виразніші), місця у слові (найпоказовіша асиміляція в основі слова), а також темпу мовлення. Асиміляція голосних послідовно взаємодіє з кількісною зміною – редукцією (ненаголошеністю голосних).

Так ненаголошений е підвищує свою артикуляцію і уподібнюється до и перед складом з наголошеними голосними вищого підняття и,і,у (неси, мені, беру), а іноді й чергується з и. Явище асиміляції поширюється тут редукцією голосного в ненаголошеній позиції.

Ненаголошений и перед наголошеними голосними нижчого підняття е,о,а понижує свою артикуляцію й уподібнюється до е (директор, сироватка, питаю) або навіть чергується з е. асиміляція ненаголошеного голосного посилюється його редукцією.

Ненаголошений о перед складом з наголошеним голосним у уподібнюється до нього і стає більш огубленим (кожух). Перед складом з наголошеним і ненаголошений о стає більш закритим і незначною мірою може наближатися до у (сопілка, тобі). Явище асиміляції тут так само супроводжується редукцією голосного.

35.Редукція голосних.

В українській мові голосні звуки в ненаголошеній позиції зазнають редукції (від лат reductio – скорочення, відсунення, повернення, зменшення, відведення назад) – видозміни звуків унаслідок меншої напруженості, тривалості артикуляції, тобто ослаблення, скорочення їхнього звучання. Розрізняють редукцію кількісну (часокількiсну) та якісну. Кількісна редукція — редукція, за якої голосні ненаголошених складів втрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр.

Для прикладу, якщо порівняти звучання голосного [у] в словах дуб, дубо́к, дубови́к, то у другому слові цей звук слабший і коротший, а в третьому — ще слабший і коротший, проте його тембр, зумовлений формою резонатора при високому піднесенні задньої частини язика і витягненими вперед заокругленими губами, залишається незмінним. Також редукцію класифікують за ступенем (1-4). Для укр. мови характерний 1 та 2 ступені редукції. Кількісна редукція виявляється у зменшенні тривалості артикуляційної напруженості ненаголошених голосних при збереженні характерного тембру звука. (сАд, сАдовий). Якісна редукція передбачає якісну зміну ненаголошених голосних, які втративши напруженість утворюються при нейтральному або близькому до нейтрального положення мовних органів: задні голосні просуваються на перед, передні – назад, високі – вниз, низькі – вгору. При цьому зміни ненаголошених [а,у,і] вслух майже не помітні. Це редукція першого ступеня. Натомість вимова ненаголошених [е,и,о] зазнає значних змін внаслідок редукції 2 ступеня.

Так ненаголошений звужується [е] підвищує свою артикуляцію і уподібнюється до [и] перед складом з наголошеними голосними вищого підняття [и,і,у] (неси, мені, беру), а іноді й чергується з [и]. або в оточені м’яких приголосних наближається до [і] (окраєць).

Ненаголошений [и] перед наголошеними голосними нижчого підняття [е,о,а] розширюється понижує свою артикуляцію й уподібнюється до [е] (директор, сироватка, питаю) або навіть чергується з [е].

Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним голосним [у] уподібнюється до нього і стає більш огубленим (кожух). Перед складом з наголошеним[ ]і ненаголошений [о] стає більш закритим і незначною мірою може наближатися до [у] (сопілка, тобі).

На початку слова або в позиції після голосного перед приголосним ненаголошений [у] може ослаблюватись у вимові до [у] нескладового (учителька, сказау), а ненаголошений [і] – до [і] нескладового.

Кількісна і якісна редукція виявляються одночасно, вважають, що якісна редукція є безпосереднім наслідком кількісної.

Позиційна редукція ненаголошених голосних послідовно взаємодіє з комбінаторною зміною – гармонійною асиміляцією голосних.

36. Асимілятивні модифікації приголосних фонем

Модифікації приголосних фонем можуть відбуватися на основі лише неповного вияву асиміляції, оскільки у цьому випадку фонема залишається тотожна сама собі і реалізується в алофонах.

Комбінаторна модифікація на основі асиміляції за участю голосу і шуму (за глухістю): у префіксах роз, без, через, над, об, де асиміляція відбувається частково або взагалі не відбувається. /розпитати/ /зп/ = /зп/, але [з^с п].

Комбінаторна модифікація на основі асиміляції за місцем і способом творення: латеральні сполуки (тл, т’л’, дл, д’л’)* - /тло/, фаукальні сполуки (дн, д’н’, тн, т’н’)* - /дно/, гетероорганні сполуки (ґл, кл, хл, гл) - /ґлей/.

*це м’які приголосні

37.Акомодація приголосних

Акомода́ція (лат. accomodatioo — пристосування) в мові — це зміна, що відбувається між звуками різних категорій: голосний пристосовується до сусіднього приголосного(приголосних)або приголосний пристосовується до сусіднього голосного. В українській мові виразнішими є пристосування голосних до приголосних, ніж приголосних до голосних. Акомодація може мати як прогресивний, так і регресивний напрямок. За позицією вона контактна (взаємодіють безпосередньо сусідні звуки), зак характером якісна.

Акомодація виникає тоді, коли кінцевий момент вимови попереднього звука збігається з початковим моментом вимови наступного, наприклад у слові «рядити» звук «а» (я) пристосувався до попереднього м'якого звука «р'», а в слові «радіти» звук «и» (і) — до м'якого звука «д'». Явище акомодації досліджували мовознавці І. О. Бодуен-де-Куртене, В. О. Богородицький, а в галузі історії фонетики східно-слов'янських мов — Леонід Булаховський.

Акомодація приголосних до сусідніх голосних виявляється не так яскраво, як акомодація голосних до приголосних. Найбільш характерні приклади:

1. Напівпом'якшена вимова перед наступним голосним [і] губних [п'], [б'], [ф'], [в'], [м'], передньоязикових шиплячих [ш], [ж], [ч], [дж] задньоязикових [г], [к], [х], глоткового [г]. Зазначені звуки, як відомо, є комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних фонем.

2. Лабіалізація приголосних перед наступними огубленими голосними [о] та [у] на всьому їх протязі. Наприклад: [т ом], [з уб], [л' ул'ка] й под.Акомодація приголосних огубленими голосними є регресивною.

38.Дисиміляція приголосних.

Дисиміля́ція (розподібнення)- фонетичне явище якісного характеру, яке полягає у розподібненні артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах словаЮ втраті ними спільних фонетичних ознак. Це проце, протилежний асиміляції. Дисиміляція робить сполучення приголосних більш зручним для вимови (з двох проривних звуків, що стоять поруч, один стає щілинним, або ж із двох суміжних щілинних звуків один стає проривним тощо.), може бути регресивною і прогресивною, контактною і дискантною.Дисиміляція поширена у діалектному й просторічному мовленні (бо нб а, до хт ор тощо.) і має живомовний характер. Дисиміляція в літературній мові має історичний характер і закріплена на письмі. Серед основних видів дисиміляції як історичного процесу розрізняють такі,як:

Регресивна контактна дисиміляція

[к т ]- [ хт ] [ч н]- [шн ] [к р]- [ хр ]

Къто – хт о ручьникъ- міро шн ик аналогічно Соня шн ик, серде шн ий крьстъ - хр ест квоктати

Внаслідок дисиміляції утворились деякі сучасні форми інфінітива на – сти: ве ст и (ве дт и), ме ст и (від ме тт и)- звуки основи [д] і [т] зберігаються в особових формах веду, мету. У більшості слів літературної мови дисимілятивні процеси не відбуваються: лі к ті, то чн ий, ні чн ий та ін.., проте стилістична тенденція розрізняти вимову чн і шн. Так, у науковій термінології вживається тільки чн (Соня[ чн] а система, моло[ чн] окислі бактері у розмовному мовленні можлива вимова як чн,так і шн (соня[ чн] ий і соня[ шн] ий), але яє[ шн] я.)

Дисиміляція набула поширення у просторіччі: бо нб а, трамвай (сусідні звуки розподібнюються за місцем творення), до хт ор, тра кт ор (за способом творення) тощо.

Прогресивна контактна дисиміляція

У сучасній українській мові прогресивна контактна дисиміляція відбувається усполученнях двох однакових або однорідних щілин приголосних. Наприклад:

[с] +[ ш]- [ш ш] – [ шч ] [ з] + [ш] – [ж ш] – [ жч ]

[ кра шч иі ] [ бли жч иі ] кра щ ий (від красивий) бли жч ий (від бли зь кий) аналогічно аналогічно ви щ ий ни жч ий, ву жч ий

Регресивна дискантна дисиміляція

[р] [р] – [л] …[р ] [ л ] [л] –[ р] …[л ] р ица р - л ица р ве лбл юд - ве рбл юд

р има р - л има р

Прогресивна дискантна дисиміляція

[р] [р] – [р] …[л ]

С р іб р о – с р іб л о

Р иба р ство – р иба ль ство

У наслідок дисиміляції приголосних можуть виникати й інші різновиди комбінаторних змін звуків: епентеза (виникнення між двома звуками у слові додаткового приголосного чи голосного, не зумовленого етимологічно.(арія); гаплологія (випадіння одного з двох сусідніх однакових або подібних складів: мор фофо нологія – мор фо нологія, трагі коко медія – трагі ко медія, ди коо браз – ди ко браз); метатеза (взаємна перестановка звуків і складів у слові: моль берт, фут ляр)

39. Чергування фонем. Поняття чергування, його визначення. Типи чергувань. Класифікація приголосних за наявністю та відсутністю палаталізації.

Порівняно з модифікаціями фонем, чергування фонем свідчать про більш кардинальні зміни звуків у мовному потоці. При модифікаціях фонем фонема залишається тотожна сама собі і реалізується в алофонах, натомість при чергуванні фонем звукові одиниці зазнають істотних змін в межах диференційних ознак: одна з диференційних ознак змінює полюс на протилежний. Чергування – це заміна однієї фонеми на іншу в межах тієї самої морфеми. Залежно від причин, які викликають чергування вони поділяються на 2 типи: живі та історичні. Живі чергування – чергування фонем, що виникли в результаті дії активних фонетичних процесів у сучасній мові. Історичні – відбуваються за традицією. Пояснити їх активними фонетичними явищами у сучасній мові неможливо. Причино, що їх породили, припинили свою дію в давні періоди розвитку мови. Самі ж чергування послідовно зафіксовані в орфографії і відбуваються в мовленні.

Класифікація приголосних за наявністю чи відсутністю палаталізації: тверді та м’які.

40. Чергування У/В та І/Й

Звуки [у] та [ў], [і] та [ĭ], на письмі це чергування позначається буквами «у» та «в», «і» та «й». В деяких словах вживання тієї чи іншої літери не має впливу на значення слова. Ми говоримо «вчитель» і «учитель», «ірій – їрій» (в транскрипції [йíріĭ]), «всім – усім». Однак існують певні правила, який варіант слова обрати, яку літеру написати.

Завжди «у»:

1. Перед приголосним звуком на початку слова. Наприклад: учора;
2. Початок речення перед приголосним. Наприклад: У Петра зібралися всі.
3. Між приголосними звуками на межі слів. Наприклад: прийшов у село;
4. Якщо наступні приголосні «в», «ф» або їхні сполуки з іншими звуками («льв», «св», «тв», «хв»). Наприклад: занурився у хвилю;
5. Після розділового знака перед приголосним (кома, крапка з комою, тире, дужки, лапки). Наприклад: Моя мама, учителька, сьогодні провела відкритий урок.

Завжди «в»:

1. Між голосними звуками. Наприклад: прибула в Одесу;
2. Перед голосним на початку речення: В Острозі відновила роботу Острозька академія.
3. Після голосного звука перед приголосними (крім тих випадків, коли наступним стоять приголосні «в», «ф» або їхні сполуки з іншими звуками: «льв», «св», «тв», «хв»). Наприклад: відпочивала в Криму, але поїхала у Львів.

Не відбувається чергування «у» та «в» у словах, де від зміни літери (звука) змінюється значення слова. Наприклад, всунути – усунути. Перше слово має значення «вставити, включити, внести», а друге – «винести, виключити, забрати».

Відповідно не змінюються власні назви та іншомовні слова: Вашингтон, Удмуртія, Владивосток, Уругвай, університет.

Завжди «і»:

1. Після будь-якого розділового знака (кома, крапка з комою, тире, дужки, лапки, три крапки), після приголосного звука перед приголосним. Наприклад: зібрав і пішов.
2. Початок речення. Наприклад: І день іде… (Тарас Шевченко)
3. Зіставлення понять. Наприклад: батьки і діти.
4. Перед звуком [й] та буквами «я», «ю», «є», «ї». Наприклад: Знайшли і ялинку, і їжака.

Завжди «й»:

1.Між голосними звуками. Наприклад: Глядачі кричало «браво» й аплодували.

2.Після голосного звука перед приголосним. Наприклад: яскраве й барвисте намисто.

Треба пам’ятати, що для зручності, плавності і милозвучності вимови в багатьох словах можливе чергування і-й та у-в.

і-й не чергуються:

1. При зіставленні понять:

Дні і ночі; батьки і діти; війна і мир.

2. Перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип - друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (М. Рильський).

3. Після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко).

41.Чергування приголосних на основі асиміляції за глухістю.

Асиміляція за глухістю може бути тільки повною. Чергування приголосної на основі асиміляції за глухістю виникає в тому випадку, якщо абсолютний початок слова коли префікс або прийменник втілений у звукову фонему /з/ поєднується з будь-якою наступною глухою фонемою. В результаті відбувається чергування /з/:/с/. Наприклад, зсунути. / Зс/-> /сс/. [c:]. Живе чергування /з/:/с/- регрессивна, контактна, повна асиміляція за глухістю та також у середині слова приголосна /г/ перед глухими /к/, /т/ чергується з глухою /х/ в словах ні/х/ті, кі/х/ті, ві/х/ті, ле/х/ко, во/х/ко, дьо/х/тю та в похідних від них(слова винятки). Відбувається живе чергування /г/:/х/ на основі повної контактної регресивної асиміляції за глухістю. У мовленні фонеми, які стали наслідком живих чергувань переважно реалізуються в своїх основних алофонах, однак інколи якщо долучається комбінаторний на рівні модифікації фонеми, то може виникати і не основний.

42.Чергування приголосних на основі асиміляції за місцем і способ творення.

Зазвичай повна і регресивна, контактна асиміляція:

1)зімкнено чисті (зімкнено – проривні) однофокусні за способом творення, передньоязикові зубні за місцем творення [д, д`, т, т`] + щілинні двофокусні за способом творення і передньоязикові альвеолярні за місцем творення [ж, ш] або зімкнені (зімкнено – щілинні) африкати двофокусні за місцем творення і передньоязикові альвеолярні за місцем творення [дж, ч]=[дж] на місці [д, д`], [ч] на місці [т, т`]: багатший, відчувати;

2)свистячі однофокусні передньоязикові зубні [з, з`, с, с`, дз, дз`, ц, ц`] + шиплячі двофокусні передньоязикові альвеолярні [ж, ш, дж, ч]= двофокусні передньоязикові альвеолярні + шиплячі двофокусні передньоязикові альвеолярні: розчепити, розжувати;

[з, з`, с, с`, дз, дз`, ц, ц`]

↓ ↓ ↓ ↓

[ж ш дж ч]

3)шиплячі двофокусні передньоязикові альвеолярні [ж, ш, дж, ч] + свистячі однофоксні передньоязикові зубні [з, з`, с, с`, дз, дз`, ц, ц`]=свистячі однфокусні передньоязикові зубні + свистячі двофокусні передньоязикові зубні.

[ж, ш, дж, ч]

↓ ↓ ↓ ↓

[з с дз ц]

43. Чергування приголосних на основі асиміляції за способом творення

Асиміляція за способом творення відбувається у сполуках приголосних, однакових за місцем творення, проте різних за способом творення звука. Вона здебільшого регресивна за напрямком, контактна, може бути повною чи частковою, відбуватися як у середині слів, так і на їх межі. Асиміляція за сп.тв. часто супроводжується асиміляціями за дзвінкістю (глухістю) та за м’якістю.

Асиміляція за способом творення має такі основні вияви:

· Зімкнено-проривні [д], [д’], [т], [т’] перед щілинними [з], [з'], [с], [с’] або африкатами [дз], [дз'], [ц], [ц’] змінюють свій спосіб творення і перетвоюються на африкати [дз], [дз'], [ц], [ц’]. За місцем творення усі ці приголосні є передньоязиковими зубними. Внаслідок повної регресивної асиміляції перший у сполуці «зімкнено – проривний + щілинний» повністю уподібнюється до наступного і сам стає зімкнено – щілинним (африкатою), другий у сполуці залишається незмінним.

Наприклад, від зорі /дз/->/дзд/: живе чергування /д/:/дз/, регресивна, контактна, повна асиміляція за способом творення.

Бутси /тс/ –> /цс/. Живе чергування /т/:/ц/. контектна регресивна повна асиміляція за способом творення.

· Зімкнено – проривні ротові (неносові) [б], [п], [д], [д'], [т], [т’] зазнають асиміляції за способом творення перед зімкнено – прохідними носовими [м], [н], [н'], внаслідок чого утворюютья сполуки приголосних [бм], [пм], [дн], [д’н’], [тн], [т’н’] – гомоорганні за місцем творення (вимовляються тим самим активними мовним органом одним артикуляційним рухом) (на відміну від гомоорганних, приголосні, що вимовляться різними активними мовними органами (або різними ділянками того самого активного мовного органу), називаються гетерооганними): [бм], [пм] – губні, [дн], [д’н’], [тн], [т’н’] – передньоязикові. Різняться вони лише способом творення (ротові/носові). Внаслідок регресивної асиміляції ротових носовими перші набувають носового забарвлення; водночас відбувається і прогресивна асиміляція – носові під впливом попередніх зімкнено – проривних ротових утрачають плавність артикуляції і стають вибуховими (кінцеве ротове розімкнення у них замінюється різким опусканням м’якого піднебіння і виходом повітря через ніс). Отже, така регресивно – прогресивна асиміляція призводить до появи фаукальних сполук: [бм], [пм], [дн], [д’н’], [тн], [т’н’]: дн о, о дн і, о дн аково, знево дн ений, спі дн иця, спри тн ик, невідворо тн ий, ха тн ій, о бм ерзлий, сип м енше, ві д н орми, кі т н явчав.

· Передньоязикові зімкнені [д], [д’], [т], [т’] уподібнюються до наступних передньоязикових щілинних бокових [л], [л’], внаслідок чого утворюються гомоорганні сполуки приголосних [дл], [д’л’], [тл], [т’л’]. Такі сполуки вимовляються одним артикуляційним рухом, при цьому зімкнений приголосний утрачає свій вибух і розкривається боковою щілиною, зливаючись із артикуляцією наступних [л], [л’]. Утворені внаслідок такої регресивної часткової асиміляції звуки називають латеральними, вони виступають як у середині слова: свер дл овина, сі дл о, пі дл абузник, за дл я, ві дл юдник, пі дл існий, а тл ет, так і на межі слів: пере д л ітом, цві т л евкої, сві т л яльок та ін.

· Передньоязикові зімкнені [д], [д’], [т], [т’] під дією попередніх передньоязикових щілинних [з], [с] можуть зазнавати прогресивної асиміляції за способом творення, внаслідок чого у сполуках приголосних [з’д’], [с’т’] виникають призвуки [дз’], [ц’]: [лис’т’^ц’.а]. Така асиміляція є частковою за ступенем вияву в українській мові (на відміну від російської й собливо української) і часто є наслідком міжмовної інтерференції.

44.Чергування приголосних на основі дисиміляції

Дисиміляція – (лат. dissimilatio - розподібнення) –фонетичне явище якісного характеру, суть якого полягає у тому, що два однакових або близьких за природою звуки при контактуванні у межах слова втрачають ті фонетичні ознаки, які були для них спільними. Це явище, протилежне асиміляції.

Дисиміляція буває

а) контактна – розподібнення суміжних звуків

б) дистантна – розподібнення віддалених звуків

в) прогресивна (→), регресивна (←)

У живому мовленні явища дисиміляції реалізуються дуже пасивно. Як правило, приклади дисиміляції вже зафіксовані правописом.Здебільшого це стосується питомої,давної та активно вживаної лексики.В розмовному мовленні питома часто вживана лексика зазнає цих впливів(слово «молочний»вимовляють як «молошний»+ за аналогією слова сонячний, яєчний,що є прикладами живих чергувань).

Окремі випадки асиміляції зафіксовані у попередні періоди розвитку мови, тому їх наслідки (чергування) потрапили до арсеналу історичних чергувань або перебувають на межі між живими та історичними.

Рушник, рушниця, соняшник

/Чн/ – /шн/

Спільне: спосіб творення – зімкнення

Відмінне: розімкнення: ч – щілинна, н – прохідна

Мірошник, торішній, рушниця, сердешний (але сердешна хвороба), къто – кто – хто

Діяла як в раніші періоди розвитку мови,так і у суч. мові.

45. Чергування приголосних на основі асиміляції за м’якістю / твердістю

Асиміляції за м'якістю відбуваєтся у сполуках приголосних «твердий + м'який», вона повна, контактна, регресивна за напрямком; може відбуватися як у середині слова, так і на меж слів і супроводжуватися асиміляцією за способом творення (ротові [д], [т] перед носовим [н'] стають фаукальними) та асиміляцією за дзвінкістю, а також подовженням.

Асиміляції за м'якістю зазнають передньоязикові зубні приголосні [д], [т], [н], [л], [з], [с], [дз], [ц] – здебільшого перед м'кими цієї ж групи, тобто перед [д’], [т’], [н'], [л'], [з'], [с'], [дз'], [ц']. Наприклад, [с’^о.ог^оо^. д’н’ і], [пе^и т’л’ ^.а]. Якщо попередній зубний належить до префікса, асиміляції за м'якістю може не вібуватися: [ зл 'іт]. Проте якщо кінцевий приголосний префікса і початковий приголосний корення однакові за місцем і пособом творення, вони уподібнюються за м'якістю: [в'ід':ілити], [в'ід'т'а^.гти].

Розрізняють випадки обов'зкового м'якшення, факультативного м'якшення та відсутності м'якшення.

1.Обов'язкове м'якшення відбувається при поєднанні звуків [д], [т], [н] із наступними [д’], [т’], [н'], унаслідок чого звуки [д], [т], [н] стають м'якими: [зв'ід'т'л'^.а], [д'н'іпр^оо], [п'ід':ім].

2.Факультативне (необов’язкове) м’якшення здебільшого стосується вимови передньоязикових зубних свистячих приголосних [з], [с], [дз], [ц] перед приголосними:

а) м’якими: [з’л’ітати], [п’із’н’ій], [ве^ис’н’^.анка].

б) напівпом’кшеними: [з’в’іт], [з’м’ій^.а] тощо. Якщо губний приголосний напівпом'якшений голосним [і], що чергуєтья з [о], асиміляція свистячих [з], [с], [дз], [ц] перед ними може не відбуватися: [ св 'ій] (бо св о го).

Близьким до обов’язкового є факультативне м’якшення в межах однієї морфеми: [п'із'н'ій], [ве^ис’н’^.анка]. Факультативною тоді можна вважати відсутність аиміляції за м'якістю (збереження твердості).

3.Відсутність м'якшення (збереження твердості) характерна для сполучень приголосних:

а) [д], [т], [н], [л] із наступним [р'] і всіма напівпом'якшеними ([б'], [п'], [в'], [м'], [ф'], [ж'], [ш'], [дж'], [ч'], [г'], [к'], [х'], [г']). Наприклад, [п^оодр’^.апати], [тх^,ір], [палк^,і] тощо.

б) губних [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячих [ж], [ш], [дж], [ч], задньоглоткових [г], [к], [х], глоткового [г] та альвеолярного [р] із наступними м'якими та напівпом'якшеними: [к^оорч'і], [гл'ід], [хв^,іртка].

4.Асиміляція за твердістю в українській мові не дуже пощирена – врна трапляється значно рідше, ніж асиміляція за м’якістю, і відбувається у сполуках «м’який + твердий». Асиміляція за твердістю завжди повна, контактна, регресивна, може супроводжуватися подовженням (після спрощення); її виникнення в основному пов’язане з дією суфіксального –н-. Наприклад, [м^,ідний], [к'ін:ий].

Ще рідше асиміляція за твердістю може відбуватися на межі слів: [л'із сам].

Асиміляція за твердістю не відбувається, якщо перед твердим приголосним стоїть [л']. Наприклад, [в^,іл'ний], [стил'].

46.Чергування приголосних з нулем фонеми

Чергування приголосних з фонемним нулем.

Це фонетичне явище виявляється в тому, що в окремих групах відбувається випадіння приголосних. Відповідний фонетичний процес розглядається як спрощення у групах приголосних: тиждень - тижневий, честь - чесний.

47..Чергування приголосних на основі асиміляції за місцем і способ творення.

Зазвичай повна і регресивна, контактна асиміляція:

1)зімкнено чисті (зімкнено – проривні) однофокусні за способом творення, передньоязикові зубні за місцем творення [д, д`, т, т`] + щілинні двофокусні за способом творення і передньоязикові альвеолярні за місцем творення [ж, ш] або зімкнені (зімкнено – щілинні) африкати двофокусні за місцем творення і передньоязикові альвеолярні за місцем творення [дж, ч]=[дж] на місці [д, д`], [ч] на місці [т, т`]: багатший, відчувати;

2)свистячі однофокусні передньоязикові зубні [з, з`, с, с`, дз, дз`, ц, ц`] + шиплячі двофокусні передньоязикові альвеолярні [ж, ш, дж, ч]= двофокусні передньоязикові альвеолярні + шиплячі двофокусні передньоязикові альвеолярні: розчепити, розжувати;

[з, з`, с, с`, дз, дз`, ц, ц`]

↓ ↓ ↓ ↓

[ж ш дж ч]

3)шиплячі двофокусні передньоязикові альвеолярні [ж, ш, дж, ч] + свистячі однофоксні передньоязикові зубні [з, з`, с, с`, дз, дз`, ц, ц`]=свистячі однфокусні передньоязикові зубні + свистячі двофокусні передньоязикові зубні.

[ж, ш, дж, ч]

↓ ↓ ↓ ↓

[з с дз ц]

48. Історичні чергування приголосних як наслідок перехідних палаталызацій

Чергування приголосних фонем, що в сучасній українській літературній мові не залежить від фонетичних умов, а виконує різні словотворчі й формотворчі функції, колись теж мало фонетичні причини. Так, чергування задньоязикових [к] та [х] і фарингального [г] з передньоязиковими шиплячими [ч], [ш], [ж] з'явивилися як наслідок першої палаталізації задньоязикових приголосних

Із зміною їх на м'які шиплячі [ч'], [ш'], [ж']. В українській мові ці первісно м'які шиплячі приголосні стверділи, а зімкнено- проривний задньоязиковий [ґ] перейшов у щілинний фарингальний [г], тому в сучасній українській мові маємо чергування [к] — [ч], ІхІ — [ш] та [г] — [ж]: рука —ручка, страх —страшити, страшний, нога — ніжка тощо.

Чергування [г], [к], [х] з м'якими [з'], [ц'], [ с'] (/г/-/з’/ друг-друзі;дорога-дорозі;/к/-/ц’/рука-руці;курка-курці;річка-річці;/х/-/с’/ стріха-стрісі;муха-мусі;свекруха-свекрусі) виникло у зв'язку з другою палаталізацією задньоязикових приголосних, яка відбулася також ще в праслов'янську добу, хоч і на кілька століть пізніше від першої.

Під третьою палаталізацією розуміється зміна [г] та [к] [х] на [з'], [ц'], [с'] після голосних переднього ряду [і], [ь І, І ę] та р складотворний lice (←*liko), vьse (←* vьхе), k ъnędzь

(←*k ъnęgъ).

Третя палаталізація на відміну від першої і другої є наслідком не регресивної асиміляції, а прогресивної, тобто зумовлювалася впливом на задньоязикові приголосні не наступних, а попередніх голосних переднього ряду.

49.Чергування Е з О після шиплячих та Й. Закономірні й незакономірні Е та О.

Це чергування належить до пізніших чергувань. Зміна [е] в [о] після шиплячих та [й] перед здавна твердим приголосним в укр. мові зберігається незалежно від наголосу.

Закономірність переходу е в о після шиплячих та й може порушуватися під впливом аналогії. Так,наприклад,у формах шептати,чесати,шепчу,чешу і подібних звук [е] не переходив в о,тобто не лабіалізувався під впливом інших форм цих слів (шепчеш,чешеш), хоч умови для лабіалізації є. Навпаки, в таких формах,як щоці(щец(є-[ять]),у пшоні (пьшенє-[ять]),на чолі(челє(ять) умов для зміни немає,але під впливом форм щока,пшоно,чоло відбувся перехід в О.

Тому після /ж/,/ч/,/ш/,/дж/ та /й/ може виступати в укр.. мові як фонема /е/,так і фонема /о/,оскільки закономірність цього чергування (пов’язаного з м’якістю чи твердістю приголосного в давньоруській мові) часто порушується(переважно за законом аналогії):щоці(бо щока),бджолі(бо бджола),свіжої(за аналогією до молодої),рожевий (за аналогією до жовтневий).

50.Найдавніші чергування голосних.

Найдавніші чергування голосних(виникли у дослав`янську добу і в період спільнослов'янської мовної єдності).Ці чергування морфологізувалися. Розрізнюють повторюваність(тяглість)/не повторюваність(одноразовість) дії.

1.Чергування /е/-/о/ розвинулось у дослов'янський період з коротких е та о. – нести-носити-ноша;вести-возити-вози;мелю-молоти.

2.Чергування/і/-/а/ розвинулось з індоєвропейських довгих голосних е та о. сідати-садити,лізти-лазити.

3.Чергування /о/-/а/ Є наслідком спільнослов'янського чергування коротких о та а з довгими о та а. ломити-ламати;гонити-ганяти;котити-катати.

4.Чергування /е/-/і/ Є наслідком спільнослов'янського чергування короткого е з довгим е,яке в укр.. мові перейшло в і(з ятя) мести-замітати;пекти-випікати;летіти-літати;

5.Чергування

/у/-/а/

/і/-/и/

/е/-/и/-/нуль звука/

/у/-/ов/

/у/-/и/-/о/-/нуль звука/ та ін.

Це найдавніші чергування з різних причин. Вони властиві всім слов'янським мовам.

Трусити-трясти;ліпити-липнути;д е рти-зд и рати-д/0/рати; кузня-коваль;сухий-висихати-сохнути-вис/0/хлий.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: