Сильний приступ голосного

Німецькі початкові голосні вимовляються з так званим сильним приступом. Сильний приступ забезпечує роз­дільну вимову початкового голосного слова від попереднього слова. Утворюється він так: голосові зв’язки перед початком вимовляння го­лосного легко змикаються; потік повітря розри­ває цю змичку, утворюючи легкий шум. Цей шум, що передує вимовленню голосного, називається сильним його приступом.

Постановка. Починати постановку сильного приступу краще з шепоту, переходячи поступово до голосно! вимови. Вимовляти голо­сний легко, вільно, не напружуючись Повторити звук 3-4 рази:

[ ’а: -’а: - ’а: - ’а: - ’а -’а -’а -’а]

Фонеми [f] і [s]

Вимова німецьких глухих приголосних [f,s] близька до вимови відпо­відних українських приголосних. Німецькі приголосні більш шумні, що пояснюється більшою загальною напруженістю артикуляцій у німецькій мові. При постановці стежити за напруженістю артикулювання.

Мал. 6. Німецьке [s]

Буквене зображення звуків [f] і [s]

fa: - fa: - fa: ’a: f - ’a:f - ’a:f

’af - ’af - ’af ’a:s - ’a:s - ’a:s

’as - ’as - ’as

Фонема [∫]

Німецький глухий приголосний [ ∫ ] також близький до українсько­го звука. Різниця полягає в тому, що при вимовлянні німецького звука язик більше відтягнений назад, ніж при українському звуку.

Мал. 7. Німецьке [ ∫ ]

∫ a: - ∫ a:- ∫ a: - ∫ a:

’a ∫ -’a ∫ -’a ∫ -’a ∫

Буквене зображення звука [∫]

Фонема [t]

Артикуляція німецького глухого приголосного [t] дещо відріз­няється від української артикуляції. При вимовлянні німецького [t] змичка утворюється між передньою спинкою язика і альвеолами, при­чому кінчик язика впирається у верхній край верхніх зубів.

Мал. 8. Українське [t] Мал. 9. Німецьке [t]

Крім того, артикулювання [t] супроводжується в німецькій мові так званим придихом, завдяки якому приголосний набирає особливого звучання: після приголосного чути дуже слабкий сторонній звук, що нагадує [h]. Ця властивість звучання особливо помітна пе­ред наголошеним голосним. Придих, або аспірація, досягається енер­гійним видихом при вимовлянні приголосного.

Буквене зображення звука [t]

ta: - ta: - ta: - ta:

’at - ’at - ’at - ’at

Фонеми [р] і [k]

Приголосні [р], [k] близькі до відповідних українських приголо­сних, але подібно до звука [t] артикуляція їх супроводжується придихом.

Постановка. Намагатися енергійно розімкнути змичку, вимовля­ючи p^ha, t^ha, k^ha.

Вимовляти приголосні [р, t, k], тримаючи перед ротом аркуш па­перу. Сильним видихом папір буде відхилятися вбік. Стежити, щоб придих не перетворився в дуже шумний звук, подібний до h.

Мал. 10. Українське [k] Мал. 11. Німецьке [k]

Буквене зображення [р] і [k]

Фонема [ ts ]

Німецький приголосний [ ts ]дуже близький до українського, німецький звук тільки більш напружений.

Буквене зображення звука [ts]

Вправи

І. Слухайте і читайте. Зверніть увагу на аспірацію [р, t, k].

pa: - ta: - ka: - fa: - ts a: - ∫ a:

’a:p - ’a:t - ’a:k - ’a:f - ’a:s

’ap - ’at - ’ak - ’af- ’as

II. Слухайте і читайте. Стежте за довготою та короткістю го­лосних.

fast [fast] der Ast [’ast] der Spatz [ ∫ pa ts J

der Staat [ ∫ ta:t] der Pass [pas] der Spaß [ ∫ pa:s]

die Stadt [ ∫ tat] passt [past] der Schatz [ ∫ a ts J

die Tat [ta:t] der Akt [’akt] der Tag [ta:k]

Звук [ә]

Однією зі специфічних особливостей німецької вимови є наявність у ній редукованого (послабленого) голосного [ә]. При його артикулю­ванні губи злегка розкриті і пасивні, язик не просунутий ні вперед, ні назад, середня і задня спинки язика трохи підняті. Звук максимально короткий, напружений і нечіткий.

Голосний [ә] (його називають der Murmellaut, тобто звук невираз­ного бурмотіння) зустрічається лише в ненаголошеній позиції, звичай­но в закінченнях, а також у префіксах be-, ge-.

У тих випадках, коли слово закінчується на -еn, реалізація [ә] ви­значається попереднім звуком: після щілинних приголосних f, v, s, ʒ, ∫, z, χ, pf, ts голосний [ә] повністю редукується (тобто не вимовляється), а складовим звуком стає наступний п: grüßen ['gry:sn], sprechen ['∫prεçn], machen ['maχn], laufen ['l ao fn]. У суфіксі -chen звук [ә] вимовляється: das Mädchen ['mε:tçәn].

У закінченні -el голосний [ә] реалізується лише після g, 1, r: Riegel [΄ ri:gәl]. Але: Mangel [΄maŋl)], Bibel ['bi:bl].

Постановка. Вимовляючи слово з редукованим голосним, посилити наголос на кореневому складі і максимально послабити наголос на складі, що включає [ә], стежити при цьому, щоб звучання не зникло повністю.

Буквене зображення звука [ә]

die Kappe [΄kapә]

die Tasse ['tasә]

die Pappe ['papә]

die Tatze ['ta ts ә]

Фонеми [b, d, g, v, z]

Німецькі дзвінкі приголосні [b, d, g, v, z] вимовляються менш дзвінко, ніж українські [б, д, в, з]. За діючим мовним органом і за спо­собом артикуляції вони близькі до українських, крім звука [d], який артикулюється так само, як відповідний глухий [t].

У кінці німецьких слів та морфем (кореня, префікса) дзвінкі при­голосні оглушуються; в українській мові оглушення не відбувається або відбувається лише частково. Якщо німецький дзвінкий приголо­сний стоїть після глухого приголосного - це трапляється здебільшо­го на стику слів - то він частково оглушується: das Buch [das 'bu:x], а якщо перед глухим приголосним, то оглушується повністю: sagt [za:kt]. У першому випадку спостерігається часткова прогресивна аси­міляція, у другому - повна регресивна асиміляція.

Буквене зображення звуків [b, d, g, v, z]

ba: - da: - ga: - va: - za:

die Backe ['bаkә] die Gasse [gasә]

der Stab [ ∫ ta:p] das Gas [ga:s]

da [da:] was [vas]

das [das] die Saat [za:t]

die Gabe [' ga:bә] der Saft [zaft]

Фонема [j]

Приголосний [j] також не становить особливих труднощів для по­становки. Він відрізняється від українського [й] тільки більшим шумом (внаслідок більш високого піднесення середньої спинки язика до твер­дого піднебіння), а також більшою напруженістю.

ja: -ja: -ja: -ja:

Буквене зображення звука [j]

ja [ja:]

die Jacke ['jakә]

die Jagd [ja:kt]

Фонема [m]

Німецький носовий приголосний [m] збігається за артикуляцією з українським [m]. Різниця проявляється тільки в більшій напруженості артикуляції німецького приголосного, особливо в кінці слова після ко­роткого голосного.

Пор.: укр. дам - нім. der Damm. На початку слова німецький [m] бу­ває дещо менш дзвінкий, ніж український [m]. Пор.: укр. мій - нім. mein.

Буквене зображення звука [m]

die Mappe ['mарә] matt [mat]

die Masse [' masә] der Kamm [kam]

das Maß [ma:s] der Schwamm [ ∫ vam]

am ['am] der Stamm [ ∫ tam]

Фонема [n]

Німецький сонорний приголосний [n] за артикуляцією збігається з німецькими [t] і [d]. Різниця полягає в назальності [n], тобто звук резонується в носовій порожнині, поскільки видихуване повітря вихо­дить не через рот, а через носову порожнину. Подібно до сонорного [m] приголосний [n] звучить більш напружено і виразно в кінці слова і менш виразно на початку слова.

Буквене зображення звука [n]

nah [na:] der Nacken [΄nakәn] der Mann [man]

nass [nas] die Nase [ na:zә] die Wand [vant]

dann [dan] der Name ['na:mә] die Bahn [ba:n]

wann [van] Anna ['’ana] sanft [zanft]

ganz [gan ts ] die Tante ['tantә]

der Abend ['’a:bәnt]

Варіанти фонеми [г]

У сучасній німецькій мові існують чотири варіанти приголосної фонеми [г].

1. Задньоязичний щілинний [r] (Reibe-r). При вимові цього звука задня спинка язика піднесена до м'якого піднебіння і утворює з ним щілину, через яку проходить струмінь видихуваного повітря, утворю­ючи слабкий шум тертя. Голосові зв'язки вібрують, тобто це дзвінкий приголосний.

2. Увулярний (язичковий) дрижачий [r] (Zäpfchen-r). При вимо­ві цього звука активним є маленький язичок (uvula). Задня спинка язика піднесена до м'якого піднебіння настільки, що стикається з язичком. Струмінь видихуваного повітря приводить язичок у коли­вальний рух, в результаті чого виникає поперемінно то слабкий до­тик, то щілина між язичком та задньою спинкою язика. Число коли­вань язичка невелике, тому артикульований таким чином звук часто буває схожий на увулярний щілинний [χ], відрізняючись від нього лише дзвінкістю.

3. Передньоязичний дрижачий [r] (Zungenspitzen-r) артикулюється подібно до українського [r], тільки з меншою кількістю вібрацій кін­чика язика.

У літературній німецькій вимові домінує Reibe-r, Zäpfchen-r мож­ливий, Zungenspitzen-r вживається рідше, хоча саме цей варіант є іс­торично німецьким звуком.

Три названих варіанти фонеми [г] вимовляються: а) у позиції початку наголошеного і ненаголошеного складу: raten ['ra:tәn], be­ruhen [bə'гu:ən]; б) після змичних і щілинних приголосних перед го­лосним: bringen ['briηən], Straße ['∫tra:sə], frieren ['fri:rən]; в) після короткого голосного (крім префіксів er-, her-, ver-, zer-): Berg [bεгк], Arm [ُ’arm], ’warten ['vartən]; г) після довгого [а:]: Haar [ha:r], wahr [va:r], Jahr [ja:r].

4. Вокалізований г: [ɐ]. При вимові цього звука середня спинка язика піднесена у напрямку до твердого піднебіння. Звук невиразний, індеферентний, класифікується як голосний середнього ряду.

Вокалізований [ɐ] вимовляється лише: а) коли r стоїть після дов­гого голосного (крім [а:]). У цьому випадку його транскрипційне по­значення [ɐ]: er [’e:ɐ], ihr [’i:ɐ], Uhr [’u:ɐ], umgekehrt [’υmgəke:ɐt]; б) коли r стоїть у ненаголошених префіксах er-, her-, ver-, zer- та у ненаголошеному суфіксі -er. У цій позиції звук довший, ніж коли він вимовляється після довгого голосного. Транскрипційне позначення [ɐ]: erzählen [’ɐ'tsε:1ən], verstehen [fÞ'∫te: ən], Vater ['fa:tɐ], Fahrer ['fa:rɐ].

Увага: [г] вимовляється, коли er- стоїть у наголошеній позиції: erben ['’εrben], Erfurt ['’erfυrt]; на початку складу: höher ['hø:ɐ] - але: höhere ['hø:ərə].

Мал. 13. Українське [г] Мал. 14. Німецьке [г]

Буквене зображення звуків [г]

fahren ['fa:rən] wahr [va:r]

raten ['ra:tən] zwar [ts va:r]

die Ratte ['ratə] der Arzt [’a:r ts t]

der Braten ['bra:tən] der Arm [ُarm]

das Quadrat [kva'dra:t] warten ['vartən]

die Straße ['∫tra:sə] die Marke ['markə]

tragen ['tra:gən] der Fahrer ['fa:r]

das Paar [pa:r] der Vater [' fa:tɐ]

das Jahr [ja:r] aber ['’a:bɐ]

§21. Фонема [h]

Приголосний [h] - глухий звук, місцем артикуляції якого є глотка.

Повітря, проходячи через щілину, утворену невеликим звуженням між коренем язика і заднью стінкою зіва, створює легкий шум видиху, який сприймається як звук [h]. Положення спинки язика і губ визначається голосним, що йде за цим звуком.

Кінчик язика звичайно впирається у нижні зуби.

Таким чином, приголосний [h] - це ясний видих, який не повинен супроводжуватися ніякими додатковими шумами. Не можна плутати його ні з українським [х], ні з українським [г].

Постановка. Зробити видих, подібний до того, який ми робимо, бажаючи зігріти руки.

Зробивши відносно глибокий вдих через ніс, видихнути повітря через рот, немов би зітхаючи. Потім додати до "зітхання" голосний [а:]: hha:

Вимовляти [h] між голосними, стежачи за легкістю і чистотою приголосного.

Буквене зображення звука [h]

’а: - ha: der Hase ['ha:zə] hacken ['hakən]

’a:n - ha:n die Habe ['ha:bə] aha [’a 'ha:]

der Ahn - der Hahn die Hand [hand] der Hafen ['ha:fn]

[’a:n – ha:n] hart [hart] der Hammer

haben ['ha:bən] die Hast [hast] ['hamɐ]

der Haken ['ha:kən]

Фонема [χ]

При вимовлянні німецького глухого приголосного[χ], так званого ach-Laut´a, м'яке піднебіння разом з маленьким язичком опускається в напрямку до трохи піднятої задньої спинки язика, і між ними вини­кає щілина. Повітря, що проходить через цю щілину, утворює силь­ний шум тертя, характерний для [χ]. Німецький ach-Laut не можна заміняти українським [х]. При артикулюванні останнього щілина утворюється між задньою спинкою язика і задньою частиною твердого та передньою частиною м'якого піднебіння, тобто український звук [х] більше просунутий вперед.

Ach-Laut може стояти тільки після голосних заднього ряду і дифтон­га [ аo ].

Мал. 15. Німецьке [χ]

Постановка. При постановці [χ] можна рекомендувати вимовити гаркаве [R], тільки глухе, а не дзвінке. Стежити за тим, щоб язик був більше відсунутий назад, ніж при українському [х], вимовляти енергійно, добиваючись сильного шуму тертя.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: