Психологічна підготовленість.

Психологічна підготовленість – один із факторів, який визначає в значній мірі спортивні досягнення. Не випадково спортсмени при відповіді якого роду труднощі їм приходиться долати підчас змагань на перше місце ставлять психічні.

Показники психологічної підготовленості повинні містити дані, які характеризують властивості та особливості персони, нервової системи, психомоторні якості та вміння керувати своїм психічним станом в екстремальних умовах. В структурі психологічної підготовленості спортсменів виділяють дві відносно самостійні сторони: вольову і спеціально психічну. В структурі вольової підготовленості виділяють такі якості, як цілеспрямованість (чітке бачення мети); рішучість і сміливість (схильність до ризику в поєднанні зі своєчасністю і поміркованістю рішень); наполегливість і завзятість (здатність до мобілізації функціональних резервів, активність у досягненні мети і подоланні перешкод); витримка та самовладання (ясність розуму, здатність керувати власними думками і діяти в умовах емоційного збудження); самостійність та ініціативність (власні починання, новаторство).

Специфіка різних видів спорту чинить значний вплив на вимоги до вольових якостей спортсмена і особливостей їх вияву. Як правило представники різних видів спорту мають власні провідні, наближені до них і підкріплюючі вольові якості, які об’єднуються всі разом у цілеспрямованість.

В структурі спеціальної психічної підготовленості спортсмена слід виділити:

· стійкість спортсмена до стресових ситуацій тренувальної і, особливо, змагальної діяльності;

· рівень досконалості кінестетичних і візуальних сприйняттів різних параметрів рухових дій та оточуючого середовища;

· здатність до психічної регуляції рухів, забезпечення ефективної м’язової координації;

· здатність сприймати й опрацьовувати інформацію в умовах дефіциту часу;

· здатність до формування випереджуючих програм реакцій, необхідних для ефективної змагальної боротьби.

Рівень різних складників спеціальної психічної підготовленості визначається рівнем обсягу та концентрації уваги. Вміння спортсмена керувати обсягом і спрямованістю уваги є важливою складовою частиною психічної підготовленості. Таке вміння називається пластичністю уваги.

Важливою стороною психічної підготовленості спортсмена є його здатність керувати рівнем свого збудження як до змагань, так і під час них. Емоційне передстартове збудження є позитивним фактором, якщо не перевищує оптимальних для даного спортсмена меж. Оптимальне збудження виявляється у впевненості у своїх силах, позитивній установці на змагальну боротьбу, підвищеній увазі, високому ступені регуляції рухів та ін. Як тільки рівень емоційного збудження перевищує ці межі, виникає стан невпевненості, неспокою, зниження уваги, дискординації рухової та вегетативних функцій, який веде до зниження ефективності змагальної діяльності.

Рівень психічної напруженості визначають за балансом процесів збудження і гальмування. Розрізняють наступні стани змагальної готовності спортсмена:

1. недостатнє збудження;

2. оптимальне збудження;

3. надмірне збудження;

4. гальмування внаслідок надмірного збудження.

Дослідження збудження показали, що: а) кожному виду завдань відповідає оптимальний рівень збудження, наприклад стрільцям для успішного виступу необхідний стан спокою, а спринтерам – максимального збудження; б) перезбудження може погіршити виконання недостатньо засвоєних рухів або рухів, що потребують точності; в) у психологічних, м’язових, фізіологічних показниках існують значні індивідуальні розбіжності; г) очікування майбутньої інтенсивної діяльності приводить до змін рівня збудження. Всяке збудження заразне – воно передається іншим. Легко збуджувані гравці можуть викликати перезбудження у своїх товаришів по команді, а тренер, що погано контролює себе, може стати причиною значних змін в рівні збудження своїх вихованців.

З метою пониження надмірної тонічної напруги використовують релаксаційне тренування (напруження із наступним розслабленням), аутогенне тренування (саморегуляція вегетативних функцій шляхом виклику потепління певних частин тіла і т.д.), зниження значущості змагань, соціальною ізоляцією та вибором контактів.

Можливості тренера управляти психічним станом спортсмена з метою забезпечення кращого результату мають ряд обмежень. Так, дослідження вольової стимуляції кваліфікованих спортсменів показало відсутність позитивного впливу на рівень прояву сили. Чим досвідченіший спортсмен, тим менше він піддається навіюванню.

Для дослідження психологічного статусу спортсмена на сьогоднішній день застосовується ряд визнаних методик. Для контролю за психічною підготовленістю і стартовим станом спортсменів вживаються психодіагностичні тести особистості (запитальники Кеттела, ММПІ, Айзенка та інші), нейрохронометричні, дослідження динаміки рухових реакцій, аналіз динаміки ЧСС, критичної частоти зливу миготінь (КЧЗМ) та інші. Для оцінки психічних станів (запитальник Спілберга, тест Люшера, САН). Визначення типологічних особливостей нервової системи дозволяє коригувати індивідуальні тренувальні плани. Відомо, що тренування вищої інтенсивності при менших обсягах навантаження ефективне для атлетів з сильним типом нервової системи, а у спортсменів з слабким типом (по процесам збудження) кращий приріст результатів викликають тренування великого обсягу і відносно нижчої інтенсивності. Особливу цінність можуть мати використання психодіагностичних методик поєднаних з спостереженнями.

Одним з основних показників, що характеризують психічний статус спортсмена є його темперамент. Темперамент характеризується реактивністю, вразливістю, опірністю (здатністю адекватно реагувати на подразнення) і часовими параметрами реакції. Особи високо реактивні відносяться до «слабкого» типу вищої нервової діяльності, а низько реактивні – до «сильного». Складником темпераменту є перебіг реакції в часі (швидкість реакції, рухливість реакції, тривалість реакції, темп і ритм реакції).

Практичні спостереження показують, що частина спортсменів може мати риси необхідні для досягнення високого результату, частина може набути їх в процесі занять спортом. Деякі дослідження показують, що ряд висококласних спортсменів мають слабку нервову систему, невисокий рівень самоконтролю, недостатню спортивну злість, переважання негативних емоцій, але при правильній роботі з ними високі спортивні результати.

До основних показників, що характеризують спортивну психологічну підготовленість можна віднести такі як стійкість до стресових впливів, мобілізаційні здібності, самоконтроль як уміння керувати психічним станом та поведінкою. Математична обробка експериментальних даних показала, що для діагностики надійності спортсмена інформативними є тільки п’ять ознак: рівень тривожності, емоціональна стабільність, ситуативний психологічний тонус прагнення до лідерства, врівноваженість нервових процесів.

Видатні спортсмени мають низькі пороги чутливості в різних аналізаторних системах. Ці пороги спеціалізовані для різних видів спорту.

Зростання рівня спортивних результатів, посилення конкуренції, підвищення престижності змагань і відповідальності за результат на них, посилюють напруженість психічного стану спортсмена. Спеціалісти одностайні, що помірний стрес позитивно впливає на тренувальну та змагальну діяльність, а надмірний призводить до негативних наслідків.

В процесі контролю за психічною підготовленістю оцінюють:

1 особисті й морально-вольові якості, які забезпечують досягнення високих спортивних результатів на змаганнях з різних видів спорту (здатність до лідерства, спрямованість на перемогу, вміння мобілізувати всі сили в потрібний момент, здатність витримати великі навантаження, емоційну стабільність, здатність до самоконтролю тощо);

2 стабільність виступу на змаганнях з участю суперників високої кваліфікації, вміння показувати кращі результати на головних змаганнях;

3 обсяг та концентрація уваги в зв’язку зі специфікою видів спорту і різних змагальних ситуацій;

4 здатність керувати рівнем збудження безпосередньо перед змаганням і протягом них (стійкість до стресових ситуацій);

5 ступінь удосконалення різних сприйнять (візуальних, кінестетичних), параметрів рухів, здатність до психічної регуляції м’язової координації, сприймання та переробки інформації;

6 можливість аналізаторної діяльності, сенсомоторних реакцій, просторово-часової антиципації, здатність до формування випереджаючих рішень в умовах дефіциту часу та ін.

Для контролю психічної підготовленості рекомендована величезна маса методик – понад 100, а це своєю чергою свідчить як про активний пошук адекватних методик, так і про труднощі досягнення задовільного результату і про спроби компенсувати недостатню якість методик їхньою кількістю.

Значна частина спортивних методик психодіагностики пов’язана з оцінкою «психічної складової» таких функцій і процесів, як відчуття, сприйняття, уява, пам’ять, оперативне мислення, сенсомоторні реакції і психорегулючі прояви у спортивній діяльності.

Наприклад, у спортсменів, що мають задатки для спринту, швидкісно-силових видів спорту, як правило, спостерігається слабкий тип нервової системи. При цьому основними ознаками у поведінці є категоричність суджень, висока збудливість, швидкість зміни настрою, низька концентрація уваги, легкість пробудження, пристосовуваність до нових умов. Спортсменів, схильних до успіхів у видах спорту, що пов’язані із витривалістю, відрізняє спокійна, врівноважена поведінка, працелюбність та дисциплінованість, погана пристосовність до нових умов, висока концентрація уваги, низька емоційність.

Стратегія і тактика спорту, тактична підготовленість.

Стратегія (грецьке) – теорія і практика ведення війни, майстерність керівництва суспільством, політичною боротьбою. В сучасному розумінні – система наукових знань про закономірності, засоби і методи діяльності для досягнення певних довготривалих цілей.

Тактика (від грецького «приводити до порядку») застосовується у військовій справі, дипломатії і т. д. Тактика – це теорія і практика прийняття оптимального рішення і його реалізації в детермінованих, вірогідних та випадкових умовах діяльності. У загальноприйнятому розумінні тактика відносно стратегії має субпідрядне значення.

Стратегія визначає загальні закономірності підготовки і ведення змагань у спорті. Вона повинна враховувати всі (хоча б можливі та відомі на той час) варіанти підготовки і проведення змагальної боротьби, альтернативні (як позитивні, успішні, так і негативні, неуспішні) форми, засоби та методи досягнення результату.

Необхідно розрізняти стратегію підготовки спортсменів і стратегію змагальної діяльності

Стратегія підготовки пов’язана із формуванням системи відповідних знань, засобів та методів розвитку спорту, багаторічної підготовки спортсменів, системи підготовки спортивного резерву.

Тактика змагальної діяльності в спорті спрямована на раціональне використання (з урахуванням позитивних і негативних характеристик технічних прийомів, рухового потенціалу спортсменів, знань про правила змагань, про суперників, партнерів, умов середовища для досягнення поставленої мети в змаганнях. У кожному виді спорту засоби вирішення тактичних завдань є специфічними і залежать від правил змагань, особливостей спортивної техніки, традицій виду спорту, досвіду спортсменів.

Тактика може стосуватися змагальних, стартових (бій, поєдинок, старт) і ситуативних цілей. Особливостями тактики є її індивідуальний, груповий чи командний характер, який визначається видом спорту і особливостями змагань.

Рівень тактичної підготовленості залежить від оволодінням спортсменом засобами спортивної тактики (техніко-тактичними діями), її видами (наступальною, оборонною, контратакуючою) і формами (індивідуальною, груповою, командною).

Найскладніші тактичні завдання вирішують у спортивних іграх та єдиноборствах, через складність прийняття рішень в умовах дефіциту часу, простору, недостатності інформації. На думку В.Платонова (1997), головною складовою частиною тактичної підготовленості у швидкісно-силових видах спорту є вибір раціональної тактичної схеми та її використання незалежно від дій основних конкурентів.

Тактична майстерність тісно пов’язана з іншими видами підготовленості спортсменів. Так, наприклад, спортсмени з високим рівнем спринтерських якостей, які спеціалізуються в циклічних видах спорту, можуть активно почати проходження дистанції з метою психологічного тиску на суперників або до кінця дистанції триматись в тіні, розраховуючи на стрімкий фініш. Боксери або борці з великим швидкісно-силовим потенціалом і недостатньою витривалістю, можуть намагатись реалізувати активну наступальну тактику з тим, щоб на перших хвилинах поєдинку добитись перемоги. З іншого боку, ці ж спортсмени можуть використовувати економічний варіант тактики у першій частині поєдинку з тим, щоб зберегти сили для активних дій в його кінці.

Серед основних напрямків тактичної підготовки необхідно виділити наступні: вивчення сутності і основних теоретико-методичних положень спортивної тактики; оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій, вдосконалення тактичного мислення, вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості; практичну реалізацію тактичної підготовленості.

Оволодінню знаннями по теорії тактики сприяє весь комплекс словесних і наочних методів. Джерелами знань є спеціальна література, лекції, бесіди, пояснення, перегляд змагань, їх аналіз. Завданнями цього напрямку тактичної підготовки є вивчення загальних положень тактики спорту, тактики обраного виду спорту, правил суддівства, положень про змагання в обраному виді спорту, тактичного досвіду кращих спортсменів, способів розробки тактичної концепції.

Оволодіння тактичними діями пов’язане із розширенням кількості використовуваних засобів і способів, розвитку вміння використовувати один прийом для вирішення різних тактичних завдань і різних прийомів – для вирішення одного тактичного завдання. В основі практичних методів тактичної підготовки лежить принцип моделювання діяльності спортсмена на змаганнях. Наприклад в єдиноборствах: тренування без противника, тренування з умовним противником, тренування з партнером, тренування з суперником.

Вдосконаленню тактичної майстерності на різних етапах багаторічної підготовки і в різних періодах тренувальних мікроциклів приділяється неоднакова увага. Найбільше уваги – під час етапу максимальної реалізації можливостей, а на першому та другому етапах тактична підготовка є другорядним завданням. В макроциклі обсяги тактичної підготовки збільшуються на кінець підготовчого та змагальний період.

Вдосконалення тактичного мислення спортсмена передбачає розвиток наступних здібностей: швидко сприймати, адекватно усвідомлювати та аналізувати змагальну ситуацію; швидко і точно приймати рішення у відповідності до обставин та рівня своєї підготовки; передбачати дії суперників; рефлексивно відображати свої дії у відповідності до цілей змагань.

Для збору інформації про імовірних суперників використовують перегляд тренувальних занять та змагань, їх аналіз. Збір інформації про середовище та умови майбутніх змагань необхідний для створення під час тренувань умов попередніх змагань.

Практична реалізація тактичної майстерності передбачає формування певного стиля ведення поєдинку.

В цілому зміст тактики спортсмена полягає у розробці та використанні таких задумів, моделей та практичних способів змагальної поведінки, які дозволяли би з найвищою ефективністю реалізувати свої можливості (фізичні, психічні, технічні) і з найменшими труднощами побороти опір суперників.

Контроль тактичної підготовленості здійснюється оцінкою:

· загального обсягу тактичних варіантів у змаганнях та тренуваннях;

· різнобічності тактики (атакуючих, захисних, дезінформуючих дій та прийомів);

· раціональності тактики (реалізовані дії та прийоми: забитий гол, удар і т.д.);

· ефективності тактики – відповідності техніко-тактичним діям особливостям команди чи спортсмена.

Етапний контроль тактичної підготовленості дозволяє спостерігати за основними особливостями розвитку майстерності окремих команд та спортсменів в цілому. Під час поточного оцінюють тактику спортсменів і команд у змаганнях, турнірах, особливо з різними суперниками. Оперативний контроль оцінює тактичну майстерність під час окремих тренувальних занять та змагань.

В сучасному спорті використовується велика кількість різноманітних способів контролю за тактичною підготовленістю спортсменів. Наприклад економічність у циклічних видах спорту може визначатись за формулою: ПВ = ЧСС/60V. В спортивних іграх визначають техніко-тактичний коефіцієнт результативності спортсмена через співвідношення кількості успішно виконаних дій (У) до їх загальної кількості (З).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: