У процесі вчинення злочину

Емоційні стани відображають об'єктивну реальність у процесі взаємодії особистості і суспільства. Вчинення злочинів відрізняється екстремальністю ситуацій, що ви­кликають різні емоційні відображення в особистості за­лежно від її місця в механізмі злочинної події: особа, яка вчиняє злочин (злочинець), жертва злочину (потерпілий) чи очевидець (свідок) того, що відбулося. Виникнення емоційних (психічних) станів у процесі злочинної події зумовлюється рядом чинників: видом злочину, його довго-тривалістю чи короткочасністю, способом вчинення зло­чину, індивідуально-психологічними особливостями учасників, що передують злочинній поведінці, та ін.

Злочинна подія є тим впливом, що викликає різні емоційні реакції. Найчастіше такі реакції пов'язані з емоційною (психічною) напруженістю або стресом. У пев­них інтерпретаціях ці категорії використовуються як си­ноніми. Напруженість розглядається як психічний стан, обумовлений передбаченням несприятливого для суб'єк­та розвитку події. Стрес (від англ. зігезз — тиск, напру­га) — термін, використовуваний для позначення станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екс­тремальні впливи (стресори). Стрес виникає при небез­пеці, фізичних чи розумових перевантаженнях, у разі не­обхідності приймати відповідальні рішення. У психо­логії розрізняють фізіологічні та психологічні стресори. До фізіологічних стресорів відносять фізичне переванта­ження, стимули болю, дію високої (чи низької) темпера­тури тощо. До психологічних стресорів зараховують на­явність небезпеки, погроз, образ та ін.

Очевидець (свідок) чи жертва тяжкого злочину перебу­ває в стані стресу (напруження). Його стан характери-

Розділ другий. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

зується тим, що всі процеси ніби «пригальмовані»: люди­на погано розуміє, чує, неадекватно сприймає свої рухи то­що. Рівень напруження в тих або інших людей може бути різним. У стані стресу перебуває й особа, що вчиняє зло­чин, і це пов'язано з небезпеками, погрозами, ризиками.

У психології розрізняють емоційний стан — розгуб­леність чи фрустрацію. Фрустрація (від лат. їгизігаііо — обман, розлад, руйнування планів) — психічний стан лю­дини, який викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно так сприйманими) труднощами, що виника­ють на шляху до досягнення мети або до вирішення про­блеми¹, переживання невдачі. Фрустрацію можна розгля­дати як одну з форм психологічного стресу. Розрізняють: фрустратор — причину, яка викликає стан фрустрації; фрустраційну ситуацію і фрустраційну реакцію. Фруст­рація — це психічний стан, який виражається в характер­них рисах переживань і поведінки і викликається об'єк­тивно нездоланними (або такими, що суб'єктивно спри­ймаються як нездоланні) труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети чи до вирішення задачі².

Фрустрація супроводжується в основному негативни­ми емоціями: гнівом, роздратуванням, почуттям прови­ни, безвихідності. Рівень фрустрації залежить від інтен­сивності фрустратора, індивідуальних особливостей осо­бистості.

Виникнення стану фрустрації в багатьох випадках характерне для посткримінального періоду, коли після вчиненого злочину людина (злочинець чи жертва) не ба-

¹ Яскравий прояв фрустрації можна спостерігати на скорпіонах.
Так, якщо з мотузки зробити коло і підпалити, а у колі помістити
скорпіона, то ніякої об'єктивної загрози для його існування немає.
Однак тварина починає метатися, не бачить виходу з ситуації, що
склалася, зрештою своєю голкою б'є себе в голову і гине.

² Левитов Н. Д. Фрустрация — один из видов психических состоя-
ний // Вопросьі психологии. — 1967. — № 6. — С. 120.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: