Етапи складання тез

1). Познайомтеся зі змістом матеріалу.

2). Після попереднього ознайомлення прочитайте текст вдруге.

3). Під час повторного читання розбивайте текст на змістовні частини, роблячи відповідні помітки олівцем; звертайте увагу на шрифтові виділення, це допоможе вам у роботі.

4). Осмислюючи кожний уривок, виділіть подумки в ньому найсуттєвіші положення. Рекомендуємо підкреслювати або виписувати головні думки даної частини тексту: це застереже від хибного висновку про сутність основної тези.

5). Сформулюйте власними словами або випишіть цитатою основні тези визначених частин. Виділяйте пропуском одну тезу від іншої – це полегшує подальшу роботу з ними.

6). Складаючи складні тези, виписуйте побіжні думки (прості тези) так, щоб вони роз’яснювали, аргументували основні.

7). Інколи низку положень необхідно об’єднати не в порядку реальної послідовності у тексті, а в їхньому логічному зв’язку. Біля таких композиційно зміщених тез варто зазначити сторінки джерела (навіть абзаци, а якщо потрібно, й окремі рядки), де вони викладені.

Конспектування

Конспект – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Основну вимогу до конспекту відбито вже в його наступному визначенні – «систематичний, логічно пов'язаний запис, що відбиває суть тексту». Це одна з основних вимог, пропонованих до конспекту взагалі. Тому не можна поставити знак рівності між виписками за досліджуваним текстом і його конспектом. Конспект – універсальний документ, що повинен бути зрозумілим не тільки його авторові, але й іншим людям, що ознайомлюються з ним. З цієї ж причини до конспектів можна з успіхом звертатися через кілька (або багато) років після їхнього написання.

На відміну від тез, що містять тільки основні положення, і виписок, що відображають матеріал у будь-яких співвідношеннях головного і другорядного, конспекти при обов'язковій стислості містять крім основних положень і висновків факти і докази, приклади й ілюстрації.

На сторінках конспекту може бути відбите ставлення людини, що конспектує, до того матеріалу, над яким вона працює. Але треба так структурувати текст, щоб згодом, при використанні свого запису, легко можна було розібратися, де авторське, а де особисте розуміння питання.

Не слід забувати, що іноді, навіть, цінне доповнення, внесене в текст запису, при невдумливому відношенні до нього або при невдалій формі його подачі може привести до непорозуміння.

Перш ніж почати конспектувати, необхідно усвідомити особливості і відмінності різних видів конспектів. Конспекти можна умовно розділити на кілька видів.

Види конспектів

План-конспект – це стислий, складений за допомогою попередньо зробленого плану твору, переказ прочитаного чи почутого; план твору розробляється спеціально для написання конспекту. Може використовуватися і план, складений раніше як самостійний запис. Кожному питанню плану в такому записі відповідає певна частина конспекту. Однак, якщо пункт плану не вимагає доповнень і роз'яснень, він не супроводжується текстом. Це одна з особливостей стрункого, ясного і короткого плану-конспекту.

Будучи за суттю стиснутим переказом прочитаного з урахуванням цілі конспектування, цей конспект – один з найбільш цінних, тому що допомагає краще засвоїти матеріал ще в процесі його вивчення. Зміст прочитаного закріплюється в пам'яті вже при створенні конспекту. Він учить послідовно і чітко викладати свої думки, працювати над книгою, узагальнюючи її зміст у формулюваннях плану.

За наявності навички складання конспекту не вимагає багато часу. Завдяки своїм перевагам – стислості, простоті і ясності формулювань – він стає незамінним посібником, якщо необхідно швидко підготувати доповідь, виступ.

Однак через тривалий час з моменту написання конспекту працювати з ним важко, тому що не завжди легко відновити в пам'яті зміст джерела.

Як варіант плану-конспекту складається схематичний план-конспект – це узагальнення матеріалу у вигляді схем, графіків, таблиць, що дають змогу розкрити сутність предмету дослідження, відкинувши другорядні деталі.

Етапи роботи:

1) складіть план прочитаного тексту;

2) передайте суть кожного пункту плану коротко і доказово – у вигляді тексту або схеми;

3) запишіть план (схему) з поясненнями.

Питально-відповідний конспект. Це один з найпростіших видів плану-конспекту. На пункти плану, виражені в питальній формі, даються точні відповіді.

Етапи роботи:

1) складіть план прочитаного тексту;

2) сформулюйте кожен пункт плану у вигляді питання;

3) запишіть відповіді на поставлені питання.

Тезовий конспект. Є стиснутим, у формі коротких тез, переказом прочитаного або почутого. Такий конспект швидко складається і запам'ятовується; учить вибирати головне, чітко і логічно викладати думки, дає можливість засвоїти матеріал ще в процесі його вивчення. Він є гарною підмогою, якщо потрібно оперативно підготувати доповідь, виступ. Проте працювати з тезовим конспектом через певний час важко, тому що зміст матеріалу погано відновлюється в пам'яті.

Етапи роботи:

1) складіть план прочитаного тексту;

2) сформулюйте коротко і доказово кожен пункт плану у вигляді тези, виберіть розумну й ефективну форму запису;

3) запишіть тезу.

Цитатний (текстуальний) конспект. Це конспект, створений з уривків оригіналу – цитат. При цьому цитати повинні бути зв'язані одна з одною ланцюгом логічних переходів.

Цитатний конспект – прекрасне джерело дослівних висловлень автора і фактів, що наводяться також ним. Він допоможе визначити хибність положень автора або виявити суперечні моменти, що значно сутужніше знайти за переказом – вільним конспектом. В останньому випадку все одно треба було б знову звернутися до оригіналу для виправлень і уточнень. Звідси випливає висновок про доцільність застосування текстуальних конспектів при вивченні матеріалів для порівняльного аналізу положень різних авторів.

Істотний недолік текстуального конспекту в тому, що він не активізує увагу і пам'ять (якщо, звичайно, він заздалегідь не був покликаний стать посібником для порівняння різних точок зору). Іноді захопленість виписками цитат може призвести до того, що суть аналізованого тексту виявиться розмитою. Часто цитатний конспект слугує лише ілюстрацією до досліджуваної теми.

Етапи роботи:

1) прочитайте текст, відзначте в ньому основний зміст, головні думки, виділіть ті цитати, що ввійдуть до конспекту;

2) користуючись правилами скорочення цитат, випишіть їх у зошит;

3) прочитайте написаний текст, звірте його з оригіналом;

4) зробіть загальний висновок.

Швидкісний конспект. Такий конспект вимагає застосування певних прийомів швидкісного конспектування: ранжування, рубрикації, скорочень, гіперабревіатур тощо. Розглянемо окремі прийоми докладніше.

Ранжування. Багатьом відомі прийоми ранжування просторового запису:

а) виділення абзаців;

б) спеціальна система відступів, більш відома як «драбинка»: відступи різної величини від початку рядка і їхня автономна нумерація в такій послідовності:

- римські цифри І, II, III....;

- арабські цифри 1,2,3...;

- заголовні букви латинського алфавіту А, В, С, Д...;

- прописні букви кирилиці: а, б, в, г...;

в) виділення формул окремим рядком і т.д.

Рубрикація (виділення кольором). Як це не дивно, але писати конспект з використанням декількох кольорів не тільки не повільніше, але іноді навіть швидше і легше, ніж писати одним кольором. Давні переписувачі книг зрозуміли це, напевно, першими. Саме вони у своїх рукописних книгах новий розділ починали з красного (красивого) рядка. Крім того, перша буква ними найчастіше художньо вимальовувалася кольоровим чорнилом. Особливо красиво це виглядало на тлі незначного відступу від краю рядка. Вже в більш пізні часи цей прийом і одержав назву – рубрикація.

Різнокольорово оформлені рубрики у виділених інформаційних масивах не тільки привертають увагу автора конспекту, але й акцентують його увагу на відповідній тільки цьому кольору специфічній інформації. Цілком закономірно буде ввести при конспектуванні не тільки червоний, але і зелений, синій і жовтогарячий кольори. Наприклад, формулювання теорем можна виділяти червоним кольором, визначення – зеленим, а коментарі і приклади – синім і т.д. Рубрикуючи таким способом свій конспект, студент пропустить інформацію через свій значеннєвий фільтр ще до того, як застосує для запису відповідний колір. Тим самим він установить для себе рівень змістовної значимості інформації, що передбачається для фіксації у конспекті. Таким чином, відбувається автоматичне встановлення взаємозв'язку між різними за значеннєвою значимістю відрізками конспекту.

У наступному, читаючи конспект тільки по виділених червоних або зелених фрагментах тексту, студент одержує тематично вибіркову інформацію. Таке читання не розпорошує, але акцентує його увагу на необхідній інформації. Це дозволяє легше побачити взаємозв'язок і відтворити її (навіть асоціативно) між різними – по значеннєвій значимості і тематичній спрямованості – відрізками тексту. У друкованих виданнях для подібних цілей використовують зміну шрифту: жирність, курсив, іншу гарнітуру або кегль. Ці графічні розходження дозволяють акцентувати авторам значеннєву значимість відрізків тексту, а також систематизувати їхню тематичну спрямованість.

Скорочення. Більшість першокурсників вважають, що секрет удалого конспектування – у скороченні обсягу інформації. І починають писати, наприклад, замість «робити» - «р-ти», замість «природний» - «пр-ий» і т.д. Конспект, що складається з таких скорочень, не так просто прочитати потім. Замість того, щоб готуватися до екзамену з конспекту, студент витрачає час на його розшифровку.

Доцільніше скорочувати, залишаючи корінь слова, а слова, що складаються з 5-7 букв, узагалі не скорочувати. Іноді час, витрачений на обмірковування, як скоротити слово, перевищує час його повного написання. Можна скорочувати будь-які назви чи імена, що часто зустрічаються: «д-сть» замість «діяльність», «АСМ» замість «Антон Семенович Макаренко».

Гіперабревіатура. Замість цілого слова використовується початкова буква, обведена кружечком. От, наприклад, як може виглядати фраза «Педагогічні знання – основа педагогічної підготовки майбутнього вчителя» із застосуванням гіперабревіатури. Слова «педагогічні», «педагогічної» заміняють буквою П, обведеною у кружечок:

знання – основа підготовки майбутнього вчителя.

Кванторизація. Це різновид гіперабревіатури, за якої використовується перевертання початкової букви слова:

знання — основа підготовки майбутнього вчителя.

Піктографія. Цей прийом передбачає використання малюнків, ліній. От так, наприклад, можуть виглядати скорочення закінчень, що часто зустрічаються — у словах «значення», «речення», «рішення» і інших подібних: знач ~ реч ~ ріш ~

Ієрогліфіка. В основі цього прийому — використання значків, символів. Вважається, що легше конспектувати технічний текст, тому що в точних науках існує безліч загальноприйнятих символів і знаків. Але символи і знаки точних наук можна використовувати для конспекту на будь-яку тему. От деякі позначення: (не належить), (належить), (сума), (паралельно), зростає), (убуває), (приблизно), (не більше), (не менше), (приблизно дорівнює), (нескінченність). Також можна додати закінчення до значка звичайним текстом.

Переробка фрази. Це найефективніший, але важко освоюваний прийом. Він включає: просторовий запис (використання довжини і ширини аркуша паперу); приведення фрази до еквівалентного вигляду; використання контексту і макроконтексту.

У пропонованому нижче фрагменті взяті в рамочку слова, які можна просто опустити, двома рисками підкреслені слова, що легко відновлюються з контексту, однією рискою – слова, що часто зустрічаються і потребують заміни спеціальними позначеннями-скороченнями (якщо для них немає загальноприйнятих скорочень), а пунктиром – словосполучення, які можна сформулювати більш коротко.

Учитель повинен володіти прийомами економії часу, пошуку і класифікації інформації, ведення раціональних записів, конспектування літератури. Важливе значення в організації його діяльності має забезпечення ритмічності роботи протягом усього періоду навчання, окремого навчального року, тижня і навчального дня чергування розумових і фізичних навантажень, підвищення швидкості письма за рахунок використання скорочень і правильного оформлення записів для зручного орієнтування в них, уміння виокремлювати в матеріалі головне, представляти інформацію як у стислому, лаконічному, так і в розгорнутому вигляді, з поясненнями і прикладами, коментарями.

Після застосування уже відомих нам прийомів швидкісного конспектування вийде:

(Уч) п. волод~:

• прийомами пошуку інф-ції,

• конспектув ~,

• ритмічності (чергув ~ розумов. і фізичн. навантажень)

• виокрем~ головне + поясн~ і приклади.

У підсумку одержуємо короткий, але інформаційно повний конспект (зрозуміло, це не єдиний можливий варіант). З нього вилучено те, що не несе значеннєвого навантаження, а також те, що легко відновлюється з контексту. Використано гіперабревіатуру для термінів «учитель», «робота» і стенографічні закінчення. Крім того, для полегшення сприйняття пункти ранжовано і рубриковано.

Якщо використовуються прийоми, описані вище, доцільно завести словник скорочень на останньому аркуші конспекту, щоб через деякий час не роздумувати над змістом позначок.

Етапи роботи:

1) прочитайте текст, відзначте в ньому основний зміст, головні думки;

2) запишіть головні думки з застосуванням прийомів швидкісного конспектування.

Вільний (художній) конспект. Цей вид конспекту є сполученням виписок, цитат, тез. Вільний конспект вимагає вміння самостійно чітко і коротко формулювати основні положення, для чого необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів. Саме складання цього виду конспекту прекрасно розвиває зазначені вище якості. Над вільним конспектом доводиться багато працювати – його не так-то й легко скласти. Але витрачені серйозні зусилля принесуть безсумнівну користь, тому що такий конспект найвищою мірою сприяє засвоєнню матеріалу, визначає активне використання всіх типів записів: планів, тез, виписок.

Етапи роботи:

1) працюючи з джерелами, вивчіть їх і глибоко осмисліть;

2) зробіть необхідні виписки основних думок, цитат, складіть тези;

3) використовуючи підготовлений матеріал, сформулюйте основні положення по темі.

Тематичний конспект. Це конспект відповіді на поставлене питання або конспект навчального матеріалу теми. Складання тематичного конспекту вчить працювати над темою, всебічно обмірковуючи її, аналізуючи різні точки зору на те саме питання.

Створюючи тематичний конспект, часом доводиться залучати особистий досвід, спостереження, шукати в пам'яті, згадуючи подію, факт, думку, теорію та ін., у якій зустрілося колись те або інше потрібне в цей момент положення. Так автор конспекту поступово привчає себе мобілізувати свої знання. Велику користь можна отримати від робочого каталогу, картотеки, нарешті, раніше складених конспектів, інших записів.

Можна використовувати так званий оглядовий тематичний конспект. У цьому випадку складається тематичний огляд на певну тему з використанням одного або, частіше, декількох джерел.

До оглядового тематичного конспекту можна віднести і хронологічний конспект, у якому запис підпорядковується побудові в порядку послідовності подій.

Етапи роботи:

1) вивчіть кілька джерел і зробіть з них вибірку матеріалу з певної теми або хронології;

2) думкою оформіть прочитаний матеріал у формі плану;

3) користуючись цим планом, коротко, своїми словами викладіть усвідомлений матеріал;

4) складіть перелік основних думок, що виголошуються в тексті, у формі простого плану.

Існують і загальні вимоги до всіх видів конспектів: системність і логічність викладу матеріалу; стислість; переконливість і доказовість.

Загальні правила конспектування книги, статті

1. Уважно прочитайте текст, відзначте в ньому незнайомі вам терміни, поняття, не зовсім зрозумілі положення, а також імена, дати. З'ясуйте, звернувшись до словника, значення нових для вас термінів, занесіть їх у рубрику «Замітки» свого робочого зошита.

2. Запишіть на першій сторінці паспортні дані книги, статті, над якою працюєте (бібліографічний опис).

3. Поділіть сторінку на дві частини (праву і ліву).

4. Ліворуч записуйте: назви глав, параграфів, підзаголовків, номери сторінок; формулюйте самостійно основні проблеми, якщо ці формулювання відсутні в тексті.

5. Праворуч записуйте: свої висновки й коментарі, посилання на інші наявні у вас матеріали.

6. Поділіть текст на логічно-смислові частини. Під час читання тексту складіть простий детальний план – послідовний перелік основних думок автора. (В основі плану конспекту може бути зміст книги, вміщений у кінці або на початку видання).

7. Записуйте тільки основне: спочатку головну думку, потім (дуже стисло) докази і приклади.

8. Намагайтеся, щоб записи були чіткими, змістовними і лаконічними. Для цього використовуйте схеми, таблиці.

9. Для зручності користування конспектом, підкреслюйте найважливіші думки, навіть окремі фрази, словосполучення, слова; до розділів і підрозділів підбирайте заголовки.

10. Цитуйте правильно і точно, зазначайте сторінку, з якої взято цитату.

11. Робіть помітки, які виявляють ваше ставлення до того, що конспектуєте. Використовуйте для цього свої умовні позначки.

12. Вчіться конспектувати відразу начисто.

Правила конспектування лекції

1. Чітко з’ясуйте тему перед початком конспектування лекції.

2. Записуйте основні положення, висновки, факти, схеми, дати, прізвища тощо.

3. Конспектуючи лекцію, на полях ставте позначки проти тих місць, які потребують уточнення.

4. Після закінчення лекції, з’ясуйте всі питання, які виникли під час лекції, уточніть факти, назви тощо.

5. Привчіть себе робити розумні скорочення, одночасно залишаючи поруч з ними місце для подальшого доопрацювання лекції.

6. Виділіть основні положення в конспекті лекції.

7. Найближчим часом після лекції необхідно:

- дописати скорочені слова;

- виправити стилістику;

- доповнити записи фактами, необхідними положеннями та визначеннями.

Виписки та цитування

Уміння робити виписки – основа роботи над будь-якою книгою: навчальною, науковою, довідковою, художньою. Це найцінніше знаряддя розумової праці. Виписки допомагають зібрати величезний матеріал, охопити факти, проаналізувати думки, виявити протиріччя.

Тлумачний словник пояснює поняття виписок так: «Виписати – означає списати будь-яке потрібне, важливе місце з книги, журналу, зробити вибірки». Складність виписування саме і полягає в умінні знайти і вибрати потрібне з одного або декількох джерел. З книг, журналів і газет виписують окремі положення, факти, цифровий і інший фактичний або ілюстративний матеріал.

Виписки можуть бути двох видів. До першого відносяться виписки з книг, статей, що ви вивчаєте; до других – ваші власні матеріали (щоденники, записні книжки, дані експерименту).

Запам'ятайте кілька порад:

1. Виписки можуть бути дослівними (цитати) або вільними, коли думки автора читач викладає самостійно. Великі фрагменти тексту, що важко цитувати в повному обсязі, треба намагатися, гранично скоротивши формулювання і сконцентрувавши зміст, записати своїми словами. Яскраві і найважливіші міркування з класичних творів краще завжди наводити дослівно.

2. Записуючи цитати, потрібно брати їх у лапки, уникати перекручувань тексту. Але якщо, наприклад, виписки зроблені тільки з одного твору, то лапки поруч кожної цитати можна і не ставити. Правда, у цьому випадку всі свої думки треба викладати лише на полях зошита, строго відокремлюючи від тексту, що цитується.

3. Цитата, вирвана з контексту, часто втрачає свій первісний зміст, нерідко здобуваючи новий. Тому, цитуючи, намагайтеся не обривати думок автора.

4. Завжди корисно давати точні посилання на джерела (зокрема, на сторінку книги, а іноді на абзац і навіть рядок).

5. Працюючи з книгою, корисно робити виписки лише після того, як книга прочитана цілком. Правда, такий запис зобов'яже прочитати текст удруге, однак уже не всього твору. А головне, виписки будуть сприйматися в контексті цілого.

6. Знаючи твір у цілому, легше зробити остаточний вибір потрібного матеріалу, уточнити, які витримки варто зробити. Повторно текст читають швидко, вибірково, зосереджуючи увагу переважно на тих розділах, що були відзначені за допомогою різних прийомів ще при першому ознайомленні. При такому осмисленні матеріалу потреба в записі деяких положень, фрагментів може відпасти, інші одержать нове висвітлення, більш чітке і компактне формулювання. Крім того, легше буде об'єднати виписки, опрацьовуючи відразу декілька книг або статей при вивченні загальної теми.

7. У записах користуються підкресленнями й відкресленнями. Перші вживаються в тексті, другі – на полях збоку від тексту (вертикальною рискою, фігурною дужкою і т.п.). Правильно підкреслити – значить знайти в тексті головне, корисне. Інакше може вийти так, що підкресленим виявиться весь текст, увесь його рядок. Уміння підкреслювати не приходить само, без тривалого тренування.

8. Ключові слова виносять на поля або підкреслюють кольором, відмінним від кольору чорнила, яким написаний основний текст, привертаючи цим до них увагу. Відзначені таким способом ключові слова будуть відрізнятися від «рядових» підкреслених слів. Іноді при записуванні ключові слова виносять на початок речення.

9. Корисно, крім абзацного членування тексту й підкреслювань, проставляти на полях горизонтальні лінії – віхи, що розділяють частини тексту за змістом.

10. У рамки, зазвичай,окреслюють символічні вирази, формули, залежності, закони, правила.

11. Записи повинні бути густими, компактними, тобто на сторінці потрібно розміщувати якнайбільше тексту. Це поліпшить його ємність і видимість: око відразу «схопить» більше рядків тексту.

12. Записи, їхні частини корисно розчленовувати різними засобами. Раціональна неоднорідність записів – важлива їхня перевага.

13. Інтервали між рядками повинні дозволяти вписувати над ними новий текст, виправляти можливі помилки.

14. Записи варто робити чорнилом або кульковою ручкою. Олівцями користуються лише для яких-небудь оцінок, виділень при подальшій роботі.

15. Записи варто датувати.

Анотації та рецензії

Анотація – невеликий (10-20 рядків) опис змісту книжки або статті, що інколи включає їхню коротку оцінку. Анотація слугує, в основному, для орієнтування в пошуках потрібного матеріалу.

Приблизний план складання анотації

1. Вихідні дані джерела (статті, брошури, літературного уривка і т.п.).

2. Оцінка глибини й актуальності теми.

3. Аудиторія, для якої ви рекомендували б джерело (приклади див. Дод. 5).

Рецензія – це коротка оцінка виучуваного матеріалу (статті, книги, доповіді, лекції і т.ін.). У ній аналізуються його зміст і форма, відзначаються достоїнства і недоліки, робиться узагальнення. Оціночні судження рецензії повинні бути переконливо аргументовані.

Приблизний план складання рецензії

1. Вихідні дані джерела (статті, брошури, книги, літературного уривка і т.п.).

2. Оцінка глибини й актуальності теми.

3. Стиснутий виклад позиції автора.

4. Ваше ставлення до суті порушеної проблеми й оцінка позиції автора.

5. Аналіз індивідуальних особливостей стилю автора (доступність, образність, емоційність, науковість і т.д.).

6. Аудиторія, для якої ви рекомендували б джерело.

7. Висновок.

РОЗДІЛ ІІ

ПІДГОТОВКА РЕФЕРАТІВ ЯК ОДНОГО З ВИДІВ

НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

У навчальному процесі вузу дуже поширений такий вид самостійної роботи як реферат. Він вважається найпростішим видом навчально-дослідної роботи студента.

Реферат (лат. rеferre – доповідати, повідомляти) – доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел. Це короткий виклад у письмовому вигляді або в формі публічної доповіді змісту наукових праць, літератури з певної теми. Реферати пишуться, в основному, для виступів на лекціях, семінарах, конференціях.

Такий рефе­рат може бути монографічним (за одним джерелом) або оглядовим (за кількома джерелами). В останньому випадку він готується на основі аналізу не менше 4-6 наукових і літературних джерел.

Особу, яка складає реферат, називають референтом, а сам процес – реферуванням.

2.1. Орієнтовна структура реферату

План реферату дослідник складає особисто. Композиція реферату повинна охоплювати такі обов'язкові компоненти:

1. Титульна сторінка. Оформляється згідно із загальними вимогами (див. Дод. 6). Вона повинна містити наступні дані:

v повна назва міністерства, під грифом якого виконано роботу;

v повна назва навчального закладу, в якому виконано роботу;

v назва випускаючої кафедри;

v тема роботи;

v тип роботи: реферат, з якого курсу;

v вихідні дані автора роботи: курс, факультет, спеціальність, прізвище, ім'я, по батькові (зазначаються повністю);

v відомості про наукового керівника: прізвище, ім'я, по батькові (зазначаються повністю), науковий ступінь, посада;

v місце, рік виконання роботи.

2. План (зміст). До теми реферату потрібно скласти план (див. Дод. 7), у якому повинні міститися питання, що розкривають суть теми, яка досліджується. Доцільно назву теми та план реферату обговорити з викладачем під час проведення консультації. План подається безпосередньо на другій сторінці реферату після титульного аркуша. Він може бути простим або складним. Такі структурні елементи плану реферату як Вступ, Висновки, Література, Додатки НЕ НУМЕРУЮТЬСЯ! Якщо використовується назва «Зміст», сторінки виставляються (див. Дод. 8-9).

3. Перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів складають за умови повторення таких елементів більше трьох разів у тексті та вміщують безпосередньо після змісту, починаючи з нової сторінки. Інакше – їхню розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні. Якщо в роботі вжита специфічна термінологія, чи використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їхній перелік може бути поданий у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом. Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, справа – їхню детальну розшифровку, наприклад:

Д – діяльність;

ПД – педагогічна діяльність

Слова і словосполучення скорочуються відповідно до чинних стандартів:

v ДСТУ 3582–97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила»;

v ГОСТ 7.12–93 «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила»;

v ГОСТ 7.11–78 «СИБИД. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании».

4. Вступ. Вступ розташовують після переліку умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (якщо вони є), починаючи з нової сторінки. У вступі обґрунтовується актуальність теми, її теоретичне і практичне значення. Визначається мета реферування матеріалу з обраної проблеми та конкретні завдання. Містить короткі відомості про автора, назву і стислу оцінку робіт, що реферуються. Вступ може складати 1-2 сторінок.

5. Головна (основна) частина. Її завдання полягає у вичерпному викладенні суті наукової інформації з теми. Може складатися з кількох роз­ділів або підрозділів, що залежить від теми, проблематики та обсягу матеріалу реферату (див. Дод. 9). Кожний розділ слід починати із нової сторінки. Передбачається вивчення та виклад існуючих точок зору на досліджувану проблему в науковій літературі, а також аналіз опрацьованого матеріалу.

6. Висновки відображають результати (підсумок) виконаної роботи і мають представляти наслідки поставлених у вступі мети і завдань. Вони можуть містити повтор основних тез роботи, щоб акцентувати на них увагу читачів (слухачів), містити загальний висновок, до якого прийшов автор реферату, а також пропозиції для подальшої наукової розробки питання та ін.. Ніякі конкретні випадки, факти, цифри не аналізуються.

7. «Список використаної літератури». Після обрання теми реферату необхідно здійснити вивчення рекомендованих джерел, без знання яких неможливе висвітлення питань реферату. Слід мати на увазі, що крім рекомендованих кафедрою джерел, студенту буде доцільно звернутися і до самостійно підібраних, а також до сторінок мережі «Internet», які присвячені даній проблемі. При використанні таких матеріалів слід зробити відповідні посилання на сервер, з якого взято відповідну інформацію і дату його використання.

Список використаної літератури (джерел) починається з нової сторінки і завершує основну частину. Список літератури до наукової роботи – це реєстр використаних джерел за темою дослідження в якнайширшому значенні. Тому, не слід обмежуватися лише цитованою літературою. У список варто включати всі матеріали, які були прочитані, переглянуті, проана­лізовані. Бажано підбирати джерела якомога повніше, пам'ята­ючи, що бібліографічний список до наукової роботи – це підсумок вивчення проблеми і передумова подальших наукових досліджень.

Використані під час роботи над рефератом першоджерела, оформляють відповідно до вимог стандарту бібліографічного опису ДСТУ 7.1: 2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний опис. Загальні вимоги і правила складання», який набув чинності на території України як національний з 01.07.2007 р., а також вимог офіційного документу «Про внесення змін у правила оформлення бібліографічного опису у списку джерел, що запроваджені наказом ВАК України № 63 від 26 січня 2008 року» (зразки представлені в Дод. 10). Для практичного застосування вимог стандарту в рефераті можна користуватися посібником Р. Літнаровича [6].

Список використаної літератури подається наприкінці роботи на окремому аркуші.

7. Додатки до реферату не є обов’язковим структурним компонентом. Їх необхідно починати з нової сторінки. У додатках вміщують матеріал, який:

v є необхідним для повноти роботи, але включення його до основної частини роботи може змінити логічне та впорядковане уявлення про роботу;

v не може бути послідовно розміщений в основній частині роботи через великий обсяг або способи відтворення;

v може бути вилучений для широкого кола читачів, але є необхідним для фахівців.

У додаток, за необхідності, можна включити допоміжний матеріал, наприклад:

v таблиці додаткових цифрових даних;

v опис нових програм, які використовувались при проведенні експериментів та розрахунків;

v інструкції, методики, опис алгоритмів і програм реалізації на комп’ютерах створених методів;

v текст розроблених програм;

v ілюстрації допоміжного характеру;

v додатковий перелік джерел, на які не було посилань у роботі, але які можуть викликати інтерес.

2.2. Етапи підготовки і захисту реферату

Робота над рефератом відбувається з дотриманням етапів, представлених в табл. 3.

Таблиця 3

ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ І ЗАХИСТУ РЕФЕРАТУ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: