ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ ТА ЇЇ МІСЦЕ В

СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

v Утворення ООН

v Структура ООН

v Роль ООН у вирішенні найважливіших міжнародних проблем

УТВОРЕННЯ ООН

Ще в 1919 р. на Паризькій мирній конференції, що підводила підсумки першої світової війни, вперше була створена міжнародна організація, завданням якої було підтримання миру та безпеки в усьому світі. Такою організацією стала Ліга Націй. В діяльності цієї організації були як досягнення, так і прорахунки. Хоча останніх було більше. Вона нічого не вдіяла для запобігання другої світової війни. Саме ця війна і призвела до припинення діяльності Лігі Націй. Це було пов’язане з окупацією фашистською Німеччиною в 1940 р. Бельгії, де знаходились основні керівні органи Лігі Націй.

Вже в ході другої світової війни виникли передумови для створення нової подібної організації. Основною серед них була спільна боротьба народів проти фашизму та мілітаризму. 1 січня 1942 р. 26 держав підписали у Вашингтоні Декларацію Об’єднаних націй, в якій мова йшла про спільну боротьбу. Саме в цій декларації вперше з’явився термін “Об’єднані нації”, який був запропонований президентом США Ф.Д.Рузвельтом. В подальшому питання про створення Організації Об’єднаних Націй неодноразово розглядалося на конференціях голів урядів СРСР, США та Великобританії, які проходили під час війни. Основні пропозиції по створенню організації були розроблені представниками СРСР, США, Великобританії та Китаю на конференції в Думбартон-Оксі в серпні – жовтні 1944 р. Основною метою організації повинно було стати підтримання миру, недопущення нової війни.

Відповідно до рішень Кримської конференції голів урядів країн-учасниць антигітлерівської коаліції з 25 квітня по 26 червня 1945 р. в Сан-Франциско (США) проходила установча конференція по створенню Організації Об’єднаних Націй для підтримання загального миру та безпеки народів та розвитку співробітництва поміж державами в різноманітних галузях.

Ініціаторами скликання конференції виступили СРСР, США, Великобританія та Китай. Ними були розіслані запрошення для участі в конференції 40 державам, що підписали 1 січня 1942 р. Декларацію Об’єднаних Націй, а також що приєдналися до неї пізніше та оголосили до 1 березня 1945 р. війну фашистським державам. В ході засідань конференції було запрошено ще 6 держав, в тому числі Білоруська та Українська Радянські Соціалістичні республіки. Таким чином, в її роботі взяли участь представники 50 держав. Їх представляли 282 делегати, 1,5 тис. радників та експертів. Крім них на конференцію з’їхалося понад 3,5 тис. дипломатів, політиків та журналістів. Тобто це була одна з найбільших дипломатичних конференцій. На конференцію не була запрошена Польща, що було пов’язане з тим, що на той час ще не було вирішене питання про польський уряд. Але учасниками конференції було прийняте рішення про надання їй права згодом підписати Статут ООН як державі-засновниці організації. В 1999 р. членами ООН було 185 держав.

Єдиним питанням конференції була розробка Статуту ООН. Його проект був розроблений ще на конференції в Думбартон-Оксі. З цього питання розгорнулася жорстока боротьба (насамперед між СРСР та країнами англо-американського блоку) з питань про цілі та принципи ООН; про роль та місце в системі ООН Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї, їх права та процедуру прийняття ними рішень; про Міжнародний суд; систему міжнародної опіки і т.ін. Свої міркування з різноманітних питань мали й так звані мали та середні країни. Все це спричинило гострі дебати й напружені дипломатичні пошуки взаємоприйнятих рішень. У ході обговорення до проекту Статуту було внесено 1200 поправок, уточнень, доповнень.

Найскладнішим виявилося питання про “право вето”, тобто правило, яке передбачало принцип одностайності при голосуванні великих держав – постійних членів Ради Безпеки (СРСР, США, Великобританії, Франції та Китаю). Малі країни виступали проти цього принципу, розцінюючи його як порушення рівноправності членів ООН. Найбільш наполягав на збереженні цього правила Радянський Союз. В умовах, коли вже було видно, що співробітництво періоду війни поступово переходить на протистояння двох блоків, не маючи великої кількості союзників в ООН, для нього це був чи не єдиний засіб якось добиватися здійснення своїх цілей в межах ООН. Кінець кінцем цей принцип став одним з фундаментальних положень в діяльності Організації Об’єднаних Націй.

Гостра дискусія розгорнулася з питання про міжнародну опіку. Після першої світової війни за Версальським мирним договором була створена так звана “мандатна система”, коли найкрупніші держави-переможниці отримали мандати на управління колишніми колоніями Німеччини та володіннями Туреччини. Проти подібної системи виступив СРСР. В результаті була все ж таки створена система міжнародної опіки, яка визначалась як міжнародна система управління територіями, на які раніше розповсюджувалась мандатна система або які були відторгнуті від держав гітлерівської коаліції, а також територіями, що добровольно включалися в систему опіки державами, відповідальними за управління ними. Була створена Рада з опіки, яка діяла під керівництвом Генеральної Асамблеї. Але поступово території, що опікалися, ставали на шлях самостійного розвитку, в 1986 р. останньою втратила статус підопічної території Мікронезія.

На цій же установчій конференції були створені керівні органи ООН – Генеральна Асамблея та Рада Безпеки, був затверджений склад Міжнародного Суду.

26 травня 1945 р. Статут ООН було прийнято, після чого конференція припинила свою роботу.

В ньому було зафіксоване визнання принципів мирного співіснування держав двої систем, рівнопрв’я та самовизначення народів, міжнародного співробітництва та невтручання у внутрішні справи інших держав, розв’язання міжнародних спорів мирними засобами, утримання від загрози силою та використання сили.

Створення Організації Об’єднаних Націй стало можливим тільки як наслідок перемоги народів антигітлерівської коаліції у війні з фашистським блоком.

24 жовтня 1945 р. після ратифікації п’ятьма великими державами та більшістю решти членів-засновників ООН Статут набрав чинності. Після цього ще 4 рази до нього вносились зміни та поправки.

СТРУКТУРА ООН

Як вже відзначалося, одним з питань, що викликало дискусії, було питання про керівні органи ООН, тобто про структуру організації. Кінець кінцем вона прийняла такий вид. Статутом затверджені шість головних органів Організації Об’єднаних Націй.

Головним дорадчим органом є Генеральна Асамблея. Вона складається з представників усіх держав-членів, кожне з яких має один голос. Сесії Генеральної Асамблеї ООН скликаються щорічно, при необхідності скликаються надзвичайні спеціальні та спеціальні сесії. Вона повноважна розглядати будь-які питання в межах Статуту ООН, надавати рекомендації членам ООН з будь-яких питань та справ, за виключенням тих випадків, коли такі питання знаходяться на розгляді Ради Безпеки. Серед найважливіших її повноважень є висунення рекомендацій з приводу підтримання миру та безпеки, прийняття нових членів, бюджетні питання і т.ін. Генеральна Асамблея має 7 головних комітетів з найважливіших напрямків своєї діяльності: перший комітет – з питань роззброєння та пов’язаних з ним питань міжнародної безпеки; другий комітет – з економічних та фінансових питань; третій комітет – з соціальних, гуманітарних питань та питань культури; четвертий комітет – з питань деколонізації; п’ятий комітет – з адміністративних та бюджетних питань; шостий комітет – з правових питань; спеціальний політичний комітет. Крім цих комітетів Генеральна Асамблея має ряд інших допоміжних органів. Рішення з найважливіших питань приймаються більшістю в 2/3, з інших питань – простою більшістю учасників голосування.

Органом, що несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки є Рада Безпеки. Рада Безпеки діє постійно. Вона уповноважена діяти від імені усіх держав-членів ООН, які повинні підкорятися її рішенням та виконувати їх. Вона визначає наявність загрози миру, порушення миру або акту агресії, приймає рекомендації та вирішує які заходи необхідно вжити для підтримання миру та безпеки або їх відновлення.

Рада Безпеки складається з 15 держав-членів, в тому числі 5 постійних її членів: Китайська Народна Республіка (до 1971 р. Китай був представлений Китайською Республікою, яка була проголошена в 1950 р. на о.Тайвань), Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Росія (до 1992 р. – СРСР), Сполучені Штати Америки та Франція. 10 непостійних членів Ради Безпеки обираються Генеральною Асамблеєю ООН на 2 роки. До 1965 р. до складу Ради Безпеки входило 5 постійних та 6 непостійних членів.

Рішення Ради Безпеки з непроцедурних питань приймаються на основі принципа одностайності постійних членів (дивись вище про “право вето”) і є обов’язковими для усіх держав-членів ООН.

Якщо вичерпані усі інші резерви для мирного розв’язання конфлікту, Рада Безпеки може направити спостерігачів або війська з підтримання миру в райони конфліктів з метою послабшення напруги та роз’єднання військ ворогуючих сторін.

Головним органом з координації економічної та соціальної діяльності ООН та спеціалізованих установ та інститутів, які відомі під назвою “система організацій Організації Об’єднаних Націй”, Статутом ООН була затверджена Економічна та Соціальна Рада. Вона уповноважена проводити дослідження та складати доповіді з міжнародних питань в галузі економіки, соціального життя, культури, освіти, охорони здоров’я, прав людини, екології та ін., надавати з будь-якого з них рекомендації Генеральній Асамблеї, її членам, спеціалізованим установам ООН, координувати їх діяльність та заключати з ними угоди, які підлягають затвердженню Генеральної Асамблеї, отримувати від них доповіді, надавати Раді Безпеки відповідну інформацію. Сесії Економічної та Соціальної Ради проходять, як правило, двічі на рік. До її складу входить 54 члени ООН, які обираються Генеральною Асамблеєю на 3 роки. Щорічно Генеральна Асамблея переобирає 1/3 членів Ради. Рада має регіональні комісії: Економічна комісія для Африки (із штаб-квартирою в Аддис-Абебі, Ефіопія), Економічна та соціальна комісія для Азії та Тихого океану (Бангкок, Таїланд), Європейська економічна комісія (Женева, Швейцарія), Економічна та соціальна комісія для Латинської Америки та Карибського басейну (Сантьяго, Чілі), Економічна комісія для Західної Азії (Багдад, Ірак).

Міжнародний Суд ООН – головний судовий орган ООН. Утворений в 1945 р. Розв’язує правові суперечки між державами за їх згодою та надає консультативні висновки з правових питань. Складається з 15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН та Радою Безпеки. Суд діє на основі Статуту, який є невід’ємною частиною Статуту ООН. Місцезнаходженням Міжнародного Суду є м.Гаага (Нідерданди).

Секретаріат ООН створений для забезпечення необхідних умов діяльності організації в цілому. Крім того він виконує програми та перетворює в життя політику ООН.

Секретаріат очолює головна адміністративна посадова особа ООН – Генеральний секретар ООН. На цю посаду призначає Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років. Першим Генеральним секретарем ООН був Трюгве Лі (Норвегія), який обіймав цю посаду з 1945 по 1953 р. В 1953-1961 рр. Генеральним секретарем ООН був Даг Хаммаршельд (Швеція), який загинув в авіакатастрофі в Африці; в 1961-1971 рр. – У Тан (Бірма, зараз – М’янма); 1972-1981 рр. – Курт Вальтхайм (Австрія); 1982-1991 рр. – Хав’єр Перес де Куельяр (Перу); 1992-1996 рр. – Бутрос Бутрос Галі (Єгипет); з 1 січня 1997 р. Генеральним секретарем ООН є Кофі Аннан (Гана).

Генеральний секретар ООН здійснює загальне директивне керівництво усіма основними підрозділами секретаріату. Має право доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, які, на його думку, загрожують міжнародному миру та безпеці. Також він може використовувати свої добрі послуги з метою сприяння розв’язанню міжнародних суперечок.

Протягом довгого часу діяв ще один керівний орган ООН – Рада з опіки. На неї покладалось завдання спостерігання за управлінням підопічними територіями, які були включені до системи опіки. Основною метою системи опіки було сприяня “прогресу населення підопічних територій та його прогресивному розвитку в напрямку до самоврядування або незалежності”. Можна сказати, що мета системи опіки була виконана. С початку існування ООН до системи опіки були включені 11 територій: частина Того під англійським управлінням, частина Того під французьким управлінням, частина Камеруна під англійським управлінням, частина Камеруна під французьким управлінням, Сомалі під італійським управлінням, Танганьїка під англійським управлінням, Руанда–Урунді під бельгійським управлінням, Західне Самоа під управлінням Нової Зеландії, Науру під управлінням Австралії від імені Австралії, Нової Зеландії та Великобританії, Нова Гвінея під управлінням Австралії, Тихоокеанські острови (Мікронезія) під управлінням США. Усі ці території поступово або досягали незалежності, або об’єднувались із сусідніми країнами і ставали незалежними державами. Останніми статус підопічних територій в 1986 р. втратили Тихоокеанські острови, з яких виокремилось чотири державних утворення – Співдружність Північних Маріанських Островів, Республіка Маршалови Острови, Федеративні Штати Мікронезії та Палау. Нині вони мають статус або вільно приєднавшихся до США (Співдружність Північних Маріанських Островів), або вільно асоційованих із США (решта).

Таким чином, після виконання своїх завдань Рада з опіки припинила своє існування і була розпущена.

Крім того під егідою ООН діє цілий ряд міжурядових установ. Усі вони пов’язані із Організацією Об’єднаних Націй спеціальними угодами, є самостійними, автономними організаціями, які взаємодіють з ООН та одна з одною через посередництво координуючого апарату Економічної та Соціальної Ради. Дуже часто відповідно до них використовують термін “спеціалізовані установи ООН”. Найбільш відомими серед них є:

ü Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Статут якого прийнятий в 1956 р., в 1957 р. затверджена угода про взаємовідносини між МАГАТЕ та ООН.

ü Міжнародна організація праці, створена в 1919 р. відповідно до Версальського мирного договору, з 1946 р. були встановлені зв’язки з ООН, після чого організація стала першою спеціалізованою установою ООН.

ü Продовольча та Сільськогосподарська Організація Об’єднаних Націй (ФАО) – створена в жовтні 1945 р.

ü Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) діє з 1946 р.

ü Всесвітня організація охорони здоров’я почала функціонувати в квітні 1948 р.

ü Всесвітній банк – група, до якої входить чотири установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку, створений в 1945 р., Міжнародна фінансова корпорація, створена в 1956 р., Міжнародна асоціація розвитку, створена в 1960 р., та Багатостороннє агентство з гарантувань інвестицій.

ü Міжнародний валютний фонд (МВФ), створений в грудні 1945 р.

ü Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), створена в квітні 1947 р.

ü Всесвітній поштовий союз, створений в 1874 р., з липня 1948 р. – спеціалізована установа ООН.

ü Міжнародний союз електрозв’язку, створений в 1865 р як Міжнародний телеграфний союз, назву змінив в 1934 р., з 1947 р. – спеціалізована установа ООН.

ü Всесвітня метеорологічна організація, функціонує з 1939 р. на базі створеної в 1873 р. Міжнародної метеорологічної організації, з 1950 р. взаємодіє з ООН.

ü Міжнародна морська організація (ІМО) (колишня назва – Міжурядова морська консультативна організація), конвенція про її створення була розроблена в 1948 р., а набрала чинності в березні 1958 р.

ü Всесвітня організація інтелектуальної власності була заснована на основі Паризької конвенції 1883 р. по охороні промислової власності та Бернської конвенції 1886 р. по охороні творів літератури та мистецтва. Конвенція про створення організації була підписана в 1967 р. та набрала чинності в 1970 р., спеціалізованою установою ООН організація стала в грудні 1974 р.

ü Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку, створений в червні 1976 р.

ü Організація Об’єднаних націй з промислового розвитку (ЮНІДО) була створена Генеральною Асамблеєю ООН в 1966 р. як орган для сприяння та прискорення індустріалізації країн, що розвиваються, та координації діяльності ООН в цій сфері, з 1986 р. діє як автономна спеціалізована установа.

ü Всесвітня торгова організація створена в січні 1995 р. як багатостороння міжурядова угода, що включає Генеральну угоду з торговлі та тарифів (ГАТТ), Генеральну угоду з торговлі послугами (ГАТС), Угоду з торгівельних аспектів інвестиційної діяльності (ТРІМПС), Угоду з торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та інші домовленості.

РОЛЬ ООН У ВИРІШЕННІ НАЙВАЖЛИВІШИХ МІЖНАРОДНИХ ПРОБЛЕМ

Початок діяльності ООН співпав з початком “холодної війни”, і цим зумовлена гостра дискусія з цілого ряду найважливіших питань. Але багато в чому Організація Об’єднаних Націй виконала свою прогресивну місію, що сприяло вирішенню ряду складних проблем міжнародного життя (на відміну від Лігі Націй).

10 січня 1946 р. в Лондоні відкрилася Перша сесія Генеральної Асамблеї ООН (після завершення будівництва її основної будівлі місцем перебування головних органів став Нью-Йорк, Європейське відділення ООН та ряд її органів знаходяться в Женеві).

17 січня 1946 р. відбулося перше засідання Ради Безпеки, на якому були обрані його непостійні члени. Тоді ж почали функціонувати й інші органи ООН.

“Холодна війна” суттєво впливала на діяльність ООН в цей період. Спостерігалося постійне протистояння між західними країнами і країнами, що проголосили своєю метою будівництво соціалізму. Так, у вересні 1947 р. на II сесії Генеральної Асамблеї СРСР запропонував прийняти резолюцію, яка забороняла ведення пропаганди війни в будь-якій формі. США та ряд інших країн виступали проти даної резолюції, тому що вони вважали, що це суперечить свободі слова та друку.

У грудні 1946 р. Генеральна Асамблея засудила режим Франко в Іспанії й прийняла резолюцію, де відзначалось, що Франко разом з Гітлером та Муссоліні повинні в розв’язанні другої світової війни. Але ця резолюція не мала свого логічного завершення – сприяння міжнародного співтовариства в ліквідації фашистського режиму в Іспанії. Тоді це розцінювалося як втручання у внутрішні справи Іспанії, зараз же втручання у справи в Югославії такими не вважаються.

Незважаючи на досягнуту домовленність, довгий час не допускалися до ООН Болгарія, Угорщина, Румунія, Албанія, які обвинувачувалися в порушенні умов мирних договорів. В цілому за перші 10 років існування ООН до неї були прийняті тільки 9 держав (Афганістан, Ісландія, Таїланд, Швеція у 1946 р., Йємен, Пакістан – у 1947 р., М’янма – у 1948 р., Ізраїль – у 1949 р., Індонезія – у 1950 р.). Американське домінування в ООН, зокрема в Раді Безпеки, зривало рішення стосовно кандидатів з радянського блоку, а Радянський Союз, у свою чергу, накладав “вето” на кандидатів з протилежного блоку. І тільки в 1955 р. стався своєрідний прорив – було прийнято відразу 16 держав, в тому числі 4 східноєвропейських (Албанія, Болгарія, Угорщина, Румунія) та Монгольська Народна Республіка.

В 1946 р. була укладена Лондонська “джентльменська угода”, яка фіксувала, що одне місце непостійного представника в Раді Безпеки буде закріплено за країнами Східної Європи. Час від часу західні країни намагалися або порушити це правило або протиставити країни Східної Європи Радянському Союзу або один іншому. Так, на виборах 1947 р. США запропонували кандидатуру Чехословаччини, хоча вона не претендувала на це місце і підтримувала кандидатуру УРСР.

Суттєво впливала на політичний клімат ООН й позиція радянських представників. В 1947-1948 рр. Міністерство закордонних справ СРСР очолював В.Молотов, який розглядав ООН як широкий пропагандистський форум, який не в змозі вирішувати післявоєнні проблеми. А.Вишинський, який змінив на цій посаді В.Молотова, поводив себе різко, виголошував обвинувачувальні промови, які часто викликали негативне відношення навіть серед тих політичних діячів, які могли б зайняти більш лояльну позицію по відношенню до СРСР та його пропозиціям.

По мірі посилення “холодної війни” конфронтація зростала, про що свідчить війна в Кореї, спроба втручання у внутрішні справи Індії і т.ін.

Але і в цей період проявляються тенденції, які призвели в подальшому до суттєвих і позитивних змін позиції ООН з найважливіших проблем міжнародного життя.

У лютому 1946 р. Генеральна Асамблея ООН за пропозицією БРСР прийняла резолюцію, що підтверджувала Декларацію СРСР, США та Великобританії від 30 жовтня 1943 р. про звірства гітлерівців під час другої світової війни, за якою передбачалося виявлення та покарання усіх військових злочинників, винних у здійсненні злочинів на територіях, окупваних фашистами, висилка їх до країн, де вони здійснювали свої злочини, для суду та покарання.

ООН відіграла певну роль в припиненні війни в Кореї в 1953 р. Під її тиском було прискорено виведення військ Англії та Франції із Сирії та Лівану (колишні підмандатні території). За сприянням ООН була припинена війна між Ізраїлем та арабськими країнами (1948 р.) та створена юридична база для врегулювання відносин між ними. Неодноразово обговорювались питання, пов’язані з долею різних колоніальних народів, які боролися за свою свободу (Індонезія проти Нідерландів, колишні італійські колонії, арабські країни Північної Африки). Позиція ООН сприяла посиленню процесу деколонізації.

За рахунок вступу до ООН держав Азії, Африки та Латинської Америки, що звільнилися, зростала її чисельність. Якщо за перше десятиріччя існування ООН зросла на 9 членів, то за друге – на 58.

Немало було зроблено ООН в галузі роззброєння. Так, вже в січні 1946 р. була прийнята резолюція про створення Комітету з атомної енергії, метою якого була розробка пропозицій щодо встановлення контролю за використанням атомної енергії лише в мирних цілях і знищення атомної зброї та усії інших засобів масового знищення. У січні 1952 р. була утворена Комісія з роззброєння в складі членів Ради Безпеки й Канади. Її склад розширювався і в 1958 р. до неї увійшли усі члени ООН. Ця комісія не мала ніяких конкретних повноважень, а була лише форумом для обміну думками й концепціями з приводу роззброєння, а також інструментом морально-політичного тиску на великі держави, аби зрушити з місця проблеми роззброєння. Тут треба мати на увазі, що неодноразово в ці роки проходила боротьба між концепціями роззброєння між соціалістичними та західними країнами. Кінець кінцем результатом цієї діяльності ООН можна вважати підписання 5 серпня 1963 р. СРСР, США та Великобританією Договору про заборону ядерних випробувань в атмосфері, космосі та під водою.

На відміну від попередніх міжнародних організацій велику увагу ООН приділяла боротьбі за права людини. Ця проблема згадується в різних розділах Статуту ООН. В 1946 р. була створена Комісія з прав людини – головний орган ООН зі сприяння і захисту прав людини. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ухвалила Загальну декларацію прав людини. Цей документ хоча й не має юридичної сили, але фактично він загальновизнаний як обов’язковий для всіх. В подальшому Декларація прав людини стала основою для ухвалення понад 80 конвенцій і декларацій з різних аспектів прав людини, зокрема Декларації про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1963 р.), Міжнародної конвенції з громадянських і політичних прав (1966 р.), Міжнародної конвенції з економічних, соціальних, культурних прав (1966 р.), Декларації про ліквідацію дискримінації проти жінок (1967 р.), Декларації про соціальний прогрес і розвиток (1969 р.), Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок (1979 р.).

Завдяки цим та іншим заходам значно зміцнився авторитет ООН в міжнародному співтоваристві.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Барышев А.П. К вопросу о роли США в создании ООН // Американский ежегодник. 1973.– М., 1973.

Бережков В.М. О конференции в Думбартон-Оксе в 1944 г. // Новая и новейшая история.– 1970.– №1.

Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів.– К., 1995.

Гришаева Л.Е. Роль СССР в создании и деятельности ООН (некоторые вопросы методологии и историографии) // Вестник Московского университета. Сер.1. История.– 1988.– №3.

Дубинин Ю.В. Начинался новый отсчет времени на Ист-Ривер // Международная жизнь.– 1995.– №10.

Исраэлян В.Л. ООН и разоружение.– М., 1981.

Исраэлян В.Л. Советский Союз и создание ООН // Вопросы истории.– 1975.– №12.

Киселев К. На Сан-Францисской конференции и первой сессии Генеральной Ассамблеи ООН. Из записок советского дипломата // Международная жизнь.– 1970.– №7.

Козырев А.В. ООН: достижения и трудности // Вопросы истории.– 1986.– №5.

Козырев А.В. Хартия мирного сосуществования: К 40-летию подписания Устава ООН // Международная жизнь.– 1985.– №6.

Козырев А.В., Гатилов Г.М. Система миротворчества ООН: проблемы и перспективы // Международная жизнь.– 1990.– №11.

Коломийцев В. 50 лет ООН // Диалог.– 1995.– №11.

Кочеткова Т.Ю. Советский Союз и создание Организации Объединенных Наций // Россия, СССР и международные конфликты первой половины ХХ в.: Сб. науч.трудов.– М., 1989.

Крылов С.Б.История создания Организации Объединенных Наций, Разработка текста Устава Организации Объединенных Наций (1944-1945).– М., 1960.

Морозов Г. Вступая во второе полустолетие // Международная жизнь.– 1995.– №10.

Морозов Г. Второе дыхание // Новое время.– 1989.– №39.

Овчинников К.П. Что может ООН в экономике // Международная жизнь.– 1991.– №9.

ООН и современные международные отношения / Г.П.Жуков, Р.Г.Соловьев, Ю.К.Назаркин и др.– М., 1986.

Организация Объединенных Наций: Сборник документов.– М., 1981.

Основные сведения об Организации Объединенных Наций: Справочник / Пер.с англ.– М., 1991.

Петровский В. ООН и мировая политика // Международная жизнь.– 1980.– №6.

Пирадов А.А. Региональные конфликты, их политическое урегулирование и участие в нем ООН.– М., 1990.

Рощин А.А. В “холодную войну” на Ист-Ривер // Международная жизнь.– 1990.– №1.

Рощин А.А. ООН и “холодная война” // Новая и новейшая история.– 1991.– №5.

Рощин А.А. Так начиналась деятельность ООН // Международная жизнь.– 1986.– №№8-9.

Рощин А.А. Так начиналась ООН // Международная жизнь.– 1992.– №7.

Спеціалізовані установи системи ООН.– К., 1995.

Семенов В.С. Вооруженные силы ООН.– М., 1976.

Уркварт Б. К новой Организации Объединенных Наций // Мировая экономика и международные отношения.– 1996.– №1.

Шаповалов В.В. Проблема создания ООН в советско-американских отношениях // Вестник Коевского университета. Международные отношения и международное право.– 1980.– Вып.11.

Юнин М.М. Конференция в Думбартон-Оксе (Из истории создания проекта Устава ООН) // Новая и новейшая история.– 1977.– №2.

ТЕМА 4

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: