Місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інфор­мації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновни­ка (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така забо­рона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб заборонена.

Забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між за­сновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів дер­жавної влади або органів місцевого самоврядування, посадо­вих осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непо­ширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати ор­гани державної влади чи органи місцевого самоврядуван­ня або їх посадових осіб.

Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повно­важення щодо здійснення контролю за змістом інформації! ^° поширюється засобами масової інформації.

Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконан­ня професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадо­вою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно Д° Кримінального кодексу України.

Повноваження органів державної влади з питань діяль­ності засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією та законами України.

Закон України "Про телебачення і радіомовлення"

(в редакції Закону України від 12.01. 2006 р. З 33 1 7-ІУ)

Стаття 5. Гарантії свободи діяльності телерадіо-

організацій

1. Цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється.

2. Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

3. Не вмотивоване законодавством України втручання ор­ганів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об'єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається.

Отже, згідно з українським законодавством, застосування цен­зури карається законом і тягне за собою від дисциплінарної до кримінальної відповідальності. Однак, на сьогоднішній день, при­наймні, авторам цієї книги, не відомо про притягнення будь-кого до кримінальної, адміністративної, або хоча б дисциплінарної відповідальності за застосування цензури.

На жаль, в Україні не існує ефективного юридичного механізму покарання осіб, що застосовують цензуру. Таким чином, українські реалії характеризуються значними розбіжностями між формаль­ною свободою слова і перепонами до неї.

2. Способи протистояння цензурі

/. Корпоративна солідарність. Сила журналістів - в їх прин­циповості та солідарності, що продемонстрували події осені 2002 та 2004 років. І влада, і власники медіа відступають пе­ред журналістами, об'єднаними спільними ідеями. Отже, можна зробити висновок, що разом журналісти є силою, з якою змушені рахуватись всі. Саме журналістська солідарність унеможливлює випадки цензурування медіа

2. Звернення до суду. Стаття 48 Закону України "Про інфор­мацію" застерігає: "В разі вчинення державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування та їх по­садовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, дер­жавними організаціями, які є юридичними особами, та окре­мими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду." Тобто з точки зору законодавця, виглядає

так, що кожний суб'єкт інформаційних стосунків, у випадку недотримання законних вимог про повноту та точність інформації, має беззастережне право оскаржити дії іншого суб'єкта до суду. Права та свободи людини, в тому числі, пев­на річ, і журналіста, які виявились не захищеними рішенням українського суду, можна оскаржити до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі і, хоча розв'язання справи, мож­ливо, доведеться чекати років так з 2-5, шанси виграти таку справу достатньо високі при належному правовому обґрун­туванні. Звичайно, одними судовими позовами цензуру не побороти. Але якщо немає рішучості, то годі тоді й говорити про свободу слова. 3. Допомога від профспілок. Протистояти тискові влади жур­налісти можуть лише шляхом тиску на саму владу. Остання повинна знати, що кожна її незаконна дія проти журналістів матиме протидію. Закон дозволяє звернення громадських об'єднань до суду в інтересах і на захист прав членів цих об'єднань. Практично це означає, що якщо журналіст - член об'єднання (наприклад, профспілки), і його статут містить положення про те, що це об'єднання може здійснювати звер­нення до суду в інтересах своїх членів, то в кожному випадку порушення прав журналіста, позов до суду може подавати це об'єднання (профспілка). З одного боку, це значно зменшує тягар персонального тиску на конкретну особу, а з іншого -урівноважує вагу учасників процесу. Певним захистом від цензури можуть також слугувати колективний договір, за­ключений між трудовим колективом журналістів та власни­ком мас-медіа, редакційний статут або Засади редакційної політики, а також Етичний кодекс журналіста. 4. Звернення до міжнародних організацій. Якщо ви опини­лись під тиском цензури, зверніться до якомога більшої кількості міжнародних місій, міжнародних правозахисних організацій, з закликами. Вони посилять тиск на українську владу стосовно ситуації зі свободою слова. В свою чергу, вла­да може натиснути на власників мас-медіа, якщо саме вони застосовують цензуру.

5.Відмова від публікації. Журналіст має право відмовитись від публікації матеріалів за своїм підписом, якщо їх зміст після редакційної правки суперечить його особистим переконан­ням. Це право дає змогу журналісту висловити свою думку щодо підготовленого матеріалу з редакційними правками, і якщо вони суперечать його особистим переконанням, відмо­витись підписувати виправлений матеріал. Проте, якщо жур­наліст виконував редакційне завдання, він не має права забо­ронити використання зібраного ним матеріалу. Без відповідальності за кожне слово журналіст втратить довіру читачів, повагу колег, і його діяльність не матиме сенсу.

6. Легалізація заробітної плати. Багато журналістів є заруч­никами цензури, оскільки вони ризикують опинитись без зарплати "в конверті". Нерідко доводиться чути, що жур­наліст був змушений підкоритись цензурі, тому що йому потрібно прогодувати сім'ю, або, наприклад, сплатити кре­дит. В умовах нелегальної зарплати, неможливо довести в суді свою правоту, адже будь-які документи, підтверджуючі право журналіста на зарплату, відсутні. Тому, найбільш відчайдушніші журналісти йдуть з роботи. Практика свідчить, що сам на сам цю проблему не подолати. Однак шанси значно зростають, якщо переговори з власниками вес­ти через профспілку. Є кілька варіантів тактики ведення та­ких переговорів, від ультиматуму або страйку до встановлен­ня перехідного періоду для власників.

7. Звільнення з мас-медіа. Інколи варто піти для того, щоб за­лишитись у професії. Втрата цінного працівника - головний "батіг" для працедавця, що зарвався. Проте, не варто просто мовчки залишати З МІ, не бажаючи працювати під тиском цензури. В цьому випадку варто зробити цей крок якомога гучнішим, звернутись по допомогу до профспілок, жур­налістської спільноти, тощо. В Україні слід підняти питання про створення спеціального фонду допомоги журналістам, які вирішили піти зі своїх видань за політичними мотивами.

8. Публічний виступ проти цензури в іншому мас-медіа. Як­що вам не дозволили опублікувати ваш матеріал у цьому мас-медіа, йдіть в інше. Не кожен наважиться так вчинити, хтось боїться неприємностей на роботі, тому мовчки ладен про­ковтнути все, чим його годують.

У сгчю" 2007року журналіст телеканалу НТН Тарас Ратуш­ний заявив про існування політичної цензури на каналі. Шеф-редактор відмовилась показати його сюжет про земельні рішення останніх сесій Київради, мотивуючи це небажанням "ображати "Партію Регіонів. Тоді Тарас написав статтю для Інтернет-видання "Українська Правда", де розказав про своє журналістське розслідування і, зокрема, зазначив: "Слід або визнавати офіційно, що справжня редакційна політика розхо­диться з офіційно задекларованими принципами, або оголоси­ти також нову редакційну політику, що канал все-таки є партійним рупором." Сам Ратушний вважає, що публікація на "Українській правді" принесла користь хоча б тому, що він зміг донести до читачів інформацію, яку йому не дали опри­люднити в сюжеті. Керівництво каналу НТН не наважилось застосовувати жодних санкцій проти журналіста. Таким чи­ном, Тарас Ратушний зміг побороти цензуру і його ніхто не звільнив, а сюжет вийшов. "У кожного журналіста є вибір: чи погодитися з тим, що цей сюжет не вийде, або тема не мати­ме продовження, чи намагатися це змінити", заявив він Ук­раїнській правді.

Не бійтесь сперечатись з редактором. Серед журналістів існує впевненість, що сперечатися з редакцією, а, не дай Бо­же - судитися, означає втратити роботу. На перший погляд, така позиція виглядає раціональною, але насправді, вже сам факт критики редактора з боку журналіста, ставить жур­наліста в правову позицію, за якою він не може бути звільне­ний, в іншому випадку редактор може бути притягнений до відповідальності. З другого боку, звільнений журналіст, за умови пильної уваги суспільства або, наприклад, Ради Євро- и стає великим головним болем як для влади, так і для власників мас-медіа.

9. Журналістський страйк. Найбільш радикальна пропозиція -
влаштувати журналістський страйк, якщо ви потерпаєте від
цензури в вашому мас-медіа. В Україні є тисячі журналістів, які
поки що не наважилися відкрито заявити про себе, але які хо­
чуть працювати на совість, і їхній терпець не залізний. Ті, хто
застосовують цензуру, повинні пам'ятати, що якщо будуть за­
кручуватись гайки, неминуче буде більший спротив, і страйк -
це далеко не все, що може їх чекати в цьому випадку. Рішення
про оголошення страйку приймається за поданням
профспілкової організації або переговорного комітету на за­
гальних зборах колективу ще на початку трудового спору, і
оформлюється протоколом. Власника мас-медіа письмово по­
переджують не пізніше, ніж за сім днів до початку страйку. За­
конодавство зобов'язує сторони використати всі можливості
для вирішення колективного спору і під час проведення страй­
ку. Крім того, в деяких випадках страйк може бути визнано не­
законним. Тому, на нашу думку, страйк варто проводити лише
якщо питання не вдалось вирішити мирним шляхом. Як тільки
досягнута згода, сторони підписують відповідну угоду, і страйк
припиняється.

10. Створення прецедентів. Одним з способів протидії цензурі є
створення якомога більшої кількості прецедентів політичної і
економічної незаангажованості окремих мас-медіа. Ці преце­
денти могли б згодом вилитись у певний контекст, на фоні
якого протилежна практика викликала б все більшу і більшу
недовіру в аудиторії, і, таким чином, ставала б просто неефек­
тивною. Досвід країн розвиненої демократії показує, що голо­
вним чинником забезпечення свободи інформації і захисту від
цензури є не безпосередні механізми правового регулювання,
а політична традиція та вплив інституцій громадянського
суспільства. На суто законодавчому ж рівні, здебільшого, ли­
ше декларуються загальнодемократичні принципи вільної
преси, заборони цензури, права на інформацію тощо.

На сьогоднішній день, нема жодних гарантій, що державна цензу­ра не повернеться. Тому, лише консолідовані зусилля журналістів можуть протистояти цензурі. На щастя, кроки влади, що обмежують права журналістів, викликають різку критику професійної спільноти.

3. Доступ до інформації

Доступ до інформації є однією з передумов існування демокра­тичного суспільства. Зрозуміло, що чиновникам усіх рівнів легше працювати в умовах непрозорості. Задача журналістів - примуси­ти їх приймати рішення прозоро та звітувати про свою діяльність перед народом. Чиновники та політики бояться, що доведеться, дивлячись у вічі, відповідати на незручні запитання. Тому вони і намагаються створити журналістам якомога більше перепон у до­ступі до інформації.

В жовтні 2007 року журналістам відмовили в праві бути при-сутніми на засіданні постійної комісії Харківської Облради, яка збиралась розглянути питання висловлення недовіри губернатору Арсену Авакову, виділення земельних ділянок, а також землекорис­тування. Секретар комісії, депутат облради Вікторія Казакова пояснила бажання провести засідання в закритому режимі складністю обговорюваних питань. Вона заявила, що преса "може не так повернути слова і показати ситуації не в тому світлі". Спо­чатку журналістів запросили пройти в приміщення, де мала відбу­тись нарада, а потім депутатам запропонували проголосувати за присутність преси в залі. В результаті, представників мас-медіа просто виставили з зали, пообіцявши проінформувати їх про ре­зультати.

Такі випадки є дуже розповсюдженими в Україні. Влада не ба­жає працювати в прозорому режимі, і не розуміє, що важливі не тільки самі рішення, а і те, як вони приймались, обговорювались, що було мотивацією для того чи іншого рішення. В закритому ре­жимі можуть відбуватись лише такі засідання, які обговорюють питання, пов'язані з державною таємницею, оскільки до неї не всі можуть бути допущеними. В кожному регламенті є положення про можливість проводити закриті засідання, але це не означає, що так можна робити безпідставно і необгрунтовано.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: