Психологічні основи доказування

У процесі пізнання, здійснюваному при розсліду­ванні злочинів, а також при розгляді кримінальних і цивільних справ широко застосовуються категорії діа­лектики. Будучи ступенями пізнання, категорії аналізу і синтезу, причини і наслідку, сутності і явища, загально­го й окремого, тотожності і відмінності дають змогу вста­новити об'єктивну істину.

Розглядаючи різноманітну інформацію, слідчий або суддя аналізує її, встановлює причинні зв'язки із досліджуваними фактами, синтезує й оцінює отримані результати, визначаючи їхнє доказове значення. Будую­чи версії, виявляючи їхнє підтвердження чи спростуван­ня, слідчий або суддя використовує методи пізнання, що сприяють встановленню об'єктивної істини.

У психологічному аспекті розумовий процес слідчого або судді є процесом вирішення складних завдань, що пов'язано із певними творчими зусиллями. Не завжди поставлені завдання можуть бути вирішені на основі лише наявних вихідних даних. Тому їхнє вирішення ви­магає творчого уявлення, яке породжує припущення, що допомагають усунути відповідні прогалини. Джерелами такого уявлення є минулий досвід, знання і наявні в роз­порядженні дослідника дані. Поштовхом до творчого уявлення є потреби у вирішенні поставленого завдання. Досвід людини як підстава для уявлення становить су­купність результатів діяльності й у цьому аспекті розгля­дається як суспільний і особистий.

Уявивши собі характер досліджуваного завдання, слідчий або суддя мобілізує запаси знань, що дає йому змогу висловити ряд припущень — версій стосовно обста­вин діяння. Надалі у вирішенні поставленого завдання важлива роль належить моделюванню як способу відтво­рення тих або інших обставин, що сприяють пізнанню. Моделювання передбачає створення уявної чи практич­ної структури, яка відтворює певні дії або обставини, вла­стивості чи стани тих або інших об'єктів.

точним, неправильним, але воно протиставляється зви­чайному ходу пізнання як надлогіка, щось більш глибоке і тому «незбагненне». Саме у цьому і полягає містичний момент розуміння інтуїції.

Пояснення раптовості вирішення поставленого за­вдання можна проілюструвати міркуваннями І. П. Павлова з приводу проведених ним експериментів. Учений наво­дить приклад, коли він ніби інтуїтивно знайшов правильне пояснення експерименту. «...Адже мені самому, — писав І. П. Пав лов, — спершу не було зрозуміло, звідки йшла правильність мого припущення. Виходило, — інший ска­зав би, — інтуїція, сам здогадався, а не розумів, через що». Проаналізувавши цей випадок, І. П. Пав лов так роз'яснив сутність інтуїції: «Я результат пам'ятав і відповів правиль­но, а весь свій ранній шлях думок забув. Ось чому і здавало­ся, що це інтуїція. Я вважаю, що всі інтуїції так і слід ро­зуміти, що людина остаточне пам'ятає, а весь шлях, яким вона підходила, готувала, вона його не підрахувала до дано­го моменту»¹. Таким чином, інтуїція — це знання, що ви­никає без усвідомлення шляхів і умов його одержання.

Слідчий, як і суддя, при оцінці доказів не повинен по­кладатися на свої враження, якщо вони підсвідомі. Ло­гічні висновки, до яких він приходить внаслідок такої оцінки, повинні ґрунтуватися на дослідженні конкрет­них доказів, наявних у справі. Нехтування цим прави­лом може спричинити безпідставне обвинувачення й осу­дження невинної особи.

До психологічних основ доказування належить та­кож внутрішнє переконання як необхідний елемент оцінки доказів. Переконання як ставлення суб'єкта до своїх знань, висновків і рішень, як почуття впевненості є психологічною категорією, що підкреслюється першою частиною терміна— «внутрішнє».

¹ Павловские средьі. — Т. 2. — С. 227.

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ___

Повна переконаність є психологічною гарантією пра­вильності рішень, прийнятих у процесі судочинства. Пере­конання забарвлене емоційно-вольовими характеристика­ми як знання, що формується у галузі суспільних відносин.

Категорія «внутрішнє переконання» по суті виражає суб'єктивну впевненість у відповідності суб'єктивної оцінки об'єктивно існуючим обставинам чи фактам. Суб'єктивність внутрішнього переконання як його форма не лише не виключає, а, навпаки, передбачає об'єктив­ний зміст. У цьому аспекті внутрішнє переконання є однією з форм відображення об'єктивної дійсності. Буду­чи за своїм змістом відображенням об'єктивної дійсності, внутрішнє переконання, однак, не виконує ролі кри­терію істинності того, що пізнається у кримінальній справі. Критерій істини в цій галузі, як і в усіх інших галузях пізнання, — практика.

У своєму формуванні внутрішнє переконання прохо­дить безліч етапів, починаючи від почуттєвого і завер­шуючи логічним. Серед них можна виділити кілька ос­новних: 1) аналіз певних обставин, матеріалів (названо­му етапу передує почуттєве пізнання); 2) зіставлення результатів аналізу з іншими матеріалами (тут велике значення має минулий досвід, рівень знань особи в до­сліджуваній галузі); 3) синтез, що передбачає створення основи для почуття переконання.

Психологічні етапи формування внутрішнього пере­конання пронизують правосвідомість суб'єкта. Аналізую­чи й оцінюючи кожну обставину розслідуваної чи розгля­дуваної справи, слідчі і судді керуються комплексом своїх моральних, правових уявлень, що визначають, зрештою, соціальну характеристику внутрішнього переконання. Саме тому всі спроби трактувати почуття впевненості, пе­реконання як інтуїтивне, що не піддається ніякому кон­тролю, повинні визнаватися такими, що суперечать на­уковому розумінню формування переконання.

___________ Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

Зазначимо, що волю і незалежність внутрішнього пе­реконання судді, прокурора, слідчого не можна розуміти як свавілля, як особистий, ні від чого не залежний роз­суд. Вільним може вважатися тільки те переконання, що правильно і повно відображає факти, які спричиняють необхідність застосування закону.

Обґрунтованість внутрішнього переконання є його невід'ємною властивістю, оскільки становить необхідну змістовну основу структури розумових процесів при фор­муванні внутрішнього переконання. Внутрішнє переко­нання має відповідати певним вимогам: а) ґрунтуватися на доказах, зібраних у встановленому законом порядку; б) докази повинні бути перевіреними; в) кожен доказ по­винен бути розглянутий окремо й у сукупності з іншими доказами; г) виходити з усебічного, повного й об'єктив­ного розгляду матеріалів справи.

§ 4. Психологія планування й організації процесуальної діяльності

Психологічні основи планування слідчої (судової) діяльності обумовлюються загальними положеннями планування роботи з урахуванням специфіки названої галузі. У психології праці планування розуміють як ро­зумовий процес, що включає порядок, послідовність і очікувані результати майбутніх дій. З психологічного погляду планування діяльності полягає в тому, що люди­на уявно намічає шляхи, способи, заходи і терміни вико­нання певних дій, які вирішують окремі завдання і при­водять зрештою до досягнення поставленої мети. Таким чином, у процесі планування спочатку створюється діяльність в уявленнях.

У психології праці процес планування рекоменду­ється будувати за етапами. Перший з них — орієнтуваль­не планування, при якому усвідомлюються, зважуються,

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ___

оцінюються можливості вирішення завдання. Другий етап — організаційне планування, в якому обміркову­ються умови і форми майбутньої діяльності. Третій етап — планування виконання — передбачає уявну побу­дову діяльності з її компонентів, що визначають майбут­ню поведінку. Нарешті, може мати місце і такий етап, як допланування, що передбачає доповнення розробленого плану новими даними або деталізацію його.

Планування в слідчій (судовій) діяльності має спе­цифічні риси, обумовлені його головною метою — вста­новленням об'єктивної істини. Оскільки планування в цих умовах передбачає пошук інформації, слідів, доказів тощо, то воно ґрунтується на побудові версій. Останні відіграють роль необхідних орієнтирів, яким підкорений напрям розумової діяльності і побудова завдань, спрямо­ваних на організацію роботи. Тут гіпотетична діяльність на відміну від вирішення розумових завдань у плану­ванні трудового процесу в інших галузях характери­зується багатоаспектністю, наявною невизначеністю, що пояснюється незначною кількістю вихідних даних, а та­кож відсутністю останніх або маскуванням, що спотво­рює розуміння сутності події або факту. Висуванню версій передує складний аналіз, установлення причин­них зв'язків, що стосуються досліджуваної події. Більше того, висунення версій має багатозначний характер, тому що обмежена кількість інформації дає змогу висунути од­ночасно кілька припущень — версій, що у процесі пе­ревірки можуть бути відкинуті як необґрунтовані.

Великі труднощі викликає планування розслідування злочинів, особливо на етапі висування версій. Сама побу­дова версій характеризується значною розумовою діяльністю, яка передбачає не лише висунення власне версії — обґрунтованого припущення щодо події, факту, особи, яка вчинила діяння, але і висловлення так званих висновків, даних, що з необхідністю повинні випливати з

___________ Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

припущення, яке допускається. Так, якщо йдеться про висунення версії щодо місця й особи, яка вчинила убивст­во, то прогнозування наслідків має включати дані про те (якщо припущення правильне), що на місці події мають бути виявлені сліди перебування цієї особи, а на самій лю­дині — сліди причетності до події — кров, сліди боротьби, нашарування на одязі, які свідчать про можливий кон­такт у період події злочину. Названі фрагменти, з яких відновлюється картина події, ілюструють не лише розу­мову діяльність, але і побудовану на її основі організацію розслідування. Планування судової діяльності, пов'яза­ної із з'ясуванням, досягненням об'єктивної істини, дещо спрощується діяльністю, початою в процесі розслідуван­ня, хоча в окремих випадках результдти останньої мо­жуть бути повністю спростовані у зв'язку з недоведеністю або обставинами, що недавно стали відомими.

В основі організації будь-якого виду діяльності лежить вирішення розумових завдань, які визначають загальні та окремі напрями такої організації. Розумове завдання є підґрунтям майбутньої загальної моделі організації будь-якого процесу або окремого випадку. Організація того або іншого виду діяльності, навіть у найпростішому вира­женні, починається з вирішення завдань, пов'язаних з обмірковуванням функцій і порядку цієї діяльності.

Якщо згідно з викладеним звернутися до розумових завдань, що вирішуються в процесі судочинства, то мож­на виділити серед них два найбільш значні типи. Перший включає завдання, що умовно можна назвати ідеальними розумовими, другий становлять так звані реальні розу­мові завдання.

Ідеальні розумові завдання — це насамперед слідчі версії. Як правило, вони пов'язані з уявними побудова­ми, що спрямовані на пошук пояснень злочинної події або іншого факту і не містять у собі діючого організа­ційного елементу. Проте вони тісно пов'язані з іншим ти-

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ___

пом завдань, що мають організаційний і в цьому сенсі ре­альний характер. Зазначені типи розумових завдань взаємообумовлені. Наприклад, ідеальні розумові зав­дання є підґрунтям для виникнення і здійснення орга­нізаційних розумових завдань, пов'язаних з перевіркою висунутих версій, організацією процесуальних і опера-тивно-розшукових дій.

Обидва типи завдань виконують пізнавальну функцію як ізольовано, так і у взаємозв'язку. Якщо розумові зав­дання, пов'язані з побудовою різноманітних версій, у літе­ратурі досліджені досить детально, то завдання, що стосу­ються організації діяльності слідчого або судді, розгляда­ються фрагментарно, у зв'язку з загальними проблемами наукової організації праці або організацією окремих про­цесуальних дій. Так, розгляд реальних розумових зав­дань — завдань щодо організації судово-слідчої діяль­ності — дає змогу класифікувати їх: 1) завдання щодо ви­значення джерел інформації; 2) завдання щодо організації процесуальних і оперативно-розшукових дій; 3) завдання з координації діяльності; 4) завдання з економії процесу­альних засобів і визначення строків діяльності; 5) завдан­ня щодо організації профілактичних заходів.

Психологія організації ґрунтується не лише на ро­зумінні тих або інших завдань, пов'язаних з досягненням мети, але й на вмінні правильно знайти оптимальні шля­хи їхнього вирішення. У цьому аспекті важливу роль відіграє творчий елемент у судово-слідчій діяльності, що полягає у виборі найбільш ефективних процесуальних дій, їхніх систем, ступеня і послідовності використання. Значна увага в організації діяльності осіб, які здійснюють функції в судово-слідчій роботі, відводиться їхнім особис-тісним нахилам і здібностям (організатор, виконавець, індивідуаліст, колективіст тощо), що істотно впливає на відповідність обраної соціальної ролі службовому стано­вищу і визначає ефективність виконуваних функцій.

Глава 2. Види слідчої (судової) діяльності

Глава 2. ВИДИ СЛІДЧОЇ (СУДОВОЇ) ДІЯЛЬНОСТІ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: