Вбивства журналістів. Справа Гонгадзе

За офіційними даними, за останні три роки в Україні не загинуло жодного журналісту в зв'яз­ку з професійною діяльністю. Цей факт є важли­вим як для українських журналістів, так і для сприйняття України в світі, оскільки, станом на 2007 рік, рівень смертності журналістів у світі сягнув рекордних відміток, порівняно з минули­ми роками. Всього, з 1991 по 2007 рік, через про-

фесійну діяльність, загинуло 38 ук­раїнських журналістів. Багато справ лишилось нерозкритими. 16 вересня 2000 року в Україні був викрадений і убитий Г.Гонгадзе, що викривав своїми публікаціями авто­ритарну владу Кучми. Ім'я Гонгадзе стало символом боротьби жур­налістів зі злочинним режимом, за волю слова і незалежність ЗМІ, а у вересні Україні відмічає день пам'яті загиблих журналістів. Розслідування загибелі Георгія Гон­гадзе, головного редактора та заснов­ника інтернет-видання "Українська Правда" має величезне значення. Йдеться про безкарність можновладців, котрі заохочують застосу­вання сили та залякування журналістів. Згідно з офіційними даними слідства, Георгія Гонгадзе було жорстоко вбито саме офіцерами Міністерства внутрішніх справ. Незабаром після смерті Гонгадзе бу­ла розповсюджена інформація, котру за відсутності аргументованого спростування (ргіпіа £асіе) можна вважати доказом. Згідно з цими даними, між політиками найвищого рангу велися розмови про те, як завдати шкоди журналістові. Майже точно, що ці розмови мали пев­не відношення до підготовки вбивства.

Численні спроби найвищих посадових осіб України зашкодити або зірвати розслідування цього вбивства як до, так і після Помаран­чевої революції у грудні 2004 року, свідчать про те, наскільки гостро постає для України питання безкарності. Тому родина Георгія та йо­го колеги разом із міжнародними журналістськими та правозахисни-. ми організаціями систематично закликають покарати всіх тих, хто замовив, організував та здійснив убивство журналіста

У листопаді 2003 року Міжнародна федерація журналістів (ІпШпаііопаІ Ре<іегаііоп оі Доигпаїізіз), Інститут масової інформації (ІМІ), Національна спілка журналістів Сполученого Королівства та Ірландії файова! Ипіоп огТоигпаїізіз о£ Ше ІЖ але Ігеіапсі) та Фонд Гонгадзе {Соп§аЙ2е Роипдаіюп) розпочали спільне розслідування по

справі Гонгадзе. 12 вересня 2007 року було оприлюднено третій звіт цього дослідження.

Саймон Пірані (МФЖ), який проводив дослідження, дійшов висновку, що на політичному рівні слідчі дії наражаються на бай­дужість та навіть спротив. Він заявив про "відсутність політичної волі" знайти замовників вбивства Гонгадзе. За його словами, якщо вона колись і була, нині очевидною є воля представників політично­го істеблішменту захистити репутацію один одного. Події останніх двох років переконують українських політиків, юристів та жур­налістів, котрі від початку уважно відстежують розслідування спра­ви Гонгадзе, що провідні перешкоди до розкриття справи мають політичний характер. Нерішучість Президента Ющенка називається однією з ключових причин.

Валентина Теличенко, адвокат Мирослави Гонгадзе, на запитання, чи вірить вона, що ті, хто в відповідальними за смерть Георгія, колись будуть покарані, відповіла:

- Справа Гонгадзе не є просто справою трьох міліціонерів, котрі зловжили своїм службовим становищем, котрі вбили людину, яку до того не знали. Вбивство засновника "УкраїнськоїПравди"було політичним: давно вже ніхто не має сумнівів з цього приводу. І са­ме це є причиною, чому ця справа так важко розслідується, саме через це було так важливо, щоб парламент відстежував розсліду­вання, саме тому, щоб розслідування було ефективним, політич­на воля найвищого керівництва держави є засадничою, включно з особою, котра обіймає найвищу посаду, з Президентом- України. Ви можете поміняти стільки генеральних прокурорів, скільки за­хочете, але злочин, який скоїли проти Гонгадзе, не буде розкрито, поки Президент не потурбується про те, щоб забезпечити, аби розслідування проводилося досвідченими професіоналами. І щоб політики не могли ані заблокувати хід розслідування, ані вплива­ти на суд. На жаль, справу ніколи не буде завершено, якщо Прези­дент буде дотримуватися своєї теперішньої пасивної позиції. Зважаючи на нездатність президентської команди та інших політичних установ підтримати розслідування так, як того вимагає пані Теличенко, а також враховуючи проголошення політичної підтримки таким особам, як колишній прокурор Михайло Потебеиь-ко, котрий свідомо перешкоджав слідству, логічно зробити висновок.

що, коли розкриття справи енергійно підтримується на словах, на практиці воно гальмується на політичному рівні.

Боротьба з безкарними вбивствами журналістів

Першочерговий захист медіа-працівників має надходити від за­конів та юридичної системи країни. Свобода слова є одним з стовпів демократичного суспільства. Отже, держава повинна нести першо­чергову відповідальність за безпеку журналістів, і гарантувати, що злочини проти журналістів будуть розслідуватись, а самі журналісти

будуть достатньо захищеними. ____________________________

Комітет по Захисту Журналістів (Соттгйее г.о Ргогесі ^игпаїізгз (СЦ))*^ назвав безкарні вбивства журналістів найбільшою загро­зою, з якою стикаються журналісти всього світу. Комітет запропону­вав спеціальну стратегію, застосовуючи яку, журналісти можуть бо­ротись з безкарністю:

1. Публічно оголошувати про напади на журналістів

2. Проводити власне розслідування таких нападів, особливо, як­що місцеві правоохоронні органи та влада не виконують свого завдання

3. Звинувачувати підозрюваних, включаючи, якщо державні юри­дичні органи не роблять цього - через альтернативні юридичні форуми

4. Евакуювати журналістів та їхні сім'ї, якщо щось вказує на те, що вони у великій небезпеці І

Виголошуючи промову на Дні Свободи Преси у 2003, Коїщіро Мацума, генеральний директор Юнеско, підкреслив безкарність як одну з найбільших бід сучасної журналістики:

"Коли журналіст зазнає насилля, залякування чи арешту через свою професійну активність і завдання доносити правду, всі грома­дяни позбавляються права висловлюватись і діяти згідно їх совісті. Ми маємо оголосити війну безкарності. Важливо, щоб всі напади ре­тельно розслідувались, всі злочинці, винні в них, поставали перед су­дом, а юридична система країни могла покарати винних. На жаль, до того, щоб покласти край безкарності, нас чекає ще довгий шлях. Для того, щоб підсилити цей процес, слід розвинути юридичні норми і закріпити свободи". **

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: