Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Закон виключеного третього 9 страница




 

Метод подібності застосовується, як правило, при вивченні таких явищ, які можна спостерігати лише в природних умовах, але неможливо викликати експериментально. У цьому полягає обмеже­ність самого методу подібності, він дає імовірні висновки.

 

Ступінь імовірності залежить: від кількості розглянутих випад­ків; від ступеня відмінності всіх попередніх умов.

 

Метод єдиної різниці.

Для того щоб застосувати метод єдиної різниці, необхідно зробити такі кроки:

1. Розглянути два випадки. У першому досліджуване явище настає. У другому — не настає.

2. Порівняти ці випадки і виявити обставини, які їм передували.

3. Виявити спільні обставини і обставину, яка відсут­ня у випадку, коли явище а не виникає. Саме вона і буде причиною його появи.

 

Приклад: У справі про крадіжку в продуктовому магазині, скоєну працівниками цього магазину, необхідно було встановити спосіб крадіжки. У слідчого виникло припущення, що продукти продавалися в магазині першим сортом, а після їх реалізації, позначений в накладних сорт товару змінювався з першого на другий. Перед експертизою було поставлене запитання: чи не дописані в накладних другі «палички» (штрихи) римської цифри ІІ, якою позначається сорт товару? Висновок було зроблено за методом різниці. Оскільки при сполученні всіх написаних під копірку примірників накладних вони в усьому були схожі (збігалися тексти всіх граф і підписи) і тільки в одному відмінні – другі «палички» позначення сорту «ІІ» не збігалися, то було зроблено висновок про те, що «палички» цифри «ІІ» (єдина відмінність) не збігалися і є наслідком того, що вони написані не одночасно з усім реквізитом накладних, тобто дописані.

 

Більш наочно даний метод виглядає так:

 

Попередні обставини АВС викликають а

Попередні обставини ВС не викликають а

_______________________________________

Вірогідно, А є причиною

Загальне правило методу єдиної різниці формулю­ють так. Якщо обставина А має місце тоді, коли виникає явище а, і зникає, коли цього явища немає, а усі інші обставини залишаються не­змінними, то обставина А, ймовірно, є причиною явища а.

 

Застереження. Метод єдиної різниці вважають од­ним з найнадійніших серед методів наукової індукції. Проте він має певні обмеження, коли його застосо­вують в гуманітарних науках та юридичній практиці.

 

Цей метод зазвичай використовують при випробуваннях різних нових сполук, ліків, психологічних експериментах.. Іноді його називають методом контрольних груп.

Відомо, наприклад, що за звичайних умов швидкість падіння тіла залежить від його маси, у безповітряному просторі ці ж предмети будуть падати з однаковою швидкістю. При постановці цього досліду можна забезпечити повну подібність в усьому, крім однієї обставини - наявності чи відсутності повітря. Опір повітряного середовища і буде причиною падіння тіл з різним прискоренням.

Метод відмінності має важливу перевагу в порівнянні з методом подібності, він дає більш імовірний, а часто і цілком достовірний висновок. Це пояснюється тим, що застосування методу єдиної відмінності пов'язане з постановкою експерименту, бо самі по собі Цілком однакові умови не зустрічаються - їх потрібно створювати Штучно чи планомірно організовувати.

Приклад. У хімічній лабораторії, де проводилися досліди з реактивами, що містили залізо, мідь, кадмій, ртуть, сталося отруєння. Було вирішено вилучити з роботи всі матеріали, що містили ртуть. Оскільки отруєнь пі­сля цього не було, зробили висновок, що причиною отруєння були речовини, що містили ртуть.

 

Кожного разу, коли я вживаю певну їжу, я завжди захворюю на певну хворобу, і як тільки я відмовляю­ся від цієї їжі, то закінчується і моя хвороба.

Об'єднаний метод схожості та різниці.

Для підвищення надійності методів єдиної схожості та єдиної різниці був запропонований об'єднаний метод схожості та різниці.

Для того щоб застосувати об'єднаний метод єдиної схожості та різниці, необхідно зробити такі кроки:

1. Розглянути певну множину в усьому відмінних і тільки за однієї обставини схожих випадків, в яких настає явище а.

2. Розглянути певну множину випадків, у яких явище а не настає і які відрізняються від попередньої мно­жини випадків тим, що в них відсутня спільна для цих випадків обставина.

 

Приклад: Експерт проводить кілька пострілів із пістолета ТТІК-10375 на різній відстані, з різного положення, в різні об'єкти. Кулі при цьому щоразу дістають чимало різноманітних деформацій і слідів. Зіставляючи сліди, що лишилися на кулях, експерт виявляє слід а, котрий має місце на всіх кулях. Роблячи потім постріли із іншого пістолета тієї ж системи в ті ж об'єкти, на тій же відстані і в тім же положенні, експерт встановлює, що слід а на вистріляних із цього пістолета кулях відсутній. На цій підставі за сполученим методом схожості і різниці робиться висновок про те, що наявний на кулях слід а причинно пов'язаний з особливостями каналу ствола пістолета ТТІК-10375.

Оскільки спочатку за наявності певної обставини до­сліджуване явище настає, а потім за її відсутності во­но не настає, то можна зробити висновок, що спільна для першої множини випадків обставина і є причи­ною появи цього явища.

 

Загальне правило об'єднаного методу схожості та різниці формулюють так. Якщо два чи більше ви­падків, коли виникає явище а, схожі лише за од­нією обставиною А, і водночас два чи більше випадків, коли явище а не виникає, Відрізня­ються від попередніх лише тим, що в них відсу­тня обставина А, то вона, ймовірно, і є причи­ною явища а.

Метод супутніх змін

Для того щоб застосувати метод супровідних змін, необхідно зробити такі кроки:

1. Розглянути випадок, коли виникає явище а і з'ясувати обставини, які йому притаманні.

2. Змінити декілька разів одну з обставин і подивити­ся, чи змінюється явище а. Якщо виявиться, що кожного разу, коли змінювалася ця обставина, змінювалося і явище а, тоді можна припустити, що саме вона є причиною виникнення цього явища.

 

Приклад: Ще в давнину було помічено, що періодичність морських припливів і зміна їхньої висоти відповідає змінам у положенні Місяця. Найбільші припливи відбуваються в дні новомісяччя та повного Місяця, найменші — у дні квадратур (коли напрямок від Землі до Місяця й Сонця створює прямий кут). На цій основі за метолом супутніх змін був зроблений висновок про те, що морські припливи викликаються певним положенням Місяця.

 

Покажемо цей метод більш наочно:

Попередні обставини А(1)ВС викликають а(1)

--- А(2)ВС викликають а(2)

--- А(3)ВС викликають а(3)

___________________________________________

Вірогідно, А викликає а

Загальне правило методу супровідних змін форму­люють так. Якщо зі зміною обставини А змінюєть­ся явище а, а інші обставини при цьому залиша­ються незмінними, то, ймовірно, що обставина А є причиною явища а.

Застереження

Треба зазначити, що метод супровідних змін застосо­вують лише в тих випадках, коли точно фіксують зміну причини та наслідку. Це можна зробити пере­важно у природничих та технічних науках. Щодо гу­манітарних дисциплін цей метод застосовують пере­важно при статистичних дослідженнях.

 

Метод супутніх змін виходить з того, що постійне не може бути причиною змінного. Наприклад, географічне середовище, залишається майже незмінним на протязі тисячоліть, не може служити визначальною умовою порівняно швидких змін у соціально- політичному житті — таким динамічним фактором служить розвиток продуктивних сил.

Даний метод дає ймовірне знання, тому його застосування носить обмежений характер. Як правило, цей метод застосовують ДлЯ встановлення зв'язку умови і наслідку, а потім для уточнення характеру цього причинно-наслідкового зв'язку застосовують два попередніх методи — спочатку метод схожості і для остаточного уточнення - метод різниці.

 

Метод залишків

Метод залишків вважають найслабкішим з усіх відомих методів наукової індукції. Цей метод застосову­ють тоді, коли мають справу з складними обставина­ми, які викликають складні наслідки.

Алгоритм застосування цього методу такий. Припус­тимо, що складне явище ав зумовлене обставинами АВ. Відомо, що явище а виникає на підставі обстави­ни А. Отже, ймовірно, що явище в виникає на підста­ві обставини В.

 

Схематично метод залишків виглядає так:

 

Обставини АВС викликають аbс

--- ВС викликають bс

______________________________

Вірогідно, А викликає а

 

Загальне правило методу залишків формулюють так. Якщо складні обставини зумовлюють складне явище і відомо, що частина обставин викликає певну частину цього явища, то ті обставини, що залишилися, викликають частину явища, що за­лишилася.

Застереження

Ефективність методу залишків залежить від того, на­скільки можна вважати обставини, що становлять складну причину, незалежними. Якщо вони залежать одна від одної, тоді рівень ймовірності висновку за методом залишків значно знижується.

 

Широко відомий факт відкриття планети Нептун демонструє ефективність методу залишків. Спостерігаючи планету Уран, астрономи з’ясували, що рух її іноді прискорюється, а зрештою уповільнюється. Було відомо, які небесні тіла впливають на рух Урану. Коли відняли ці впливи, то виявили, що наявний вплив ще якогось, раніше невідомого небесного тіла. Пізніше його знайшли і дали ім’я Нептуна.

 

Метод остач широко застосовується в судовій практиці. Ним нерідко користуються, зокрема, для визначення кількості співучасників злочину.

Приклад: Під час скоєння крадіжки у гр-на А. злочинці проникли до будинку, зламавши віконне скло. На місці крадіжки були виявлені сліди пальців рук на скалках розбитого віконного скла і предметах обстановки, розкиданих злочинцями. Наступного дня за підозрою у скоєнні крадіжки були затримані М. і Н., котрі призналися у вчиненні злочину і заявили, що окрім них, ніхто в цьому злочині участі не брав. Криміналістичною експертизою було встановлено" що сліди рук на предметах обстановки дійсно залишені затриманими, але сліди рук на скалках скла не належали жодному з них. Це послужило підставою для висновку за методом остач про те, що в крадіжці брала участь ще одна особа. Нею, як установило потім слідство, виявився Л.

 

Висновки з питання

Усі розглянуті методи застосовуються, як правило, у своєму поєднанні. Вони підкріплюють і доповнюють один одного, сприяють використанню всіх способів, дослідного пізнання для вирішення основного завдання - розкриття причинних відносин предметного світу. Перечислені методи є загальнонауковими і можуть бути використані в будь-якій галузі знань.

 

Третє навчальне питання: Правила та помилки в індуктивних умовиводах

 

Правила побудови індуктивних міркувань

Правило 1. Необхідно якомога збільшувати кількість випадків, які розглядають при побудові індуктивних міркувань. Чим ширше їхнє коло, тим правдоподібнішим буде висновок.

Правило 2. Необхідно якомога збільшувати різно­манітність і різнотиповість випадків, на підставі яких будують індуктивне міркування.

Правило 3. Особливу увагу треба приділяти харак­теру зв'язків предметів та їхніх ознак, доведенню невипадковості спостережуваної регулярності. Вияв­лення причин, що породжують цю регулярність, дозволяє доповнити чисту індукцію фрагментами де­дуктивних міркувань і тим самим посилити її.

 

Помилки в правдоподібних міркуваннях

Найпоширенішими логічними помилками, що їх припускають в індуктивних міркуваннях є:

- «поспішне узагальнення» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях при уза­гальненні без достатніх на це підстав.

- «після цього, отже, з причини цього» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях, коли просту послідовність подій приймають за їх­ній причинний зв'язок.

- підміна ймовірності отриманих висновків їхньою вірогідністю – це логічна помилка, яка полягає у підміні правдоподібності висновків, які отримують за допомогою індуктивних міркувань, їхньою вірогідністю.

 

Висновки з питання

Логічні помилки в індуктивних умовиводах виникають унаслідок порушення правил логічного узагальнення фактичних даних.

Аналогія

Вступ

 

У казці Л.Керролла «Аліса в Дивосвіті» є діалог, в якому Аліса запитує Чеширського кота:

А звідки ви знаєте, що ви несповна розуму?

Почнемо з того, що пес при своєму розумі. Згодна?

Припустимо. — погодилася Аліса.

Далі, — сказав кіт. — Пес буркотить, коли сер­диться, а коли задоволений махає хвостом. Ну, а я бурчу,

коли задоволений і махаю хвостом, коли сер­джуся. Виходить, я несповна розуму.

 

Знання, які здобуває людина про предмети дійсності поділяються на безпосередні і опосередковані. Безпосередні знання здобуваються прямою дією цих предметів на органи чуття. Такі знання існують у формі відчуття, сприйняття і уявлення. Це так звані очевидні знання. Щоб переконатись на певний предмет або зазначити його наявність. Наприклад, “Це гривня”, “Це базар”.

Проте, більшість знань, які здобуває людина і якими вона користується, є опосередкованими, вивідними. Вони здобуваються шляхом логічного міркування з уже існуючих деяких знань, якими людина володіла до цього. За допомогою таких міркувань розум людини розкриває найглибинніші таємниці предметів, які у більшості недоступні безпосередньому пізнанню. Такі знання потребують теоретичного доведення, обґрунтування, виведення. Ніхто ж не ставив на терези Землю, щоб визначити її приблизну масу; ніхто не вимірював рулеткою відстань від Землі до Місяця, щоб визначити приблизну відстань між ними. Ці знання наука одержала на основі тонких і складних міркувань, виведень.

Відомі знання і нові, які здобуті шляхом міркувань з уже відомих знань, існують у формі висловлень. Ці висловлення пов’язані між собою певними правилами і утворюють відповідні логічні форми. Форма, за допомогою якої ці знання здобуті, називається умовиводом.

Умовивід – це форма мислення, у процесі якої з одного або більше висловлень за певними правилами здобувається нове висловлення, яке містить у собі нові знання.

 

Перше навчальне питання: Умовивід за аналогією.

Аналогія та моделювання.

 

Аналогією називається такий умовивід, в якому від схожості предметів в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предметів і в інших ознаках.

Умовивід за аналогією відбувається так: якщо, порівнюючи два предмета, встановлюють, що предмет А має ознаки abсd, а предмет В має ознаки abc, то роблять здогадний висновок про те, що предмет В має й ознаку d.

 

Рух думки у такому умовиводі можна показати такою формулою:

 

А має ознаки а, b, с, х

В має ознаки а, b, с

______________________

Вірогідно, В має ознаку х

Висновки за аналогією являють собою перенос інформації з одного предмету (моделі) на інший (прототип).

А.І.Уйомов

 

Умовиводи за аналогією вперше були описані Арістотелем, який назвав їх парадейгмою (тобто прикладом).

 

Приклад 1.

Існує легенда про те, що коли одного разу в давньо­му Римі збунтувалися плебеї, сенатор Мененій Агріппій утихомирював їх так: «Кожний з вас знає, що в організмі людини існують різні частини, причому кожна з них виконує певну роль: ноги переносять людину з одного місця в інше, голова думає, руки працюють. Держава — це також організм, в якому кожна частина призначена для виконання своєї пев­ної ролі: патриції— це мозок держави, плебеї— це її руки. Що було б з людським організмом, якщо б його окремі частини збунтувалися і відмовилися ви­конувати призначену для них роль? Якщо б руки лю­дини відмовилися працювати, голова — думати, то­ді людина була б приречена на загибель. Те ж саме трапиться і з державою, якщо її громадяни будуть відмовлятися виконувати те, що є їхнім природним обов`язком».

Міркування сенатора є міркуванням за аналогією. У ньому в засновках уподібнюються окремі частини ор­ганізму людини з частинами держави: патриції з моз­ком, плебеї — з руками. На підставі цього у висновку ознаки, що притаманні організму людини, перено­сяться на державу. Можна стверджувати, що у наве­деному прикладі застосовується аналогія властивос­тей. У цьому міркуванні допущена логічна помилка «хиб­на аналогія». Рівень правдоподібності висновку тако­го міркування невеликий: предмети, що порівнюють­ся (організм людини і держава), практично не мають спільних ознак.

 

Дуже часто і легко застосовуються умовиводи за аналогією у юридичній діяльності, коли зустрічаємося з чимось невідомим або бажаємо пізнати щось маловідоме.

Приклад 2.

У місці протягом тижня було скоєно шість квартирних крадіжок. Ознайомившись з обставинами, за яких ці крадіжки були вчинені, слідчий зазначив, що в усіх випадках за один-два дні до крадіжки в квартирі побував невідомий мешканцям чоловік: податковий інспектор, слюсар-сантехнік, електромонтер і навіть дільничний міліціонер. Портрет невідомого, якого описували потерпілі, збігався в багатьох рисах. Слідчий зробив висновок, що саме цей чоловік і був тим, хто вчинив злочин.

 

Аналогія посідає важливе місце в науковому дослідженні.

Приклад 3.

Історії науки відомо чимало випадків, коли наукові висновки було здобуто за допомогою умовиводів за аналогією. Наприклад, за аналогією з хвилями на поверхні води було відкрито закони поширення звуку і світла; аналогія між поширенням теплоти і поширенням електрики дала змогу перенести порівняння, розроблені для явищ теплоти, на явища електрики; аналогія, проведена між рухом пружних кульок і рухом молекул газу, створила можливість вирахувати тиск газу тощо. Аналогія широко застосовується не тільки у природознавстві під час вивчення явищ природи, а й у суспільних науках під час вивчення явищ суспільного життя.

Деякі видатні вчені приходили до своїх найбільших прозрінь завдяки аналогіям. Так, Ньютон, спостерігаючи падіння яблука, побачив в цьому аналогію із рухом небесних тіл, а Н.Вінер (засновник кібернетики) був вражений схожістю між принципами дії нервової системи і цифрових обчислювальних машин.

 

Аналогія — це такий умовивід, у якому рух думки відбувається від окремого до окремого, від часткового до часткового. Вихідним знанням в аналогії є знання про окремий предмет. За допомогою умовиводу за аналогією ознаки, що належать одному одиничному предмету, переносяться на інший одиничний предмет. Аналогія, таким чином, є умовиводом від відомого до невідомого, її висновок є нове знання про окреме, здобуте шляхом опосередкування.

 

Аналогія, як і будь-яка логічна форма, е відображенням певних зв'язків і відношень предметів реальної дійсності. Можливість умовиводів за аналогією зумовлена необхідним, закономірним характером зв'язку ознак предметів. Якби між ознаками предмета не існувало якогось зв'язку і кожен предмет містив у собі сукупність випадкових властивостей і ознак, то від знання ознак одного предмета не можна було б перейти до знання ознак і іншого предмета. Але оскільки між ознаками предмета існує стійкий зв'язок і залежність, то від схожості двох предметів в одних ознаках природне припущення щодо схожості цих предметів і в інших ознаках. У багатовіковій практиці людина переконувалася, що якщо в одного предмета, котрий має ознаки аbс, існує й ознака d, то й інший предмет, з ознаками аbс, може мати ознаку d. Мільярди разів відображаючись, такий зв'язок предметів і їхніх ознак закріпився у нашій свідомості у формі умовиводу за аналогією.

 

Логічною основою висновків за аналогією є таке положення: якщо два предмети схожі в одних ознаках, то вони можуть бути схожими і в інших ознаках, виявлених в одному із порівнювальних предметів.

Аналогія дає висновки не достовірні, а тільки ймовірні. Пояснюється це тим, що порівнювані предмети, наскільки б вони схожими не були між собою, мають завжди подібні ознаки і відмінності. І може так трапитись, що ознака d, притаманна предмету А, є саме такою ознакою, котрою предмет А відрізняється від предмета В і тому предмет B її не містить. У такому випадку висновок "В має ознаку d" буде хибним.

 

Типи умовиводів за аналогією

Протягом розвитку науки виявлено більше ніж 50 різних типів умовиводів за аналогією. Розглянемо деякі з них, найбільш важливі для розвитку наукового знання. Серед них відзначимо аналогію властивостей, аналогію відношень.

 

Аналогія властивостей, або парадейгма за Арістотелем, здійснюється завдяки переносу ознак невідомого або важкодоступного для безпосереднього дослідження об`єкту (прототипу) на модель.

Умовивід в аналогії властивостей відбувається за такою формулою:

 

(a) P F - певна підстава виводу за аналогією, (а) – символ моделі;

F ------- (b) – символ прототипу; Р – властивість, що переноситься з моделі на

(b) P прототип; (a)P - засновок; (b)Р – висновок.

Приклад 1. Так, ми вивчаємо географію не безпосередньо, а по моделі Землі (глобусу) на основі певної подібності між ними.

 

Приклад 2. Типовим прикладом аналогії властивостей є міркування, згідно з яким на Марсі існує життя. Виявивши властивості, за якими Марс подібний до Землі, і знаючи, що на Землі є життя, припускають, ніби Марс подібний до Землі і за цією властивістю.

 

Хоч імовірність висновків за аналогією загалом нижча, ніж за неповною індукцією, проте її евристичну роль важко перебільшити. Про це свідчить історія науки. Аналогія нерідко була формою винятково сміливих гіпотез, обґрунтування яких (засобами індуктивних та дедуктивних умовиводів) призводило до епохальних наукових відкриттів. Щоправда, відомо й немало порожніх, навіть безглуздих аналогій.

 

Аналогія відношень (релятивна) відрізняється від аналогії властивостей тим, що переносу з моделі на прототип підлягає відношення на підставі їх подібності.

 

Наведемо формулу такої аналогії:

 

R (a) F - певна підстава виводу за аналогією; (a) – символ моделі

F ------- (b) – символ прототипу; R(a) - засновок; R(b) - висновок

R (b)

Приклад.

Суб'єкти А, Б, С, Д знаходяться між собою у таких відношеннях:

1. А є батьком неповнолітнього сина Б.

2. С є дідусем і єдиним родичем неповнолітнього онука Д.

3. Відомо, що у випадку батьківських відношень батько повинен утримувати свого сина.

Враховуючи деяку подібність відношень «батько — неповнолітній син» і «дідусь — онук», можна дійти висновку, що дідусь також повинен утримувати неповнолітнього онука.

 

Можливі варіанти в аналогії відношень:

- перенесення відношення не передбачає спільності будь-яких елементів, між якими встановлюється це відношення;

- модель і прототип подібні між собою.

 

Види аналогій:

Проста аналогія — це така аналогія, коли невідомо, чи перебуває переношувана ознака (d) в залежності від ознак схожості (abc) чи ні.

 

Приклад. Припущення про існування рослинного життя на Марсі на підставі суттєвої схожості цієї планети із Землею, яка має умови для такого життя.

Для гри в баскетбол підбирають високих хлопців та дівчат. «Ірина – висока баскетболістка, яка завжди точно закидає мяч у корзину. До команди, де грає Ірина, взяли нову баскетболістку Наталю. Вона високого зросту. Ймовірно, Наталя також буде точно закидати мяч у корзину.

Точна аналогія - це аналогія, у якій висновок робиться на основі знання того, що переношувана ознака (d) перебуває в залежності від ознаки схожості (abc).

Приклад. Усі різновиди коливань (механічні, електромагнітні, гравітаційні) називаються хвилями (механічні хвилі..), оскільки всі вони нагадують хвилі на воді тим, що їхні параметри весь час плавно змінюються від максимуму до мінімуму.

 

Точна аналогія дає висновки вищого ступеня ймовірності, що наближуються до достовірних, ніж проста аналогія, висновки котрої можуть бути найменшої ймовірності.

 

«Хибна аналогія» — це помилка. Яка має місце в суперечці, коли сперечальник для захисту своєї точки зору застосовує аналогію, порівнюючи предмети, в яких практично відсутні спільні озна­ки.

Приклад. Скажімо, декотрі представники кримінальної антропології на підставі того, що окремі злочинці мали або мають характерну зовнішність (зокрема, дуже вузьке чоло, розвинуті вилиці, масивну нижню щелепу) робили висновок за аналогією, що й інші особи, які мають таку саму зовнішність, є або стануть злочинцями.

Правила побудови міркувань за аналогією

1. Повинно бути встановлено якомога більше спільних ознак у предметів, які порівнюються.

2. Ознаки, що є підставою аналогії, повинні бути суттєвими для предметів, що порівнюються.

3. Необхідно, щоб спільні ознаки предме­тів, які порівнюються, були якомога різноманітними.

4. Необхідно, щоб спільні ознаки предме­тів, які порівнюються, і ознаки, що переносяться з одного предмета на інший, були якомога однотиповішими.

У міркуваннях за аналогією поширена помилка «хиб­на аналогія».

 

Моделювання

Аналогія тісно пов’язана з методом моделювання.

Моделювання – це така різновидність наукової аналогії, при якій один з аналогічних об’єктів (модель) досліджується як імітація іншого (оригінала) і одержані знання про модель служать необхідними засновками висновку за аналогією про оригінал.

Призначення моделі - заміщати об'єкт вивчення, якщо він у силу деяких обставин недоступний для безпосереднього дослідження, невигідний з економічних міркувань і т. ін.

Особливого розповсюдження одержав метод комп´ютерного моделювання. Моделі, що застосовуються у повсякденному і науковому пізнанні, можна розділити на два великих класи - матеріальні, що є природними об´єктами і функціонують за законами природи, а також ідеальні утворення (образи), що зафіксовані у відповідній знаковій формі і функціонують за законами логіки.

Модель не тотожна оригіналу, вона - аналог предметів, явищ реальної дійсності, головним чином, на рівні їх структур і функцій. У ряді випадків модель взагалі не має ні геометричної, ні фізичної подібності з оригіналом. Наприклад, кібернетична машина може імітувати деякі функції людського мозку, але це зовсім не означає тотожності мозку і кібернетичної машини.

Слід однак пам'ятати, що в процесі моделювання об'єкт, який вивчається, в певній мірі спрощується, модель не завжди і не в усіх випадках здатна дати цілком точну інформацію про предмет дослідження.

У той же час незаперечним є той факт, що аналогія і моделюван­ня служать джерелом нових гіпотез, розвивають творче мислення, сприяють науковому прогнозуванню.

Міркування за аналогією в правовій діяльності

Міркування за аналогією відіграють значну роль як у теоретичній, так і в практичній діяльності юриста.

Так, вони можуть застосовуватися юристами в процесі аргументації власної точки зору і критики позиції супротивника. Однак треба зазначити, що за допомогою аналогії юрист не може обґрунтувати істинність певного положення або спростувати його, тобто довести його хибність. Застосовуючи міркування за аналогією, можна обґрунтувати лише різні ступені правдоподібності положення, що досліджується.

Окрім того, аналогія на стадії попереднього розслідування кримінальних справ є одним з найпоширеніших способів обробки фактичного матеріалу і висування різноманітних версій. Як правило, подібні міркування застосовуються в тих випадках, коли треба порівняти декілька злочинів, знайти в них схожі ознаки і звідси зробити відповідні висновки.

 

Приклад. У справі про крадіжку було встановлено такі факти. О першій годині ночі 29 квітня до магазину під'їхав автомобіль, в якому було три чоловіки і одна жінка. Двоє підійшли до охоронця і наказали йому мовчати і не вчиняти опору, погрожуючи пістолетом. Потім зв'язали його і поклали на землю. Один із злочинців залишився біля машини, а двоє інших та жінка, відкривши двері ключем, проникли до магазину. Через деякий час, завантаживши автомобіль товаром, злочинці зникли. Через два тижні і в іншому районі міста Л. була скоєна крадіжка з іншого магазину. Охоронець цього магазину на допиті показав, що близько першої години ночі до нього підійшли двоє чоловіків, які вийшли із машини, що зупинилася поблизу. Вони погрожували йому пістолетом, а потім зв'язали і поклали на землю. Із злочинцями була жінка, яка відкрила магазин. Через деякий час вони поїхали з пограбованими товарами. Після аналізу обставин двох пограбувань слідчий висунув версію, що обидва злочини були вчинені однією групою осіб.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных