Тема 2. Парадигмальність політології: підходи та оцінки.

Визначення Т.Куном парадигми в науці та парадигмального потенціалу соціально-політичних дисциплін. Неоднозначність політологічного визначення проблеми. Д.Істон про втрату парадигми політичною наукою у постбігейвіоральний період і перспективи її набуття. Оптимізм Р.Далтона з приводу «наближення політології до створення парадигми». Наукові революції у вивченні політики як підстава для зміни парадигм за Р.Роговським. С.Гантінгтон і Ж.Бодуен про конкуруючі парадигми політичної науки. Хронологія і географія трансформації парадигм у емпіричній політичній теорії К. фон Байме. Характеристика М.Доганом сучасної політології як непарадигмальної та гібридної. Підстави плюралізму і мультипарадигмальності політичної науки за Дж.Муном.

Г.Алмонд про школи і секти в політології, ідеологічний та методологічний вектори її поділу. «Радикалізм» у потрактуванні політики та його наслідки. Особливості політичного аналізу «м’яких» і «жорстких» лівих – прибічників марксизму, критичної теорії, теорії залежності та світ-системної концепції. Вірджинська і рочестерська школи «жорстких» правих. Вивчення політики з позицій теорії раціонального / суспільного вибору та політичної економії. «М’яка» правизна Лео Страуса і його послідовників. Впевненість Г.Алмонда у необхідності напрацювання нової парадигми політології.

Неомарксистське потрактування сучасного стану політичної науки. Теза «пошуку парадигми». Ідеологічність Р.Чілкота у визначенні сутності та співставленні парадигми основного напрямку і альтернативної парадигми за показниками підходу, одиниці аналізу, структури, влади та владоможців, розвитку.

Нові тенденції суспільно-політичного життя та їх вплив на формування політичних теорій у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. Оцінки перспектив парадигмальності політології в ході її подальшого розвою представниками основного напрямку сучасної політичної науки. Новий інституціоналізм як потенційне осердя інтегративної парадигми.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: