Психологія потерпілого і свідка. Провокуюча поведінка, види віктимності

Потерпілий — особа, якій злочином заподіяна мо­ральна, фізична або майнова шкода. Тому його психо­логічні стани можуть визначатися «обвинувальним» ухилом, перебільшенням збитку і вини обвинуваченого. Почуття потерпілого можуть бути пов'язані з депресією, соромом, образою тощо. У переважній більшості випад­ків потерпілі відчувають тривогу, страх перед можливою помстою злочинця.

У механізмі злочину існує взаємозв'язок злочинця і жертви (потерпілого), певна вибірковість з боку винно­го. Психологія конфлікту злочинець — жертва може на­бувати різних форм. Причому жертва злочину до зло­чинної події відрізняється тією чи іншою поведінкою. Залежно від ролі потерпілого (жертви) у ході реалізації злочинного наміру розрізняють кілька видів типової по­ведінки з боку жертви злочину: позитивна, нейтральна, провокуюча. Позитивна поведінка — це поведінка, спрямована на запобігання конфліктній ситуації, на припинення злочину і затримання злочинця (соціально позитивна поведінка). Нейтральною називається по­ведінка, що не сприяє вчиненню злочину, але і не пере­шкоджає останній (байдужа поведінка). Провокуюча поведінка — така поведінка з боку жертви злочину, що створює реальну можливість, сприяє реалізації злочин­ного наміру (характером, тривалістю й інтенсивністю). Провокуюча поведінка стає причиною вчинення зло­чинного акту або сприятливо впливає на формування злочинного наміру. Провокуючу поведінку іноді нази­вають негативною.

Провокуюча поведінка жертви сприяє виникненню у злочинця негативних емоційних станів (агресивність, гнів, озлоблення тощо), що зумовлюють учинення вбивств,

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ___________________

заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та ін. Так, систе­матичні приниження й образи можуть викликати гнів, у результаті можуть бути заподіяні тілесні ушкодження кривднику. Провокуючою поведінкою є легковажні або аморальні дії потерпілої (розпусність відносин, демонст­рація сексуальної приступності й ін.) при зґвалтуваннях.

Вчення про жертву злочину має назву віктимологія (від лат. иісіітпа — жива істота, принесена в жертву богу, жертва; і грецьк. Хоуод — слово, вчення). У віктимології виділяють індивідуальну віктимність, видову і групову.

Віктпимність визначається як підвищена здатність людини через ряд духовних і фізичних властивостей, а також соціальну роль чи статус, ставати за певних об­ставин жертвою злочину.

Важливе значення має вирізнення видів віктимності: 1) віктимогенна деформація — сукупність соціально-пси­хологічних особливостей особистості, пов'язаних із особ­ливостями її соціалізації; 2) професійна віктимність (зу­мовлена виконанням деяких соціальних функцій; напри­клад, інкасатор, таксист, міліціонер та ін.); 3) вікова віктимність (як біологічна властивість); 4) віктимність «патологія» (як наслідок патологічного стану особисто­сті — тяжкий соматичний розлад, фізична недуга чи психічне захворювання).

Свідком є особа, якій можуть бути відомі будь-які об­ставини, що підлягають встановленню у даній справі. Свідок як процесуальна фігура «породжений» самим фактом злочину і тому є незамінним. Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час і да­ти правдиві показання про відомі їй обставини в справі (ст. 70 КПК України).

Сакраментальна фраза літературного героя Остапа Бендера: «Бажаючі бути свідками — записуйтеся» — відображає деякі негативні соціально-психологічні сто-

__________________ Глава 1. Психологія учасників розслідування злочинів

сунки, що виникають між слідчим і свідком. Насампе­ред, йдеться про кількаразові допити свідка спочатку на досудовому слідстві, а потім і в суді. Далі — це проблема впливу на свідка заінтересованими особами (погрози, шантаж, фізичне насильство, підкуп тощо).

Особа свідка має бути надійно захищена. У розвину­тих країнах існують певні програми, спрямовані на за­хист свідків.

Психологічна характеристика свідка як особистості охоплює інтелектуальні, вольові, моральні та інші якості. Свідки відрізняються за обсягом сприйнятої ни­ми інформації і можуть характеризуватися повідомлен­ням неправдивих відомостей із різних мотивів.

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: