Європейського Союзу

Інститут громадянства посідає особливе місце в праві Спів- товариства. Важливим моменто м при цьом у є те, що права людини, як такі, розглядаються поза інститутом загальноєвро- пейського громадянства. Уперше цю концепці ю впроваджено Договором про ЄС, в яком у ст. 17 Договору про Співтовариство було суттєво змінено. Громадянство ЄС поширюєтьс я на всіх, хто має громадянство ("національність")1 будь-якої з держав - членів ЄС. У ст. 17 Договору про Співтовариство встановлено єдине громадянство ЄС: кожен громадяни н держави-член а є громадянино м Союзу. Громадянств о Союз у доповнює, а не змінює національне громадянство.

Громадяни ЄС користуються таким и правами:

1) заборона дискримінаційног о ставлення з боку держави - члена за ознако ю національності громадянина ЄС (ст. 12 До - говору про Співтовариство);

2) право на вільне пересування у ЄС та проживанн я в дер- жавах-членах ЄС з урахуванням обмежень, встановлених До - говором про Співтовариств о (ст. 18 Договор у про Співтова - риство);

3) право голосу та право бути обрани м до органів місцевого самоврядуванн я в будь-якій державі-члені, у випадках, коли громадяни мешкают ь не в державі-члені походження (ст. 19(1) Договору про Співтовариство)2;

4) право голосу та право бути обраним до Європейського Парламенту в будь-якій державі-члені, у випадках, коли гро- мадяни мешкают ь не в державі-члені походження3;

1 Більшість європейськи х краї н мають крім громадянства також інститут національност і (ш о не є національніст ю у суворому сенсі).

2 Тако ж див.: Директив а 94/80 від 19 грудня 1994 p. (O.J. 1994 L368/38). Стаття 5(3) Директив и 94/80 надає право державам-члена м ЄС визнавати обра - ними на посади голів, заступників голів та членів вищого органу виконавчої влади органу місцевого самоврядуванн я виключн о власних громадян.

3 Див.: Директив а 93/109 від 6 грудня 1993 p. (O.J. 1993 L329/34). Директив а забороня є громадянам ЄС голосувати та бути обрани м до Європейськог о Пар - ламент у більш ніж від одної виборчої ділянці.

5) право на отриманн я дипломатичної та консульської допо - моги від дипломатични х і консульських установ інших дер - жав-членів у країнах, де рідна держава індивіда (громадянина) не має власних закордонни х представництв (ст. 20 Договору про Співтовариство)1;

6) право на подання петиції до Європейського Парламенту

(ст. 21(1) Договору про Співтовариство);

7) право звернення до Європейськог о Омбудсмана (ст. 21(2) Договору про Співтовариство);

8) право зверненн я та отриманн я відповіді від інститутів Співтовариства та Європейськог о Омбудсмана будь-якою мо- вою держав-членів ЄС за бажання м громадянина ЄС (ст. 21(3) Договору про Співтовариство).

Частина 2 ст. 17 Договору про Співтовариство містить по- ложення, згідно з яким и громадяни ЄС мають також обов'яз - ки, але не уточнює, які саме. До цього ж, обсяг прав теж не є цілком прозорим.

Головне доповненн я (або краще назвати його роз'ясненням) Амстердамськог о Договор у з питан ь інституту громадянств а ЄС — це встановлення його похідності від громадянства дер - жави-член а походження, тобт о йог о додатковог о характеру. Громадяни держав-члені в ЄС автоматично набувають статусу громадя н ЄС, але при цьому не йдеться пр о подвійн е гро- мадянство. Договір про Співтовариство не створює інституту самостійного громадянства (так званої "європейської національ - ності"), а лиш е встановлює статус, що доповню є національ - ний. При цьому набуття статусу європейськог о громадянин а повністю залежит ь від визначенн я громадянства (національ - ності) в національному законодавстві держав-членів, яке, при - родно, може неабия к різнитися в державах-членах ЄС. Згідно з принципо м субсидіарності2, Співтовариство не вимагає гармо- нізації національног о законодавств а держав-члені в у галузі громадянства, бо конституційна сфера не належить до виключної компетенції Співтовариства, але залишається в межах компетен - ції держав-члені в ЄС. Держави-член и можуть навіть робити заяви (декларації) з питань визначенн я осіб, які вважаються їх громадянами3. У разі ратифікації усіма державами-членам и ЄС Лісабонського Договору набере юридичної сили Хартія основних прав ЄС, яка ретельно узагальнює фундаментальні права грома-

1 Див. також: Рішенн я голів урядів держав-члені в ЄС 95/553 від 19 грудня

1995 p. (O.J. 1995 L314/73).

2 Див.: тема 3.

! Справ а С-369/90, Michelelti v. Delegation del Gobierno en Canatabria (1992) ECR 1-4239.

дян ЄС відповідно до найкращих національних та міжнародних стандартів*.

З ЗО квітня 2006 р. вступила в дію Директив а 2004/58 щодо прав громадян ЄС та членів їх родин вільно пересуватись та мешкат и на території держав-члені в ЄС. Директив а 2004/58 змінює та доповню є низку актів вторинного законодавства Спів- товариства (9 директи в та 1 регламент). Зокрема, Директив а

2004/58 передбачає наступне:

а) кодифікує та спрощує вторинне законодавство Співтова- риства та практику ЄС П з вільного пересування громадян ЄС;

б) нада є прав о на отриманн я дозвол у на проживанн я у державі-член і перебуванн я працюючи х (працівника м та під- приємцям) і непрацюючи м (студентам та пенсіонерам) громадя- нам ЄС за умови того, що вони мають достатньо фінансови х ресурсів дл я того, що б н е обтяжуват и систем у соціальног о забезпечення держави перебування;

в) надає членам родини громадянина ЄС право на отриманн я дозволу на проживання у державі-члені перебування після смерті громадянина ЄС або припиненн я шлюбу або зареєстрованого співмешкання;

г) зареєстроване співмешканн я рівноцінн е шлюбу;

д) значн о зменшу є бюрократичн і перешкод и отриманн я дозволу на проживанн я працівників ЄС та членів їх родин у державах-члена х ЄС (дозвіл на проживанн я замінен о на ре- єстрацію в уповноважених установах);

е) надає можливість автоматичного отриманн я громадянами ЄС дозволу на постійне проживанн я після 5 років легального проживанн я на території держави-член а ЄС;

є) обмежує можливості дострокової депортації громадян ЄС

та членів 'їх родин із території держави-член а ЄС.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: