Народна етимологія як засіб гумору та сатири

Етимологія (гр. etymon – «істина, першооснова», logos – слово) – розділ мовознавства, що вивч. походження слів. Внутрішня форма слова – це його семантична структура, морфологічні властивості, що символіз. зв'язок даного звучання з дан. значенням. Походження слова встановл. таким чином: зіставл. зі спорідненими сл. своєї чи інш. мов. Приклад: віконниця, підвіконня від вікно. Вікно – від око, т.як існ. спільна ознака (внутрішня форма) око - орган жив. істот, через який бачить навколишн. світ, вікно – отвір, в будівлі,через який потрапляє світло і видно навкол. світ. Слово походить з праслов’янських мов, та з часом зазнало фонетичних змін.

Народна Е. (несправжня, наївна Е.) – це зближення запозиченого або рідного слова з іншим словом на підставі випадкового звукового збігу, без урахування реальних фактів. Тобто, на відміну від наукової, народна Е. не відновлює втрачених Е-них зв’язків, а намаг. поясн. походж. сл.. виходячи з сучасного стану мови. З визначенням «народна» варто бути обережн. оскільки значна частина цих Е. виникла не в народному середовищі, а на вищому академічному рівні. (Пр. Ще в 18 ст. академ. і філолог Тредіаковський писав, що назва стародавн. мешканців Піренейського півострова — ібери поход від перекруч сл.. упери. Поясн. Це тим, що вони за географ. полож з усіх сторін уперті морями.) Отже народ тут ні до чого. Просто за часів науковця Е. ще не сформ. Як наука, тому був простір для подібн фантазій.

Народн. Е. використ. зі стилістичною метою в літ-рі. Використ для створ комічн ситуац, для хар-ки персонажів (Пр: письмен Яворівський писав про героя твору, що той вваж, що сл. океан поход від сл. око, бо океан – це найбільше, що може побачити людське око.). У поезії – нар. Е. – це засіб образності. У художн. Твор. Власні назви – імена, прізвища викор для хар-ки персонажів (Пр. Зайдиголова, Чмир, Терпилиха), історичн найменування та географічн. Назв – для створ місцевого колориту (Пр. плато звалося Липками, бо там колись був липовий гай); для показу шляху авторськ роздумів.

Словотворч. асоціації на підставі народн Е. прявилися у вигляді «тлумачно-Е-них словників» - поширені в газетах і часописах. Статті» такого словника буд. за принц.: слово— стилістична ремарка – тлумачення. (Пр.: автограф – водій із благородної сім.ї – насправді поход від гр. сл. autos-«сам», grapho-«пишу»—власноручний підпис. Пройдисвіт – турист, справж знач – «шахрай». Нудист – доповідач монотонного типу, спавж— від лат. Nudus- голий – «прихильник культу голого тіла»)

Розмовний стиль

Розмовне мовлення – найдавніший стиль будь-якої нац.. мови – бо виконує функт спілкування. Особливість стилю: розмаїття ритміко-мелодійних варіацій, різноманітність, велика кількість експресивна емоційно-оцінних слів і зворотів, просторічні елементи (свідомі і несвідомі). З синтаксичного погляду характеризується широким використ неповних та еліптичних речень, наявність стереотипний конструкцій. Мовлення спонтанне, непідготовлене. Компоненти: міміка, жести, конкретна ситуація, наявність чи відсутність об’єкта мовлення. Синтаксична побудова залежить від кількості мовців—

монолог, діалог, полілог.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: