Тема 10. Новий інституціоналізм – провідний напрямок зарубіжної політології в умовах сьогодення.

Фактори актуалізації інституційного аналізу в сучасній політичній думці, його домінування в політології загалом та її окремих субдисциплінах. Новий інституціоналізм як відтворення революційних змін у політичній науці. Глобальний вимір інститутів та його впливи на подальший розвиток політики. Новий погляд на державу як визначальний чинник поведінки індивідів і груп, формування їх інтересів. Осмислення обмежуючої ролі правил і політичних режимів щодо влади та реальної політики як автономної змінної. Інтегративне використання новим інституціоналізмом набутків попередніх дослідницьких методологій. Неоднорідність інституційного аналізу, поєднання широкого діапазону гіпотез, оцінок, позицій. Нормативний потенціал визначення напрямків і змісту вдосконалення західних демократій. Інституційний вимір компаративної політології, її теоретична реконструкція. Б.Ротстайн про специфічні характеристики політичних інститутів у реальному світі в усій їх багатоманітності як основну проблему науки про політику.

Концептуалізація політичних інститутів як настанов, установ і сталих типів поведінки (діяльності), домінантність їх визначення у вигляді правил політичної гри (Д.Норт, К.Шепсл, А.Степан, П.Хол та ін.). Елементи сучасної інституційної лексики: «інституційне середовище», «інституційна угода», «інституційна практика» - та їх сутність. Дискусійні аспекти потрактування політичних інститутів. П.Хол про стандартні робочі процедури.

Формальні та неформальні інститути, напрямки їх впливу на політичну поведінку за Д.Нортом і Р.Патнемом. Аналіз специфіки співвідношення формального-неформального в конституційно-правових (ліберальних) демократіях В.Меркеля та А.Круасана. «Деформалізація» політичних процедур і правил ухвалення рішень у неліберальних (дефектних) демократіях та її чинники. Політика неопатрімоніалізму. Клієнтелістські та персоналістські мережі як відтворення процесу заміщення зверху (знизу) формальних демократичних інститутів неформальними. М.Урбан про зв'язок неліберального і неформального, впливи мережевих структур влади та довіри. Розширення «сірої» зони (тіньовизація), його чинники і шляхи подолання: моделі Е. де Сото та Г.Мюрдаля. Генеза неформальних інститутів і складнощі протидії їм. Принцип конгруентності формального-неформального і його відтворення у політичній практиці.

Співвідношення між інститутами і перевагами учасників політичної дії. «Логіка обміну» (переваг) інституційного аналізу з позицій теорії раціонального вибору та політичної економії (У.Райкер, П.Ордещук тощо). Особливості «логіки відповідності» (доречності) культурологічно-соціологічної версії неоінституціоналізму (Дж.Марч, Й.Олсен та ін.). Фактори універсальності та ситуативності в політиці. Е.Остром про дилеми колективної дії. Функціональність – недієздатність демократії в регіонах Італії та її підстави за Р.Патнемом. Дух громадянськості як передумова успішності демократичних інститутів і економічного зростання. М.Леві про зміну переваг на макро- та мікроінституційному рівні.

Концептуалізація інституційної стабільності та змін. Тривалість (тяглість) існування як основоположна характеристика інститутів. Потрактування чинників відтворення неефективних інституційних форм. Інститути як точки рівноваги, здатні до самопосилення (А.Шотер, Д.Крепс). Аргумент «витрачених коштів». Проблема невизначеності довгострокової інституційної перспективи. Витратність процесу інституційних перетворень. Історична традиція як підстава стабільності. Впливи первісного інституційного вибору за Д.Ашфордом і К.Теленом. Д.Норт, Б.Вейнгаст, Б.Ротстайн, Т.Мо про владний чинник збереження інститутів.

Неоінституціоналізм як сімейство взаємодоповнюючих теоретичних підходів. Нормативний неоінституціоналізм (Дж.Марч, Й.Олсен). Ціннісно-нормативний вимір інститутів, їх агрегативна та інтегративна форми. Французька версія нормативізму: теорія угод Л.Болтанськи і Л.Тевено. Неоінституційний аналіз з позицій теорії раціонального вибору та його особливості. Інститути як засоби вирішення проблем індивідуальної раціональності. Інституційна рівновага і механізми її досягнення. Теорія суспільного вибору Дж.Бюкенена та Г.Талока. Історичний неоінституціоналізм про формування і зміну інститутів. Звернення до аспектів альтернативної раціональності, контекстного характеру причинності, історичної випадковості. Ідея «стежки залежності». Обгрунтування необхідності «повернення держави» як центральної категорії політології (Г.Алмонд, П.Хол). Концептуалізація держави та її моделі за Д.Нортом. Акцентування природи і змісту політики (Б.Мур, Т.Скокпол, Д.Рюшмеєр). П.Дімаджіо та У.Пауел про організаційний ізоморфізм та його форми. Організаційні рутини. Соціальний неоінституціоналізм і вивчення взаємин між державою та суспільством. Корпоративізм та неокорпоратизм Ф.Шмітера. Дослідження мережевих соціальних зв’язків Д.Марша і С.Родеса. Структурний неоінституціоналізм К.Уівера і Б.Рокмана. Порівняння президентських і парламентських режимів, федеральної та унітарної систем національно-державного устрою щодо їх впливу на політику. Інститути як сукупність «заборонних контрольних точок» за Е.Імергат і Дж.Пресманом. Неоінституційний аналіз міжнародних відносин. С.Краснер і теорія міжнародних режимів. Сутність режиму та особливостей його функціонування у різних сферах. Ідея «гегемонної співпраці». Третя хвиля демократизації як зразок міжнародного режиму. Нові версії неоінституціоналізму – дискурсивний, конструктивістський тощо.

Дискусії навколо нового інституціоналізму, його аналітичних спроможностей. Б.Ротстайн про перспективи зближення різних підходів з огляду на теоретичні та практичні проблеми, парадокс обмеження, відсутність чіткого визначення політичного інституту, тавтологічність, неузгодженість плану та результатів інституційних проектів, концептуальні натяжки і редукціонізм. Шляхи подолання проблемних позицій за Б.Пітерсом.

Загальне викладення основного матеріалу міститься в підручниках:

- Алексеева Т.А. Современные политические теории. -М.: РОССПЭН, 2001.-314 с.

- Политическая наука: новые направления/ Пер. с англ. М.М.Гурвица, А.Л.Демчука, Т.В.Якушевой. Научный редактор Е.Б.Шестопал.-М.:Вече, 1999.-816 с.

- Современная политическая теория.(Автор-составитель Д.Хелд)/ Пер. с англ. под общей редакцией В.И.Даниленко-М.:NOTA BENE,2001.-480 с.

- Чилкот Рональд Х. Теории сравнительной политологии. В поисках парадигмы.- М:ИНФРА-М, 2001.-560 с.

ІІ. Модульне планування

III Плани семінарських занять.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: