ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
АНГЛІЙСЬКИЙ РОМАНТИЗМ 5 страницаКінець XVIII — початок XIX ст. і в Англії, як і в усій Європі, був періодом загального захоплення народною творчістю. Автентичність, висока простота й непідробна краса народної пісні, легенди, казки приваблювали і шотландських інтелектуалів, поетів і прозаїків шотландського Відродження. Зацікавлення фольклором у романтиків йшло в парі із зацікавленням історією власного народу. Через відсутність принципів наукового збирання запис народних першоджерел відбувався досить хаотично. Кожний аматор записував по-своєму, виправляючи стиль і мову, тлумачучи довільно темні місця, відкидаючи те, що здавалося примітивним чи грубим на освічені смаки. Скотт теж втручався в первісні фольклорні записи, їх обробляв. Однак загалом він зробив велику справу, рятуючи твори народу від забуття, загибелі під тиском новітньої цивілізації. Природним наступним кроком для молодого шотландця було створення власної поезії в дусі народних балад і поем. Скотт пише драматичну поему у шести піснях "Пісня останнього менестреля", в якій об'єдналися фольклорні й історичні мотиви. Поема мала грандіозний успіх. Сучасний біограф Скотта Хескет Пірсон називає її "першим бестселером". Вийшла вона великим як на той час накладом. Захоплення публіки окрилило поета і він пише нові поеми "Марміон" (1808), "Діва озера" (1810) та ін. У цей же час він підготував до друку і видав середньовічний рицарський роман "Сер Трістан", працював над есе про старожитності і з питань історії. Всі ці різноманітні літературні заняття сполучалися з працею адвоката в единбурзькому суді, а потім шерифа округи Селкірк, де місцеві жителі його дуже шанували і любили за доброту і справедливість. Займався він ще сільським господарством і видавничими справами, служив у кінноті — енергії вистачало на все. Та ставало ясним, що саме література є його головним покликанням. У 1814 р. з'явився друком перший роман Вальтера Скотта "Веверлі" ще без імені автора, бо письменник був непевний щодо літературних якостей твору і боявся компрометації. І ще довго його твори виходили як твори "автора Веверлі", хоч успіх історичного роману-первістка перевершив усі сподівання. Це визначило подальший напрям творчості Скотта. За наступні вісімнадцять років він випустив двадцять дев'ять романів. Лише два з них були присвячені сучасності. Слава лестила письменникові й одночасно він умів самокритично, з певною дистанцією та іронією ставитися до свого культу. Так, наприклад, митець відмовився від писання поем і поезій взагалі, коли зійшла яскрава зірка автора "Чайльд Гарольда", вважаючи, що не може конкурувати як поет з Байроном. Це сталося тоді, коли він був у зеніті своєї поетичної слави — "Дівою озера" зачитувалися всі. Про свою поезію Скотт говорив недбало, умів з посмішкою сприймати досить критичні зауваження про свої романи тощо. Починаючи з 1814 р. Скотт видавав щороку по роману, а то й по два-три. Єдина перерва припала на 1830-й, коли його частково паралізувало. В 1815 р. з'явився "Гай Ман-нерінг", у 1816 — "Антикварій", "Чорний карлик", "Пуритани", в 1817 — "Роб-Рой", в 1818 — "Единбурзька темниця", в 1819 — аж три — "Ламермурська наречена", "Легенда про Монтроза", "Айвенго", в 1820 — два — "Монастир" і "Абат", в 1821 — "Кенілворт", в 1822 — знову три — "Пірат", "Пригоди Нігеля", "Певеріль Пік", в 1823 — "Квентін Дорвард" і так далі аж до останнього творчого року 1831-го, коли смертельно хворий письменник спромігся написати "Графа Роберта Паризького" і "Небезпечний замок". В дев'ятнадцяти романах події відбуваються в Шотландії XIV-XIX століть, але здебільшого у XVIII ст., про яке Скотт найкраще знав, зокрема і від безпосередніх учасників подій цього бурхливого для його рідної країни часу. В шести книжках місце дії — Англія. А є ще романи, в яких ідеться про історичні події у Франції, Палестині, Швейцарії, Візантії й навіть Індії. Романіст писав про середньовіччя, добу Реформації, дві книжки про свою сучасність. Не всі твори були однаково вдалі. В деяких особливо сильно відчувався поспіх, з яким вони писалися, стильова недбалість, плутаність інтриги, вражала штучність, непереконливість ситуацій, розтягнутість описів або,
Англійський романтизм навпаки, скоромовка в оповіді про події. Але пластичні, яскраві людські постаті були в усіх романах. Скотт сам не раз наголошував, що його найбільше цікавлять люди, їх характери і вчинки. Взагалі можна твердити, що.більшість йо га великих прозових творів в своєму жанрі шедеври—1 Вже у першому романі "Веверлі" виявилися основи відбору історичного матеріалу, типові моменти структури сюжету, побудови романної інтриги, оформилися прийоми оповіді, з'явилися типові для Скотта провідні й другорядні персонажі, прийоми зображення світу, що в ньому вони живуть і діють. Цей роман багато в чому еталонний для історичної прози письменника, хоча серед пізніших творів є глибші й досконаліші в рамках тієї ж головної художньої "системи координат". В центрі інтриги роману — молодий, недосвідчений та наївний англійський дворянин Едвард Веверлі з родини, котра несе на собі, за словами автора, "весь тягар консервативних симпатій і передсудів, політичних і церковних".. Едвард як офіцер англійської армії їде служити в Шотландію. На календарі 1745 рік, саме той рік, коли гірська країна робить останню значну й відчайдушну спробу відвоювати від Англії свою незалежність. Очима "людини ззовні" (а це, як відомо, дуже вдалий художній прийом, який надає образам і картинам чудової свіжості та виразності) дивиться юнак на чужу й спочатку незрозумілу для нього шотландську дійсність. Він бачить розбурхану політичними чварами, жорстокими і кривавими міжродовими сутичками країну, де на кожному кроці можна стати жертвою розбійників, грабіжників, здичавілих месників, людей темних і забобонних й одночасно відважних, сповнених почуття честі, вразливих на будь-яке приниження власної гідності. Події жбурляють Веверлі з одного ворогуючого табору в інший, йому не раз загрожує смертельна небезпека. Нарешті у вирішальному бою він б'ється проти власної армії і його як зрадника мають стратити. Однак всі складні перипетії долі молодого англійця завершуються щасливо. Веверлі не лише уникає загибелі, а й одружується з багатою спадкоємицею шляхетного шотландського роду, кохання до якої було головною пружиною його вчинків. Дуже важливу роль у романі відіграють формально другорядні постаті, передусім шотландців, розкриті автором у всій яскравості, соковитості, національній своєрід-ч ності й одночасно суперечливості своїх характерів і Англійський романтизм 305 вчинків, показані зі щирою симпатією співвітчизника й одночасно з чесною об'єктивністю художника. Такі, наприклад, образи вождя гірського клану Вік Ян Вора і його сестри Флори. Ця ж історична об'єктивність характерна і для іншого шотландського роману — "Роб Рай", події якого відбуваються під час антианглійського повстання 1714 р. Назву твір одержав за прізвиськом шотландського національного героя Роберта Макгрегора, який був таким собі працьовитим і • чесним гуртівником, та через несправедливість і жорстокий утиск можновладців і їхніх поплічників став розбійником, месником за свої власні і свого народу кривди, борцем проти уряду. Типовий для народних легенд образ сміливого розбійника, який карає злих багатіїв і нечесних урядовців і допомагає несправедливо ображеним бідарям, показаний у Скотта начебто в подвійній перспективі — через опоетизоване фольклорне сприйняття й через сухувату, побудовану на точних фактах, історичну характеристику (в авторській передмові). Це створює по справжньому живу людську постать з усіма її обумовленими особистою біографією і шотландською історією суперечливими рисами. Та Роб Рой з'являється як постать з плоті та крові, а не як герой чужих оповісток, лише в останній частині роману. Вся ж інтрига тримається знову ж на пригодах молодого англійського шляхтича Френка Осбалдістона, якого події шотландського життя досить драматично й круто втягують у свій вир. Жорстокі конфлікти старого патріархального життя і нового буржуазного, які він спостерігає, роблять Френка більш зрілою і мудрою людиною, здатною розуміти інших людей і рацію іншого народу. З роману випливає "сувора життєва діалектика, бо, ні на секунду не зраджуючи своїх симпатій до Роб Роя, по-люд-ськи виправдовуючи його у всьому, захоплюючись його невгамовною відвагою та волелюбністю, Вальтер Скотт все ж дає зрозуміти, що це дикість, яка відходить або, точніше, змушена відійти у минуле" (Д. Урнов). -*Г~Якщо згадані вище романи, як і близький до них за історичним часом, але присвячений іншому конфлікту — між шотландськими пуританами і прихильниками католицької династії Стюартів (1679 р.) — роман "П уритани ", пов'язані з шотландською історією^ то__^ дман "Айв енго^ (один з найкращих творів письменника) — це художнє втілення стародавньої історії Англії. Тут ідеться про час Англійський романтизм Англійський романтизм 307
формування англійської держави, розквіт феодалізму на Британських островах, боротьбу між англо-саксонським сільським населенням країни на чолі з лордом Седриком Саксонцем і норманськими феодалами-рицарями. Скотт намагається бути конче правдивим і об'єктивним. Він показує мужність патріота Седрика Саксонця і його слабкість, обмеженість як вождя. Зухвалий і жорстокий норманський рицар Буагільбер, що зневажливо ставиться до простих саксонців, наділений неабиякими рисами вольової, енергійної, безстрашної особистості. Хай Річард Лев'яче Серце, що спромігся об'єднати країну, змальований як ідеальний володар, а його брат-суперник показаний як зарозумілий егоцентрик, охоплений жагою влади, та це протиставлення має глибокий сенс, бо письменник цілком слушно вважає об'єднання англо-саксів і норманів, а не протиборство між ними, історично прогресивною подією. Персонаж, чия історія об'єднує різні епізоди роману, за чиїм іменем книгу названо, найменш цікавий. Він досить умовна постать-зв'язка. В його пригодах найбільше приваблює читача не розповідь про кохання до шляхетної і цнотливої леді Ровени, з якою Айвенго врешті-решт щасливо одружується, а його романтична закоханість у красуню-єврейку Ревекку, один з найпривабливіших жіночих характерів у Скотта, дівчину із сильними почуттями, відверту і горду всупереч своєму принизливому становищу. Особливо постаті людей з народу, з нижчих суспільних верств такі, як пастух Гурт, блазень Вамба або вільний стрілець Локслі (чиїм прообразом став легендарний Робін Гуд) найвиразніші з художнього боку, найбільш самобутні й психологічно переконливі. І це для романів Скоттати пово. _ t ------ ТГ~"ж характерні для історичних романів Вальтера Скотта провідні особливості знаходимо, і в уславленому творі письменника, події якого відбуваються у Франції XV ст., в "Квентіні Дорварді". І тут у центрі оповіді чужинець, який бачить французьке життя доби Людовика XI неупередженими, зацікавленими і наївними очима. Квентін Дорвард — шотландський вояк, який • утік від переслідувань кревних ворогів і поступив на службу до короля Франції, бере участь у складних перипетіях політичного життя країни, часто мимоволі. Хлопець із шотландського клану спостерігає важливі події історії сусідньої держави, коли один з найрозумніших і найдалеког-лядніших державних мужів вів невпинну запеклу бороть- бу проти сваволі крупних феодалів, своїх непокірних васалів. Романіст створює блискучий портрет короля, політика мудрого і безжального, для якого підступність, використання добрих і злих якостей людей, що його оточують, — нормальні засоби ведення політичної гри в ім'я вищих цілей. Мислячий історик Вальтер Скотт художньо блискуче показує, якими кривавими шляхами часто рухається історичний поступ (у романі — це зміцнення абсолютистської влади короля, що на той час було явищем прогресивним порівняно з феодальним політичним хаосом, нескінченними чварами владолюбних герцогів і князів, спустошливими для країни, трагічними для її громадян). Звичайно, і в цьому романі є безліч пригод і романтична любовна історія, яка закінчується для її героїв попри всі випробування, станові та релігійні перешкоди радісним шлюбом. Тут наведені лише деякі приклади з багатої романістики великого письменника. Є у нього твори, структурна схема й система образів яких більше чи менше відрізняються від згаданих. Але головні принципи його історичних художніх досліджень лишаються незмінними. Автор "Веверлі" вже у цьому першому своєму романі знайшов дуже вдалий спосіб поєднання правдивого зображення минулого життя у всіх його розмаїтих проявах і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої є великі людські пристрасті — жага влади, заздрість і ревнощі, мстивість і зажерливість, войовничість і кохання, й водночас звичайні, але близькі і зрозумілі читачеві почуття — любов до свого краю, свого роду і сім'ї, вірність дружині або коханій і друзям, почуття власної гідності й честі тощо. П-^В усіх романах автора діє багато персонажів, які керуються у своїх вчинках часто протилежними мотивами, що постійно викресає іскру великих і малих конфліктів, з яких може спалахнути жорстока і кривава війна. Всіх персонажів можна поділити на кілька груп, нерівноцінних за своєю вагою щодо розвитку сюжету, свого історичного значення і художньої довершеності, оригінальності, мальовничості. Реальні історичні персонажі не стоять у центрі оповіді, фабульні повороти, динаміка інтриги пов'язані не з ними. Однак вони у Скотта змальовані надто виразно, визначена їх роль у великих подіях історичної ваги, у подальшому розвитку країни. Скотт намагається (і це йому найчастіше вдається) відтворити характер історичного 308 Англійський романтизм Англійський романтизм 309
діяча, побачити за скупими рядками хронік або поетичними узагальненнями справжню людську індивідуальність. Найдовершеніші з художнього боку постаті людей з народу, вони беруть активну участь у розгортанні сюжету, у фабульних перипетіях, хоч і не виступають головними героями роману з формальної точки зору. При цьому народ у Скотта — поняття узагальнююче, що включає в себе різні соціальні групи. Героєм роману, з яким пов'язана його фабула, у Скотта виступає Молода людина, яка не має якихось надто виразних індивідуальних рис або видатних здібностей, але відзначається порядністю, почуттям честі, сміливістю і здоровим глуздом. Письменник наблизив свого героя до більшості читачів, дозволив їм ідентифікуватися з цим симпатичним персонажем, співчувати йому, хвилюватися за його долю тощо. Молодий чоловік завжди був улюбленим персонажем і письменників, і читачів. Його сильні й свіжі почуття, його рухливість та нерозважлива сміливість, його наївна відвертість і чесність робили юнака природним героєм любовних або пригодницьких романів, розповідей про подорожі та військові походи. І вибір героя у Скотта, як і динамічного захоплюючого сюжету із щасливою для молодого героя розв'язкою, можна назвати приреченим на популярність у широкого кола читачів. Всі, хто знав Скотта і слухав його, зазначали, що він був блискучим оповідачем. Він не лише зацікавлював стрімким розвитком подій, їхнім драматизмом, а й так пластично змальовував образи осіб і місця, де все відбувалося, що все поставало зримо, випукло, в барвах, світлі, мінилося кольорами, звучало й було відчутне на дотик. За часів Вальтера Скотта давно існував і користувався успіхом так званий "антикварний" роман, який ставив своєю метою скрупульозне відтворення матеріальної своєрідності різних епох, особливостей побуту, звичаїв різних народів. Пізнавальну цінність таких творів визначав най-докладніший опис різних старожитностей, давнього одягу, зброї, начиння, архітектури, навіть страв чи напоїв. Подібні книжки виходили й пізніше. І у самого Скотта його епігони знаходили та запозичували "антикварність", бо для слабкого художника дріб'язковий статичний опис набору історичних декорацій та реквізиту значно легше завдання, ніж створення істинно романного сюжету й характерів, глибинне проникнення в хитросплетіння історичних подій, невпинний хід історії. Переважну більшість так званих історичних романів складали книжки, де авантюрно-любовна інтрига героїв у історичних костюмах розгортається на густому "антикварному" тлі, а з минулого використовуються здебільшого анекдоти, сенсаційні події, плітки про інтимні подробиці життя сильних світу цього, яскраві чи загадкові постаті, овіяні легендами. Скотт прагнув не просто розповісти про давні часи, а й відтворити їх у всій повноті — у великих постатях і подіях й у дрібних подробицях. Тільки ось ці подробиці мали бути виразними, промовляти до читача, викликати асоціації, пробуджувати пам'ять. Історичні реалії у нього не були інвентаризацією матеріального світу чи забутих звичаїв, як у його менш талановитих послідовників. Вони були переконливо реальними середовищем і формами життя, в яких існували й діяли майже три тисячі його романних персонажів, абсолютно органічно та невимушено. Можна навести безліч прикладів такої художньої матеріалізації минулого, зроблених розмаїто й вигадливо із справжнім талантом живописця, що розуміється на барвному колориті і колориті доби. І до В. Скотта письменники малювали в слові портрети своїх героїв, показували місце дії, але так, як він, цього ще ніхто не робив. Портрети майстра були намальовані сильно, бравурно, виразними мазками. їх можна було б назвати історико-ха-рактерологічними й жанровими. Вони передавали зовнішність персонажу у всій його віковій, соціальній, національній визначеності, подекуди типовості, хоча в них відбивався його самобутній характер, своєрідність вдачі. Чимось вони нагадують ранні експерименти Рембрандта, коли художник намагався в портретних офортах передати прояви усіх можливих темпераментів, багатство емоцій у їх зовнішньому вияві. Заглиблення у внутрішній світ пор-третованого, створення портрета-біографії було тоді у Рембрандта ще попереду. І критики, і читачі давно вже помітили, що головні персонажі романів Скотта поступаються у виразності зовнішності і характеру персонажам другоплановим. Більше того, ці другопланові фігури можуть бути по суті головними дійовими особами історичних трагедій і драм, які лише спостерігає, потрапляючи у різні політичні табори, стоячи на маргінезі протиборства, формальний герой романтичної інтриги. Ще за життя письменника навесні 1832 р. в "Единбурзькому ревю" так характеризувалися 310 Англійський романтизм Англійський романтизм 311
його постаті в циклі романів, які автор видавав під псевдонімом "Автора "Веверлі" і які називають веверлієвськи-ми: "Перше, що ми бачимо в творах автора "Веверлі", це малюнок характерів. Дивлячись на нього під цим кутом зору, ми захоплені плідністю його фантазії, силою, новизною і вірністю образів. Автор малює нам не абстрактну істоту, а подих, вчинки, мову особистості. І яке розмаїття! Яка самобутність! Скільки їх! Що за галерею він розгортає перед нашими очима! Жоден письменник, крім Шекспіра, не може з ним конкурувати. Образи у творця "Веверлі" позначені насамперед мальовничістю. Ми завжди бачимо людину, яку він зобразив у слові. Одяг, звичаї, манери, поведінку показано так жваво, що ми подумки все це бачимо до повної ілюзії реальності, яку лише може викликати слово". Все, що було сказане з цього приводу пізніше лише варіює та поглиблює думку давнього критика. Щоправда, зовнішність і мову персонажів Вальтер Скотт зображував і передавав більш вдало, ніж складності їхньої психології. Великим письменником-психологом він не був, хоча у нього є і дуже тонкі психологічні спостереження. / Більшість дослідників романної творчості Вальтера Скотта підкреслювали органічний зв'язок його книжок з трьома головними типами романів XVIII ст. — авантюрним або пікарескним, побутово-виховним і готичним. Проаналізовані та виділені основні елементи, які знаходимо в сюжетах та образах всіх трьох типів згаданих романів і в творах шотландського прозаїка. В дослідженні німецького вченого Вільгельма Дібеліуса "Англійське мистецтво роману: техніка англійського роману XVIII — початку XIX століття" (1922), яке вже давно завоювало визнання спеціалістів, визначені типові для пригодницького і готичного роману сюжетні ходи, які зустрічаємо у Скотта. Це подорож, сповнена випробувань і загроз, кохання або закоханість героя в діву-красуню, виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність і волю до подолання перешкод, розплутування підступних ворожих дій, небезпечних інтриг тощо. Поширені в названих типах романів і у шотландського письменника такі ситуації, як випадкова зустріч героя з майбутньою коханою або з тим, хто стане йому вірним другом і рятівником, несправедливе обвинувачення героя, який потрапляє в ув'язнення, дуелі та інші бійки, де відстоюється власна честь або право на кохання. Велику роль при цьому відіграють загублені і знайдені листи, медальйони з портретами, документи, які розкривають таємницю походження того чи іншого важливого персонажу, найчастіше самого героя. Готичний роман додавав до цих ще свої інгридієнти, як от величезну кількість різноманітних таємниць, появу примар, привидів і духів померлих, дивовижні воскресіння тих, хто вважався загиблим, або не менш загадкові поря-тунки від неминучої смерті і так далі. Й обов'язковий елемент крайнього напруження, нервового збудження, яке викликають різні жахи, понадприродні явища, нечувана кривава жорстокість і вигадлива мстивість, в'язниці з товстими мурами, через які не чути криків нещасних ув'язнених, містичні сцени і епізоди з пророцтвами циганок чи відьом, магічні обряди тощо. До цього ще треба додати весь архітектурно-природний антураж — місяць, що занурюється у темні хмари, в його непевному світлі армади замків, або таємничих руїн, бурі з громом і блискавками, тумани на болотах, гірські ліси у нічній темряві, неходжені стежки і небезпечні биті шляхи, печери і провалля і т. д. Все це ми знайдемо в творах німецьких романтиків, яких добре знав і навіть перекладав В. Скотт. Використовуються всі ці скарби готики і авантюрного роману в різних національних гатунках романтизму взагалі. Треба лише зауважити, що багато речей представлені в романах Вальтера Скотта в ультраромантичному забарвленні тому, що їх бачить, сприймає, тлумачить, оцінює молодий романтичний герой, а сам автор дивиться на певні ситуації, явища, почуття досить поблажливо, шукає для таємничих постатей і дивних подій цілком раціональних пояснень. Просвітительський раціоналізм і романтична екзальтованість сполучаються у нього в такий спосіб, що авторська оповідь тяжіє до першого, а думки і почуття героя до другого, хоч у обох можливе і те, й інше. Виховна лінія романів Скотта пов'язана з тим, як обставини, зустрічі, випробування ведуть героя від його юнацького романтизму до розсудливої й поміркованої ранньої зрілості. Це швидке дозрівання під впливом великої історії звичайної малої людини — дуже важлива складова Скоттових творів, художнє втілення його центральної ідеї про залежність кожної людини від історії і навпаки — ідеї утворення самого потоку історії і злиття в могутню течію окремих людських життів, інтересів, дій, долі. По-сучасному це можна назвати діалектикою окремого існування й існування народів і людства, яку розумів, відчував своїм геніальним історичним чуттям "шотландський бард". Головна заслуга Вальтера Скотта як історичного рома-
Англійський романтизм. ніста полягала в тому, що використовуючи популярні у читачів типи інтриги, описи матеріального світу давніх часів, він підпорядкував і поставив їх на службу Єдиному завданню — розкриттю законів історичного розвитку, створенню постатей великих людей минулого і зображенню звичайних людей в усій їхній неповторності й типовості для свого часу і країни, в історичній обумовленості й художній яскравості, конкретності, повноті. Коли Вальтер Скотт у 1814 p. видав свій перший історичний роман, він був зрілою людиною з виробленим світоглядом й естетичним смаком, чіткими і глибокими ідеями про розвиток народів і людства, про їх минуле і перспективи на майбуття. У нього була власна продумана філософія історії, головною тезою якої (якщо узагальнити висловлені ним у різних творах думки) є думка: людство через страждання, помилки, випробування, зриви загалом рухається шляхом розвитку, удосконалюється, що прогрес можливий, бо керівною зіркою в невпинному русі генерацій є християнська ідея "добра". Скотт хотів об'єктивно показати минуле, як і взагалі прагнув максимальної об'єктивності в оцінці подій, людських характерів і вчинків. У цьому плані він, як і в уявленні про прогрес людства, був близький до просвітителів, протистояв романтичному суб'єктивізму, полемізував з романтиками молодшого покоління, зокрема Байроном. Мізантропія і песимізм, які він вбачав у "Чайльд Гарольді", викликали у нього заперечення, бо, як і діячі Просвітництва, він вірив, що' людина в основі своїй добра, хоча може бути спотворена обставинами життя і чужим негативним впливбм. Саме тому він знаходив іскру добра, вдячності, милосердя навіть у своїх негативних персонажів — закоренілих грішників, людиноненависників, що зневірилися в усьому і плекають одне почуття — жагу помсти, таких, як Чорний карлик Елші з однойменного роману або колишній пірат і вбивця Безіл Мертон ("Пірат"). Вальтер Скотт вважав людину істотою соціальною, яка не може існувати поза зв'язками з іншими, в цих зв'язках розкриває свої якості й можливості, свої кращі і, на жаль, гірші почуття й пристрасті. Боротьба між окремими індивідами і цілими народами точиться споконвіку. Вона має багато причин, які можна пояснювати з допомогою наукового знання й звичайної раціональної логіки. Та інколи ця кривава, уперта боротьба втрачає будь-яку логіку, набуває для воюючих сторін безглуздого, тотально руйнівного Англійський романтизм 313 характеру. Такою Скотт вважав війну в середині одного народу — бійки між окремими шотландськими кланами або швейцарськими кантонами, громадянську війну Червоної і Білої троянди в Англії. В романі "Анна Гайер-штайн" швейцарець каже англійцю: "Ви, напевно, билися під прапорами вашої країни з чужинцями і з вашим національним ворогом; в такому випадку можна, мабуть, забути, що війни несуть лихо створінням божим і на тому, і на цьому боці Але війна, в якій я брав участь, не має такого виправдання. То була нещасна війна з Цюрихом, в якій швейцарці встромляли списи у груди своїх співвітчизників, просили пощади й відмовляли в ній на тій самій м'якій гірській мові". Англієць — лорд Оксфорд, учасник війни Червоної і Білої троянди, відповідає швейцарцю: "Горе мені, я заслуговую на ті страждання, про які ви говорите. Який народ може зрозуміти недолю Англії, якщо він не бачив країни, розірваної на два табори, залитої кров'ю через чвари двох розлютованих партій? Битви у кожній області, рівнини, завалені трупами, й плахи, залиті кров'ю!" Історичний романіст не може обмежитися лише естетичними, тим більше розважальними завданнями. Він повинен показати історичний процес у всій сукупності його векторів, причин і наслідків. Справжній історик, він повинен бути художником і навпаки — як художник повинен добре розумітися на історії. Він повинен мати історичну уяву, тобто знаючи певні історичні закономірності в політичних і духовних відносинах народів, їх суспільному і соціальному житті тощо, домислювати там, де мовчать архіви, нема надійних документів і свідчень, а відомі відзначаються неповнотою, однобічністю, пристрасністю або обмеженістю мислення хроніста. Скотт мав цей дар історичної уяви — і тому загалом вірно, як було доведено пізніше, тлумачив темні сторінки історії, заповнював білі плями, розкривав удачу відомих історичних постатей, часто прикриту багатьма нашаруваннями міфів, легенд, якщо не спотворену наклепами ворогів і залежних від них хроністів. Його художнє відтворення історії звучить переконливо й тоді, коли ним написане вивіряють сучасною наукою. Звичайно, він не знав усіх фактів, міг помилитися у другорядних моментах, не завжди міг стати вище власних симпатій та антипатій, але на макрорівні розуміння історичного процесу, його загальних тенденцій романіст найчастіше мав рацію. І це доводять події історії, що сталися вже після смерті "шотландського чарівника". 314 Англійський романтизм Англійський романтизм 315
Від багатьох письменників та істориків Скотт відрізнявся тим, що зрозумів значення народу, народних рухів у загальному історичному процесі. Він зображував не лише тих, хто стояв при кермі влади, не лише королів, крупних феодалів, проводирів і ватажків, полководців і уславлених політиків, а й звичайних селян, войовничих і диких шотландських горців, французьких чи швейцарських солдатів, жебраків і волоцюг, блазнів і коробейників, монахів і дрібних урядовців — одним словом, масу, живу, барвисту, сповнену пристрастей і передсудів, здорового глузду й упереджень. І цю масу він малював не як щось гомогенно-суцільне, а через напрочуд соковиті, мальовничі, виразні постаті, які запам'ятовуються іноді краще через свою неповторну оригінальність і пластичну довершеність, ніж постаті його головних героїв. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|