Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Специфіка художньої інтерпретації національної історії в поеміТ.Шевченка «Гайдамаки».




Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

До славного історичного минулого України Тарас Шевченко у творчості звертався не раз. Документів про гайдамацький рух не було. Тому поему “Гайдамаки” поет написав на основі Народних переказів та розповідей живих свідків тих подій. Багато він чув від свого діда Івана, учасника Коліївщини. У передмові до поеми Шевченко писав: “Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую ісюрично, як чув од старих людей”. Геніальний поет-художник історично правдиво відтворив добу народного повстання. Мабуть, варто зупинитися на такому питанні: звідки поет взяв сюжет “Гайдамаків”? На думку Чалого, товариша Шевченка, висловлену в його книжці “Жизнь и произведения Шевченко”, першим зерном, з котрого проросла поема, були оповіді Тарасового діда Івана й подорожі малого Тараса з сестрами в Лебединський-Мотронинський монастир, де на цвинтарі було чимало могил коліїв. Пряма причетність роду Шевченків до лицарської боротьби за утвердження права на життя, а не животіння наскрізь пронизує всі без винятку історичні твори поета. Це була найвища хвиля народного руху на Україні проти чужоземного ярма – за волю.

Емоційна наснага Шевченкових образів, широта і вільність його асоціативного мислення, проникливо-творче використання фольклорних мотивів, образів народної символіки – всі ці риси вплелися в невмирущу поему. В ній відображені події, які відбувалися на Україні в 1768 році. Головний герой поеми – повсталий народ. Виразниками його вільнолюбства, ненависті до поневолювачів, прагнення до визволення в боротьбі за соціальну правду, проти національного гніту є Максим Залізняк та Іван Гонта, рядовий учасник руху – Ярема Галайда. Створивши поему – оду народному повстанцю, оспівавши минулі подвиги гайдамаків, поет закликає відновити стару “козацьку славу”. Славний гетьман Сагайдачний колись сказав: ‘ Воля знаходиться на кінці шаблюки!”. Тяжка доля неньки України підтверджує це гайдамаки також добре це усвідомлювали, тому так завзято й люто винищували вони ненависників.

Характерною рисою поеми “Гайдамаки“, яка відрізняє її від інших історичних творів Шевченка раннього часу і від традиції романтиків світової літератури, які висували на перший план героїв-одинаків, є те, що в ній відтворено силу народу, його роль в історії. Головна увага тут зосереджена на показі повстання 1768 року як всенародного руху. Поет говорить про те, що всі стали до лав повстанців і що “жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки”. Народ, який протягом багатьох десятиліть зазнавав нелюдських знущань з боку польської шляхти, відважний у боротьбі. Повстанці сповнені почуття зненависті до тих, хто чинив народові утиски, муки. Вони мстиві аж до жорстокості: “Як смерть люта, не зважають на літа, на вроду”. Шевченко ніби живе з гайдамаками одними помислами і бажаннями, повстанці для нього рідні

В поемі найяскравішим представником повсталих є Ярема Галайда. Це не історичний, а узагальнений образ рядового гайдамаки, учасника Коліївщини. Показ особистого життя Яреми органічно зливається з головною сюжетною лінією поеми – боротьбою всього народу. Вже початок розділу “Галайда” свідчить про те, якою була доля наймита. Ярема покірно виконує волю того, у кого служить. Він поки що не відчуває в собі сили: Ярема гнувся, бо не знав, Не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить, Не знав, нагинався Розправити крила, по-новому подивитися на світ, відчути себе господарем становища Ярема зміг тільки під час повстання, коли став народним месником. Він мріє про поновлення на Україні давніх козацьких порядків, про добрих, справедливих гетьманів, які оживуть у золотих жупанах, про те, що ще прокинеться воля, козак заспіває, а в степу “блисне булава”.

Під час повстання розкрилися нові риси Яреми: його героїзм, відданість народові. Тепер поет використовує інші барви для змалювання його образу. Участь Гапайди у повстанні подано в романтичному плані. Йдучи за народного традицією, підкреслюючи ненависть Яреми до польської шляхти, поет гіперболізує його сили.

Шляхтичі захопили кохану Яреми – Оксану, вбили її батьків. І особиста кривда посилює зненависть до ворогів, додає завзяття у боротьбі. Тужить серце Яреми за коханою:

Визволивши Оксану і одружившись з нею, він одразу ж повертається в загін. Цим поет підкреслює відданість Яреми (а відтак і всіх повстанців) боротьбі проти ненависного ворога. Навіть у грізні години боротьби Ярема виявляє глибоку ніжність у ставленні до Оксани. Поет з великим ліризмом передає взаємини закоханих, поетизує їхню щирість. Ось як Ярема звертається до коханої:Серце моє, зоре моя,Де це ти зоріла?

Образ Яреми становить певний етап у поезії Шевченка. Якщо раніше подібні персонажі (сироти) тільки страждали, терпіли, виливали свою журбу (дівчина в баладі “Причинна”, сироти в “Думах” – “Вітре буйний, вітре буйний!”, “Тяжко-важко в світі жити”, “Нащо мені чорні брови”, Івась у поемі “Катерина”), то Ярема знаходить свою долю в таборі повстанців, піднімається на боротьбу проти гнобителів. Йому разом з іншими гайдамаками належить майбутнє.

Ватажком гайдамацького руху в поемі виступає Максим Залізняк. Створюючи його образ, Шевченко йде за народними переказами й піснями. Кобзар Волох порівнює Залізняка з фольклорним образом сизого орла, що літає понад небесами, називає прославленого ватажка “батьком”, а повстанців – його “синами”. Залізняк походив з бідних – це не залишилось поза увагою поета. Устами кобзаря він говорить про ватажка:Нема в його ні оселі,Ні саду, ні ставу…

Максим відважний: він завжди йде попереду, перебуває в гущі бою, власним прикладом запалює повстанців на подвиги. Залізняк пройнятий глибокою зненавистю до ворога і разом з гайдамаками розправляється з шляхтою. Це – досвідчений, вдумливий і розумний ватажок. Він відзначається витримкою, спокоєм у найскладніших обставинах. Під час бою “іде собі, люльку курить, нікому ні слова”. І водночас для ватажка властиві відчайдушні бойцові вчинки і молодецький запал. Він “і воює, і гарцює з усієї сили”. Залізняк чуйно становиться до повстанців, до Яреми, якого зустрів у бою, до хлопчика, який розповів, як карали шляхту в їхньому селі.

Зворушливо передано картину похорону Гонтою своїх дітей. Вбитий горем, він поніс у поле два трупи, викопав яму, накрив очі дітей китайкою, тяжко затужив, промовивши, що його сини загинули за Україну. Повернувшись до повстанців, Гонта ще з більшим завзяттям карає ворогів – за Україну, за дітей, за своє горе. Поет наголошує на контрастних переживаннях героя: тяжкому горі і радості помсти. Шевченків Гонта має багато спільного з Тарасом Бульбою з однойменної повісті М.Гоголя, хоч діють вони не в однакових обставинах і потрапляють у різні ситуації. Ріднить образи Тараса Бульби і Ґонти відданість своєму народові, присязі, вони всією душею ненавидять шляхту. Це люди, рука яких піднімається на рідних дітей, якщо цього вимагає справа, за яку вони борються.

Образ Ґонти трагічний. Однак проблема трагічного у Шевченка розроблена по-новому. Почуття обов’язку перед повсталим народом у нього бере гору над почуттям любові до рідних дітей. Він знаходить у собі сили для подальшої боротьби, хоч і переживає велике горе. Суть нового підходу до проблеми трагічного полягає в тому, що герой бореться не за своє особисте щастя, а за визволення всього поневоленого народу. Хоч у поемі відтворено історичні події, однак вони тісно пов’язані з сучасністю. Вже у вступі на запитання “Чого, батьки, сумуєте?” дається відповідь.

От чому поет звертається до минулого неньки України. Безпосередньо про сучасне Шевченкові становище країни говориться у розділі ‘Треті півні”, де висловлюється невдоволення поета пасивністю народних мас, покорою панам:А онуки? їм байдуже,Панам жито сіють.

З болем у серці поет говорить про те, що нащадки гайдамаків забули героїчну боротьбу минулого, що вони не знають, “де Ґонти могила”, де поховали “мученого праведного”, де спочиває Залізняк, прославлений ватажок гайдамаків. Тепер на Україні “кат панує, а їх не згадують”. Оця пасивність широких мас, відсутність боротьби, забування нащадками своїх традицій і змусила Шевченка звернутись до історії: він мріяв про нову гайдамаччину.

 

36.Поетична інвектива в поемах Т.Шевченка «Кавказ», «Сон». Проблема духовної кризи в посланні Шевченка «І мертвим, і живим…»

Летим. Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає,

Такою ідилічною картиною розпочинається поема "Сон". Цей опис пробудження всього живого від сну виступає разючим контрастом подальшої розповіді про так званий "рай" — життя кріпаків. Письменник обурений тим, що деякі "писаки" вихваляли такі умови життя селян. Шевченко бачить зовсім інше:
Латану свитину з каліки знімають,
...а он розпинають
Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину.
Єдину надію! в військо оддають!
Кріпаки живуть наче в пеклі, звідки немає вороття. Кобзар правдиво змальовує типові картини українського села: ....під тином
Опухла дитина — голоднеє мре,
А мати пшеницю на панщині жне.
Яскраво зобразивши імператора Миколу в сатиричних барвах ("Медвідь виліз, ледве-ледве переносить ноги..."), Шевченко гостро критикує царелюбні настрої, властиві панівній верхівці, а подекуди, на жаль, і простим сіромахам. Шевченко впевнений, що царат приречений на загибель.
Такими ж настроями і закликами пройнята поема "Кавказ". Вже на початку твору йдеться про те, що скрізь панує лихо:
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Кавказ зображений в образі Прометея, який страждає, але не кориться.
Споконвіку Прометея
Там орел карає...
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип'є
Живущої крові, —
Воно знову оживає
І сміється знову.
Кобзар засуджує імперську політику Росії, самодержавно-кріпосницький лад, який завдає стільки страждань простому людові.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов'їх...
Росія — тюрма народів, приречених на страждання і вимирання.
А тюрмі а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить.

Духовним заповітом є послання «І мертвим, і живим…», яке звернене не тільки до тогочасної інтелігенції, але й адресоване нам.

Поет знав багатьох людей, які їздили за кордон і привозили «великих слів велику силу, та й більш нічого». Він засуджував тих псевдопатріотів, які цуралися всього вітчизняного і схилялися низько перед іноземним:

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля.

Коли б народ мав свою національну гордість, мораль, освячену вічними традиціями, тоді б не виникало сумнівних гіпотез про походження українського народу, і мова б вчилась рідна, а потім іноземна, і історія писалась би правдиво, без прикрас. Поет мріє про те,

Що не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили… Шевченко хоче бачити своїх співвітчизників освіченими, вільними, сповненими гідності, духовно зрілими і чистими, тому й закликає украінців до всезагальної освіти і свідомого патріотизму, вірячи, що коли кожен прикладе зусилля, щоб збагатити свій розум і очистити душу від бруду, то:

Оживе добра слава, Слава України. І світ ясний невечірній Тихо засіяє.

Т. Шевченко посланням «І мертвим, і живим…» спонукає нас до думки, що треба берегти свою мову, культуру, історію, бо від рідної мови, як і рідної матері, відрікатися гріх:

Хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють І немає злому На всій землі безкінечній Веселого дому







Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2022 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных