Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Тіні забутих предків




Літературний рід: епос.

Жанр: повість.

Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й христи­янськими віруваннями.

Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання.

Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир.

Сюжет: розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогуван­ня його родини із сім’єю Гутенюків — Іван знайомиться з Марічкою під час бійки батьків — він зближується з Марічкою, між ними зароджуєть­ся кохання — Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині — повернувшись, він дізнається про смерть Марічки (коли дівчина пере­ходила Черемош, раптова повінь накрила її й забрала із собою) — Іван не вірить у смерть Марічки, уважає, що це вигадки Гутенюків, і йде на пошуки дівчини — в одному селі люди знайшли тіло дівчини, проте в ньому, посинілому й розбитому річковим камінням, Іван не впізнає Ма­річки — через шість років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з Палагною — з часом Палагна стає «любаскою» сусіда Юри — Іван про це знає, проте йому байдуже, він не може забути своєї Марічки — хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який відволікає його (іде з ним у танок) від Марічки — ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище — на­ступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи — Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).

Intermezzo

Літературний рід: епос (з елементами драми — дійові особи на по­чатку твору й лірики — ліричний герой, палітра емоцій і переживань, пейзажі тощо).

Жанр: новела.

Тема: митець і суспільство.

Головні ідеї: важливість ролі митця в суспільстві; людина щаслива й повноцінна лише в гармонії з природою.

Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.

Сюжет: сюжет новели — безфабульний: за його основу взято не по-дієву інтригу, а характерну для імпресіонізму химерну гру настроїв. В «Intermezzo» вони проходять через три фази:

Депресія. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя. Герой утомлений, він перебуває в конфлікті із самим собою. Дже­рело цієї конфліктності — гостра потреба самотності — і водночас не­можливість втечі від «світу людей».

Спокійно-споглядальний стан. Цей стан з’являється як продов­ження тієї гармонії, якої сповнене життя природи. А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки».

Обурення, гнів, нетерпіння. Драматургія новели — не тільки у внутрішній конфліктності героя, а й у контрасті між царством пре­красної природи й потворною реальністю людського життя. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси. Найбільш уражаючий — сповідь селянина про людське горе у фіналі твору (кульмінація).

«Intermezzo» завершується тим, що сповнений гніву й благородного нетерпіння митець повертається до міста, де його знову чекає пекло гро­мадських обов’язків і незліченних «треба». «Так далі жити не мож­на», — волає його вразлива й совісна душа.

Ольга Кобилянська

Земля

Літературний рід: епос.

Жанр: повість.

Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба наприкінці XIX ст.

Головна ідея: поміркувати над причинами братовбивства, тобто пер-шогріха, зла у світі.

Головні герої: заможний ґазда Івоніка Федорчук, його дружина Ма­рійка, старший син Михайло, молодший син Сава; заможний ґазда Ва­силь Чоп’як, його дружина Докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра та її батько Григорій.

Сюжет твору: заможний ґазда Василь Чоп’як віддає свою дочку Па-расинку за нелюба Тодорику (дівчина закохана в Михайла Федорчу-ка) — старий Івоніка на весіллі каже, що шкодує за такою невісткою, як Парасинка, його Михайло був би прекрасною парою, проте його скоро заберуть до армії; Михайло — чемний і працьовитий хлопець, молодший син Сава — байдужий до господарства, не любить землі; Івоніка каже, що він не одержить у спадок землі, якщо не зміниться — Івоніка зізнається Докії, що має гроші, щоб відкупити Михайла від армії, проте не знає, чи вдасться — Марія була трудолюбивою ґаздинею і дуже економною, тому на селі її називали скупою; якось вона пішла до ворожки й та напророчи­ла їй, що роздаватиме своє добро бідним, а від людей ховатиметься, що близьке піде далеко від неї, а далеке стане близьким — жид, з яким Іво­ніка домовився про Михайла й дав гроші за викуп із солдатчини, десь зник, тож Михайло вимушений іти до армії — Михайло все частіше ду­мав про панську робітницю Анну, нещасну дівчину, яку бив рідний брат, а матір забирала зароблені гроші — якось Михайло зустрівся з Анною, яка поверталася з лісу, їй привиділося, ніби з ліска летить щось темне з вог­няними очима, Михайло заспокоїв дівчину — тим часом Сава нишком носив Рахірі крадені вдома борошно, сир… — восени Федорчуки із сумом провели в армію Михайла — хлопцеві дуже тяжко було в солдатах, навіть закрадалася думка про дезертирство — тепер щотижня до нього прихо­див батько, усіляко підтримував сина — Марійка гнівалася на Саву, казала, що той не одержить землі, якщо й далі буде з Рахірою — Анна під серцем носила дитину, люди стали вже це помічати, мати й брат вигнали Анну з дому, її прихистила в себе Докія — якось зустрілися на пасовись­ку Анна й Рахіра, Рахіра почала випитувати, хто ж батько майбутньої ди­тини, вони почали сваритися й Анна навіть ударила Рахіру й сказала, що про неї, ледащицю й відьму, кажуть у селі — Рахіра поскаржилася на Ан­ну Саві — Михайло був удома у відпустці — Сава попросив Михайла пі­ти разом з ним уночі до панського лісу й набрати там дерева, щоб відре­монтувати огорожу; Михайло вважав це крадіжкою, проте згодився — на другий день лісник приніс Марійці страшну звістку: у панському ліску знайдено вбитого Михайла — багато людей зібралося у Федорчуків, ко­ли зайшла до хати Анна й кинулась до Михайла, усі збагнули, хто бать­ко ще не народженої дитини — Анна кинулася до Сави й кричала, що він убивця — Івоніка вийшов на двір і став гаряче молитися, бо зрозумів, що «за землю підняв Сава руку на свого брата, лиги за землю!., іншого тут не могло бути» — на другий день приїхала комісія і встановила, що в Ми­хайла стріляли зблизька, що він вижив би, якби відразу його знайшли в ліску — Сава був блідий і трясся, ніби від пропасниці — лікар помітив на його штанях кров, проте він пробелькотів, що то від зайця — Саву запі­дозрили, але нічого не знайшли — коли робили розтин тіла, з нього випа­ла куля; Івоніка підняв її і заховав, кулю впізнав: саме такими стріляв Сава — Івоніка боявся втратити й другого сина — Саву забрали до міс­та — відбулося поховання Михайла— Анна народила близнят (двох хлопчиків) — навесні за порадою Докії Анна пішла до Марійки, аби та взяла хоч одного хлопчика на утримання, проте вона вигнала Анну — на Різдво, коли Марійка була сама в хаті, то до вікна підійшов якийсь чоло­вік і сказав, що бачив, як у ліс Михайло йшов із Савою, а говорить він про це тільки тепер, бо не хоче мати камінь на душі — через брак доказів Саву відпустили — він пішов до Рахіри, кажучи, що не потребує батько­вої землі й піде з жінкою на заробітки до Молдови — Анна жила з боже­вільною думкою вбити Саву, а той однієї її і боявся — померли близнята Анни й вона ніби збожеволіла (бродила полями, заходила до хат, не впіз­наючи нікого) — Івоніка картав дружину, що та не прийняла онуків — Ан­ну відвезли до шпиталю (гроші на лікування зібрали всім селом) — про­йшло шість років, Івоніка й Марійка працювали й за Михайлову душу го­дували обідами бідних, Саву відділили, віддавши йому півхати, а землею не наділили (хай сам заробляє) — Докіїн брат Петро став лісником і од­ружився з Анною, минуло п’ять років, і в них народився хлопчик — Івоні­ка потайки від Марійки записав на нього найкращий лан Михайла.

Літературознавці про твір. Повість «Земля» (1902), написана на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка неподалік від Чернівців, куди письменниця часто виїжджала на відпочинок.

Леся Українка

Contra spem spero!

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: особиста (філософська).

Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.

Віршовий розмір: анапест.

Тип римування: перехресне.

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать. *

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей. **

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Лісова пісня

Літературний рід: драма.

Жанр: драма-феєрія (проблемно-філософська драматична поема).

Тема: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах.

Головна ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щас­тя, незбагненної сили великого кохання.

Дійові особи: Лукаш, його мати, дядько Лев; Килина, діти Килини; хлопчик; Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалка Польова, Злидні, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить»; Доля.

Сюжет

Перша дія. Старезний, предковічний ліс на Волині — до дуба, що на широкій лісовій галявині, прийшли будувати хату дядько Лев і його небіж Лукаш — від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру Лу-каша на сопілці — Лукаш збирається наточити соку з берези, проте Мавка зупиняє його, адже береза — її сестра, а сік її — то кров — Мавка й Лукаш закохуються, перший поцілунок — Лукаш розповідає про те, що восени його хочуть оженити, від чого Мавка засмучується.

Друга дія. Пізнє літо — мати докоряє Лукашеві, що він все грає, а ро­бота стоїть — коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша каже їй, що не гоже дівці упадати за парубком, проте лісовій красуні ці людські міркування не зрозумілі — за Мавку заступається дядько Лев, аби його сестра не називала Мавку відьмою — мати дає Мавці серпа й загадує жа­ти — Мавці не вдається цього зробити, бо з жита виринає Русалка По­льова й благає сестрицю не губити її красу — Мавка, щоб хоч якось ви­правдати себе перед матір’ю Лукаша, ріже собі руку серпом — на полі з’яв­ляється мати з молодицею й лає Мавку за неробство — приходить Лукаш і допомагає молодиці жати — Лукаш проводжає Килину додому — за­смучена Мавка плаче біля озера й просить Лісовика зробити її такою, як була; Лісовик вбирає її в багряницю й срібний серпанок, у цей момент з’являється Перелесник і кружляє Мавку у вирі шаленого танцю — рап­том із землі зявляється страшне Марище і вмовляє Мавку піти з ним у далекий край, де «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій» — тут з’являється Лукаш; побачивши бліду Мавку, каже: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?» — Лукаш поспішає до хати й просить матір готувати хліб для старостів, бо завтра буде сватати Килину — почувши ці слова, Мавка зриває із себе багряницю й просить Марище забрати її із собою — вони зникають під землею.

Третя дія. Хмарна осіння ніч — біля хати Лукаша чорніє постать Мавки — з лісу виходить Лісовик і дивується, що Мавка тут, а не в «То­го, що в скалі сидить» — Мавка пояснює, що саме він визволив її своїм злочином, перетворивши Лукаша на вовка — почувши вовче виття, яке доходило до кам’яної печери, Мавка розповідає, що прокинулась і си­лою чарівних слів урятувала Лукаша, повернувши йому людську подо­бу — мати докоряє Килині, що та довго спить і погана господиня — Ки-лина, вибігши по воду, помічає постать Мавки й запитує, чого та при­йшла — Мавка відповідає: «Стою та дивлюся, які ви щасливі» — Килина говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» — Мавка раптом перетво­рюється на вербу — з лісу виходить Лукаш, на нього накинулася Кили­на й обізвала п’яницею, він відповів: «Мовчи! Не скигли!» — на запитан­ня Лукаша, куди подівся дядьків дуб, вона відповіла, що продала куп­цям, щоб не вмерти з голоду — з хати вибігає мати й радіє синові, скар­житься на тяжке життя з «отою відьмою» — Лукаш докоряє матері, що їй судилося бути відьомською свекрухою — до них підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і просить Лукаша заграти на ній — Лукаш починає грати й чує голос Мавки, випускає з рук сопілку й запитує в Килини, що то за верба — Килина просить Лукаша зрубати вербу, Лукаш ударив раз по стовбуру, замахнувся вдруге й опустив ру­ки — тут кинулася Килина, вихопила сокиру й замахнулася — у цю мить метеором-вогнем з неба злетів Перелесник і обійняв вербу, спа­лахнув вогонь і, досягнувши верховіття, перекинувся на хату — мати й Килина виносять із хати добро разом із Злиднями — Килина просить Лукаша покинути ліс і повернутися в село — Лукаш не погоджується — Килина йде геть — аж тут з-за берези виходить легка, прозора постать Мавки і схиляється над Лукашем — Мавка ні в чому не звинувачає Лу­каша. Твір закінчується ремаркою, що сприймається як вірш у прозі (Лукаш починає грати, тьмяний зимовий день зміняється на ясну вес­няну ніч, Мавка спалахує давньою красою в зорянім вінці, Лукаш ки­дається до неї, білий цвіт огортає закохану пару, переходить у заметіль, коли завірюха вщухла, стає видно Лукаша, що сидить сам, прихилив­шись до берези, на його вустах щаслива усмішка, очі заплющені, з неба падає сніг).

Василь Стефаник

Камінний хрест

Літературний рід: епос.

Жанр: психологічна новела (студія, тобто художнє дослідження ду­ші головного героя).

Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Ка­нади).

Головна ідея: єдність селянина з рідною землею. Герої твору: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Ми­хайло, селяни.

Сюжет і композиція: твір складається із семи розділів, сюжет як та­кий відсутній: селянин Іван Дідух покидає рідну землю, щоб переїхати до Канади в пошуках кращого життя (на вмовляння дітей і дружини).

Микола Вороний

Блакитна панна

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: пейзажна.

Провідні мотиви: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом.

Віршовий розмір: хорей.

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.

І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.

Олександр Олесь

Чари ночі

Літературний рід: лірика.

Жанр: романс (він став популярною народною піснею).

Вид лірики: інтимна (любовна).

Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.

Віршовий розмір: ямб.

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
Цілуй, цілуй, цілуй її, -
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе -
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, -
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде!




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных