Взаємозв’язок внутрішньої та зовнішньої

Політики

Проблема взаємозв’язку внутрішньої та зовнішньої політики – одна з найбільш складних проблем, які залишаються предметом полеміки між різними теоретичними напрямками в науці про міжнародні відносини. Для прихильників політичного реалізму внутрішня та зовнішня політика складають принципово відмінні галузі державної діяльності. Згідно Г.Моргентау, внутрішні фактори життя країни, які, до речі, можуть змінюватися і змінюються, не спроможні вплинути на змінення національного інтересу, яким визначається зовнішня політика.

Ортодоксальні марксисти дотримуються такої точки зору, що внутрішня та зовнішня політика не лише пов’язані між собою, але й цей зв’язок має характер детермінізму. Зовнішня політика залежить та визначається класовою сутністю внутрішньої політики, яка, в свою чергу, залежить від економічних відносин у суспільстві. Відтак, міжнародні відносини у цілому, мають вторинний, або навіть третинний характер.

Інший приклад детермінізму властивий поглядам неореалістів та структуралістів. Для них внутрішня політика обумовлена зовнішньою. При цьому структурні зміни міжнародної системі, її внутрішня динаміка впливають на зовнішньополітичний курс держав та примушує вносити відповідні зміни до власної внутрішньої політики. Американський вчений П.Гуревич виділив чотири типи факторів, що впливають на внутрішню політику держави. Це військова інтервенція, втручання, міжнародна економіка та міжнародна система держав. Така типологія не охоплює, звичайно, усього різноманіття зовнішніх впливів на внутрішні суспільні відносини, але значущість впливів не підлягає сумніву.

Натомість, на думку транснаціоналістів розвиток міжнародних відносин приводить до утворення глобального світу, витисненню держави з центру міжнародного спілкування. А якщо так, то й розподіл політики на внутрішню та зовнішню втрачає будь-який сенс.

Проте, внутрішня та зовнішня політика досить сильно пов’язані, але ніякі детерміністські пояснення цього зв’язку не є плідними. Наведемо такий приклад. У грудні 1993 р. в Росії відбулися вибори до Державної Думи, де значну кількість мандатів отримали комуністи Г.Зюганова та ліберали В.Жириновського. Практично наступного дня прем’єр-міністр Естонії М.Лаар висловив думку про необхідність швидкої інтеграції Прибалтійських держав до НАТО. В свою чергу українські політики порушили питання про неможливість для країни зберегати без’ядерний статус. Все це примусило Росію вжити адекватних заходів у власній зовнішній політиці. В сучасних умовах зв’язок є настільки тісним, що втрачає сенс само використання термінів “внутрішня” чи “зовнішня” стосовно політики держави. Мова йде про їх постійне переплітання та перепливання однієї в іншу.

Але, в той же час, зростання кількості акторів “поза суверенітету” ніяк не позначає, що держава втрачає, чи вже втратила власну роль як політичної організації, як це вважають транснаціоналісти. Точніше було б сказати, що внутрішня та зовнішня політика є двома боками однієї медалі, які не зводяться одна до іншої. Нарешті, складність політичних ситуацій та подій, величезна кількість акторів міжнародних відносин (від транснаціональних корпорацій до організованих злочинних угруповань) призводять до змін у соціальних, економічних та політичних відносинах.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: