Тема 1. Клієнти в соціальній роботі. Особливості статусу клієнта соціальної роботи

Кожна особа має потенціал для того, щоб зробити власний внесок у розвиток суспільства, має право жити в суспільстві, яке дає змогу всім громадянам всебічно розвиватися і реалізовувати себе. Тому в сучасній соці­альній роботі ставлення до клієнтів спирається на за­гальні фахові уявлення про активні суб'єкт-суб'єктні відносини в процесі надання соціальної допомоги, що унеможливлює перетворення клієнта на «об'єкт», тобто на пасивного отримувача послуг, на своєрідне проти­ставлення фахівців і клієнтів. Важливим є й запобіган­ня виникненню в отримувачів допомоги залежності від соціального працівника чи соціальної служби, повага права клієнта на самовизначення, прагнення впрова­джувати такі послуги, програми і моделі практики, які сприяли б отриманню доступу до суспільних ресурсів найбільш відстороненим від них членам соціуму.

Дотримуючись певної системи цінностей, соціальна робота часто займає активну позицію у визначенні по­треб клієнтів і виступає на захист змін у соціальних службах чи соціальній політиці, покликаних сприяти більш ефективному реагуванню на потреби соціально вразливих груп суспільства, захист їх прав.

Метою, призначенням і основою соціальної роботи є допомога людям, які опинилися у непростих життєвих ситуаціях, пробудження у них життєвих сил, включен­ня їх, наскільки можливо, у контекст життєдіяльності сім'ї, соціальної спільноти, суспільства. їх суть полягає не лише у забезпеченні людини благами, а й у допомозі в тому, щоб людина сама могла здобувати необхідні бла­га, використовувати їх. Не технології, форми і методи є найважливішими у соціальній роботі, а людина, на за­безпеченні благ якої сконцентровані її ресурси і зусилля фахівців. Осіб, задля добробуту яких функціонує соці­альна політика держави, працюють відповідні служби, фахівці та волонтери, у різних країнах називають клі­єнтами, бенефіціарами, споживачами, пацієнтами, підопічними, користувачами, учасниками програми то­що. Така термінологічна багатоманітність пов'язана зі специфікою відносин у соціальній роботі.

У медицині особу, якій надають допомогу, назива­ють «пацієнтом», в юриспруденції — «потерпілим», «позивачем». Ці терміни описують лише один, пасив­ний бік позиції особи, яка потребує професійного спри­яння. Проте соціальна робота ґрунтується на ідеї, що особа, котрій надають допомогу, володіє особистісною суб'єктністю, а тому, залежно від інтелектуальних, фі­зичних, психічних і моральних ресурсів, вона має брати участь у розв'язанні своїх проблем, взаємодіяти із соці­альним працівником. У зв'язку з цим утвердилася дум­ка, що осіб, яким надають допомогу соціальні працівни­ки, найкраще називати клієнтами.

Клієнт соціальної роботи — індивід, група людей, сім'я, громада, які не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життє­вої кризи, функціонувати самостійно і тому потребують допомоги фахових соціальних працівників, є адресатами соціальної роботи.

На різних етапах розвитку соціальної роботи це по­няття виражало дещо різний зміст. Найчіткіше еволю­ція його простежується в теорії і практиці соціальної роботи в СІЛА. На початку XX ст. клієнтами американ­ських соціальних працівників були переважно емігран­ти, котрим важко давалися адаптація до нового соціо-культурного оточення, інтеграція в нову суспільну сис­тему. У 30-ті роки, з настанням великої економічної депресії, основною соціальною проблемою була бідність, а клієнтами соціальних служб — малозабезпечені люди, які опинилися за межею бідності. Ключове зав­дання соціальної роботи з ними полягало в наданні ма­теріальної та моральної підтримки. Після Другої світо­вої війни американські соціальні служби зосередилися на роботі з представниками середнього класу, особисті проблеми яких були пов'язані насамперед із стосунка­ми у сім'ях і відносинами у мікросередовищах. Відтоді провідне завдання соціальних працівників полягає у спільному з клієнтом пошуку засобів зміни сценарію життя сім'ї і найближчого оточення. У 60-ті роки розпо­чався поступовий розвиток групових форм роботи, а та­кож спрямованої на структурні зміни роботи у громаді. Через два десятиліття клієнтом соціальної роботи поча­ли вважати будь-якого суб'єкта, який має проблеми, а завданням соціальних працівників — сприяння нор­мальному його функціонуванню в суспільстві.

В Україні клієнтами чи потенційними клієнтами со­ціальної роботи найчастіше вважають представників вразливих (пригнічених) верств, груп населення («груп ризику»), тобто індивідів, групи, що зазнають чи мають ризик зазнати негативних впливів соціальних, еконо­мічних, екологічних чинників або захворіти.

У кожному суспільстві до категорії вразливих мо­жуть бути віднесені різні групи громадян. Особи, з яки­ми мають справу соціальні працівники, різні за віком (від немовлят до похилого віку), належать до різних рас, релігій, етнічних, соціоекономічних груп. Клієнта­ми чи потенційними клієнтами соціальної роботи у за­хідних країнах є:

— бездомні люди;

— родини, в яких існують проблеми дитячої зане­дбаності, сексуальних, фізичних зловживань щодо ди­тини або одного з партнерів;

— подружні пари, що мають серйозні подружні кон­флікти;

— родини, в яких дитина виховується лише одним з батьків або в яких проявляються насильство з боку батьків чи делінквентна поведінка, труднощі у навчан­ні дитини;

— особи, які живуть з ВІЛ/СНІД, та їхні родини;

— осіб, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні обмеження, недос­татність навичок тощо;

— особи, які перебувають в ув'язнеш чи колишні ув'язнені, життя яких поруйноване покаранням за по­рушення закону;

— незаміжні вагітні дівчата-підлітки або такі, що вже виховують дитину;

— гомосексуалісти, лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;

— особи, які мають соматичні (тілесні), психічні захворювання або інвалідність; термінально (безнадій­но) хворі;

— залежні від алкоголю, наркотиків особи та їхні родини;

— мігранти і меншини, що мають недостатні ресур­си, можливості, жертви расизму, сексизму (статевої дискримінації) або інших форм дискримінації;

— особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

— особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

— мігранти і біженці, яким не вистачає необхідних для життя ресурсів;

— діти, які залишилися без піклування батьків або які зазнають насилля;

— діти, які мають проблеми у навчанні, та їхні родини:

— особи, які перебувають у стресовому стані, спри­чиненому травматичними подіями (смерть близької лю­дини, природні або техногенні катастрофи, вихід на пенсію тощо), а також діти, які покинули родину.

Для роботи з ними, як правило, діють спеціалізовані соціальні служби, спрямовані на розв'язання проблем таких категорій клієнтів: діти і сім'ї; особи похилого ві­ку; хворі люди; люди з функціональними обмеження­ми; особи, залежні від психоактивних речовин; особи, які живуть з ВІЛ/СНІДом; іммігранти.

В Україні не всі перелічені вище групи є потенцій­ними клієнтами соціальної роботи. Попри те, Закон України «Про соціальні послуги» гласить, що соціаль­на допомога має надаватися людям, котрі потрапили у складні життєві обставини. Це означає, що кожна лю­дина може стати клієнтом соціальних служб, якщо потрапляє в ситуацію чи обставини, які об'єктивно не­можливо подолати власними силами (інвалідність, част­кова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритуль­ність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення і негативні стосунки в сім'ї, мало-забезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо). За таких ситуацій вимоги до людей перевищують їхній звичний адаптив­ний потенціал, криють у собі або виклик, або загрозу життєдіяльності людини, а інколи спричинюють не­поправні втрати. Кожна з них обмежує активність ін­дивіда, породжує потреби додаткових моральних і ма­теріальних ресурсів.

Подолання складних життєвих обставин (ситуацій) потребує мобілізації й оптимального використання осо-бистісних ресурсів клієнта і ресурсів середовища. Цей процес охоплює такі стадії:

1. Запобіжна стадія. Діяльність на цьому етапі допо­магає людині підготуватися до подолання труднощів (наприклад, сприяння в іншій інтерпретації ситуації).

2. Безпосереднє подолання проблеми. Суть його по­лягає в докладанні зусиль для розв'язання конкретних проблем.

3. Відновлю вальна стадія. На цій стадії людина має справу із наслідками критичної події, тому необхідно обмежити обсяги втрат, швидше повернутися до нор­мального стану.

Стан клієнта не може бути весь час однаковим, а ди­намічно змінюється. Соціальний працівник має прагну­ти розвивати самостійність своїх клієнтів, які у стосун­ках з ним почуватимуться не залежними, а партнерами. Важливо мати на увазі, що за певних обставин клієнтом може стати кожен, а процес «перетворення на клієнта» починається з перших хвилин взаємодії людини із соці­альним працівником, усного чи письмового укладення угоди (контракту) про співпрацю.

Чимало людей, які мають соматичні, психічні за­хворювання, інвалідність, а також людей похилого ві­ку, осіб, які вживають наркотики, можуть бути клієн­тами соціальних служб тривалий період, іноді впро­довж усього життя, інші — короткий проміжок часу. Деякі люди, які свого часу були клієнтами, здобувши відповідну освіту, можуть стати соціальними працівни­ками. Таких випадків у соціальній роботі є немало, а тому професіонали підтримують прагнення колишніх клієнтів допомагати людям зі схожими проблемами, ос­кільки вони у своїй професійній діяльності можуть спи-Ратися на власний досвід подолання проблем.

Неприпустими фаховими помилками є протиставлен­ня клієнтів соціальним працівникам, адже це може спро­вокувати недовіру, психологічне протистояння, стати не­подоланним бар'єром у їх взаємодії. Навпаки, соціальні працівники мають брати на себе відповідальність за своїх клієнтів, шукати фахово і морально вмотивованих форм і методів подолання їх проблем, зважаючи на наслідки прийнятих рішень і вжитих заходів. Як правило, вони орієнтуються не стільки на ідеологічні доктрини, полі­тичну волю, популярні теоретичні схеми, як на клієнта, особливості його буття, потреби і прагнення.

Безперечно, у сучасній соціальній роботі стосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні мати партнерський характер, що означає поціновування внеску обох сторін. Така позиція зобов'язує соціального працівника ставитися з повагою до досвіду, думок і рі­шень клієнта.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: