Норма німецької вимови

ВСТУП

Фонетика і фонологія. Фонема

Кожна мова має свою звукову будову. Вивченням звукової будови мови займається фонетика.

Звукову будову мови складають звуки (з яких складаються слова й речення), склади, словесний наголос і синтаксична фонетика (фразо­вий наголос, паузи, мелодика).

Звуків у кожній мові є необмежена кількість, якщо мати на увазі відмінність їхніх акустичних властивостей залежно від сусідніх зву­ків, від наголосу, від індивідуальних особливостей тих, хто говорить. За своїми функціями у мові, а також за артикуляторними і акустичними властивостями велика кількість звуків даної мови кон­центрується у мовній практиці і у свідомості тих, хто говорить, у по­рівняно невелику кількість груп звуків. Звучання, типові для кожної такої групи звуків, показують, які звукові елементи є найзначнішими для даної мови. Так, велика кількість звуків може бути представлена порівняно невеликою кількістю типових найменших звукових елемен­тів, які називають фонемами.

Норма німецької вимови

Говорячи про необхідність володіння правильною вимовою, мають на увазі літературну вимову. У кожній національній мові існу­ють хитання у вимові. В німецькій мові ці хитання досить значні. Але в кожній національній мові існує вимовна норма, яка сприймається всіма носіями даної мови як загальна, зрозуміла для всіх, це так звана орфоепічна вимова.

Існує така вимовна норма і в німецькій мові. Це Hochlautung - ви­сокий стиль літературної вимови. Сфера вжитку цього стилю літера­турної вимови пов'язана із стильовими особливостями дикторської мови у радіо- і телепередачах. При вивченні правильної німецької ви­мови слід виходити з названого високого стилю літературної вимови німецької мови.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: