Тема 7. Фахові вимоги до соціального працівника

Сучасний соціальний працівник — це фахівець у га­лузі соціальної інженерії і соціальних технологій. Як соціолог і педагог, він має глибоко знати правові, мо­ральні, психологічні регулятори життєдіяльності лю­дей, має бути здатним і готовим прийти їм на допомогу, надавати її кваліфіковано, доброзичливо і терпеливо. Незалежно від конкретних умов професійної діяльності фахівець із соціальної роботи повинен:

— знати теоретичні й методологічні засади соціаль­ної роботи, її історичні корені, традиції, вітчизняний і зарубіжний досвід, сучасні завдання, методи організа­ції соціального захисту населення;

— мати навички соціально-психологічного і ситуа­ційного аналізу, діагностики умов і рівня життєдіяль­ності різних соціальних категорій і груп населення;

— уміти проводити соціологічні дослідження, про­гнозувати розвиток соціальних процесів і враховувати їх результати у своїй роботі, а також під час врегулю­вання соціальних конфліктів;

— володіти організаторськими здібностями, висо­кою загальною культурою, педагогічним хистом, бути комунікабельним, товариським, співчутливим, гото­вим до самопожертви;

— мати необхідну методико-психологічну підготов­ку, бути спостережливим, уважним, милосердним, ви­триманим, скромним тощо;

— бути готовим надавати кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав клієнтів.

У соціальній роботі існують критерії компетент­ності соціальних працівників загального профілю, які виразно окреслюють зміст їхньої діяльності та очіку­вання клієнтів, суспільства від неї.

Теоретичні положення про суспільне призначення, сутність соціальної роботи, нормативні вимоги до неї, аналіз реальної практики фахівців свідчать, що належ­на компетентність соціального працівника передбачає такі вміння:

1) виявляти й оцінювати ситуацію за необхідності розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми, із соці­альними інститутами;

2) оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення; вміти розробити план дій, спрямованих на відновлення або розвиток життєвих ресурсів і благопо­луччя людини;

3) стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів, особистісного розвитку;

4) бути посередником між клієнтами й організація­ми, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;

5) ефективно втручатися у процес розв'язання проб­лем найдискримінованіших і найвразливіших груп на­селення;

6) сприяти ефективному і гуманному функціонуван­ню систем, організацій, які забезпечують людей послу­гами, ресурсами і можливостями;

7) брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливостей, враховуючи запити спо­живачів послуг; прагнути нейтралізувати дії організа­цій, які створюють перешкоди для споживачів послуг;

8) оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;

9) постійно оцінювати свій професійний рівень і роз­виток, поведінку і набуті навички;

Ю) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи про­фесійні знання, підтримуючи стандарти й етичні норми професії.

Професійне становлення фахівця із соціальної роботи є багатогранним і безперервним процесом. Його розвитку сприяють глибоке розуміння особливостей обраної про­фесії, її значущості для суспільства, усвідомлений профе­сійний вибір і системна робота над собою. Саморух осо­бистості до вершин професійної майстерності охоплює такі стадії:

а) оптацію (бажання, обрання) — формування осо-бистісних намірів, усвідомлений вибір професії з ураху­ванням індивідуально-психологічних особливостей осо­бистості;

б) професійну підготовку — формування професій­ної спрямованості і системи професійних знань, умінь і навичок, набуття досвіду теоретичного і практичного розв'язання професійних проблем;

в) професійну адаптацію — входження в професію, засвоєння нової соціальної ролі, професійне самовизна­чення, формування особистісних і професійних якос­тей, досвіду самостійної професійної діяльності;

г) професіоналізацію — формування професійної по­зиції, інтеграцію особистісних і професійно важливих якостей, умінь у значущі утворення;

ґ) професійну майстерність — цілковиту реалізацію, максимальний вияв особистості у професійній діяльнос­ті (творчо-креативний принцип) на основі рухливих ін­тегральних психологічних новоутворень.

У формуванні, самоформуванні особистості соціаль­ного працівника важлива роль належить професійному вихованню. У широкому розумінні це відбувається у процесі трудового і суспільного життя, у вузькому — у процесі підготовки висококваліфікованих фахівців із соціальної роботи, здатних працювати у нестандартних, постійно змінюваних навчальних закладах. Ґрунтовне оволодіння фаховими знаннями і навичками передба­чає: створення умов для вільної реалізації розуму і Почуттів майбутніх соціальних фахівців, що є основою освоєння принципів гуманізму і способів вияву людя­ності; творчу спрямованість навчального процесу; під­готовку студентів до входження в систему професійної діяльності «людина — людина», успішної адаптації в ній; створення умов, за яких кожна навчальна група бу­ла б своєрідною лабораторією розвитку навичок спілку­вання, взаємодії, ефективної комунікації. Не менщ важлива орієнтація навчального процесу на розвиток унікальності й неповторності особистості майбутнього соціального працівника, що є основою формування його індивідуального стилю роботи; на усвідомлення ним значущості обраного фаху, вироблення вміння реаліс­тично оцінювати свої можливості, достоїнства і недолі­ки, навичок роботи над собою.

Початковою стадією професійного виховання соці­альних працівників є профорієнтація — комплекс пси-холого-педагогічних заходів, спрямованих на оптиміза-цію процесу вибору молодою людиною своєї майбутньої професії відповідно до індивідуальних нахилів, уподо­бань, здібностей і суспільної потреби. Завершується профорієнтація фактом вибору професії. Подальшими складовими професійного виховання є підготовка до свідомого досягнення передбачуваної мети, оволодіння професією, початок і становлення самостійної трудової діяльності, безперервне підвищення кваліфікації.

Основою всебічного й ефективного професійного ви­ховання майбутнього фахівця із соціальної роботи є до­тримання таких принципів:

а) принципи творчого саморозвитку. Передбачають поєднання логічного й евристичного (пошукового, твор­чого), раціонального й емоційного; здійснення самороз­витку через безперервне самовдосконалення; поширен­ня власного досвіду, власних знань з одночасним запо­зиченням досвіду колег;

б) принципи самопізнання. До них належать: орієнта­ція на рефлексивне мислення; усвідомлення своїх силь­них і слабких якостей; опора на сильні якості і робота над подоланням слабких; використання тестів самоконтро­лю, договорів із собою, самоспостереження, самоаналізу, аналізу чинників своїх успіхів і причин невдач;

в) принцип дотримання пріоритетів практики. Суть його полягає у визнанні необхідності вивчення теорії з розумінням того, що критерієм істини є практика. Практична реалізація ідей, вивчення теорії відбуваєть­ся не лише з метою усвідомлення, а й для використання її узагальнень на практиці;

г) принципи співтворчості викладача і студента. Творча особистість, незалежно від віку, виду діяльності, постійно розвивається, спрагло всотуючи нові знан-_ня, заохочуючи до співтворчості всіх, із ким вона взає­модіє дбаючи про успіхи своїх колег, учнів не менше, ніж про свої, вона виявляє до них довіру, щирість, тер­пимість, дотримується демократичних засад у взаємодії з ними, розв'язанні спільних завдань тощо.

Поширені випадки, коли соціальними працівниками стають люди, які не мають відповідної фахової підготов­ки. Наприклад, колишні клієнти, їхні родичі або люди, які самотужки здолали свої проблеми і прагнуть допо­могти іншим. Вони мають життєвий досвід, який поціно­вують клієнти, проте таким соціальним працівникам доводиться опановувати базові професійні навички, роз­вивати в собі необхідні якості. Для них у соціальних службах організовують спеціальне навчання, покликане сприяти новачкам у набутті цілісного уявлення про зав­дання, функції та правила поведінки соціальних праців­ників, що дає змогу інтегрувати знання, навички, профе­сійні та особисті цінності, впливає на професійний розви­ток. Такого підходу дотримується Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ, у центральному і регіональних осередках якої працюють консультантами чимало тих, хто має статус ВІЛ-позитивного.

Інколи соціальний працівник, навіть належно про­фесійно підготовлений, з певним досвідом, може опини­тися у проблематичному становищі. Часто це є наслід­ком переоцінювання власних суб'єктивних уявлень та установок щодо потреб клієнта, його ресурсів і можли­востей розвитку («Я краще знаю, що саме потрібне клі­єнтові»). Тоді він рекомендує клієнтові не те, що потріб­но, а те, що вважає правильним, корисним для нього. Це свідчить про непрофесійність. Тому важливо завжди мати на увазі, що будь-яке судження про клієнта, сприйняття його слів є лише передбаченням. Нерідко висловлювання клієнта викликають у фахівця особисті асоціації, емоції, які заважають адекватному сприйнят­тю їх змісту. Часто клієнт приховує власні емоції, побою­ючись посваритися із соціальним працівником. У зв'яз­ку з цим слід пам'ятати, що висловлені потреби клієнта можуть не відповідати тому, що він насправді відчуває, переживає, чого потребує. Наприклад, працівник соці­альної служби для самотніх людей із функціональними обмеженнями кілька років поспіль обслуговував клієн­та, який на перших порах весь час висловлював вдяч­ність соціальній службі, потім припинив це робити і сприймав послуги як належне, не висловлюючи жодних нарікань. Але згодом почав висувати різноманітні кон­кретні скарги стосовно стану здоров'я та прохання щодо збільшення обсягу соціальних послуг. Як з'ясувалося, зміна поведінки клієнта не була пов'язана з погіршен­ням його фізичного стану, реальною потребою у нових послугах, а ґрунтувалася на незадоволеній потребі у спілкуванні. Тому соціальний працівник має чітко роз­різняти, що потрібно клієнтові, обирати правильний різновид допомоги: надати інформацію чи пораду, знай­ти ресурси, підтримати емоційно тощо.

Діяльність соціальних працівників реалізується у географічному, політичному, соціально-економічному, культурному і духовному контекстах, на які обов'язко­во мають зважати справжні професіонали. Географія ний контекст визначає кордони соціальної роботи (агентство, регіон, нація, держава). Політичний кон текст характеризує суспільний устрій, політичний ре­жим, форму правління, які обумовлюють формування внутрішньої соціально-економічної політики, в т. ч. за­сади соціальної практики і практичної діяльності соці­альних працівників. Від соціально-економічного кон­тексту залежить доступність для людей необхідних життєвих засобів, а також умови здобуття освіти, ме­дичного обслуговування, соціального забезпечення і за­хисту, рівень розвитку соціальних послуг і соціальної підтримки. Культурний і духовний контексти вимага­ють від соціального працівника поваги до релігійних, культурних, духовних традицій особистостей, сімей, громад і націй, врахування соціальних цінностей сус­пільства, філософсько-політичних переконань, ідеалів людей, з якими їм доводиться спілкуватися.

Професіоналізм як високий стандарт цілеспрямова­ної діяльності соціального працівника виражається пе­редусім у її стабільності і результативності, в ефектив­ному індивідуальному стилі. Характеризується він об'єктивними і суб'єктивними показниками.

Об'єктивні показники професіоналізму соціального працівника визначаються його відповідністю професії, особистим внеском у соціальну практику, здатністю фа­хово розв'язувати проблеми клієнта, надавати допомогу різним групам населення. Важливим об'єктивним кри­терієм є також рівень фахових знань і вмінь, які: сприя­ють ефективному посередництву між клієнтом і дер­жавними структурами, успішному функціонуванню в ролях організатора, координатора, технолога соціаль­ного захисту клієнта; забезпечують його вплив на со­ціальну політику в регіоні, суспільстві, вміння аналі­зувати процеси в соціальній сфері, свою діяльність і прогнозувати їх розвиток у найближчій і віддаленій перспективах.

Суб'єктивні показники професіоналізму соціально­го праці^вника обумовлюються його особистісними якос­тями, що залежать від особливостей перебігу основних психічних процесів, сформованості комунікативних на­вичок, уміння діяти у складних і неординарних фахо­вих і психологічних ситуаціях тощо. Ефективність ді­яльності соціального працівника оцінюють за такими критеріями:

— аналіз проблем клієнтів і результатів їх розв'язання;

— динаміка залучення клієнта до різних видів соці­альної діяльності;

— результати включення дорослого населення в ді­яльність, спрямовану на поліпшення соціальних умов;

— особливості соціально-психологічного клімату в соціумі;

— рівень професійного зростання соціального пра­цівника як спеціаліста.

В аналізі фахового рівня соціального працівника послуговуються також процесуальними (використання методів, прийомів, технологій), нормативно-етичними (засвоєння і дотримання у своїй роботі норм, стандар­тів, принципів, еталонів професії) показниками. Не менш важливі при цьому його ставлення до професійно­го навчання (прагнення до навчання, підвищення рівня кваліфікації, готовність вивчати фахові теоретичні й методичні аспекти, обмінюватися досвідом з колегами), інноваційна налаштованість (орієнтація на новатор­ство, пошук індивідуального стилю, творче використан­ня різних методів і прийомів відповідно до вимог часу і конкретної ситуації).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: