Основні відмінності між системами голосних німецької та української мов

Характерними особливостями німецьких голосних, які відрізня­ють їх від українських, є такі:

а) Довгота і короткість голосних. У німецькій мові розрізняють довгі й короткі голосні як окремі фонеми. Це означає, що тривалість голосного (довгота і короткість) може змінювати смислове значення слова.

З довготою і короткістю голосних німецької мови тісно пов'язана відмінність їх за якістю, тобто за ступенем закритості чи відкритості. Як правило, довгі голосні бувають закритими (спинка язика вище піднята до піднебіння), а короткі - відкритими (прохід між спинкою язика і під­небінням ширший).

б) Сильне м'язове напруження всього мовного апарата при вимові го­лосних (крім [ə]).

З ним пов'язана така властивість німецьких голосних, як збере­ження ними якості звучання в ненаголошених позиціях. Довгі голосні у ненаголошеній позиції стають напівдовгими, але якість звучання - за­критість чи відкритість - зберігається. Короткі голосні в ненаголоше­них позиціях також вимовляються чітко й ясно.

Значною напруженістю артикуляцій звуків німецької мови поясню­ється і чітка вимова голосних, відсутність призвуків інших голосних.

В німецькій мові вимовляються [о:, ɔ, e:, ε, є:] без будь-яких при­звуків.

в) Сильний приступ голосного на початку слова та кореня. Цей сильний приступ перешкоджає злиттю даного слова з попереднім в одну звукову групу.

г) Більш активна участь губ в артикулюванні голосних. У німецькій мові значно більше лабіалізованих, тобто губних, голосних, ніж в українській.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: