Закон виключеного третього 2 страница

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Неможливо, щоб одне й те ж разом було і не було властиве одному й тому ж і в одному й тому ж сенсі.

Арістотель

Разом з тим логічна суперечність не має точного відповідника у речах та явищах природи і суспільства. Логічні суперечності – це не риси або сторони одного предмету чи явища, а констатація їх існування чи відсутності існування (небуття). В цьому полягає різниця між логічними суперечностями і діалектичними суперечностями, які осмислюються в межах філософії.

У символічному вигляді закон записується так:

Невірно, що А і не-А

Це означає, що розмірковуючи над будь-яким предметом А, неправомірно змінювати наше міркування в такий спосіб, щоб А перетворювалося на не-А.

Отже даний закон виражає надзвичайно важливу рису правильного мислення – його несуперечливість. Він забороняє суперечність, вважає її грубою логічною помилкою і спрямовує на недопущення подібних помилок. В логіці прийнято говорити, що суперечність є носієм необхідної хиби. Тому люди, що мислять суперечливо, незалежно від свого наміру, послуговуються хибними думками.

Той факт, що у законі міститься вимога заборони суперечності, спричиняє те, що його іноді називають законом несуперечності або виключеної суперечності. Так, А.Уйомов вважає, що „більш точно, хоч і більш довго” називати його „законом заборони суперечності”.

Висловлювання і його заперечення разом істинними бути не можуть. Якщо одне істинне, друге буде хибним.

А.І.Уйомов

Слід прийняти до уваги, що наголошуючи на тому, що дві суперечливі думки не можуть бути водночас істинні, закон нічого не говорить про те, чи можуть вони водночас бути хибними. Закон суперечності передбачає, що такі висловлювання можуть і бувають одночасно хибні. Якщо сказати про даний аркуш паперу, що він чорний або що він білий, це означає висловити суперечні протилежні думки. Насправді даний аркуш може виявитися, наприклад, червоним. В цьому випадку обидва наведені суперечливі висловлювання будуть водночас хибні.

Закон суперечності порушується з різних причин. Людина може допускати суперечності несвідомо і не маючи поганих намірів: через необізнаність із предметом міркування чи розмови, недостатню освіченість і невміння контролювати виклад власних думок тощо. В інших випадках суперечність свідчить про нещирість, бажання приховати істину, затьмарити комусь голову, довести свою правоту будь-якими засобами.

Суперечності іноді мають прихований характер, їх важко виявити. Розпізнавання неявних суперечностей є серйозною проблемою для наукового пізнання. Якщо якась теорія виявляє суперечність в своїх основах – це свідчить про певну кризу в галузі і є сигналом для перегляду теорії і навіть зміни наукової парадигми.

Відомо також, що деякі суперечливі висловлювання досить часто вживаються у публіцистиці, художніх творах, використовуються як ораторський прийом. Їх прийнято називати парадоксами (грец. para - проти і doxa – думка). Це незвичні, неочікувані, афористичні, вражаючі поєднання у мисленні здавалось би несумісних об’єктів чи рис. Чи є такі випадки винятком зі сфери дії закону суперечності? Насправді парадокси не є формально хибними висловлюваннями. Не випадково формулювання закону суперечності зазвичай супроводжують додатком – „водночас і в одному й тому ж відношенні”. У сучасному богослов’ї, наприклад, можна зустріти вислів „безрелігійне християнство”. Тут немає порушення закону суперечності. В даному випадку йдеться про релігію як застарілий і примітивний світогляд, людський витвір, заснований на фантазіях і несумісний з даними науки, і про християнський світогляд, який виходить з віри в Бога як абсолютне добро і намагання жити у любові та істині. В цьому, здавалося б, суперечливому висловлюванні, логічної суперечності насправді немає. Йдеться про християнство, вільне від всього того, що перекручує і затьмарює істинну суть цього благородного вчення. Отже, в даному значенні істинне християнство і не може бути релігією.

У вигляді парадоксів формулюють проблеми, які ще не знайшли вирішення або ті, які можна як довести, так і спростувати. До подібних висловлювань належать: „світ скінчений – світ безконечний”; „душа смертна – душа безсмертна” та ін. Парадокси виявили і намагалися розв’язати ще античні мислителі Елейської школи. Класичними парадоксами є: „Ахілл і черепаха”, „Брехун”, „Купа”, „Стріла”, ”Крокодил і мати”. Над ними багато працювали мислителі впродовж віків, намагаючись засобами логіки і математики знайти їх задовільне пояснення і вирішення.

Суперечності в галузі науки і парадокси як їх найбільш виразна форма сприймаються нині як природний наслідок розвитку наукового знання. Іноді парадоксальність служить своєрідним критерієм оцінки наукових теорій і гіпотез. Висуваються вимоги не просто нових, а „божевільних” за своєю незвичністю теорій. Можна навіть сказати, що парадокс нині перебуває в центрі багатьох напрямів сучасної науки.

Закон виключеного третього

Розглянемо третій із законів, класичне формулювання і дослідження яких є незаперечним і фундаментальним для правильного мислення надбанням європейської науки, і ми завдячуємо цим генієві Арістотеля.

Закон виключеного третього лаконічно виражають латинською фразою „tertium non datur”(третього не дано). Його можна сформулювати і в такий спосіб: з двох суперечних думок, висловлених щодо одного й того ж і в одному й тому ж смислі, одна обов’язково істинна. Наприклад, якщо ми скажемо: „Це судження є простим” і „Це судження не є простим”, то істинним висловлюванням буде лише одне з них.

Для уточнення змісту даного закону слід підкреслити, що він, на відміну від закону суперечності, не передбачає жодного третього висловлювання, яке могло би зайняти середнє положення і бути істинним. Так, неможливо уявити в наведеному нами прикладі, щоб існувало якесь судження, що було би водночас і простим, і непростим.

...Не може бути нічого посередині між двома суперечними (одне одному) судженнями, але про один (суб’єкт) будь-який окремий предикат необхідно або стверджувати, або заперечувати.

Арістотель

Закон виключеного третього висуває дуже важливу вимогу до способу висловлювання наших думок. У випадках, коли між ствердженням і запереченням того чи іншого факту немає середнього судження, необхідно усунути невизначеність і з’ясувати, що ж є істинним. Такі ситуації називають альтернативами (лат.alter - один із двох). Отже, даний закон не поширюється, як бачимо, на всі випадки, де зустрічаються суперечні висловлювання, а лише на ті, де можливий вибір з двох (або більше) взаємовиключних варіантів. Такі ситуації характерні для випадків, коли:

- одне з висловлювань щось стверджує про одиничну річ чи явище, а інше те ж саме заперечує про дану річ або явище (водночас і в тому ж самому відношенні), наприклад: „цей чоловік вчинив злочин”; „цей чоловік не чинив злочину”);

- одне з висловлювань щось стверджує про клас речей чи явищ, а інше – заперечує це ж саме про частину речей або явищ цього класу (загальностверджувальне і частковозаперечне судження), наприклад: „всі собаки – тварини”; „деякі собаки не є тваринами”;

- одне з висловлювань містить заперечення щодо всього класу речей чи явищ, а друге – ствердження щодо частини класу цих же речей і явищ (загальнозаперечне і частковостверджувальне судження), типу: „жоден гуманіст не виправдовує смертної кари”; „деякі гуманісти виправдовують смертну кару”.

Закон виключеного третього в традиційній логіці записується за допомогою формули:

А є або В, або не-В

Знати вимоги закону виключеного третього корисно як у повсякденному житті і спілкуванні, так і у міркуваннях наукового характеру. Якщо ми знаємо, що одне наукове положення істинне, то одразу ж відкидаємо те, яке йому суперечить. Встановивши, що Земля обертається навколо Сонця, Микола Копернік, хоч це було небезпечним для його життя, не зміг прийняти суперечне твердження, поширене в тодішній астрономії (Сонце і зірки нерухомі, а Земля є центром Всесвіту). За переказом, він проголосив наприкінці свого життя: „І все ж таки вона обертається!”

Розглядаючи особливості відношень між судженнями в темі 3, ми встановили, в яких випадках різні за кількістю і якістю судження є суперечними. Знаючи даний закон, завжди неважко зробити вибір на користь істинності чи хибності між судженнями SAP i SOP, а також SEP i SIP, якщо маємо інформацію про істинність чи хибність одного з них.

Однак не можна застосовувати цей закон у випадках, коли су’єкт за обсягом ширший, ніж предикат.

Закон достатньої підстави

У відповідності із законом достатньої підстави (лат. Lex rationis determinantis sive sufficientis) будь-яка істинна думка повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена.

На відміну від трьох попередніх законів коректне формулювання і докладне тлумачення цього закону належить видатному німецькому логіку, філософу і математику Готфріду Лейбніцу. Він вважав цей закон основним для всіх істин досвіду, в той час як для істин розуму засадничим, на його думку, є закон суперечності.

...Жодне явище не може бути істинним чи дійсним, жодне твердження справедливим, - без достатньої підстави, чому саме це відбувається так, а не інакше.

Г.Лейбніц

У відповідності з цим законом жодне явище не може існувати, жодне твердження не може вважатися істинним безпідставно (лат. ratio - підстава). В українській мові є зворот „мати рацію”, який досить адекватно відображає суть вимог закону достатньої підстави. Сказавши комусь: „Ти маєш рацію”, людина тим самим дає зрозуміти, що наведені факти і аргументи є достатніми для того, щоб впевнитися у правдивості повідомлення чи міркування.

Закон достатньої підстави у традиційній логіці можна записати у вигляді формули:

Якщо є В, то є його підстава – А

Вимога обґрунтованості нашого мислення відповідає суттєвим властивостям буття будь-якої речі чи явище. Жодна з речей чи явищ не може з’явитися, якщо це не було підготовлене, якщо не існує причини для цього в попередньому бутті. Закон достатньої підстави в ідеальній формі відповідає найпоширенішим відношенням реальності, тобто причинно-наслідковим зв’язкам.

Деякі причини явищ є очевидними, проте частіше ми маємо справу із складним переплетенням різних причин і наслідків, тому з’ясувати справжні причини іноді дуже складно. Відповідно і обґрунтування істинності того чи іншого твердження – не завжди легка справа. Обґрунтування в науці зазвичай складний процес і містить цілу низку інтелектуальних процедур. В кожній галузі знань є свої способи доведення істинності тих чи інших положень.

Не слід вимагати від оратора наукових доказів, так само як від математика не слід вимагати емоційного переконування.

Арістотель

Обґрунтованість мислення є важливою не тільки в професійній діяльності і науці, але й у нашому повсякденному житті. Той, хто нехтує вимогами закону, зазвичай сприймається як несерйозна, безвідповідальна особа, якій не можна вірити і доручати серйозні справи.

Висновки до питання

До сфери логічної науки входять закони мислення: закон тотожності, закон суперечності, закон вилучення третього, закон достатньої підстави. Знання законів логіки дозволяє зменшити кількість помилок, сприяючи тим самим вдосконаленню нашого мислення.

3. Значення логіки у професійній діяльності майбутніх фахівців

Логіка як наука і керівництво (органон) для правильного мислення не випадково виникла в античній Греції. Її розвиток був пов’язаний з потребами вдосконалення вміння переконливо виступати на зборах, в суді, вести публічні дискусії. Ці навички дозволяли людям досягти успіху в житті, і тому з часом навіть з’явилися платні вчителі (софісти), які навчали мистецтва мислити, доводити істинність своїх думок і навіть перемагати у словесних суперечках, не володіючи істиною, а лише завдячуючи ораторській майстерності. Отже, логіка у самих своїх початках щільно пов’язана з важливими ділянками діяльності суспільства – з політикою, юриспруденцією, громадським життям. І в наш час логіка в такому розумінні не втрачає свого значення. Вона є базовою дисципліною у підготовці юристів і лінгвістів, а в політичній діяльності важливим її аспектом є вміння переконливо виступати перед численною аудиторією, і тому такі виступи ретельно готуються фахівцями.

Ораторська майстерність, підгрунтям якої є логіка, особливу роль відіграє у демократичних суспільствах. Можливість вільно висловлювати свої думки, спілкуватися з людьми, брати активну участь у доленосних політичних подіях робить мистецтво полеміки вельми актуальним. Зростання інтенсивності політичного життя в сучасній Україні, залучення великих мас людей до різноманітних політичних і громадських акцій, постійна увага засобів масової інформації до цих подій - всі ці ознаки демократичного суспільства - спонтанно породжують цікавість до якості публічних виступів. Спеціалісти з логіки і лінгвістики можуть з жалем констатувати недостатню логічну підготовку як політичних лідерів різних рівнів, так і журналістів. Вочевидь, ця дисципліна не мала достатнього поширення у системі вищої освіти радянського періоду і за інерцією в незалежній українській державі.

Позитивним явищем в інтелектуальному житті сучасної України є підвищення інтересу до логіки, включення цієї дисципліни, хоч і зазвичай в невеличких обсягах, до програм підготовки спеціалістів у вузах. Все більше з’являється підручників і посібників з логіки, що є відображенням суспільної потреби в цій науці. Причинами таких тенденцій є прагнення вдосконалення освіти, надання їй традиційно європейських орієнтацій і демократизація навчального процесу.

Все вищесказане є свідченням того, що логіка не тільки не втратила свого значення, але й знову стає суттєвим чинником розвитку української культури, в межах якої відбувається демократизація багатьох ділянок суспільного життя.

Багато людей ніколи не вивчали логіки, а більшість знайомі з нею дуже поверхово. Це не означає, що ці люди не вміють мислити. Мислення є атрибутом нашого життя, і тому ми мислимо за-будь-яких умов, навіть не отримавши жодної освіти. Проте ґрунтовна освіта є бажаною для людини, оскільки в сучасному світі не можна бути повноцінним членом суспільства, не отримавши її. Не можна розкрити своїх можливостей і талантів, здійснити свою місію на цій Землі, будучи навіть дуже обдарованою особистістю від природи, але не навченої необхідних навичок і прийомів правильного мислення. Автори відомого навчального посібника „Логіка Пор-Роялю” А.Арно і П.Ніколь зазначали:

...Правильність суджень – на диво рідкісна властивість. Повсюди зустрічаються лише неправильні уми, майже неспроможні відрізнити істину від хиби...Вони не відають, що промови різняться між собою, і визначають істинність речей не інакше, як за тоном голосу: хто говорить з поважністю, той правий, а хто висловлюється важко або хвилюється, той помиляється, - ось все, що їм доступне”

А.Арно і П.Ніколь

Однак не треба думати, що опанувавши логіку, вивчивши закони правильного мислення, людина отримає гарантії істинності у різних ділянках знання і орієнтири вірної і успішної діяльності. Це не зовсім так. Логіка не виробляє істинні шляхи. Вона більшою мірою вказує правила, за допомогою яких можна не припускатися помилок. В такому розумінні значення логіки є негативним і в такий спосіб сприяє самокритичності і, отже, самовдосконаленню.

Логіка є великий переслідувач темного і заплутаного мислення; вона розсіює туман, що приховує від нас наше невігластво...Я впевнений, що в сучасному вихованні ніщо не дає більшої користі для формування точних мислителів..., як логіка.

Д.С.Мілль

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Знаючи логіку, ви не будете припускатися логічних помилок, які заважали би вам пізнати істину.

А.І.Уйомов

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Якщо говорити про позитивні наукові досягнення логіки, вони є очевидними. Розвиток традиційної логіки і синтез її з математикою уможливили створення сучасних засобів техніки і технології, зокрема кібернетичних машин. Передача окремих властивостей людського мислення, тобто логічних правил коректного міркування машині – це вияв величезних ресурсів людського розуму. Ці відкриття зроблено на базі ще досить простих логічних систем. Але сучасні роботи в галузі комбінаторної, багатозначної, модальної та інших напрямів логіки, хоч і являють собою поки що більшою мірою теорії і не застосовуються на практиці, відкривають перед наукою і практикою фантастичні перспективи.

Висновки з питання

Логіка щільно пов’язана з політикою, юриспруденцією, громадським життям. Вона є базовою дисципліною у підготовці юристів і лінгвістів, а в політичній діяльності важливим її аспектом є вміння переконливо виступати перед численною аудиторією, і тому такі виступи ретельно готуються фахівцями.

Поняття

ВСТУП

Починаючи аналіз логічних форм, слід зазначити, що між логіками не існує згоди у питанні, яку з форм мислення вважати більш простою і розглядати першою: поняття чи судження. Не вдаючись до аргументації на користь однієї чи іншої думки, будемо вважати поняття вихідною формою абстрактного мислення.

Осмислення поняття як логічної форми почалося в античності. Так, ще Геракліт намагався встановити, що являє собою мислення в поняттях. Основи логічної теорії понять закладено у вченнях Платона і Арістотеля. Відомою є дискусія середньовічних мислителів щодо природи абстрактних понять (універсалій). І.Кант називав поняття всезагальним уявленням або уявленням того, що є спільним для багатьох предметів. В сучасній логічній літературі поняття більшою мірою трактується як форма абстрактного мислення.

Питання 1. Загальна характеристика поняття

Поняття в системі категорій речі-властивості-відношення відповідає речам і властивостям.

--------------------------------------------------------------------------------------------------

Поняття – форма мислення, в якій синтезовано найбільш суттєві, загальні, відмінні властивості речей (предметів).

В деяких визначеннях поняття зазначається, що поняття відображає властивості предметів і явищ. Цим підкреслюється залежність понять від об’єктивного світу і недвозначно вказується на джерело формування понять. Німецький логік Г.Клаус вважав даний підхід неточним, оскільки, на його думку, є поняття, орієнтовані на дійсність, а є й такі, що з дійсністю ніяк не пов’язані, є витворами людської фантазії, продуктами чистого мислення. Ми не будемо докладно аналізувати зазначені позиції, оскільки це питання філософського характеру. В даному тексті ми розглядаємо поняття як логічну форму відносно завершеного і сталого знання, а також подаємо головні характеристики понять і найбільш суттєві види зв’зків між поняттями.

Формування понять відбувалось і відбувається на основі ознак. Ознаки – це те, чим одне поняття відрізняється від іншого. Кожне поняття має певну кількість ознак. Найважливішими з них є істотні ознаки, тобто такі, без яких дане поняття не існує і які відображають природу речі. Решта ознак є неістотними, другорядними. Так, для поняття „спортсмен” істотною ознакою є заняття людини спортом, а неістотною – вид спорту та ін.

Починаючи з Арістотеля ознаки поділялися на *родові, *видові, *власні і *невласні. Родові ознаки пов’язані з поняттям класу (множини). Родове поняття (клас) є підпорядковуючим, до його складу входять поняття, які ми називаємо видовими. Наприклад, поняття „наука” буде родовим для поняття „логіка”. Видові ознаки (видові відмінності) є тими, які слугують для виділення поняття серед інших подібних до нього понять. Поняття, в якому наявні як родова, так і видова ознаки, становить „вид” (видове поняття). Так, для поняття „логіка” видом буде „математична логіка”, „комбінаторна логіка”.

Власною ознакою є та, що належить всім речам даного класу, це не суттєва ознака, але така, що може бути виведена із суттєвої. Наприклад, суттєвою ознакою поняття „студент” є те, що ця особа вчиться у вищому навчальному закладі, власною ж ознакою цього поняття буде те, що він пише дипломну роботу, щоб отримати документ про закінчення вузу. Невласною є ознака, яка може бути наявна у всіх речей даного класу, але не мати безпосереднього зв’язку із сутністю речі. Так, блиск є ознакою, спільною для всіх металів, хоч і не випливає із сутнісних ознак.

Поняття є результатом тривалого шляху розвитку людського мислення. Створення понять відбувалося і відбувається внаслідок певної послідовності логічних дій. Цей історичний і логічний шлях утворення понять складається із таких етапів: *порівняння, *аналіз, *синтез, *абстрагування, *узагальнення.

Порівняння – логічна дія, за допомогою якої встановлюється подібність і відмінність речей за певними ознаками. Неможливо утворити жодного найпростішого поняття, не здійснивши порівняння. Порівнюючи речі за суттєвими ознаками, можна встановити загальні властивості. В свою чергу, загальні властивості є тим, що становить основу утворення класу предметів чи явищ.

Аналіз (грец. analysis - розкладання) - розділення, роз’єднання у мисленні речі чи явища на окремі елементи, відношення, ознаки, які потім розглядаються як частини розчленованого цілого. Аналіз щільно пов’язаний із синтезом.

Синтез (грец. synthesis – з’єднання, складання) – поєднання у мисленні частин речі, яка була піддана розкладанню внаслідок аналізу, це встановлення взаємозв’язку і взаємодії частин і пізнання речі чи явища як цілого. Синтез не є простою сумою частин чи ознак. В процесі синтезу ми пізнаємо дещо нове: взаємодію частин, яка робить річ певною живою цілісністю.

Якими би протилежними не здавалися методи аналітичний і синтетичний за вихідними їх пунктами і напрямами, проте неможливо уявити собі жодної системи, у розвитку якої не брали участі і той, і інший методи...

В.Карпов

Абстрагування (лат. abstractio– віддалення, відволікання) – виділення у мисленні окремих ознак, властивостей чи відношень речі і відділення їх від інших ознак, властивостей, відношень. Така логічна дія є можливою, оскільки ознаки чи властивості, хоч і існують лише у зв’язку з цілим, проте відносно незалежні від цілого. Кожна річ – це єдність перервного і неперервного, що і пізнається через абстрагування. Способи утворення абстракцій можуть бути різні. Абстракція ототожнення (узагальнююча абстракція) застосовується у випадку, коли треба створити загальне поняття про певний клас предметів. Здійснюється відбір таких загальних ознак, властивих всім предметам даного класу, які відрізняють цей клас від усіх інших класів. Широке застосування має аналітична абстракція, коли у мисленні певні властивості відволікаються від речей та інших властивостей, з якими в дійсності вони щільно пов’язані. Використовується також і такий вид абстракції, який називають ідеалізацією. Створюється поняття на основі суттєвих ознак речі, які в чистому вигляді в ній не присутні. Так, математичні поняття „площина”, „точка”, „пряма” не відповідають речам, які існують у дійсності.

Узагальнення (лат. generalisatio) - виділення у мисленні певних властивостей, що належать якомусь класу предметів, і поширення їх на кожний окремий предмет даного класу. Внаслідок узагальнення відбувається перехід від одиничного до загального і від менш загального до більш загального. Іншими словами, відбувається мислене узагальнення ознак. Наприклад, узагальнивши певні ознаки тварин, біологи створили класифікацію: земноводні, ссавці тощо.

Найпершими характеристиками поняття є зміст і обсяг.

...Речі утворюють певну множину, яку ми будемо називати обсягом поняття...

Набір властивостей, який дозволяє нам об’єднати в одне ціле множину речей, називається змістом поняття.

Саме ж поняття в такому разі ми можемо визначити як певну єдність обсягу і змісту, тобто множину предметів, співвіднесених з множиною властивостей, що описують ці предмети.

А.І.Уйомов

Так, змістом поняття „студент” є властивість певної особи навчатися у вищому навчальному закладі, а обсягом цього поняття є множина всіх осіб, які були, є і будуть студентами, тобто мають цю суттєву властивість.

Залежність між обсягом і змістом поняття відображає певний логічний закон. Одним з його формулювань є таке: із розширенням змісту поняття зменшується його обсяг і, навпаки, зі збільшенням обсягу зменшується зміст. Це закон зворотного відношення між обсягом і змістом поняття. Він є загальним логічним законом. Його дія знаходиться в основі взаємозв’язку між родовими і видовими поняттями. На основі закону здійснюються логічні операції з поняттям, які ми розглянемо в останньому пункті даного розділу. Тут необхідно лише зазначити наступне. Поняття з більшим обсягом називають родом по відношенню до поняття з меншим обсягом. Поняття з меншим обсягом відповідно є видом. Про поняття з більшим обсягом також прийнято говорити як про такі, що є більш широкими чи більш загальними. Будь-який вид може стати родом. Зокрема, поняття „тигр” є видом поняття „хижа тварина”, але те ж саме поняття „тигр” є родом по відношенню до понять „африканський тигр”, „уссурійський тигр” тощо. Є межа для таких відношень як в один, так і в інший бік. Йдучи по лінії вид - рід, ми приходимо до такого поняття, яке вже не може бути видом для іншого роду. Такий рід називають найвищим (лат. summum genus). Якщо йти від роду до виду, приходимо до індивідуальних понять. В їх обсяг вже не входять поняття меншого обсягу, а лише окремі індивіди, таке поняття називається найнижчим видом (лат. infima species). Найближчий вищий рід (клас) певного виду прийнято іменувати латинською мовою proximum genus (найближчий рід).

Поняття, як і будь-яка інша логічна форма, матеріалізується у мові. Мовним виразом поняття є слово, словосполучення або певний вид речення. Поняття і слово не існують одне без одного, але їх зв’язок має неоднозначний характер. В понятті виражена сутність речей. Слово – це назва, знак, символ речі. Слово є представником предмету, воно саме по собі не має нічого спільного з природою речі. Ця індиферентність слова по відношенню до предмету зумовлює його оперативну свободу. Завдяки цьому слово слугує інструментом аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, логічних дій з поняттями.

Необхідно розрізняти значення (денотат) і смисл слова. Денотат – це річ, яка у формі слова відображена у мисленні. Смисл – це зміст знаку (символу), це думка, що зафіксована в словах. Смисл вказує на предметне значення слова. Зв’язок денотату і смислу більшою мірою не є безпосереднім. Прямий зв’язок існує у власних іменах. Більшість слів позначають певну множину, клас речей. В такому випадку словесний символ, що відповідає певному денотату, може набувати доволі різних форм, різноманітного фонетичного виразу (явища синонімії, омонімії, наявність різних мов).

Різновиди понять

Традиційно поняття поділяють на різновиди у відповідності з їх головними характеристиками: обсягом і змістом. За обсягом розрізняють *одиничні, *загальні, *збірні *розділові і *пусті (порожні) поняття.

Одиничними (індивідуальними) є поняття, в обсязі якого наявна одна єдина річ. Зміст таких понять є дуже багатий, оскільки вони мають значну кількість ознак. Прикладом таких понять можуть бути „Львів”, „найвища вершина Карпат”, „Основи практичної логіки” (Уйомова А.І.), „Логічний словник-довідник” (Н.І.Кондакова), „Майдан Незалежності”, „ця вулиця” тощо.

Загальними іменуються поняття, обсяг яких охоплює певний клас (множину) предметів. Їх подібність зумовлюється тим, що за змістом всі вони мають спільну родову ознаку. Так, загальними є поняття „дерево”, „дівчина”, „студент”, „зірка”, „собака”, „місто” та ін.

Розділовими є поняття, ознаки яких стосуються кожної одиниці, що входить в певну сукупність. Збірні поняття характеризують сукупність як ціле, а розділові кожен елемент окремо. Наприклад, якщо сказати: „Вся студентська група взяла участь у мітингу”, в цьому випадку поняття „вся студентська група” є збірним, оскільки воно характеризує цю групу є ціле. Коли ж ми зазначимо: „Всі студенти склали залік” – поняття „всі студенти” буде розділовим, оскільки кожен студент особисто склав залік.

Збірними вважаються поняття, які слугують для позначення певного цілого, що складається з однорідних одиниць. Прикладом таких понять є „віче”, „команда”, „сузір”я”, „палата лордів англійського парламенту”, „студентська група”. Ці поняття є особливою формою одиничних понять. Якщо ж йдеться про „команди”, „студентські групи”, „парламенти”, то в цьому випадку речі, що позначаються даними поняттями, розглядаються як ті, що входять до класу подібних речей. Тоді їх слід іменувати загальними поняттями. Збірні і загальні поняття неважко сплутати, тому слід вказати різниці між ними. Збірні поняття стосуються тих речей, які є певними сукупностями однорідних одиниць, але вони не відповідають окремим одиницям цих сукупностей. Так, поняття „парламент” вже не поширюється на поняття „депутат парламенту”. На противагу цьому загальне поняття стосується всіх предметів даного класу, наприклад, „учень”, „зірка”, „книга”, „комп’ютер” тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: