Схема 1. Ознаки держави 3 страница

У кінці заняття слід зробити висновки, що демократія повинна опиратися, насамперед, на закон. Головною силою, що гарантує законність і збереження демократичних норм і цінностей, є міцна державна влада.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Охарактеризуйте тип переходу до демократії в Україні.

2. Порівняйте основні концепції демократії у сучасній політичній науці.

3. У вигляді схеми опишіть основні ознаки демократії.

4. Назвіть основні демократичні принципи. Як Ви розумієте принцип прав меншості?

Література

1. Демократія: Антологія / Упоряд. О.Проценко. – К., 2005.

2. Даль Р. О демократии. – М., 2000.

3. Основи демократії: Навч. Посібник для студентів вищ. навч. закладів./ Авт. колектив М.Бессонова, О.Бірюков, С.Бондарук та ін. – К., 2002.

4. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

5. Політологія / За наук. ред. А.Колодій. – К., 2003.

6. Прокопчук І. Поняття і типологія демократії // Людина і політика. – 2003. - № 3.

7. Рудич Ф.М. Політологія. – К.: «Либідь», 2005.

8. Суспільна політична думка: Словник довідник/ Уклав О.І Юристовський. – Львів: вид-во «Сполом», 2008.

9. Хейман С. Кістяківський Б.: Боротьба за національні права в останні роки царату. – К., 2000.

10. Шаповал В.М. Безпосередня демократія і представницька демократія у взаємозв’язках // Право України. – 2004. - № 8.

11. Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тихонова Л.А. Політологія: Навчальний посібник. – К., 2007.

Тема 9: ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ

План

1. Ознаки, типологія, класифікація та функції політичних партій.

2. Партійні та виборчі системи.

3. Роль політичних партій в охороні природного середовища.

Методичні рекомендації

Розгляд першого питання необхідно розпочинати з визначення змісту поняття “партія”. Етимологія слова “партія” бере початок з латинського рагtіs, що означає “частина”. Поширене в політології визначення терміну “політичні партії”: це організовані політичні сили, які об'єднують громадян однієї політичної тенденції для мобі­лізації думки з певної кількості цілей та для участі в орга­нах влади або для орієнтування влади на досягнення цих вимог.

При визна­ченні змісту “політична партія” слід вказати на чотири її ознаки: як суб'єкт певної ідеології або особливої світоглядної орієнтації; як організація, тобто достатньо тривке об'єд­нання людей на різних рівнях політики — від місцевого до міжнародного; мета партії — завоювання та здійснення влади; кожна партія прагне забезпечити собі підтримку на­роду – від голосування за неї до активного членства. Вивчення партій передбачає аналіз їх структурних елементів: ідеологію, організа­ційну структуру, соціальний склад, відносини з владою та іншими партіями.

Доцільно розглянути історію становлення партій, причини їх виникнення, роль виборчого права у цьому процесі, його пов’язаність з особливостями політич­ної ситуації у тій чи іншій країні, тенденціями світового суспільного розвитку. Визначити три етапи розвитку політичних партій: аристократичне угруповання, політич­ний клуб, масова партія. Розглянути сучасний партійний процес у країнах Заходу, що знаходить своє вираження у створенні тривких партійних коаліцій.

Необхідно детально проаналізувати функції партій: ідеологічну наукову, участі у боротьбі за владу, здійснення влади, представництво соціальних інтересів.

Окремого розгляду потребує типологізація партій, яка може здійснюватись за такими ознаками: ідеологічними, політичним темпераментом, організаційною структурою, методами і засобами діяльності, полі­тичним статусом, соціальною основою й електоратом.

Особливого значення набуває розгляд соціальної бази партій, без якої партія перестає бути повноцінним суб’єктом політичного процесу. Тому необхідно розкрити динаміку змін соціальної основи і електорату. Так до се­редини XX ст. партії мали чітко виражену класово-соціальну орієнтацію. Згодом, коли соціальна структура стала мобіль­нішою, на зміну класовим почали приходити загальнона­родні партії, за термінологією західних політологів, “партії для всіх”.

Слід також розкрити порядок утворення партій та принципи регулювання партійної діяльності.

У другому питанні партійну систему треба розуміти як сукупність політич­них партій, характер їх взаємодії, місце і вплив у певній політичній системі.

Вивчаючи партійні системи слід передусім звернути увагу на визначення факторів, що зумовлюють виникнення тих чи інших партійних систем, а також проаналізувати їх вплив на розвиток суспільства.

Необхідно також проаналізувати типологію партійних систем. Найбільш поширеною є тритипова схема М. Дюверже, згідно з якою партійні системи поділяються на однопартійні, двопартійні і мультипартійні.

В політології також використовується семитипова схема Дж. Сарторі з таким поділом партійних систем: однопартійна, гегемоністська, домінування, двопартійна, обмеженого плюралізму, поляризованого плю­ралізму, атомізована. Перевага класифікації Дж. Сарторі полягає у тому, що вона не тільки розрізняє партійні системи за кількістю функціонуючих у політичній системі партій, а й враховує характер їх взаємодії, ступінь політичного впливу на су­спільство загалом і політичну систему зокрема. Тому таку класифікацію можна використовувати у наукових дослі­дженнях як найдосконалішу.

На основі порівняльного аналізу потрібно встановити переваги і недоліки різних типів партійних систем. При цьому слід використовувати досвід функціонування даного типу партійної системи в тих країнах, де вона тривалий час переважала і відповідно позитивно чи негативно вплинула на розвиток суспільства. На цій основі потрібно визначити критерії оцінки ефективності партійних систем.

Розглядаючи питання студентові доцільно показати зв’язок між партійними і виборчими системами, проаналізувати названі виборчі системи, показати позитивні і негативні сторони впровадження їх у політичне життя країн.

У третьому питанні необхідно розкрити роль політичних партій в охороні навколишнього середовища. Потрібно висвітлити позицію різних політичних партій до збереження довкілля, з’ясувати як екологічні проблеми знаходять своє відображення у політичних програмах та практичній діяльності політичних партій, показати місце екологічних питань у виборчих програмах та передвиборчих кампаніях політичних партій. Студентам потрібно висвітлити ставлення електорату до проблем екології як пріоритету розвитку держави.

Важливо розкрити значення боротьби проти засмічення довкілля та інших негативних наслідків науково-технічного прогресу як основної мети екологічних політичних організацій, проаналізувати “екологічні” партії (Партії Зелених та ін.): їх сутність, місце в політичній системі, генеза і фактори розвитку.

Окремо належить розглянути вплив політичних партій на вироблення екологічної політики держави, підготовки ними відповідних кадрів.

Наприкінці даємо характеристику політичним партіям України, студенти мають з’ясувати їх ставлення до екологічних проблем, проаналізувати та оцінити діяльність Партії зелених України.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Опишіть місце і роль політичних партій у проведенні виборів до представницьких органів влади.

2. Схематично класифікуйте політичні партії України за критерієм їх поділу на ліві, праві, центр, лівий центр, правий центр.

3. У вигляді схеми здійсніть аналіз різних партійних систем.

4. Порівняйте (у вигляді таблиці) основні виборчі системи.

5. Порівняйте вилови: Ф.Бекон – «Причинами та приводами до заколотів є схильність до партій» і Ш.Л.Монтескє – «Кожного разу, якщо ми помічаємо, що немає боротьби, то й немає й свободи». Хто з них є прихильником, а хто противником існування політичних партій?

Література

1. Барановський Ф. Партійна система України: необхідність оптимальності // Віче. – 2004. - № 7.

2. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

3. Гарань О.В. Убити дракона: З історії Руху та нових партій України. К., 1993.

4. Дробкіна І.Г., Підгорецький Ю.В. Політологія: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

5. Литвин В. Асоціація “Зелений світ” і партія зелених України // Політика і час. 1991. № 9.

6. Майборода О. Чому в Україні багато “партійок” і мало партій. // Україна і світ. 1996, 13-19 березня.

7. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

8. Політологія / За ред.. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К., 2001.

9. Політологія / За наук. ред.. А. Колодій. – К., 2003.

10. Рудич Ф.М. Політологія. – К., 2005.

11. Рудакевич О.М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2007.

12. Суспільна політична думка: Словник довідник/ Уклав О.І Юристовський. – Львів: вид-во «Сполом», 2008.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ П. ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ І ПОЛІТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Тема 10: ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РУХИ

План

1. Характер і типологія суспільно-політичних рухів.

2. Роль громадських організацій і об’єднань в політичній системі суспільства.

3. Екологічні рухи та громадські організації.

Методичні рекомендації

При розгляді першого питання слід дати визначення поняття “суспільно-політичний рух”, розкрити ознаки, які відрізняють рухи від партій Це передусім відсутність чіткої ідеології, фіксованого членства та організаційної структури. Суспільно-політичні рухи не ставлять собі за мету здобути влади, а радше артикулюють певні соціальні інтереси, доводять до суспільства і держави інформацію про необхідність вирішення якоїсь конкретної проблеми. З цією метою рухи можуть об’єднувати широкі верстви населення з різними ідеологічними орієнтаціями та інтересами, яких консолідує на короткий період якась конкретна спільна мета. Тому при вивченні цього питання так важливо з’ясувати причини виникнення, цілі і завдання рухів.

Детального аналізу вимагає розгляд етапів розвитку рухів (Є.Вятр): створення передумов, артикуляція устремлінь, агітація, розгортання діяльності, згасання. Потрібно дати характеристику різновидів масових рухів, проаналізувати типологію суспільно-політичних рухів, які згідно класифікації Е.Гідденса поділяються на трансформаційні, реформаційні, порятунку, альтернативні.

Особливо важливо розглянути роль суспільно-політичних рухів в боротьбі проти тоталітаризму, за національну незалежність. Варто окремо розглянути сучасні масові демократичні рухи країн Заходу та пострадянському просторі, спробувавши зробити відповідний порівняльний аналіз. А також простежити причини та перспективи формування нових суспільно-політичних рухів (наприклад, рух антиглобалістів та ін.).

У другому питанні потрібно дати визначення поняття “громадська організація”, «громадсько-політична організація». З’ясувати ознаки, мету, принципи діяльності і структуру громадських організацій: а) стосовно сфер життєдіяльності (суспільно-політична, економічна, соціальна, релігії, науки, культури, довкілля, відпочинку, спорту тощо); б) кількісного складу (багато- і малочисельні); в) рівня самоорганізації (високо- і недостатньоорганізовані); г) процесу прийняття рішень (централізовані і децентралізовані); д) місця у суспільно-політичному житті (формальні і неформальні).

Громадські організації, як і політичні партії, мають чітку організаційну структуру і, на відміну від рухів, можуть тривалий час існувати в суспільстві. Однак на відміну від політичних партій, громадські організації не ставлять собі за мету здобуття влади, а в політичному житті беруть радше епізодичну участь з метою реалізації своїх специфічних інтересів, здійснюючи відповідний вплив на державу. З цього приводу важливо розглянути функції громадських організацій відносно системи влади та щодо інтересів своїх членів.

Окремо потрібно розглянути типи громадських об’єднань: а) за спонукальними мотивами виникнення; б) залежно від визначення цілей; в) за характером діяльності. Розглядаючи питання студентові доцільно показати способи здійснення впливу громадсько-політичними організаціями на владу, владні структури.

У третьому питанні розкрити відмінність у вирішені даних проблем формальними і неформальними об’єднаннями. Проаналізувати екологічні суспільно-політичні рухи та громадські організації як суб’єкти політики. Розкрити проблему охорони довкілля як мету та чинник інтеграції членів організації. Дати характеристику діяльності екологічних суспільно-політичних рухів та громадських організацій. Розкрити роль громадських організацій як посередників між державою та громадянським суспільством в питаннях охорони природного середовища.

Наприкінці висвітлення питання слід показати процес виникнення суспільно-політичних формувань (“Зелений світ”, 1989 р. та ін.) на тлі проблем породження сучасним суспільним розвитком. Проаналізувати та охарактеризувати діяльність сучасних екологічних громадських організацій України та Львівщини, їх вплив на політичне життя країни та Західного регіону.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Покажіть, які фактори впливають на рівень впливовості громадсько-політичних об’єднань і організацій. Наведіть приклади.

2. У вигляді таблиці покажіть відмінність громадсько-політичних рухів від партій.

3. Охарактеризуйте діяльність найбільш впливових громадсько-політичних організацій і рухів в Україні (у світі).

4. Окресліть коло проблем, покликаних розв’язувати громадські організації, громадські органи (ради), громадсько-політичні організації і рухи.

Література

1. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К., 2000.

2. Гарань О.В. Убити дракона: З історії Руху та нових партій України. К., 1993.

3. Литвин В. Асоціація “Зелений світ” і партія зелених України // Політика і час. 1991. № 9.

4. Майборода О. Чому в Україні багато “партійок” і мало партій. // Україна і світ. 1996, 13-19 березня.

5. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

6. Політологія / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М. Лемківського. – К., 2001.

7. Практикум з політології / За заг. ред. Ф.М.Кирилюка. – К., 2003.

8. Смоляр С., Стирчак М. Компартія: друге дихання у Європі, або осінні ілюзії щодо “нової весни у народних масах” // Шлях перемоги. 1996, 27 верес.

9. Суспільна політична думка: Словник довідник/ Уклав О.І Юристовський. – Львів: вид-во «Сполом», 2008.

10. Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій. К., 1991.

11. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. – К., 2006.

Тема 11: ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ.

Заняття 1

План

1. Суть, типи, форми і функції політичних відносин.

2. Соціальні групи і політика.

3. Розв’язання екологічних проблем як фактор стабілізації політичних відносин в суспільстві.

Методичні рекомендації

Вивчення теми необхідно розпочати з засвоєння визначення категорії “політичні відносини”. Зокрема, політичні відносини – це різноманітні, обумовлені соціально-економічним і культурним рівнем розвитку суспільства, взаємозв’язки і взаємодії, що виникають між соціальними спільностями і індивідами, створеними ними політичними інститутами та організаціями з приводу втілення і реалізацій політичних інтересів і політичних потреб у сфері завоювання, утримання і функціонування політичної влади.

Розкрити сутність політичних відносин, яка зводиться до відносини щодо політичної влади і її використання в інтересах індивіда, соціальних груп, держави і суспільства.

Проаналізувати особливості політичних відносин: зумовленість соціально-економічними відносинами; зв’язок з духовним, культурним розвитком суспільства, зумовленість політичними інтересами і політичними потребами, вплив на всю систему суспільних відносин, на все суспільство поширюються, забезпечують стабільний розвиток суспільства.

Розглянути типологію політичних відносин: за характером соціальних суб’єктів в політиці; за характером відносин між суб’єктом і об’єктом відносин, за характером гілок (сфер) політичної влади, за характером довготривалості, за механізмом формування і прояву, за територіальною спрямованістю,

Здійснити порівняльний аналіз форм політичних відносин: політичної позиції, політичного співробітництва, політичного компромісу, конкуренції в політиці, політичної консолідації, політичного конфлікту, політичної боротьби.

Роль політичних відносин в суспільстві пізнається через вивчення функцій в яких вони виконують, а саме: об’єднувальну, координаційну, соціально-політичного творення, діяльнісна. Дати їм детальну характеристику.

Розгляд другого питання передбачає визначення суті поняття “соціальна група” і “соціальна структура суспільства”. Зокрема, соціальна структура – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих соціальних груп і відносини між ними, що зумовлені суспільним поділом праці. Отож соціальні групи виникають, як правило, на основі поділу праці в суспільстві. Причина виникнення соціальних груп – це наявність інтегруючого інтересу, що консолідує різних людей в якусь одну спільність.

Потрібно засвоїти класифікацію соціальних груп: первинних, вторинних, формальних і неформальних, зовнішніх і внутрішніх, добровільних і недобровільних, реферативних, груп тиску.

Окремо слід дати визначення класовій теорії та теорії соціальної стратифікації, проаналізувати їх слабкі та сильні сторони, дати їм відповідну оцінку. Слід зазначити, що сьогодення потребує нових теорій соціальної структури суспільства і політична наука знаходиться на етапі оновлення вже існуючих теорій і концепцій.

У відповіді потрібно дати характеристику правлячим групам: бюрократії, номенклатури, олігархії. Порівняти процеси соціальної диференціації суспільства в умовах демократії і автократії, зазначаючи, що в умовах демократії людині, особі, індивіду, набагато легше досягнути поставленої мети, ніж в умовах тоталітарного або авторитарного режиму.

У третьому питанні необхідно розкрити значення успішного вирішення екологічної проблеми як запоруки гармонізації політичних відносин у суспільстві. З’ясувати роль екології як детермінанти політичних відносини. Розкрити вплив екологічних проблем на становлення між суб’єктами політики відповідних форм політичних відносин: політичну позицію, політичне співробітництво, політичний компроміс, конкуренцію в політиці, політичну консолідацію, політичний конфлікт, політичну боротьбу.

Показати як і чому питання охорони природного середовища виступають політичним інтересом суб’єкта політики. Висвітлити ставлення різних соціально-історичних спільностей (класів, страт, соціальних груп), політичних інститутів та політичних організацій (держави, партій, громадсько-політичних рухів) та осіб як суб’єктів політики до вирішення екологічних проблем. Дослідити виникнення й визначення терміну “соціальна екологія”. Дати тлумачення понять: “екологія міста”, “технічна екологія”, “екологічна етика” та ін.

Виявити як збереження довкілля виступає політичним інтересом у політиці правлячих груп: бюрократії, номенклатури, олігархії. Висвітлити вплив екологічного фактору на механізм утворення, спосіб володарювання панівних груп в суспільстві. Визначити можливі способи заміни панівних груп в політиці, що не забезпечують захист навколишнього середовища. Дослідити роль Чорнобильської екологічної катастрофи як чинника зміни типу панівних груп і утворення Української держави.

Заняття 2

План

1. Сутність та особливості соціально-етнічних і міжконфесійних відносин.

2. Суть і причини суспільних конфліктів.

Методичні рекомендації

У першому питанні необхідно показати відмінність і одночасно взаємозв’язок понять “етнос” та “нація”.

Етнос – це позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднана спільним походженням (реальним чи міфічним), культурою, мовою (часто, але не завжди), історією, традиціями, звичаями, самосвідомістю та етнонімом.

Нація це передусім етнополітична спільнота, тобто одержавлений етнос. Ознаками нації є: спільність території, економічного життя, культури, мови, історичної долі, особливості психологічного складу, політична та юридична система. Одночасно необхідно показати відміність нації етнічної і нації державної. Нація етнічна - ядро етносу, що склалось історично, проживає всередині своєї країн і зберігає усі властивості ознаки нації. До етнічної нації належать лише групи, що етнічно споріднені. Нація державна (сучасне розуміння нації як державного народу) це сучасна форма етнополітичної спільноти, представники якої вирішують питання національності на підставі належності до певної держави.

Галузь політики яка регулює відносини між націями називається етнополітикою. Між етносами складаються певні відносини, в процесі яких можуть виникати певні проблеми. В державі, де не вирішуються етнонаціональні проблеми, виникають міжнаціональні конфлікти.

Окремо звернути увагу на розвиток та засоби регулювання національних відносини, тобто відносин між різними етносами, націями, народами та етнічних групами.

Особливого значення набуває сьогодні вивчення національної свідомості як чинника консолідації суспільства. У питанні слід проаналізувати націоналізм як суспільний феномен та ідеологію нації. Дати визначення інтегральному та демократичному націоналізму. Визначити перспективи націоналізму у сучасному світі.

У питанні слід також розглянути конфесійні групи як суб’єктів політичного життя, вплив релігії на розвиток політичних процесів. Передусім слід відзначити роль релігії у формуванні політичних переконань суб’єктів політики, її значення в осмисленні їх політичних інтересів, цінностей та суспільних ідеалів. Визначити роль релігії у процесах націотворення та державотворення, проаналізувати історичні моделі взаємовідносин держави і церкви. Окремого розгляду потребують аналіз політичності інтересів релігійних конфесій. З огляду на це, слід охарактеризувати політичні концепції сучасного католицизму, православ’я, ісламу, буддизму, при цьому показати їх еволюцію на прикладі католицизму, де відбулося оновлення доктринальних підходів утому числі, підходів до сучасного стану екології. Виявити причини релігійних конфліктів, дати їм відповідну оцінку, визначити оптимальні підходи щодо їх запобігання.

Потрібно визначити місце релігійних суспільно-політичних рухів і політичних партій в політичній системі суспільства. Студентам належить проаналізувати вплив релігії на політичні процеси в минулому, на сучасному етапі розвитку та на перспективи в майбутньому.

Розгляд другого питання потрібно розпочати з розуміння того, що політичні відносини у суспільстві не можуть відбуватися буз конфліктів. Адже уся історія людства супроводжується конфліктами меншого чи більшого рівня, у тому числі політичними конфліктами. Проблеми вирішення суперечок і конфліктів у різних сферах суспільного життя настільки важливі, що на цій основі виникла ціла наука – конфліктологія. Політичний конфлікт – один з видів соціального конфлікту, в основі якого лежить боротьба учасників політичного процесу за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття політичних рішень, розпорядження ресурсами. Студентам слід розглянути різні підходи, що пояснюють причини виникнення конфліктів: марксистській, ресурсний, теорію людських потреб, соціально-психологічний підхід тощо.

У питанні доцільно розглянути існуючі типології політичних конфліктів, основні функції конфліктів та методи їх врегулювання.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Здійсніть письмово порівняльний аналіз форм політичних відносин: політична позиція, політична співпраця, політичний компроміс, конкуренція у політиці, політична консолідація, політичний конфлікт, політична боротьба.

2. Покажіть у вигляді схеми динаміку соціальної диференціації сучасного суспільства.

3. З'ясуйте зміст понять: клас, страта, етнос, народ, нація, конфесійні групи.

4. Розкрийте суть ісламського фундаменталізму та причини зростання його ролі у сучасному світі.

5. У вигляді таблиці дайте короткий порівняльний аналіз основним теоріям соціальної структури суспільства.

6. Охарактеризуйте основні методи врегулювання політичного конфлікту. Який з названих методів, на Вашу думку, є найефективнішим?

Література

1. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

2. Бондаренко В. Міжконфесійний конфлікт на Україні: витоки, стан і шляхи подолання //Людина і світ. № 3.

3. Головаха Є., Пухляк В. Політична соціалізація в посткомуністичній Україні //Політична думка. 1994, № 2.

4. Декларація прав національностей України // Право України. 1992. № 1.

5. Зенхаас Д. Етнічні конфлікти: причини та шляхи розв’язання // Політологічні читання, 1994. № 2.

6. Козловець М. На горизонті – середній клас // Віче. 1995. № 8.

7. Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К., 2004.

8. Логвинова В.Л. Політологія. – К., 2006.

9. Марушкіна І., Танчин І. Етнос і екологія //Студії політологічного центру “Ґенеза”, 1995, № 1.

10. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

11. Політологія / За ред.. О.В.Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К., 2001.

12. Рудич Ф.М. Політологія. – К., 2005.

13. Церква і соціальні проблеми. Енцикліка “Сотий рік”. Міжнародна наукова конференція. Львів. 1993.

14. Холод В.В. Політологія. Навч. посібник. – Суми, 2003.

15. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К., 2002.

Тема 12. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ І ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

План

1. Суть і структура політичної культури.

2. Типи і функції політичної культури.

3. Політична свідомість як елемент структури політичної культури.

4. Екологічна свідомість та екологічне мислення.

Методичні рекомендації

Розпочинаючи розгляд теми, слід усвідомити, що саме політична культура визначає політичну поведінку людей та спільнот, надаючи їй певного змісту і спрямування. Політична культура визначає характер політичних систем, політичний режим і спрямованість політичних процесів. Для більш глибшого розуміння суті політичної культури розгляд першого питання необхідно розпочати із визначення цього поняття. Існують різноманітні підходи до визначення поняття “політична культура”; суб’єктивний, суб’єктивний і біхебіористський, культурологічний. Студентові слід порівняти перелічені підходи, показати позитивні і негативні характеристики. Вітчизняні дослідники вважають, що політична культура – це стан суспільства, який характеризує ступінь його розвитку та взаємодії суб’єктів політичного процесу. Політична культура суспільства є якісним критерієм його розвитку. Формування демократичної політичної культури зумовлює успішне вирішення важливих державотворчих процесів. Аналізуючи структуру політичної культури зверніть увагу на те, що основними елементами її є політична свідомість і політична поведінка у найбільш поширених її виявах. Також структурними елементами політичної культури є політичні знання, оціночні судження політичних явищ, політичні дії тощо.

Класифікація політичної культури може бути здійснена за різними критеріями. У другому питанні доцільно проаналізувати підходи до типології політичної культури Г. Алмонда та С. Верби, які виокремили наступні типи політичної культури: парафіяльна культура, підданська культура, учасницька культура. Названа типологія політичної культури визначається ступенем розвитку громадянських якостей членів суспільства.

Також студентам слід проаналізувати типологію запропоновану польським дослідником Є.Вятром. Він запропонував визначати тип політичної культури через її взаємовідносини з політичним режимом. Чимало дослідників виділяють також замкнуті і відкриті політичні культури.

Висвітлюючи питання важливо показати, що роль політичної культури в житті суспільства проявляється через виконувані нею функції: вираження і реалізації соціальних інтересів, нормативно-регулюючу, виховну, комунікативну, прогностичну.

Роблячи висновки у відповіді, студент повинен коротко охарактеризувати політичну культуру сучасних українців, використовуючи сучасні типології і класифікації. Слід зазначити, що формування української політичної культури тісно пов’язано з формуванням української державності. Зразки, форми, стандарти поведінки у політичній сфері, досвід активної політичної діяльності кожен народ черпає зі свого історичного минулого. Тому основні характеристики української політичної культури потрібно висвітлити із сукупністю досягнень культурного освоєння політичних відносин, політичної діяльності і політичного процесу загалом.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: