Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






АНГЛІЙСЬКИЙ РОМАНТИЗМ 5 страница




Кінець XVIII — початок XIX ст. і в Англії, як і в усій Європі, був періодом загального захоплення народною творчістю. Автентичність, висока простота й непідробна краса народної пісні, легенди, казки приваблювали і шот­ландських інтелектуалів, поетів і прозаїків шотландського Відродження. Зацікавлення фольклором у романтиків йшло в парі із зацікавленням історією власного народу. Через відсутність принципів наукового збирання запис народних першоджерел відбувався досить хаотично. Кож­ний аматор записував по-своєму, виправляючи стиль і мову, тлумачучи довільно темні місця, відкидаючи те, що здавалося примітивним чи грубим на освічені смаки. Скотт теж втручався в первісні фольклорні записи, їх обробляв. Однак загалом він зробив велику справу, рятуючи твори народу від забуття, загибелі під тиском новітньої цивілізації.

Природним наступним кроком для молодого шотландця було створення власної поезії в дусі народних балад і поем. Скотт пише драматичну поему у шести піснях "Пісня останнього менестреля", в якій об'єдналися фольклорні й історичні мотиви. Поема мала грандіозний успіх. Сучасний біограф Скотта Хескет Пірсон називає її "першим бестсе­лером". Вийшла вона великим як на той час накладом. Захоплення публіки окрилило поета і він пише нові поеми "Марміон" (1808), "Діва озера" (1810) та ін. У цей же час він підготував до друку і видав середньовічний рицарсь­кий роман "Сер Трістан", працював над есе про старожит­ності і з питань історії. Всі ці різноманітні літературні заняття сполучалися з працею адвоката в единбурзькому суді, а потім шерифа округи Селкірк, де місцеві жителі його дуже шанували і любили за доброту і справедливість. Займався він ще сільським господарством і видавничими справами, служив у кінноті — енергії вистачало на все. Та ставало ясним, що саме література є його головним покликанням.


У 1814 р. з'явився друком перший роман Вальтера Скотта "Веверлі" ще без імені автора, бо письменник був непевний щодо літературних якостей твору і боявся ком­прометації. І ще довго його твори виходили як твори "автора Веверлі", хоч успіх історичного роману-первістка перевершив усі сподівання. Це визначило подальший на­прям творчості Скотта. За наступні вісімнадцять років він випустив двадцять дев'ять романів. Лише два з них були присвячені сучасності.

Слава лестила письменникові й одночасно він умів самокритично, з певною дистанцією та іронією ставитися до свого культу. Так, наприклад, митець відмовився від писання поем і поезій взагалі, коли зійшла яскрава зірка автора "Чайльд Гарольда", вважаючи, що не може конку­рувати як поет з Байроном. Це сталося тоді, коли він був у зеніті своєї поетичної слави — "Дівою озера" зачитува­лися всі. Про свою поезію Скотт говорив недбало, умів з посмішкою сприймати досить критичні зауваження про свої романи тощо.

Починаючи з 1814 р. Скотт видавав щороку по роману, а то й по два-три. Єдина перерва припала на 1830-й, коли його частково паралізувало. В 1815 р. з'явився "Гай Ман-нерінг", у 1816 — "Антикварій", "Чорний карлик", "Пури­тани", в 1817 — "Роб-Рой", в 1818 — "Единбурзька тем­ниця", в 1819 — аж три — "Ламермурська наречена", "Легенда про Монтроза", "Айвенго", в 1820 — два — "Монастир" і "Абат", в 1821 — "Кенілворт", в 1822 — знову три — "Пірат", "Пригоди Нігеля", "Певеріль Пік", в 1823 — "Квентін Дорвард" і так далі аж до останнього творчого року 1831-го, коли смертельно хворий письменник спро­мігся написати "Графа Роберта Паризького" і "Небезпеч­ний замок".

В дев'ятнадцяти романах події відбуваються в Шот­ландії XIV-XIX століть, але здебільшого у XVIII ст., про яке Скотт найкраще знав, зокрема і від безпосередніх учасників подій цього бурхливого для його рідної країни часу. В шести книжках місце дії — Англія. А є ще романи, в яких ідеться про історичні події у Франції, Палестині, Швейцарії, Візантії й навіть Індії. Романіст писав про середньовіччя, добу Реформації, дві книжки про свою сучасність. Не всі твори були однаково вдалі. В деяких особливо сильно відчувався поспіх, з яким вони писалися, стильова недбалість, плутаність інтриги, вражала штуч­ність, непереконливість ситуацій, розтягнутість описів або,


304

Англійський романтизм

навпаки, скоромовка в оповіді про події. Але пластичні, яскраві людські постаті були в усіх романах. Скотт сам не раз наголошував, що його найбільше цікавлять люди, їх характери і вчинки. Взагалі можна твердити, що.більшість йо га великих прозових творів в своєму жанрі шедеври—1 Вже у першому романі "Веверлі" виявилися основи відбору історичного матеріалу, типові моменти структури сюжету, побудови романної інтриги, оформилися прийоми оповіді, з'явилися типові для Скотта провідні й другорядні персонажі, прийоми зображення світу, що в ньому вони живуть і діють. Цей роман багато в чому еталонний для історичної прози письменника, хоча серед пізніших творів є глибші й досконаліші в рамках тієї ж головної художньої "системи координат".

В центрі інтриги роману — молодий, недосвідчений та наївний англійський дворянин Едвард Веверлі з родини, котра несе на собі, за словами автора, "весь тягар консе­рвативних симпатій і передсудів, політичних і церковних".. Едвард як офіцер англійської армії їде служити в Шот­ландію. На календарі 1745 рік, саме той рік, коли гірська країна робить останню значну й відчайдушну спробу від­воювати від Англії свою незалежність. Очима "людини ззовні" (а це, як відомо, дуже вдалий художній прийом, який надає образам і картинам чудової свіжості та вира­зності) дивиться юнак на чужу й спочатку незрозумілу для нього шотландську дійсність. Він бачить розбурхану політичними чварами, жорстокими і кривавими міжродо­вими сутичками країну, де на кожному кроці можна стати жертвою розбійників, грабіжників, здичавілих месників, людей темних і забобонних й одночасно відважних, спов­нених почуття честі, вразливих на будь-яке приниження власної гідності. Події жбурляють Веверлі з одного воро­гуючого табору в інший, йому не раз загрожує смертельна небезпека. Нарешті у вирішальному бою він б'ється проти власної армії і його як зрадника мають стратити. Однак всі складні перипетії долі молодого англійця завершують­ся щасливо. Веверлі не лише уникає загибелі, а й одру­жується з багатою спадкоємицею шляхетного шотланд­ського роду, кохання до якої було головною пружиною його вчинків.

Дуже важливу роль у романі відіграють формально другорядні постаті, передусім шотландців, розкриті авто­ром у всій яскравості, соковитості, національній своєрід-ч ності й одночасно суперечливості своїх характерів і


Англійський романтизм 305

вчинків, показані зі щирою симпатією співвітчизника й одночасно з чесною об'єктивністю художника. Такі, на­приклад, образи вождя гірського клану Вік Ян Вора і його сестри Флори.

Ця ж історична об'єктивність характерна і для іншого шотландського роману — "Роб Рай", події якого відбува­ються під час антианглійського повстання 1714 р. Назву твір одержав за прізвиськом шотландського національного героя Роберта Макгрегора, який був таким собі працьови­тим і • чесним гуртівником, та через несправедливість і жорстокий утиск можновладців і їхніх поплічників став розбійником, месником за свої власні і свого народу крив­ди, борцем проти уряду. Типовий для народних легенд образ сміливого розбійника, який карає злих багатіїв і нечесних урядовців і допомагає несправедливо ображеним бідарям, показаний у Скотта начебто в подвійній перспек­тиві — через опоетизоване фольклорне сприйняття й че­рез сухувату, побудовану на точних фактах, історичну характеристику (в авторській передмові). Це створює по справжньому живу людську постать з усіма її обумовле­ними особистою біографією і шотландською історією супе­речливими рисами.

Та Роб Рой з'являється як постать з плоті та крові, а не як герой чужих оповісток, лише в останній частині роману. Вся ж інтрига тримається знову ж на пригодах молодого англійського шляхтича Френка Осбалдістона, якого події шотландського життя досить драматично й круто втягують у свій вир. Жорстокі конфлікти старого патріархального життя і нового буржуазного, які він спо­стерігає, роблять Френка більш зрілою і мудрою людиною, здатною розуміти інших людей і рацію іншого народу. З роману випливає "сувора життєва діалектика, бо, ні на секунду не зраджуючи своїх симпатій до Роб Роя, по-люд-ськи виправдовуючи його у всьому, захоплюючись його невгамовною відвагою та волелюбністю, Вальтер Скотт все ж дає зрозуміти, що це дикість, яка відходить або, точні­ше, змушена відійти у минуле" (Д. Урнов). -*Г~Якщо згадані вище романи, як і близький до них за історичним часом, але присвячений іншому конфлікту — між шотландськими пуританами і прихильниками като­лицької династії Стюартів (1679 р.) — романуритани ", пов'язані з шотландською історією^ то__^ дман "Айв енго^ (один з найкращих творів письменника) — це художнє втілення стародавньої історії Англії. Тут ідеться про час



Англійський романтизм


Англійський романтизм


307


 


формування англійської держави, розквіт феодалізму на Британських островах, боротьбу між англо-саксонським сільським населенням країни на чолі з лордом Седриком Саксонцем і норманськими феодалами-рицарями. Скотт намагається бути конче правдивим і об'єктивним. Він по­казує мужність патріота Седрика Саксонця і його слаб­кість, обмеженість як вождя. Зухвалий і жорстокий нор­манський рицар Буагільбер, що зневажливо ставиться до простих саксонців, наділений неабиякими рисами вольової, енергійної, безстрашної особистості. Хай Річард Лев'яче Серце, що спромігся об'єднати країну, змальований як ідеальний володар, а його брат-суперник показаний як зарозумілий егоцентрик, охоплений жагою влади, та це протиставлення має глибокий сенс, бо письменник цілком слушно вважає об'єднання англо-саксів і норманів, а не протиборство між ними, історично прогресивною подією.

Персонаж, чия історія об'єднує різні епізоди роману, за чиїм іменем книгу названо, найменш цікавий. Він до­сить умовна постать-зв'язка. В його пригодах найбільше приваблює читача не розповідь про кохання до шляхет­ної і цнотливої леді Ровени, з якою Айвенго врешті-решт щасливо одружується, а його романтична закоханість у красуню-єврейку Ревекку, один з найпривабливіших жі­ночих характерів у Скотта, дівчину із сильними почуття­ми, відверту і горду всупереч своєму принизливому становищу. Особливо постаті людей з народу, з нижчих суспільних верств такі, як пастух Гурт, блазень Вамба або вільний стрілець Локслі (чиїм прообразом став легендар­ний Робін Гуд) найвиразніші з художнього боку, найбільш самобутні й психологічно переконливі. І це для романів Скоттати пово. _

t ------ ТГ~"ж характерні для історичних романів Вальтера

Скотта провідні особливості знаходимо, і в уславленому творі письменника, події якого відбуваються у Франції XV ст., в "Квентіні Дорварді". І тут у центрі оповіді чужинець, який бачить французьке життя доби Людовика XI неупередженими, зацікавленими і наївними очима. Квентін Дорвард — шотландський вояк, який • утік від переслідувань кревних ворогів і поступив на службу до короля Франції, бере участь у складних перипетіях полі­тичного життя країни, часто мимоволі. Хлопець із шот­ландського клану спостерігає важливі події історії сусід­ньої держави, коли один з найрозумніших і найдалеког-лядніших державних мужів вів невпинну запеклу бороть-


бу проти сваволі крупних феодалів, своїх непокірних ва­салів. Романіст створює блискучий портрет короля, полі­тика мудрого і безжального, для якого підступність, використання добрих і злих якостей людей, що його ото­чують, — нормальні засоби ведення політичної гри в ім'я вищих цілей. Мислячий історик Вальтер Скотт художньо блискуче показує, якими кривавими шляхами часто руха­ється історичний поступ (у романі — це зміцнення абсо­лютистської влади короля, що на той час було явищем прогресивним порівняно з феодальним політичним хаосом, нескінченними чварами владолюбних герцогів і князів, спустошливими для країни, трагічними для її громадян). Звичайно, і в цьому романі є безліч пригод і романтична любовна історія, яка закінчується для її героїв попри всі випробування, станові та релігійні перешкоди радісним шлюбом.

Тут наведені лише деякі приклади з багатої романіс­тики великого письменника. Є у нього твори, структурна схема й система образів яких більше чи менше відрізня­ються від згаданих. Але головні принципи його історичних художніх досліджень лишаються незмінними.

Автор "Веверлі" вже у цьому першому своєму романі знайшов дуже вдалий спосіб поєднання правдивого зобра­ження минулого життя у всіх його розмаїтих проявах і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої є ве­ликі людські пристрасті — жага влади, заздрість і ревно­щі, мстивість і зажерливість, войовничість і кохання, й водночас звичайні, але близькі і зрозумілі читачеві почут­тя — любов до свого краю, свого роду і сім'ї, вірність дружині або коханій і друзям, почуття власної гідності й честі тощо. П-^В усіх романах автора діє багато персонажів, які ке­руються у своїх вчинках часто протилежними мотивами, що постійно викресає іскру великих і малих конфліктів, з яких може спалахнути жорстока і кривава війна. Всіх персонажів можна поділити на кілька груп, нерівноцінних за своєю вагою щодо розвитку сюжету, свого історичного значення і художньої довершеності, оригінальності, ма­льовничості. Реальні історичні персонажі не стоять у цен­трі оповіді, фабульні повороти, динаміка інтриги пов'язані не з ними. Однак вони у Скотта змальовані надто виразно, визначена їх роль у великих подіях історичної ваги, у подальшому розвитку країни. Скотт намагається (і це йо­му найчастіше вдається) відтворити характер історичного


308


Англійський романтизм


Англійський романтизм


309


 


діяча, побачити за скупими рядками хронік або поетични­ми узагальненнями справжню людську індивідуальність.

Найдовершеніші з художнього боку постаті людей з народу, вони беруть активну участь у розгортанні сюжету, у фабульних перипетіях, хоч і не виступають головними героями роману з формальної точки зору. При цьому народ у Скотта — поняття узагальнююче, що включає в себе різні соціальні групи. Героєм роману, з яким пов'я­зана його фабула, у Скотта виступає Молода людина, яка не має якихось надто виразних індивідуальних рис або видатних здібностей, але відзначається порядністю, почут­тям честі, сміливістю і здоровим глуздом. Письменник наблизив свого героя до більшості читачів, дозволив їм ідентифікуватися з цим симпатичним персонажем, співчу­вати йому, хвилюватися за його долю тощо. Молодий чоловік завжди був улюбленим персонажем і письменни­ків, і читачів. Його сильні й свіжі почуття, його рухливість та нерозважлива сміливість, його наївна відвертість і че­сність робили юнака природним героєм любовних або при­годницьких романів, розповідей про подорожі та військові походи. І вибір героя у Скотта, як і динамічного захоплю­ючого сюжету із щасливою для молодого героя розв'язкою, можна назвати приреченим на популярність у широкого кола читачів.

Всі, хто знав Скотта і слухав його, зазначали, що він був блискучим оповідачем. Він не лише зацікавлював стрімким розвитком подій, їхнім драматизмом, а й так пластично змальовував образи осіб і місця, де все відбу­валося, що все поставало зримо, випукло, в барвах, світлі, мінилося кольорами, звучало й було відчутне на дотик.

За часів Вальтера Скотта давно існував і користувався успіхом так званий "антикварний" роман, який ставив своєю метою скрупульозне відтворення матеріальної сво­єрідності різних епох, особливостей побуту, звичаїв різних народів. Пізнавальну цінність таких творів визначав най-докладніший опис різних старожитностей, давнього одягу, зброї, начиння, архітектури, навіть страв чи напоїв. По­дібні книжки виходили й пізніше. І у самого Скотта його епігони знаходили та запозичували "антикварність", бо для слабкого художника дріб'язковий статичний опис на­бору історичних декорацій та реквізиту значно легше зав­дання, ніж створення істинно романного сюжету й харак­терів, глибинне проникнення в хитросплетіння історичних подій, невпинний хід історії. Переважну більшість так


званих історичних романів складали книжки, де авантюр­но-любовна інтрига героїв у історичних костюмах розгор­тається на густому "антикварному" тлі, а з минулого ви­користовуються здебільшого анекдоти, сенсаційні події, плітки про інтимні подробиці життя сильних світу цього, яскраві чи загадкові постаті, овіяні легендами.

Скотт прагнув не просто розповісти про давні часи, а й відтворити їх у всій повноті — у великих постатях і подіях й у дрібних подробицях. Тільки ось ці подробиці мали бути виразними, промовляти до читача, викликати асоціації, пробуджувати пам'ять. Історичні реалії у нього не були інвентаризацією матеріального світу чи забутих звичаїв, як у його менш талановитих послідовників. Вони були переконливо реальними середовищем і формами життя, в яких існували й діяли майже три тисячі його романних персонажів, абсолютно органічно та невимуше­но. Можна навести безліч прикладів такої художньої ма­теріалізації минулого, зроблених розмаїто й вигадливо із справжнім талантом живописця, що розуміється на барв­ному колориті і колориті доби.

І до В. Скотта письменники малювали в слові портрети своїх героїв, показували місце дії, але так, як він, цього ще ніхто не робив.

Портрети майстра були намальовані сильно, бравурно, виразними мазками. їх можна було б назвати історико-ха-рактерологічними й жанровими. Вони передавали зовніш­ність персонажу у всій його віковій, соціальній, націо­нальній визначеності, подекуди типовості, хоча в них від­бивався його самобутній характер, своєрідність вдачі. Чи­мось вони нагадують ранні експерименти Рембрандта, коли художник намагався в портретних офортах передати прояви усіх можливих темпераментів, багатство емоцій у їх зовнішньому вияві. Заглиблення у внутрішній світ пор-третованого, створення портрета-біографії було тоді у Рембрандта ще попереду.

І критики, і читачі давно вже помітили, що головні персонажі романів Скотта поступаються у виразності зов­нішності і характеру персонажам другоплановим. Більше того, ці другопланові фігури можуть бути по суті голов­ними дійовими особами історичних трагедій і драм, які лише спостерігає, потрапляючи у різні політичні табори, стоячи на маргінезі протиборства, формальний герой ро­мантичної інтриги. Ще за життя письменника навесні 1832 р. в "Единбурзькому ревю" так характеризувалися


310


Англійський романтизм


Англійський романтизм


311


 


його постаті в циклі романів, які автор видавав під псев­донімом "Автора "Веверлі" і які називають веверлієвськи-ми:

"Перше, що ми бачимо в творах автора "Веверлі", це малюнок ха­рактерів. Дивлячись на нього під цим кутом зору, ми захоплені плідністю його фантазії, силою, новизною і вірністю образів. Автор малює нам не абстрактну істоту, а подих, вчинки, мову особистості. І яке розмаїття! Яка самобутність! Скільки їх! Що за галерею він розгортає перед наши­ми очима! Жоден письменник, крім Шекспіра, не може з ним конкуру­вати. Образи у творця "Веверлі" позначені насамперед мальовничістю. Ми завжди бачимо людину, яку він зобразив у слові. Одяг, звичаї, манери, поведінку показано так жваво, що ми подумки все це бачимо до повної ілюзії реальності, яку лише може викликати слово".

Все, що було сказане з цього приводу пізніше лише варіює та поглиблює думку давнього критика. Щоправда, зовнішність і мову персонажів Вальтер Скотт зображував і передавав більш вдало, ніж складності їхньої психології. Великим письменником-психологом він не був, хоча у нього є і дуже тонкі психологічні спостереження. / Більшість дослідників романної творчості Вальтера Скотта підкреслювали органічний зв'язок його книжок з трьома головними типами романів XVIII ст. — авантюрним або пікарескним, побутово-виховним і готичним. Проана­лізовані та виділені основні елементи, які знаходимо в сюжетах та образах всіх трьох типів згаданих романів і в творах шотландського прозаїка. В дослідженні німецького вченого Вільгельма Дібеліуса "Англійське мистецтво ро­ману: техніка англійського роману XVIII — початку XIX століття" (1922), яке вже давно завоювало визнання спе­ціалістів, визначені типові для пригодницького і готичного роману сюжетні ходи, які зустрічаємо у Скотта. Це подо­рож, сповнена випробувань і загроз, кохання або закоха­ність героя в діву-красуню, виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність і волю до подолання перешкод, розплутування підступних ворожих дій, небезпечних інтриг тощо. Поширені в назва­них типах романів і у шотландського письменника такі ситуації, як випадкова зустріч героя з майбутньою коха­ною або з тим, хто стане йому вірним другом і рятівником, несправедливе обвинувачення героя, який потрапляє в ув'язнення, дуелі та інші бійки, де відстоюється власна честь або право на кохання. Велику роль при цьому віді­грають загублені і знайдені листи, медальйони з портретами, документи, які розкривають таємницю походження того чи іншого важливого персонажу, найчастіше самого героя.


Готичний роман додавав до цих ще свої інгридієнти, як от величезну кількість різноманітних таємниць, появу примар, привидів і духів померлих, дивовижні воскресіння тих, хто вважався загиблим, або не менш загадкові поря-тунки від неминучої смерті і так далі. Й обов'язковий елемент крайнього напруження, нервового збудження, яке викликають різні жахи, понадприродні явища, нечувана кривава жорстокість і вигадлива мстивість, в'язниці з товстими мурами, через які не чути криків нещасних ув'язнених, містичні сцени і епізоди з пророцтвами цига­нок чи відьом, магічні обряди тощо. До цього ще треба додати весь архітектурно-природний антураж — місяць, що занурюється у темні хмари, в його непевному світлі армади замків, або таємничих руїн, бурі з громом і блис­кавками, тумани на болотах, гірські ліси у нічній темряві, неходжені стежки і небезпечні биті шляхи, печери і про­валля і т. д.

Все це ми знайдемо в творах німецьких романтиків, яких добре знав і навіть перекладав В. Скотт. Використо­вуються всі ці скарби готики і авантюрного роману в різних національних гатунках романтизму взагалі. Треба лише зауважити, що багато речей представлені в романах Вальтера Скотта в ультраромантичному забарвленні тому, що їх бачить, сприймає, тлумачить, оцінює молодий ро­мантичний герой, а сам автор дивиться на певні ситуації, явища, почуття досить поблажливо, шукає для таємничих постатей і дивних подій цілком раціональних пояснень. Просвітительський раціоналізм і романтична екзальтова­ність сполучаються у нього в такий спосіб, що авторська оповідь тяжіє до першого, а думки і почуття героя до другого, хоч у обох можливе і те, й інше.

Виховна лінія романів Скотта пов'язана з тим, як об­ставини, зустрічі, випробування ведуть героя від його юнацького романтизму до розсудливої й поміркованої ран­ньої зрілості. Це швидке дозрівання під впливом великої історії звичайної малої людини — дуже важлива складова Скоттових творів, художнє втілення його центральної ідеї про залежність кожної людини від історії і навпаки — ідеї утворення самого потоку історії і злиття в могутню течію окремих людських життів, інтересів, дій, долі. По-сучас­ному це можна назвати діалектикою окремого існування й існування народів і людства, яку розумів, відчував своїм геніальним історичним чуттям "шотландський бард".

Головна заслуга Вальтера Скотта як історичного рома-


312

Англійський романтизм.

ніста полягала в тому, що використовуючи популярні у читачів типи інтриги, описи матеріального світу давніх часів, він підпорядкував і поставив їх на службу Єдиному завданню — розкриттю законів історичного розвитку, створенню постатей великих людей минулого і зображен­ню звичайних людей в усій їхній неповторності й типовості для свого часу і країни, в історичній обумовленості й художній яскравості, конкретності, повноті.

Коли Вальтер Скотт у 1814 p. видав свій перший істо­ричний роман, він був зрілою людиною з виробленим світоглядом й естетичним смаком, чіткими і глибокими ідеями про розвиток народів і людства, про їх минуле і перспективи на майбуття. У нього була власна продумана філософія історії, головною тезою якої (якщо узагальнити висловлені ним у різних творах думки) є думка: людство через страждання, помилки, випробування, зриви загалом рухається шляхом розвитку, удосконалюється, що прогрес можливий, бо керівною зіркою в невпинному русі генера­цій є християнська ідея "добра". Скотт хотів об'єктивно показати минуле, як і взагалі прагнув максимальної об'­єктивності в оцінці подій, людських характерів і вчинків. У цьому плані він, як і в уявленні про прогрес людства, був близький до просвітителів, протистояв романтичному суб'єктивізму, полемізував з романтиками молодшого по­коління, зокрема Байроном. Мізантропія і песимізм, які він вбачав у "Чайльд Гарольді", викликали у нього заперечен­ня, бо, як і діячі Просвітництва, він вірив, що' людина в основі своїй добра, хоча може бути спотворена обставина­ми життя і чужим негативним впливбм. Саме тому він знаходив іскру добра, вдячності, милосердя навіть у своїх негативних персонажів — закоренілих грішників, людино­ненависників, що зневірилися в усьому і плекають одне почуття — жагу помсти, таких, як Чорний карлик Елші з однойменного роману або колишній пірат і вбивця Безіл Мертон ("Пірат").

Вальтер Скотт вважав людину істотою соціальною, яка не може існувати поза зв'язками з іншими, в цих зв'язках розкриває свої якості й можливості, свої кращі і, на жаль, гірші почуття й пристрасті. Боротьба між окремими інди­відами і цілими народами точиться споконвіку. Вона має багато причин, які можна пояснювати з допомогою науко­вого знання й звичайної раціональної логіки. Та інколи ця кривава, уперта боротьба втрачає будь-яку логіку, набу­ває для воюючих сторін безглуздого, тотально руйнівного


Англійський романтизм 313

характеру. Такою Скотт вважав війну в середині одного народу — бійки між окремими шотландськими кланами або швейцарськими кантонами, громадянську війну Чер­воної і Білої троянди в Англії. В романі "Анна Гайер-штайн" швейцарець каже англійцю:

"Ви, напевно, билися під прапорами вашої країни з чужинцями і з вашим національним ворогом; в такому випадку можна, мабуть, забути, що війни несуть лихо створінням божим і на тому, і на цьому боці Але війна, в якій я брав участь, не має такого виправдання. То була нещасна війна з Цюрихом, в якій швейцарці встромляли списи у груди своїх співвітчизників, просили пощади й відмовляли в ній на тій самій м'якій гірській мові".

Англієць — лорд Оксфорд, учасник війни Червоної і Білої троянди, відповідає швейцарцю:

"Горе мені, я заслуговую на ті страждання, про які ви говорите. Який народ може зрозуміти недолю Англії, якщо він не бачив країни, розір­ваної на два табори, залитої кров'ю через чвари двох розлютованих партій? Битви у кожній області, рівнини, завалені трупами, й плахи, залиті кров'ю!"

Історичний романіст не може обмежитися лише есте­тичними, тим більше розважальними завданнями. Він по­винен показати історичний процес у всій сукупності його векторів, причин і наслідків. Справжній історик, він пови­нен бути художником і навпаки — як художник повинен добре розумітися на історії. Він повинен мати історичну уяву, тобто знаючи певні історичні закономірності в полі­тичних і духовних відносинах народів, їх суспільному і соціальному житті тощо, домислювати там, де мовчать архіви, нема надійних документів і свідчень, а відомі від­значаються неповнотою, однобічністю, пристрасністю або обмеженістю мислення хроніста. Скотт мав цей дар істо­ричної уяви — і тому загалом вірно, як було доведено пізніше, тлумачив темні сторінки історії, заповнював білі плями, розкривав удачу відомих історичних постатей, ча­сто прикриту багатьма нашаруваннями міфів, легенд, як­що не спотворену наклепами ворогів і залежних від них хроністів. Його художнє відтворення історії звучить пере­конливо й тоді, коли ним написане вивіряють сучасною наукою. Звичайно, він не знав усіх фактів, міг помилитися у другорядних моментах, не завжди міг стати вище вла­сних симпатій та антипатій, але на макрорівні розуміння історичного процесу, його загальних тенденцій романіст найчастіше мав рацію. І це доводять події історії, що сталися вже після смерті "шотландського чарівника".


314


Англійський романтизм


Англійський романтизм


315


 


Від багатьох письменників та істориків Скотт відріз­нявся тим, що зрозумів значення народу, народних рухів у загальному історичному процесі. Він зображував не ли­ше тих, хто стояв при кермі влади, не лише королів, крупних феодалів, проводирів і ватажків, полководців і уславлених політиків, а й звичайних селян, войовничих і диких шотландських горців, французьких чи швейцарсь­ких солдатів, жебраків і волоцюг, блазнів і коробейників, монахів і дрібних урядовців — одним словом, масу, живу, барвисту, сповнену пристрастей і передсудів, здорового глузду й упереджень. І цю масу він малював не як щось гомогенно-суцільне, а через напрочуд соковиті, мальовни­чі, виразні постаті, які запам'ятовуються іноді краще че­рез свою неповторну оригінальність і пластичну довер­шеність, ніж постаті його головних героїв.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных