Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Закон виключеного третього 1 страница




Вступ

 

Перші дослідження з логіки датуються У ст. до н.е. Мислителі Стародавньої Індії і античної Греції вивчали мислення і намагалися узагальнити свої знання у вигляді певних структур і правил. Починаючи з Парменіда, Зенона і Геракліта, які дали міцний імпульс подальшому розвиткові логічних студій, ця галузь знань постійно прогресувала ще в лоні філософії. Першою працею, присвяченою саме логічній проблематиці, стала „Топіка” Арістотеля, який правомірно вважається основоположником цієї науки. Арістотелівські праці з логіки тисячоліттями формували стиль мислення як в Європі, так і на мусульманському Сході.

Логіка була і є важливою загальноосвітньою дисципліною у навчальних закладах Європи, починаючи із Середньовіччя. Такою вона лишається і нині. Логіка є однією з фундаментальних наук в системі наукового пізнання європейських країн. В наш час ця наука є доволі розвинутою, має високий теоретичний рівень і чимало спеціалізованих напрямів. На шляхах практичного застосування результатів досліджень сучасної логіки прогнозуються нові революційні відкриття.

 

 

1. Предмет формальної логіки. Поняття логічної форми і закону мислення

Логіка є наукою, об’єктом якої є розум, мислення. Ці явища, найскладніші серед усього, з чим стикається людина, вивчаються цілою низкою наук, серед яких є як природничі (фізіологія і анатомія мозку, математика, кібернетика), так і гуманітарні (філософія, психологія, психіатрія). Кожна із вказаних наук має свою ділянку, свій фрагмент мислення і пізнання. Так, фізіологія і анатомія мозку концентрують свою увагу на матеріальних процесах, що відбуваються у мозку людини, математика і кібернетика досліджують розумові операції і дозволяють деякі з них формалізувати і моделювати, філософія вивчає процес утворення форм мислення і їх взаємозв”язок тощо. Логіка має іншу специфіку.

Саме по собі мислення є досі дуже складним явищем для науки. Попри свою багатогранність, багатофункціональність, таємничість походження, мислення є даністю, реальністю кожної людини. Те, що є в кожного, найважче піддається об’єктивації і об’єктивному дослідженню, адже мислення не можна вивчати безпосередньо. Тому щодо походження, природи і характеру мислення існувала (і нині існує) велика кількість гіпотез і значно менше науково обґрунтованих теорій. Більше того, самої науки недостатньо, щоб розібратися в природі мислення. На допомогу приходять філософія, релігія, мистецтво, міфологія, афоризми мудреців.

Здатність мислення – це чудо. В ньому є найбільша велич і найбільша сила людини. В ньому і причини поразок і хибних шляхів пізнання і діяльності. Однією з найбільш важливих функцій мислення є отримання знання про оточуючий світ, про саму людину, оскільки це дає можливість орієнтуватись в навколишньому середовищі, в суспільстві, забезпечувати виживання людського роду, а також перетворювати дійсність. Знання не даються людині в готовому вигляді, а набуваються в процесі пізнання - процесу і способів здобування інформації.

Пізнання – процес теоретичного засвоєння законів дійсності на основі практичної діяльності людей. Вихідними є емпіричні (такі, що базуються на досвіді) форми пізнання. Їх джерело – враження, які ми отримуємо через органи чуття. Розрізняють три форми чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття, уявлення.

Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ світу, а також внутрішніх станів організму внаслідок безпосереднього впливу їх на органи чуття.

Сприйняття – чуттєве відображення предметів, явищ, станів організму у сукупності їх властивостей через безпосередню дію їх на органи чуття.

Уявлення – чуттєво-наочний образ предметів, явищ світу, який є узагальненням досвіду людини і не має безпосереднього зв’язку з дією на органи чуття в даний момент часу. Цей образ є відносно незалежним від безпосереднього сприйняття і може бути викликаний людиною в пам’яті, уяві, фантазії.

Всі ці форми щільно пов’язані між собою. Наприклад, якщо ми бачимо ріку, в цьому відчутті вже наявне уявлення про ріку. Також будь-яке сприйняття, зокрема дерев у лісі, є комбінацією кількох різних відчуттів.

Знання, які ми отримуємо шляхом емпіричного пізнання, осмислюються і усвідомлюються за допомогою абстрактних форм пізнання. Це усвідомлення і є логічним пізнанням. Воно щільно пов”язане з емпіричним пізнанням, але є якісно відмінним за своєю природою.

 

Відмінності між емпіричним і логічним пізнанням

 

Емпіричне Логічне

 

Безпосередні знання Опосередковані знання

Нерозрізнення суттєвого і несуттєвого Пізнання суттєвого

Розмаїття і безлад Узагальнені ознаки

Примусовість (нав’язливість) Активність, цілеспрямованість, вільне обрання

Мовний вираз не обов’язковий Нерозривний зв’язок з мовою

 

Предмет логіки

 

Специфіка логіки у вивченні мислення полягає у наступному. Вона має справу не з емпіричним пізнанням, а з абстрактним (логічним) способом осягнення дійсності. Її цікавить не будь-яке мислення, а правильне, коректне. Будучи наукою, вона розглядає закони мислення. Вона займається не дослідженням процесу мислення, а вже сформованими і готовими структурами, або формами мислення.

Термін „логіка” (грец. побудований на міркуванні) походить від фундаментального поняття грецької філософії „логос”, що перекладається як слово, поняття, судження, розум. В попередньому окресленні під логікою будемо розуміти науку про загальні форми, закони і засоби(методи) мислення в будь-якій ділянці знання. Саме ці ідеальні структури і становлять предмет логіки. Розглянемо коротко їх особливості

Логічною формою називають історично встановлені способи зв’язку елементів думки. У логічних формах відображено найбільш загальні, звичні, постійні відношення між предметами і явищами світу, речами і їх властивостями, станами, процесами тощо.

В традиційній логіці розрізняють три види подібних структур мислення: *поняття, *судження, *умовивід. Поняття містить в собі узагальнення найбільш суттєвих ознак предметів і явищ У судженні, головною характеристикою якого є істинність, стверджується наявність чи відсутність тієї чи іншої ознаки у предмета або фіксується чи заперечується певне відношення між предметами. Як поняття, так і судження є формами відносно сталої, завершеної думки. На відміну від них умовивід відображає процес мислення, логічні операції з думками. В умовиводах зафіксовані відображення найбільш звичних форми зв’язків між предметами і явищами нашого світу. Всім цим формам присвячено окремі теми. Зазначимо лише деякі загальні особливості всіх логічних форм.

Логічні форми є загальними і відносно незалежними від конкретних речей і явищ ідеальними утвореннями. Щодо їх природи існують різні думки. Зокрема, ряд видатних мислителів, наприклад І.Кант, вважали, що ці форми містяться у свідомості людей апріорно (до будь-якого життєвого досвіду). З протилежних позицій (англійський емпіризм, марксизм тощо) заперечується будь-яка наявність логічних утворень до початку досвіду, їх існування розглядається як апостеріорі (що походить з досвіду).

Слід відзначити, що логічні форми певним чином пов’язані з тими речами, предметами, відношеннями, явищами, станами, яким вони відповідають. Проте ці форми мають виразну специфіку, пов’язану з їх ідеальним характером. Логічні утворення мають багато такого, чому не можна віднайти аналогу у відповідних явищах дійсності. Зокрема, не можна знайти відповідника в об’єктивній реальності деяких логічних зв’язок, операторів тощо. В даному випадку логіка нагадує лінгвістику. Проте загалом, в своїй сукупності ці форми пов’язані з дійсністю в такий спосіб, що дозволяють людині орієнтуватися в світі і перетворювати його.

Предмет логіки містить також логічні закони, які в сучасній логіці іноді називають також тавтологіями. Це певні усталені зв’язки між елементами думки, зафіксовані у формулах, які за будь-якої підстановки замість змінних частин цієї думки виразів конкретного змісту завжди дають істинне судження. Законів логіки доволі багато, проте найбільш загальними традиційно вважаються чотири: закон тотожності, закон суперечності (несуперечності), закон вилучення третього і закон достатньої підстави. Їх дотримання є атрибутом будь-якого нормального мислення. Навпаки, їх порушення свідчить про недостатню освіченість і відсутність навичок інтелектуальної роботи або бажання приховати істину, або психічні хвороби. Ці закони служили людям протягом тисячоліть і нині не втратили свого значення. В нетрадиційній логіці виділено тaкож ще ряд законів: ідемпотентності, комутативності, асоціативності, дистрибутивності, поглинання.

Логічні форми і закони мають формальний вираз в логіці. Формули відображають типові структури думки. Формалізувати логіку почав ще її засновник Арістотель, продовжили видатні філософи, логіки і математики Г.Лейбніц, Л.Морган, Дж.Буль, Ч.Пірс, Джевонс, Шредер, Борецький та ін. Тому логіку зазвичай називають, починаючи з І.Канта, формальною, що відображає значне застосування методу формалізації в цій ділянці науки.

На завершення викладу даного питання наведемо кілька думок відомих спеціалістів з логіки, які в різні часи осмислювали предмет логіки.

 

 

Формальна логіка – наука про необхідні закони

розсудку і розуму загалом чи – що є тим самим –

про чисті форми мислення взагалі І.Кант

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Логіка може бути визначена як наука про закони

правильного мислення, чи як наука про закони,

яким підлягає правильне мислення

Г.І.Челпанов

 

 

Логіку цікавлять такі відношення, як слідування

(логічна послідовність) чи сумісність або несумісність

сутностей, які вона вивчає

Г.Ф. фон Врігт

 

Для розуміння предмету логіки важливо торкнутись питання про категоріальні основи логіки. Всі речі подібні між собою в певному аспекті. Будь-який предмет належить до певного класу (лат. – classis –група) або множини. Множиною називається найбільш загальне поняття математичної логіки і математики, яким позначають набір, сукупність, зібрання будь-яких об”єктів, що мають спільну для них всіх характерну ознаку. Є класи або множини, до яких належить велика кількість предметів. В нашому мисленні вони служать для позначення найбільш загальних подібних властивостей предметів або явищ. Арістотель назвав їх категоріями (від грец. висловлювати ). Категорія – це те, що можна висловити про будь-який предмет. В творах Арістотеля виділено 10 таких категорій: *субстанція, *кількість, *якість, *відношення, *місце, *час, *положення, *володіння, *дія, *страждання. Вони охоплюють всі варіанти можливого, того, що можна сказати про будь-що.

В сучасній філософії і логіці прийнято розглядати у якості категорій *річ, *властивість,* відношення.

Річ (предмет) – це те, що має більш-менш постійну форму, існує як матеріальний чи ідеальний об’єкт або явище. Відповідником речі у мові є іменник, а у складі речення - підмет. Наприклад, речами є „зірка”, „дерево”, „комп’ютер”, „парламент”, а також „любов”, „краса”, „благо”, „майбутнє” тощо. Речам властиві певні якості, дії, стани, наприклад: „зірка яскрава”, „дерево зелене”, комп’ютер працює”, „краса неземна” і т.ін. Якість, дія, стан – це їх властивості, мовним виразом яких можуть бути різні частини мовлення (іменники, займенники, прикметники, дієслова) і які у реченні виконують роль присудку. Речі можуть розглядатися як такі, що перебувають у різноманітних відношеннях, наприклад: „Київ більший за Львів”, „комп’ютер значно зручніший за друкарську машинку”, „Літак є більш швидким видом транспорту, ніж вертоліт”; „Ненависть породжує насилля”. Між властивістю і відношенням є суттєва різниця. Властивість належить речі. Говорячи про різні властивості речі, ми не полишаємо її меж. Перейти до іншої речі дозволяє відношення. Так, Київ і Львів – різні міста, і співвіднести їх одне з одним можна через відношення (в даному випадку відношення величини). Можливе співвіднесення речі із самою собою. Такі відношення називають рефлексивними або одномісними. Вище наведено кілька прикладів двомісних відношень. Існують також тримісні або n-місні відношення.

Речі, властивості і відношення, хоч і відрізняються, але не відділені між собою непрохідним бар’єром. Одне й те ж поняття (слово) може в одному випадку виступати як річ, в іншому – як властивість, а в третьому – як відношення.

 

Мова і логіка. Особливості мови логіки

 

Логічне мислення, як вже зазначалося, невідривно пов’язане з мовою. У мові матеріалізуються, фіксуються і закріплюються наші думки. В ній знаходять відображення наші знання про речі, властивості і відношення. За допомогою мови ми передаємо ці знання наступним поколінням. Мова дозволяє нам спілкуватися з іншими людьми і в такий спосіб поширювати знання і отримувати їх. Важливою функцією мови є також і те, що вона є засобом абстрагування (від лат. abstraho – відокремлюю) тобто виділення загального і суттєвого серед розмаїття властивостей предметів і явищ – базової операції нашого мислення.

Розрізняють природні і штучні мови. Природними є національні мови і мови етносів, які стихійно утворювалися протягом тривалого часу існування і компактного проживання цих спільнот. Такі мови є основним засобом фіксації знань і накопичення інформації. В них містяться багаті можливості для виразу повноти буття людини і світу. Ці мови є наслідком колективної творчості і не мають певних авторів-засновників.

Штучні мови створюються з певною метою в конкретних галузях знань. Кожна наука має або прагне створити власну мову. Завжди можна назвати видатних людей, які створювали ту чи іншу штучну мову. В ній значення слів природної мови набувають конкретизації і підлягають обмеженню, оскільки багатозначність звичайної мови заважає адекватному мисленню в ділянці конкретної науки. Характерною властивістю штучних мов є широке використання в них символів.

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Символ, або знак (від грец. symbolon - знак, пізнавальна прикмета) – чуттєво сприйманий предмет (явище, дія), який виступає у ролі представника іншого предмету, властивості, відношення.

Сама форма символу зазвичай не подібна до того предмету, який представлено символом. Один і той же предмет навіть у межах певної науки може мати кілька символічних позначень.

Завдяки використанню символів штучні мови мають значно більші, ніж природні мови можливості у накопиченні, зберіганні інформації і користуванні нею. Символи надають думкам точності, лаконізму, коректності. За їх допомогою значно зручніше здійснювати операції мислення, спостерігати процеси і уявляти результати. Як би виглядала математика чи хімія, якщо би вони користувалися не символічними мовами, а природними? Створення штучних мов значно прискорило розвиток науки, техніки і технології. В наш час важливою ділянкою наукових досліджень зробилася семіотика – загальна теорія знаків.

Логіка із самого початку свого існування використовувала символи. У розробку символічної мови логіки значний внесок зробили Платон. Арістотель, Хрізипп та інші античні мислителі. В пізніші часи ця робота продовжилася і сьогодні логіка має розвинутий символічний апарат і загалом всі ознаки розвинутої науки.

Мова логіки, як і будь-яка інша, містить три головні виміри: *семантику, *синтаксис, *прагматику.

Семантика (грец. semantikos – той, що позначає) вивчає смисловий бік виразів штучної мови, правила перекладу абстрактних символів на звичайну мову, а також зміну значень символів. Важливою функцією семантики є інтерпретація символів, тобто їх тлумачення, встановлення відповідності вихідних положень формалізованої системи, зокрема логіки, смисловій системі тощо. В математичній логіці семантика є певним напрямком логіко-лінгвістичних досліджень, яка аналізує відношення між формально побудованим численням і тією частиною дійсності, яка йому відповідає. Багато проблем логічної семантики, а саме: проблеми смислу, значення, істинності, хибності - були в центрі уваги видатних вчених в цій галузі знання (Ч.Пірс, Г.Фреге, Б.Расел, Р.Карнап, А.Черч та ін.).

Синтаксис (грец. syntaxis - зіставлення, побудова, порядок) – це в логіці:

- вивчення алфавіту формальної системи,

- правил утворення формул, тобто представлення відношень, що існують між об’єктами, за допомогою знаків;

- правил перетворення – отримання з одних висловлювань інших шляхом певних логічних операцій.

Прагматика (від грец. pragmaticus – діловий, обізнаний, практичний) досліджує сприйняття усвідомлених виразів знакової системи у відповідності із можливостями того, хто сприймає цю знакову систему; аналізує комунікативні аспекти мови, практичне відношення носія мови до самої мови.

 

Висновки до питання

Логіка – це наука, обєктом, якої є розум, мислення.

Логічною формою називають історично встановлені способи звязку елементів думки.У традиційній логіці розрізняють три види подібних структур мислення: поняття, судження, умовивід.

У логіці прийнято у якості категорій розглядати річ, властивість, відношення.

Логічне мислення невідривно повязане з мовою. Мова логіки містить три головні виміри: семантику, синтаксис, прагматику.

 

2. Логічні закони мислення

До сфери логічної науки, крім форм мислення, входять також закони мислення. Це прості і очевидні вимоги, що були окреслені в давні часи у формі правил, яких повинні дотримуватися ті, хто прагнуть коректно мислити. Пізніше ці закони у математичній логіці почали тлумачитися як тотожно істинні формули, тобто такі формальні структури, які за будь-якої підстановки замість символів звичайних речень, завжди дають значення істинності. Незалежно від того, знаємо ми чи не знаємо про закони логіки, вони діють в нашому мисленні, і ми в нормі дотримуємося їх несвідомо. Проте з тих чи інших причин закони порушуються. Знання законів логіки дозволяє зменшити кількість помилок, сприяючи тим самим вдосконаленню нашого мислення, а отже і більш успішній діяльності в будь-якій ділянці суспільного і особистого життя.

Будь-яка достатньо розвинута наука містить положення, які називають законами. Під законами загалом розуміють необхідні, суттєві, постійні і повторювані відношення між явищами природи, суспільства, мислення. Логіка спеціалізується на вивченні і застосуванні фундаментальних законів мислення. Це не означає, що тільки логіка вивчає закони мислення. Можна назвати ще кілька галузей науки, предметом яких є закони мислення (філософія, психологія, кібернетика тощо). Логіка бере закони мислення не в усій повноті їх виявлення, а лише частково.

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Суттєвою особливістю логічних законів є те, що їх дія пов’язана із формальною правильністю різних інтелектуальних операцій.

В.І.Свінцов

 

Формальність означає, що дії логічних законів підлягає не зміст, а форма будь-яких думок; логіка відволікається від того, які предмети дійсності увійшли у сферу їх (законів) застосування.

Закони логіки перебувають у певній відповідності із законами природи і суспільства. Як ті, так і інші закони мають об’єктивний характер. Їх неможливо поміняти, вони діють незалежно від бажань і волі людей. Той факт, що мислення відрізняється від світу речей більшою свободою в оперуванні ідеальними утвореннями, не означає волюнтаризму в сфері дії законів логіки, можливості довільно їх створювати їх або відміняти. Порушення законів логіки так само, як і намагання змінити закони природи, заздалегідь приречені на невдачу. Спроби це зробити, користуючись специфікою ідеальної реальності, рано чи пізно засвідчують об’єктивну даність та непорушність цих законів. Той, хто не хоче з цим рахуватися, відчує абсурдність своїх бажань. Так, спроби якоїсь людини злетіти, як птах, не маючи спеціальних пристроїв, які здатні певною мірою долати земне тяжіння, неодмінно ведуть до її загибелі. Невдачі тих, хто порушує закони логіки, мають інші форми, проте виразно показують якщо не самому порушнику, то оточуючим, хибність подібних дій. Наприклад, людина, яка про одну й ту ж річ висловлює суперечні судження, викликає осуд як особа нещира, брехлива.

Незаперечним є той факт, що помилки у мисленні є звичним явищем. Однак це зовсім не свідчить про довільність і волюнтаризм логічних законів. Порушення цих законів відбуваються з різних причин: недостатня освіченість, недосконалість мислення, прагнення досягти мети неправедними засобами, свідомо відходячи від істини, хвороби мозку тощо. Наша свобода у використанні зазначених законів більшою мірою полягає у намаганні пізнати їх і користуватися цим знанням. Те саме стосується будь-яких інших об’єктивних законів.

Проте об’єктивність логічних законів відрізняється від об’єктивності речей.

 

Хоча закони логіки засновані на законах буття, проте самі вони не є законами буття. Закони логіки абстраговані з дійсності.

Г.Клаус

 

Специфіка логічних законів порівняно із законами буття виявляється, на перший погляд, в тому, що люди значно легше ставляться до фактів їх порушення як у власному мисленні, так і щодо інших людей. Правильно мислити – це радше заклик, ідеал, але не те, що є імперативом повсякденного життя. Правильне мислення іноді вважають ознакою високоосвічених інтелектуалів. Решта не вбачає великого гріха у порушеннях того чи іншого логічного закону. Вимоги логічних законів подібні до правил морального життя: можна дотримуватися їх, а можна і порушувати: не завжди і не всіх чекає швидке покарання. Проте дотримання чи порушення подібних законів не призводить до їх скасування чи змін. Покарання несе порушник. В цьому також виявляється об’єктивність логічних законів.

Закони логіки універсальні. Їх вимоги чинні для всіх народів нашої планети, для всіх без винятку поколінь, для тих, хто жили в давні часи, і далеких нащадків. Саме закони логіки є вагомим фактором взаємопорозуміння між різними за етнічними, соціальними, віковими і іншими ознаками людьми. Завдяки однотипності структур мислення можливий переклад з однієї мови на іншу. Малі діти і дуже літні люди, жінки і чоловіки, фахівці різних професій, витончені інтелектуали і неписьменні – всі ці категорії людей пов’язані спільними законами мислення.

Ми не будемо розглядати дуже складне і дискусійне питання походження цих законів, не беремося обґрунтовувати позицію їх апріорності чи апостеріорного характеру. Логіка сприймає їх як даність. Її завдання - виявити ці закони, описати їх і зафіксувати в зручній для користування символічній формі, виробити процедури, які дозволяють розпізнати у будь-якій формальній структурі її закономірний характер. Значною мірою дане завдання логікою вже реалізоване, проте це не означає, що відкриті і описані всі без винятку логічні закони.

Для зручності поділимо всі відомі закони логіки в такий спосіб: *закони традиційної логіки і *закони математичної логіки. Спочатку з’ясуємо те головне, що слід знати про закони традиційної логіки. Відомі 4 такі закони, вимоги яких відображають найбільш суттєві властивості нашого мислення – визначеність, несуперечливість, послідовність, обгрунтованість. Відповідно до цього розглянемо: *закон тотожності, *закон суперечності, *закон виключеного третього і *закон достатньої підстави. В тих чи інших формах зазначені закони були предметом уваги з дуже давніх часів. Проте виразної форми і докладного тлумачення їм надали два європейські мислителі – Арістотель (перші три закони) і Г.Лейбніц (четвертий закон).

 

Закон тотожності

 

Закон тотожності (лат. Lex identitatis) можна сформулювати так: будь яка-думка протягом певного міркування, умовиводу, опису та інших інтелектуальних актів повинна зберігати незмінними форму і зміст. Цей закон вимагає визначеності мислення, забороняє розпливчастість, хаотичність виразу думок, сприяючи тим самим дотриманню точності і ясності. Якщо, наприклад, вживаючи поняття „логіка” у тексті, кожен раз розуміти під цим щось різне (назва галузі знань або послідовність мислення або стиль викладу думок), читач так і не зможе з’ясувати в достатній мірі, що ж таке „логіка”. Інший приклад: зазвичай можна почути, що кожна людина має свою філософію. Спеціалісту з філософії доводиться роз’яснювати, що в даному випадку говорять про індивідуальний світогляд, в якому можуть бути зовсім відсутні навіть елементи філософського знання, а не про філософію як галузь знання. Виконуючи вимоги закону тотожності, ми повинні виразно визначити зміст основних понять певного тексту, дискусії, міркування.

Перше визначення цього закону дав Арістотель у своїй праці „Метафізика”.

Неможливо нічого мислити, якщо не мислиш [ кожен раз ] щось одне.

Арістотель

 

У традиційній логіці закон тотожності записується за допомогою формул:

*А є А; *не-А є не-А (заперечний варіант); *А=А

 

Тотожність відображає ту обставину, що кожна річ має кількісну і якісну визначеність, належить до певного класу, роду, виду. До того ж речі мають особливі ознаки, які зберігаються протягом певного часу. Ці характеристики лишаються незмінними в межах якогось просторово-часового виміру. Те, що зберігає тотожність самому собі протягом всього періоду існування даної речі чи явища, повинно знаходити адекватний вираз у мисленні. Таким виразом і є закон тотожності.

Наведені формули закону не відображають всього його змісту. Зокрема в них не передається той факт, що абстрактна тотожність допускає різниці всередині тотожності. До того ж під тотожністю в законі розуміється тимчасова структура мислення, яка лише певний період часу є стабільною, може бути змінена. Крім того, з формули не видно, що йдеться про неодноразове вживання поняття чи судження, що має бути собі тотожним протягом певного тексту чи розмови.

Закон тотожності має практичне значення в усіх випадках, коли йдеться про коректність дискусії, результативність обговорення важливих питань, правильний виклад думок в тексті. Перше ніж починати обговорення будь-якого питання, слід окреслити його точний, конкретний і відносно стабільний зміст, а згодом під час обговорення намагатися дотримуватися цих позицій. Закон забороняє підміняти зміст понять і суджень, змішувати поняття і судження, припускатися двозначності у їх вживанні.

 

Без сумніву, ті, хто має намір брати участь одне з одним у розмові, повинні хоч трошки розуміти одне одного... Тому кожне з імен повинно бути зрозумілим і говорити про щось, при цьому – не про кілька речей, а лише про одну; якщо ж у нього кілька значень, то слід з’ясувати, про яке з них (у нашому випадку) йдеться.

Арістотель

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Порушення закону тотожності відбувається як несвідомо (через недостатню обізнаність у справі, некоректність у вживанні понять і формулюванні суджень, неврахування фактору полісемії слів), так і свідомо, коли мають намір приховати або перекрутити справжню суть питання. В такому випадку зустрічаємо підміну змісту, невизначеність та інші вияви некоректності мислення.

Особливим випадком порушення закону тотожності є софізми (грец. sophisma – вигадка, хитрість), тобто хибні судження, які подаються як істинні. Софізми створюють шляхом навмисно неправильного підбору вихідних положень, використовуючи багатозначність слів, підміняючи і перекручуючи зміст понять. При цьому формально закон тотожності виконується, проте навмисна помилка робить міркування загалом хибним. Наведемо приклади софізмів античних часів:

-----------------------------------------------------------------------------------------------

„Цей пес має дітей, отже він – батько. Але ж це твій пес. Отже він – твій батько. Ти його б’єш, отже – ти б’єш свого батька”.

„Злодій не бажає набути нічого поганого. Набуття доброго є справою доброю. Отже злодій бажає доброго”.

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Знання вимог закону тотожності орієнтує на уважне ставлення до форми і змісту окремих фрагментів мислення і дозволяє розпізнавати як софізми, так і ненавмисні логічні помилки - паралогізми (грец.paralogismos – хибне міркування) та їх виправляти.

 

Закон суперечності

Формулюючи закон суперечності (лат. Lex contradictionis), ми стверджуємо: не можуть бути водночас істинними дві протилежні думки про одну й ту ж річ в одному й тому ж відношенні.

В цьому законі відображено фундаментальну рису буття предметів і явищ. Ніщо не може в одному і тому ж смислі мати дані ознаки і протилежні. Так, якщо цей папір білого кольору, він не може бути водночас чорним. Якщо б ми про цей папір сказали що він білий і водночас чорний, отримали б негативну реакцію (щонайменше хтось сприйняв би це як жарт).

Арістотель, який надав цьому законові перші строгі формулювання, вважав даний логічний закон відображенням суттєвих властивостей об’єктивного світу.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных