Законодавче забезпечення доступу до інформації

Не надаючи журналісту інформацію, держорган або чиновник тим самим порушує конституційні права аудиторії на отримання інформації. Конституція України гарантує кожному право на звер­нення із запитами до органів державної влади та отримання обґрунтованої відповіді. Стаття 34 Конституції України гарантує "право вільно збирати, зберігати, використовувати, і поширювати інформацію", а ст. 50 Конституції - "право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена". Закон України "Про інфор­мацію" (статті 28-37) визначає режим доступу до інформації різного ступеня відкритості.

Цей Закон також подає форми інформаційного запиту щодо до­ступу до офіційних документів, строк розгляду такого запиту, ви­падки відмови і відстрочки, а також оскарження відмови, та поря­док оплати за надання інформації, якщо плата за інформацію пе­редбачена законодавством.

Згідно з цим Законом, вся інформація в Україні поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну. Зокрема, наприклад, вам можуть відмови­ти в наданні інформації, якщо вона становить собою державну

таємницю, підпадає під визначення конфіденційної, є інфор­
мацією про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури,
МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, ко­
ли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, інфор­
мацію, що стосується особистого життя громадян, документи, що
становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (до-

повідні записки, листування між підрозділами та інше), якщо во­ни пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, проце­сом прийняття рішень і передують їх прийняттю, інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансо­вих відомств, а також інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами. Гро­мадяни мають право знати, які відомості про них збираються, з якою метою, а також мати доступ до цих відомостей. Згідно з Законом про інформацію, передусім інформація на­дається тим, хто потребує її для виконання професійних обов'язків, тобто журналістам. Доступ журналістів до інформації також регулюється статтею 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації в Ук­раїні" і статтею 56 Закону України "Про телебачення і радіомов­лення" (зі змінами та доповненнями). Проте, слід зазначити, що, на жаль, усі ці законодавчі положення на практиці не завжди вико­нуються.

Як правило, державні органи та чиновники не поспішають на­давати інформацію в оперативному порядку. Тому, вам слід бути отовими до того, що потрібно бути наполегливим. Звертатись по нформацію краще в письмовій формі, це ваша підстраховка на той дадок, якщо чиновники скажуть що запиту не було. Зміст пись­мового запиту затверджено у законі. Можна виділити два види иформащйних запитів відповідно до Закону України "Про інфор­мацію": запит про надання документів для ознайомлення (власне інформаційний запит) і запит щодо надання письмової або усної юрмащї- У запиті зазначається прізвище, ім'я та по батькові за-

питувача, документ чи інформація, що його цікавить (письмова або усна), та адреса, за якою необхідно надати відповідь. Органи влади, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що сто­сується їх діяльності, письмово, усно, по телефону або через публічні виступи своїх посадових осіб.

Запит щодо надання письмової або усної інформації може сто­суватися діяльності органів влади України, їх посадових осіб з ок­ремих питань. Відповідь на запит має бути надана у місячний строк, або протягом 10 днів повинні бути пояснені причини, з яких його не можна виконати.

Журналісти також можуть звернутися за інформацією в поряд­ку, передбаченому Законом "Про звернення громадян". Згідно з цим Законом, можна подати заяву з проханням допомогти в ре­алізації своїх прав, зокрема права на отримання інформації. Закон "Про звернення громадян" передбачає п'ятнадцятиденний, тобто вдвічі коротший, термін надання відповіді (якщо заява не потре­бує додаткового вивчення).

Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнято­го рішення. У відмові має бути зазначено: 1) посадову особу дер­жавної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови.

Відстрочка в задоволенні запиту допускається у разі, якщо за­питуваний документ не може бути надано для ознайомлення у місячний термін. У повідомленні про відстрочку має бути зазначе­но: 1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у задово­ленні запиту у визначений місячний термін; 2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку; 3) причини, з яких запи­туваний документ не може бути видано у встановлений Законом термін; 4) термін, у який буде задоволено запит.

Аналогічний порядок встановлений для відмови чи відстрочки в задоволенні запиту щодо надання письмової інформації.

4. Оскарження відмови у наданні інформації

Часто журналісти стикаються з незаконною відмовою у наданні інформації, особливо з боку органів державної влади і чиновників. Оскаржити відмову або відстрочку можна в органі державної вла­ди вищого рівня. В разі отримання негативної відповіді на скаргу, громадянин має право звернутись до суду. У 2003 році Кодекс Ук­раїни про адміністративні правопорушення було доповнено стат­тею 212-3 "Порушення права на інформацію". Ця стаття встанов­лює адміністративну відповідальність посадових осіб за непра­вомірну відмов}' в наданні інформації, несвоєчасне або неповне на­дання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит гро­мадянина чи юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію", "Про звернення громадян" та "Про доступ до судо­вих рішень", а саме:

штраф у розмірі від 15 до 25 неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян. Якщо таке порушення вчинено повторно після то­го, як посадову особу вже притягали до відповідальності по даній статті, то штраф складе від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, можна ставити питання про притяг­нення чиновника до кримінальної відповідальності за ненадання ЗМІ інформації - по статті 171 "Перешкоджання законній про­фесійній діяльності журналістів", якщо є ознаки цього злочину.

У березні 2005 року Ялтинський міській суд ухвалив рішення, згідно з яким Мер Алупки Валерій Андик мав компенсувати 16 ти­сяч гривень, а його заступник Сергій Кубанцев - 14 тисяч гривень морально! шкоди редактору місцевої газети "Алубіка" Рагіму Гум-батову за ненадання інформації. Це вже друга судова справа, яку виграв редактор "Алубіки" у міської влади. 13 червня 2003 року місцевий суд Ялти зобов'язав Алупкінського мера надати жур-ту Рагіму Гумбатпову необхідну інформацію. Суть справи по­лягала в тому, що Гумбатов оскаржив відмову в наданні інформації журналісту посадовими особами Алупкінської міської Ради, у тому числі міським головою Алупки Валеріем Андиком. За словами Раггма Гумбатова, тоді виконання цього судового рішення про надання йо­му інформації довелося здійснювати через судових виконавців.

■ Повага місцевої влади до журналістської професії зростатиме лише тоді, коли її відносини із медіа стануть рівноправними, а за кожну спробу тиску винуватця притягатимуть до відповідаль­ності. Журналісти повинні знати, що у випадку незаконної відмо­ви у наданні інформації, закон на їх стороні, і вони можуть захис­тити свої права, у тому числі і в суді.

5. Акредитація

Значна частина порушень права доступу журналістів до інфор­мації стосується правил акредитації при місцевих органах влади. Місцеві органи самоврядування часто приймають рішення стосов­но правил акредитації журналістів, які суперечать нормам Кон­ституції України, ст. 9,10 Закону України "Про інформацію", ст. З Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засо­бами масової інформації", ст. 27 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" тощо.

Часто органи влади припиняють акредитацію лише на підставі того, що їм не сподобався зміст журналістських матеріалів, але це є правомірним. На жаль, стаття 27 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", дозволяє припиняти акредитацію в разі перевищення журналістом своїх прав та неви­конання обов'язків, не уточнюючи яких саме. Журналісти повинні знати, що існує така норма, згідно з якою акредитація припи­няється лише за порушення журналістом порядку допуску до приміщень органу влади. Ця норма закріплена в частині 3 статті З Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засо­бами масової інформації".

З огляду на вищевказану статтю, зрозуміло, що акредитація журналіста при органах державної влади - це не просто отримання дозволу на доступ у приміщення, на наради, прес-конференції і т. п. У будь-якому випадку, незалежно від наявності акредитації, журналіст має право доступу на такі заходи, що випливає з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про пресу", ст. 2 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації".

Навпаки, акредитація журналістів просто накладає додаткові обов'язки на державну установу (попереджати про наради чи інші заходи, заздалегідь надавати їх програми, плани та ін.). Таким чином, журналіст не може бути недопущеним на певні захо­ди через відсутність у нього акредитації. Закони України не перед­бачають відмови в акредитації взагалі, хіба що її припинення.

Наприклад, пункт 18-й "Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Харківській обласній раді"стверджує що підставою для позбавлен­ня акредитації є порушення правил професійної етики. Подібна норма міститься і в пункті 16-му "Положення про порядок акреди­тації журналістів і технічних працівників засобів масової інфор­мації при Харківській міській раді".

Однак, за нашим розумінням, органи влади не можуть переби­рати на себе функції Комісії з журналістської етики. ЗМІ часто критикують дії владних органів чи їх посадових осіб, але це абсо­лютно нормальне явище, зумовлене функцією аналізу інформації, яку виконують ЗМІ. Критика по своїй суті завжди є суб'єктивною і не можна говорити, що ці критична оцінка або погляд - пра­вильні, а ці - ні, й така позиція щодо критики підтверджується по­ложеннями ст. 10 Евроконвенції про захист прав людини, ст. 34 Конституції України і ст. 47-1 Закону України "Про інформацію", а також практикою Європейського суду з прав людини, яка теж є джерелом права в Україні.

Згідно з міжнародними стандартами, акредитація не може бути механізмом дозволу на роботу журналіста. Акредитація передусім має на меті забезпечити якомога ефективнішу роботу працівників ЗМІ з органами влади, сприяти відкритому доступу журналістів до інформації із перших джерел з тим, щоб вони могли всебічно й достовірно інформувати громадськість про важливі події

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: