Структура побудови багаторічної підготовки спортсменів.

Етапи багаторічної підготовки. Багаторічна спортивна підготовка поділяється на п’ять етапів, кожен з яких має визначену мету, завдання і зміст.

Етап початкової підготовки має на меті зміцнення здоров’я дітей, різнобічну фізичну підготовку, усунення недоліків у фізичному розвитку, навчання техніки обраного виду спорту і техніки допоміжних вправ. Річний обсяг тренувань становить 120-150 год., тривалість етапу в залежності від віку початку занять та виду спорту – 1,5-2 роки.

Етап попередньої базової підготовки спрямований на різнобічний фізичний розвиток юних спортсменів і формування стійкої зацікавленості даним видом спорту. Велика увага приділяється технічній підготовленості, а також необхідно розвивати гнучкість та бистроту.

Етап спеціалізованої базової підготовки має більш індивідуальний характер, що відповідає особливостям спортсмена. На цьому етапі відбувається уточнення конкретної дисципліни в обраному виді спорту.

Етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей передбачає досягнення максимальних результатів у обраному виді спорту. Величини обсягу та інтенсивності тренувальної роботи досягають максимуму, стрімко збільшується змагальна практика.

Мал. 4 Структура тренувального навантаження на різних етапах багаторічної підготовки.

Етап збереження досягнень спрямований на підтримання досягнутого рівня підготовленості. Спортсмени добре адаптовані до найрізноманітніших тренувальних впливів, що вимагає застосування неспецифічних засобів підготовки, часто із зменшенням загального обсягу роботи. Цей етап в залежності від виду спорту може тривати деколи десятки років. Так, Олімпіада в Афінах була сьомою в кар’єрі легкоатлетки і фотомоделі 44-річної Мерлін Отті (8 олімп. медалей, див. фото), з 1980 року по 2004 рік, здобувала золоті нагороди німецька байдарочниця, восьмиразова олімпійська чемпіонка Біргіт Фішер (1962 р.н.), веслувальник Стівен Редгрейв (участь в 6 ОІ, п’ять перемог).

У системі підготовки виділяють мегацикли, тривалість яких може становити 2-4 роки.

Загальні основи побудови макроциклів підготовки. Структура тренувальних макроциклів залежить від того завдання, яке ставиться перед спортсменом на конкретному етапі багаторічного вдосконалення. На першому і другому етапах багаторічної підготовки тренувальний процес будується переважно на основі річних макроциклів, у яких вирішуються завдання техніко-тактичної, фізичної, психічної підготовки спортсменів.

На подальших етапах макроструктура тренувань має складніший характер.

Тенденція до постійного розширення календаря спортивних змагань, у якому досить багато відповідальних і більш-менш рівномірно розподілених змагань, викликала появу 2-3 макроциклів протягом року (боротьба, бокс, важка атлетика). Цьому сприяло поліпшення матеріальної бази спорту. Закриті манежі, велотреки, зимові стадіони, басейни дозволили відмовитися від сезонності у багатьох видах спорту. У видах спорту, що пов’язані з тривалою і напруженою змагальною діяльністю (велоспорт (шосе), марафон), і тих, що вимагають багато часу для підготовчої роботи, переважно зберігся один річний макроцикл.

Особливості календаря спортивних ігор багато в чому зумовлюють побудову тренувального процесу протягом року. Поряд із річними макроциклами (футбол, хокей) можуть плануватись піврічні макроцикли (баскетбол, водне поло).

Для сезонних видів спорту характерна побудова на основі річних макроциклів; лижні гонки, парусний спорт, веслування.

Структура та зміст макроциклів при різних варіантах побудов річної підготовки. Річне тренування з одного макроциклу називається одноцикловим, з двох – двоцикловим, з трьох – трицикловим. У кожному макроциклі виділяють три періоди – підготовчий, змагальний і перехідний. Дво- і трициклова будови тренувального процесу часто мають варіанти, які отримали назву подвоєного і потроєного циклів. У них змагальний період одного макроциклу плавно переходить у підготовчий період наступного. При трицикловому плануванні підготовки спортсменів високого класу перший макроцикл має базовий характер – комплексна підготовка і виступ у другорядних змаганнях, у другому макроциклі тренувальний процес стає специфічним, а в третьому, що передбачає досягнення найвищих результатів у кульмінаційних змаганнях сезону, обсяг специфічних тренувальних і змагальних навантажень досягає максимуму.

У підготовчому періоді закладають міцну функціональну базу для успішної підготовки й участі в основних змаганнях, забезпечують становлення різнобічної підготовленості. У змагальному періоді продовжується подальше вдосконалення різних сторін підготовленості, забезпечується інтегральна підготовка, здійснюється безпосередня підготовка до участі й участь в основних змаганнях. Перехідний період спрямовують на виведення спортсмена зі стану спортивної форми, їхнє відновлення.

Збільшення сумарного обсягу роботи впродовж року є одним із найважливіших чинників збільшення спортивних результатів в останні роки. Є підстави прогнозувати стабілізацію кількісних показників тренувального процесу, а зміни будуть в якісних показниках – інтенсивності роботи різної спрямованості.

Потрібно вибирати оптимальне співвідношення роботи різної спрямованості протягом року для того, щоб досягнути найбільшого приросту результату. При цьому потрібно враховувати спеціалізацію спортсмена, рівень підготовленості, індивідуальні особливості.

В останні роки зросла підготовка спортсменів, що спеціалізуються в спринті, який характеризується високим процентом роботи алактатної анаеробної спрямованості. В той же час обсяг роботи аеробного характеру в сучасних спринтерів навіть дещо знизився.

У різні періоди тренувального макроциклу співвідношення роботи суттєво змінюється. Першому етапові підготовчого періоду притаманний великий обсяг роботи аеробної спрямованості, потім поступово збільшуються обсяги анаеробної і анаеробно-гліколітичної роботи.

Це співвідношення залежить від кваліфікації спортсмена і від етапу багаторічної підготовки, на якому він знаходиться. Із зростанням кваліфікації спостерігається тенденція до зростання долі засобів спрямованих на підвищення економічності системи енергозабезпечення.

Специфіка виду спорту накладає суттєвий відбиток як на сумарний обсяг роботи, так і на її співвідношення щодо видів фізичної та технічної підготовленості: складні в координаційному плані види спорту потребують особливої уваги до технічної підготовки, види, пов’язані із високою значимістю для результату функціональної підготовки, вимагають переважно фізичного вдосконалення.

Типи та побудова мезоциклів. Мезоцикл – це відносно цілісний етап тренувального процесу тривалістю від двох до шести мікроциклів тривалістю 3-6 тижнів. Найбільш популярними є три- і чотирициклові мезоцикли.

Типи мезоциклів: втягуючі, базові, контрольно-підготовчі, передзмагальні та змагальні мезоцикли, мезоцикли виведення спортсмена із спортивної форми.

У втягуючому мезоциклі спортсмен поступово підводиться до ефективної специфічної роботи. Використовуються спеціально-підготовчі вправи для поліпшення можливостей систем і механізмів, які визначають рівень різних видів витривалості, вибіркового вдосконалення швидкісно-силових якостей і гнучкості; становлення рухових навиків та вмінь, які обумовлюють ефективність змагальної діяльності.

Впродовж базових мезоциклів проводиться основна і тренувальна робота щодо поліпшення функціональних можливостей основних систем організму спортсмена, розвитку фізичних якостей, становлення технічної, тактичної і психічної підготовленості. Тренування характерні різноманітністю засобів, великим за обсягом та інтенсивністю навантаженням.

У контрольно-підготовчих мезоциклах синтезуються можливості спортсмена, досягнуті в попередніх мезоциклах, до специфіки змагальної діяльності. Широко застосовуються змагальні і спеціальні підготовчі вправи, максимально наближені до змагальних.

Передзмагальні мезоцикли призначені для усунення дрібних недоліків, виявлених протягом підготовки спортсмена, та для цілеспрямованої психічної, тактичної і технічної підготовки. В залежності від стану спортсмена, тренування будують на основі мікроциклів, спрямованих на ріст спеціальної фізичної підготовленості, або мікроциклів розвантаження.

Кількість і структура змагальних мезоциклів у тренуванні спортсменів залежить від специфіки виду спорту, особливостей спортивного календаря, кваліфікації і рівня підготовленості. У циклічних видах спорту проводять 1-2 змагальних мезоцикли, а у спортивних іграх період змагань триваліший і відповідно може бути проведено 4-6 змагальних мезоцикла.

Мезоцикли виведення зі стану спортивної форми направлені на поступове зниження навантаження, збільшення обсягу відновлюваних процедур.

Типи та побудова мікроциклів. Мікроциклом називають серію занять, що проводяться впродовж декількох днів і забезпечують комплексне вирішення завдань даного етапу підготовки. Тривалість мікроциклу коливається від 3-4 до 10-14 днів. Найбільш розповсюджені семиденні мікроцикли, які співпадають по тривалості із календарним тижнем.

Розрізняють такі типи мікроциклів: втягуючі, ударні, підводящі, змагальні і відновлювальні.

Щоб правильно побудувати мікроцикл. необхідно знати, як діє на спортсмена навантаження різне по величині та спрямованості, яка динаміка і тривалість процесів відновлення після навантаження. При плануванні в один день декількох тренувальних занять з різним навантаженням необхідно враховувати закономірності коливання спеціальної працездатності впродовж дня. Можна отримати реакцію трьох типів: 1) максимальний ріст результатів; 2) незначний ріст результатів; 3) перевтома спортсмена.

Структура і методика побудови тренувальних занять. В основних заняттях виконують основний обсяг роботи, пов'язаний з вирішенням головних завдань періоду або стану підготовки, планують найбільш істотні навантаження тощо. У додаткових заняттях вирішують окремі конкретні завдання підготовки, створюють сприятливий фон для проходження адаптаційних процесів.

Заняття вибіркової спрямованості сприяють переважному розвитку окремих властивостей і здібностей, від яких залежить рівень спеціальної підготовленості спортсменів - їх швидкісні або силові якості, анаеробна або аеробна продуктивність, спеціальна витривалість й т.д. Заняття комплексної спрямованості передбачають одночасний розвиток різних якостей і здібностей. Перший варіант таких занять полягає в тому, що програма окремого заняття ділиться на дві або три відносно самостійні частини. Наприклад, у першій частині застосовують засоби для підвищення швидкісних можливостей, у другій і третій - для підвищення витривалості при роботі відповідно анаеробного й аеробного характеру; у першій частині вирішуються завдання навчання новим технічним елементам, у другій - фізичної підготовки, а в третій - тактичного вдосконалювання та ін. Процеси відновлення і суперкомпенсація різних функцій організму проходять гетерохронно. Повне відновлення наступає через 4-7 днів. На практиці застосовуються варіанти навантажень та відпочинку, при яких чергове тренування проводиться на фоні значного недовідновлення після попереднього. Комплексні заняття із послідовним вирішенням завдань в кожній частині яких обсяг роботи коливається в межах 30-35% доступного у відповідних заняттях вибіркової спрямованості, діють на організм спортсмена широко, але менш глибоко. Через 6 год. спостерігається достовірне зниження всіх функціональних можливостей організму спортсменів. Через добу всі зміни зникають. При виконанні 40-45 % доступного обсягу роботи в одному напрямку приводить до виникнення загальної втоми відповідної великому навантаженню.

Другий варіант припускає не послідовний, а паралельний розвиток декількох (переважно двох) якостей. Прикладом може служити програма з бігу 10 х 400 м зі швидкістю 85-90 % максимально можливої на цій дистанції й паузами відпочинку тривалістю 45 с. Така тренувальна програма, з одного боку, має багато спільного з інтервальними тренуваннями, що сприяє підвищенню рівня аеробної продуктивності, а з іншого боку - висуває високі вимоги до анаеробного (гліколітичного) енергозабезпечення, стимулюючи зростання витривалості при роботі анаеробного характеру.

Часто паралельно вирішуються завдання технічного й тактичного вдосконалювання (особливо яскраво це виражено в спортивних іграх і єдиноборствах), фізичного й психічного вдосконалення (наприклад, при розвитку спеціальної витривалості).

Залежно від характеру поставлених завдань виділяють наступні типи занять:

Навчальні заняття передбачають засвоєння спортсменами нового матеріалу. Тренувальні заняття спрямовані на здійснення різних видів підготовки - від технічної до інтегральної. Учбово-тренувальні заняття являють собою проміжний тип занять між навчальними й тренувальними. Відновні заняття характеризуються невеликим сумарним обсягом роботи, її різноманітністю й емоційністю, широким застосуванням ігрового методу. Модельні заняття є важливою формою інтегральної підготовки спортсменів до основних змагань. Контрольні заняття передбачають рішення завдань контролю за ефективністю процесу підготовки.

Розрізняють наступні форми організації занять: індивідуальну, групову, фронтальну, вільну.

В мікроциклі планувати два заняття підряд однакової спрямованості потрібно дуже обережно тільки для підвищення різних видів витривалості у кваліфікованих і добре тренованих спортсменів. Ефективним засобом відновлення після занять з великими навантаженнями є заняття з малими навантаженнями.

Підготовленість спортсменів має такі чотири відносно самостійні сторони: фізичну, технічну, тактичну, психічну. їх правильна оцінка упорядковує уявлення про складники спортивної майстерності, дає змогу певною мірою систематизувати засоби і методи їх вдосконалення, обрати систему контролю і управління процесом спортивного вдосконалення. Разом з тим в тренувальній, і особливо в змагальній, діяльності жодна з цих сторін не проявляється ізольовано, вони об’єднуються в складний комплекс, спрямований на досягнення найвищих спортивних результатів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: