Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища

Все життя людини проходить в безперервному зв'язку із зовнішнім середовищем, тому здоров'я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно є результатом дії природних, антропогенних і соціальних чинників і відображає динамичну рівновагу між організмом і середовищем існування.

Здоров'я потрібно розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища і в онтогенезі. Здоров'я визначає процес адаптації. Адаптація дає можливість пристосуватися до зовнішнього середовища до росту і старінню, до лікуванню хвороб, полегшення страждань в чеканні смерті. Онтогенез (грец. онто — єство + генез(ис) — породжую, процес виникнення) — в біологічному змісті — індивідуальний розвиток живої істоти, котре охоплює всі зміни, що відчуває організм від стадії запліднення (яйця) до закінчення індивідуального життя.

Здоров'я не існує саме по собі, раз дано, постійне і незмінне. Воно потребує ретельного занепокоєння впродовж всього життя — від народження людини до її смерті. Організм людини може нормально функціонувати тільки тоді, коли умови зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Якщо умови зовнішнього середовища змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає спеціальні механізми, котрі зберігають постійність внутрішнього середовища або змінюють його в межах допустимого. Можливість існування організму в умовах середовища, що постійно змінюються, забезпечується за рахунок механізму, котрий називають адаптацією.

Адаптація (від лат. — пристосування) — це динамічний процес пристосування організму і його органів до мінливих умов зовнішнього середовища, завдяки чому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища. Процес адаптації реалізується кожного разу, коли в системі «організм-середовище» виникають значні зміни.

Адаптація в любому виді людської діяльності розділяється на фізіологічну, психологічну і соціальну.

Фізіологічна адаптація — це сукупність фізіологічних реакцій, які лежать в основі пристосування організму до змін навколишніх умов і направлені на збереження відносної сталості його внутрішнього середовища — гомеостазу.

Пригадаємо, що гомеостаз (від грец. — подібний, однаковий і грец. — стан, непорушність) — це відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму людини. Гомеостаз в організмі підтримується на всіх рівнях його організації і забезпечує динамічну рівновагу організму і зовнішнього середовища.

Суть механізму адаптації полягає в зміні меж чутливості аналізаторів, розширенні діапазону фізіологічних резервів організму, зміні в певних межах параметрів фізіологічних функцій. Завдяки фізіологічній адаптації фізичні і хімічні параметри, які визначають життєдіяльність організму, змінюються у вузьких межах порівняно зі значними змінами зовнішніх умов: підвищується стійкість організму до холоду, теплу, нестачі кисню, зміні барометричного тиску і тому подібне.

Коли на організм діють негативні чинники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, що дає можливість оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування. Процес фізіологічної адаптації до надзвичайних, екстремальних умов проходить в декілька стадій або фаз: спочатку переважають явища декомпенсації (порушення функцій), потім неповне пристосування — активний пошук організмом стійких станів, які відповідають новим умовам середовища, і нарешті, фаза відносно стійкого пристосування. Велике значення у фізіологічній адаптації має початковий функціональний стан організму (вік, тренованість і тому подібне), залежно від котрого змінюються і відповідні реакції організму на різні впливи.

Реакції пристосування організму людини до зовнішнього середовища виявляються у формі умовних рефлексів і характеризуються розширенням фізіологічних можливостей, підвищенням фізіологічної опірності організму зовнішнім впливам.

Проте коливання умов середовища, в котрих відбувається фізіологічна адаптація, мають визначену межу, характерну для кожного організму.

Адаптація до праці має активний характер і за сприятливих умов виробничого середовища і оптимальних навантажень веде до підвищенню стійкості і працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму. Якщо ж організм потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу чинників зовнішнього середовища переважає можливості його адаптації, настають патологічні зміни фізіологічних систем, захворювання організму.

Психічна адаптація — це процес встановлення оптимальної відповідності особи і навколишнього середовища, що дає можливість людині задовольняти актуальні потреби і реалізувати пов'язані зніми цілі, зберігаючи здоров'я.

Психічна адаптація людини в процесі праці залежить від психічних властивостей, психічного стану, психологічного клімату на робочому місці, кваліфікації і культури людини, особливостей діяльності, конкретних умов праці і ін.

Соціальна адаптація — це приведення індивідуальної і групової поведінки у відповідність з нормами і цінностями суспільства. Значення соціальної адаптації зростає з прискоренням темпів соціальних змін, в умовах, коли ці зміни порушують важливі сторони життя і відбуваються в порівняно короткий термін (міграція, вікові зміни, швидкий промисловий розвиток, переміщення значних мас сільського населення в міста і ін.).

Взаємостосунки особи і суспільства, особи і колективу при соціальній адаптації мають характер свідомого і вільного підпорядкування індивідуума соціальним (серед них і правовим) нормам і правилам. Порушення стійких форм взаємостосунків особи з соціальним середовищем, її неможливість адекватно реагувати на зміни, неможливість забезпечити досягнення своєї мети в межах прийнятих норм можуть викликати неадекватну реакцію і часто приводять до негативної поведінки, в тому числі протиправного характеру — злочинності. Соціальна адаптація має важливе значення для виявлення причин злочинів і боротьби із злочинністю.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: