Контрольне завдання (ознака)

Іноді разом з квотами для відбору, які вимагають суворого дотримання, ставиться контрольне завдання (ознака), дотримання якого під час відбору є не дуже точним.

Контрольне завдання використовується, щоб запобігти відбору окремих категорій населення одним інтерв’юером (наприклад осіб тільки з вищою освітою або, навпаки, тільки із середньою). Тобто контрольне завдання застерігає інтерв’юера від можливості або бажання відібрати респондентів окремої категорії.

Контрольне завдання ззовні має такий самий вигляд, як і квотне.

Зразок контрольного завдання (освіта)

Але на відміну від квотного завдання, дотримання контрольної ознаки може бути не таким точним. Невеликі розбіжності (до 15% від загальної кількості респондентів, яких треба відібрати) з контрольною ознакою припустимі, а великі (16% і вище від загальної кількості респондентів, що треба відібрати) – не бажані. Розглянемо принцип дотримання контрольної ознаки на прикладі:

Виконання контрольного завдання № 1 прийнятне, бо розбіжність на одного респондента порівняно із завданням становить менше 15% від загальної кількості респондентів, яких треба опитати. Виконання завдання № 2 не прийнятне, оскільки розбіжності з контрольним завданням на 3 особи (вища освіта) становлять приблизно 27% загальної кількості респондентів, яких треба опитати.

Наступним суттєвим аспектом під час проведення соціальних досліджень є пошук та відбір респондентів з певними ознаками, що є важливими з погляду цілей дослідження.

Група або групи осіб, які відповідають за певними важливими ознаками цілям дослідження, мають назву цільових.

Наприклад, якщо проводиться соціальне дослідження явища трудової міграції, то цільовою групою дослідження є трудові мігранти.

Таким чином, під час дослідження якихось цільових категорій населення можуть використовуватися спеціальні схеми пошуку та відбору респондентів.

Одним із способів пошуку та відбору респондентів з цільових груп є пошук та відбір респондентів у місцях, де вони безпосередньо перебувають або можуть перебувати (наприклад, лікарів за місцем роботи під час вивчення ставлення лікарів до певного лікарського препарату), або пошук та відбір у місцях, які відвідують потенційні респонденти (наприклад біля продуктових магазинів у разі дослідження споживання продуктових товарів) або біля виборчих дільниць (дослідження виборів).

Наприклад, під час соціологічного дослідження “Exit Poll” опитування виборців здійснювалося при виході з виборчих дільниць у день виборів. Оскільки цільовою групою дослідження були особи, що взяли участь у виборах, то пошук і відбір респондентів здійснювався безпосередньо біля виборчих дільниць. Протягом дня (у визначені проміжки часу) з певною послідовністю (кроком відбору) інтерв’юери відбирали осіб, які виходили з виборчих дільниць.

Найпростішою схемою відбору представників цільових груп є схеми, які використовуються під час масових соціологічних досліджень, зокрема спеціальні запитання для відбору респондентів (або скринінгові запитання), що містяться в анкетах на початку. Якщо респондент „проходить” запитання відбору, тобто обирає варіанти відповідей, які засвідчать його(її) належність до цільової групи, то з ним (нею) проводиться все інтерв’ю. Якщо респондент не „проходить” відбору, то далі його опитувати недоцільно.

Іноді для пошуку респондентів з цільової групи інтерв’юерові доводиться скористатися допомогою інших осіб (експертів), які, можливо, володіють інформацією про цільову групу. Експертами для пошуку респондентів з цільової групи можуть бути як офіційні особи (працівники різних державних та недержавних установ, яким відома інформація про представників цільової групи), так і пересічні громадяни. Звертання по допомогу до експертів дозволяє в стислий термін здійснити пошук та опитування представників цільових категорій населення.

Наприклад, під час проведення всеукраїнського дослідження “Опитування окремих категорій сімей” опитувалися представники багатодітних сімей. Оскільки цих категорій сімей не дуже багато, випадковий пошук таких респондентів потребував неабияких витрат часу. Тому для пошуку багатодітних сімей інтерв’юери звернулися до працівників районних відділів соціальної допомоги, що дозволило в стислі строки провести пошук та опитування респондентів.

Ще одним часто вживаним способом пошуку представників цільових груп є метод “снігової кулі”. Він використовується під час пошуку представників цільових груп, яких важко знайти звичайним способом. При цьому дуже важливою є інформація про те, що члени цієї групи знайомі між собою, або тісно спілкуються, або знають яким чином можна відшукати представників досліджуваних груп.

Свою назву метод отримав через те, що спосіб його реалізації ззовні дуже нагадує ліплення сніговика. Користуючись методом „снігової кулі”, інтерв’юер розпочинає пошук з одного представника (стартового) цільової групи, встановивши з ним (нею) контакт, дізнається про інших членів, а – про можливість зв’язатися ще з іншими членами цільової групи. Таким чином, поступово розширюється коло можливих контактів (пошуку та відбору респондентів), тобто спрацьовує метод „снігової кулі”.

Розглянемо реалізацію методу „снігової кулі” на прикладі з життя. Припустімо, що необхідно зібрати однокласників на шкільну зустріч з приводу річниці закінчення школи. Але нам не відомі адреси кожного однокласника, адже минув час, багато хто змінив місце проживання, у когось не було раніше телефону, а зараз є, але не відомий номер, виникли інші бар’єри, що заважають зв’язатися напряму. Проте є номери телефонів та адреси декого з однокласників. Тому ми телефонуємо їм, запрошуємо на зустріч та просимо запросити на зустріч тих однокласників, координати яких відомі їм, але не відомі нам, та, в свою чергу, надсилати запрошення далі по ланцюжку. У такій спосіб ми можемо запросити максимальну кількість наших однокласників.

А тепер про застосування методу „снігової кулі” в соціологічних і соціальних дослідженнях. Наприклад, під час дослідження ринку спортивно-оздоровчих послуг для опитування заможних відвідувачів спортивно-оздоровчих закладів (фітнес-клубів) інтерв’юер налагоджував контакт з відвідувачем біля дорогого спортивно-оздоровчого закладу, розповідав про мету опитування та ознайомлював із запитаннями анкети. Якщо відвідувач погоджувався взяти участь в опитуванні, то з ним(нею) проводиться інтерв’ю і після його завершення просили порекомендувати когось із своїх знайомих, які теж відвідують цей оздоровчий центр і погодилися б взяти участь в опитуванні. У разі згоди відвідувача надати інформацію (контактний телефон) про своїх знайомих або познайомити інтерв’юера з ними (ця інформація фіксувалася) домовлялися про час, можливість зустрічі зі знайомими. Таким чином, через потенційних респондентів та осіб, що взяли участь в опитуванні, вдалося розширити коло потенційних учасників опитування. З особами, рекомендованими попередніми учасниками, налагоджувався контакт. Процедура повторювалася, якщо вони погоджувалися взяти участь в опитуванні, після інтерв’ю їх просили порекомендувати своїх знайомих. Якщо знайомі повторювалися, то далі ця „снігова куля” переривалася. Для наступної “снігової кулі” потрібен був пошук нового стартового респондента.

Отже, для розробки „снігової кулі” в першу чергу здійснюється пошук стартової особи (яка відповідає вимогам відбору або може надати інформацію про таких осіб). Інформація респондента про інших осіб, які відповідають вимогам відбору, дозволяє далі розширювати коло респондентів і таким чином максимально охопити досліджувану цільову групу.

Зауваження

Звертаємо Вашу увагу, що застосування методу “снігової кулі” має деякі обмеження, а саме:

1. Загальною вимогою щодо застосування методу є те, що реалізація однієї “снігової кулі” (одного ланцюга від стартового респондента) здійснюється до того, поки наступні респонденти не починають рекомендувати до участі попередніх, а нових не пропонують. У цьому разі процес „снігової кулі” (ланцюга) треба перервати і розпочинати ліпити нову “кулю” (з нового стартового респондента).

2. Іноді дослідники, щоб обмежити надмірний відбір представників певної групи знайомих між собою людей (які, отже, можуть мати однакові (подібні) думки про певну досліджувану проблему), накладають квоти на кількість респондентів, яка може бути відібраною, починаючи від стартового респондента. Так зазвичай накладається квота з трьох респондентів, які можуть бути відібраними з однієї „кулі” (ланцюга), розпочинаючи з першого респондента.

Деякі соціологічні та соціальні дослідження потребують багаторазового опитування одних і тих самих респондентів. Такі дослідження спрямовані на вивчення соціальних явищ протягом тривалого часу. Вони проводяться в декілька етапів, на кожному з них опитуються ті ж самі респонденти. Залежно від типу дослідження між етапами може проходити від місяця до декількох років. Зрозуміло, що за час, який відділяє один етап від наступного, у житті респондентів може статися багато подій: респондент може переїхати жити до іншого помешкання або міста (чи навіть країни), у нього (неї) може змінитися номер телефону, під час проведення дослідження він (вона) може відправитися в довгострокове відрядження або можуть статися інші події, що перешкоджатимуть проведенню опитування. Тому у багатоетапних дослідженнях робота інтерв’юера з пошуку респондента відрізняється від звичайних масових опитувань.

Робота інтерв’юера з пошуку респондента у подібних дослідженнях дещо ускладнюється, на шляху до безпосереднього проведення опитування йому доводиться здійснити низку дій, а саме:

q Після отримання від організатора дослідження завдання для опитування респондентів – ознайомитися з ним на предмет повноти інформації.

q Пошуки респондента розпочинаються за допомогою отриманої інформації. Звичайно, зручніше вести пошуки респондента спочатку за допомогою телефону. Але, як переконує досвід, по телефону респондентові легше відмовитися від участі в опитуванні, тому треба бути особливо тактовними та чуйним у такому випадку. Якщо є реальна можливість спочатку зустрітися з респондентом “лицем до лиця”, то краще спробувати саме цей спосіб. Але якщо респондент мешкає в іншому населеному пункті й можна з ним (нею) зв’язатися по телефону, то треба цим скористатися. У разі коли респондента не вдається розшукати за його (її) домашньою адресою або телефоном, необхідно використати усі інші можливі джерела інформації про нього (неї), зазначені у завданні для опитування. Якщо й у цьому випадку респондента не вдалося відшукати, треба повідомити організаторів дослідження. Якщо респондента вдалося знайти, наступною дією буде:

q Повідомлення респондента про проведення дослідження та домовленість з респондентом про можливість участі в інтерв’ю (час та місце).

q Завершальною дією інтерв’юера є власне інтерв’ю. Після його закінчення інтерв’юер вносить зміни (у разі їх наявності) до інформаційного аркуша про респондента. Це необхідно для пошуку респондента на наступних етапах дослідження.

РОЗДІЛ 9. ОСНОВНІ МЕТОДИ ОПИТУВАННЯ

Кожен з методів збору первинної інформації в соціологічному дослідженні має певні особливості. Щоб ефективно працювати, потрібно добре знатися на відмінностях цих методів і особливостях роботи при використанні кожного з них.

Методи збору інформації можуть розрізнятися в залежності від мети, місця проведення опитування, опитуваних осіб, ступеня стандартизації, формалізації, структурованості, форми спілкування з респондентом (безпосереднє, опосередковане) тощо.

Розрізняють декілька видів інтерв’ю за ступенем стандартизації – в залежності від того, наскільки стандартизованою є ситуація проведення бесіди, тобто наскільки жорстко і детально розроблені правила встановлення контакту з респондентом, послідовність запитань, їх формулювання, можливість у ході інтерв’ю приймати власні методичні рішення. У формалізованому інтерв’ю питання і можливі відповіді задані і фіксуються строго одноманітно; у неформалізованому інтерв'ю жорстке формулювання питань і відповідей заздалегідь не передбачаються.

Розглянемо, безпосередньо, основні методи опитування.

Формалізоване (стандартизоване) інтерв’ю – найпоширеніший вид інтерв’ювання, який найчастіше використовується у масових опитуваннях. У такому інтерв’ю спілкування інтерв’юера і респондента строго регламентується детально розробленими запитальником і інструкцією для інтерв’юера.

Початково установча бесіда з респондентом, перехід від одного розділу бесіди до іншого докладно розробляються дослідником і точно відтворюються інтерв’юером у ході опитування. Якщо в процесі бесіди виникає потреба пояснити респондентові неясне слово або зміст запитання, інтерв’юер не може припускатися вільного тлумачення, відхилення від змісту первісного формулювання запитання.

Інтерв’ю з відкритими запитаннями передбачає трохи менший ступінь стандартизації поведінки респондента й інтерв’юера. Дослідник розробляє докладний план інтерв’ю з обов’язковою послідовністю запитань та їх формулюванням у відкритій формі, тобто без варіантів відповідей. Інтерв’юер відтворює запитання без будь-яких відхилень від заданих дослідником формулювань, а респондент відповідає у довільній формі. Завдання інтерв'юера полягає в їх повній і чіткій реєстрації.

Спосіб фіксації відповідей також стандартний і передбачений інструкцією. Це може бути дослівний запис зі збереженням лексики опитуваного (у тому числі стенографія або магнітофонний запис). Іноді застосовується безпосереднє кодування відповідей у ході опитування. У цьому випадку після кожного запитання наводиться схема класифікації відповідей, де інтерв’юер позначає потрібні позиції: Наприклад, після запитання „Які газети Ви передплачуєте?” в запитувальнику наводиться перелік газет, які цікавлять дослідника, а також передбачена позиція – „інші газети”.

Напівформалізоване інтерв’ю особливо ефективне при вивченні гострих, у тому числі делікатних тем, динамічних процесів, глибинних особистісних структур – установок, цінностей, мотивів, стосовно яких громадська думка ще не усталилася. Цей вид інтерв’ю застосовується також у дослідженнях специфічних соціальних груп, наприклад наркоманів, сексуальних меншин тощо.

Інформативно-цільовий аналіз тексту до вільного або пошукового інтерв’ю широко використовується для збору даних на початковому етапі дослідження, коли уточнюється проблема, оформляються гіпотези, з’ясовуються особливості соціальної групи. Інформація, що одержана в процесі вербальної комунікації між інтерв’юером і респондентом, може стати предметом інформативно-цільового аналізу.

Напівформалізоване інтерв’ю – це інтерв’ю обов’язково з путівником; ступінь формалізації відбивається в структурі путівника і стратегії інтерв’ювання.

Напівформалізоване інтерв’ю припускає в кожному з тематичних блоків перелік обов’язкових аспектів, стосовно яких повинна бути отримана інформація. Тут важливо під час вільної бесіди ставити запитання, які цікавлять інтерв’юера, але так, щоб вони не порушували загального ходу бесіди, а органічно вписувалися в розповідь як уточнення. Якщо зробити це не вдається, краще не переривати загальний хід розмови, а поставити запитання наприкінці бесіди, повертаючись до даної теми. Наприклад: „Ви мені розповідали про Вашу першу роботу, як багато вона Вам дала. А не могли б Ви уточнити, у якому це було році і хто допоміг Вам влаштуватися на цю роботу?”.

Напівформалізоване інтерв’ю апелює до природного ходу думок респондента, заохочуючи його вільно висловлюватися на запропоновану тему. Таким чином, інтерв’ю має пом’якшити штучність, директивність рольового сценарію. В цілому роботу інтерв’юера можна описати як створення оптимального (для виконання завдання) співвідношення ролей, організацію гри за визначеними правилами. Зокрема, ці правила стосуються логіки і динаміки розмови – послідовності зміни тем.

Напівформалізоване інтерв’ю передбачає високу емоційну спільність його учасників, що у деяких випадках наближається до встановлення близьких, гармонічних відносин, взаєморозуміння.

Метод гнучкого або глибинного інтерв’ю використовується у випадках, якщо досліднику необхідно отримати інформацію, не усвідомлювану респондентом – таку, яку неможливо одержати, ставлячи прямі запитання „в лоб”. Як правило, під час глибинного інтерв’ю ведеться диктофонний запис.

Ідеальне глибинне інтерв’ю нагадує живу і невимушену бесіду двох однаковою мірою зацікавлених у ній людей. Однак один з учасників – інтерв’юер – пам’ятає, що в даній ситуації він виступає як професійний дослідник, що імітує роль рівноправного співрозмовника.

Парадокс глибинного інтерв’ю полягає в тому, що нерідко дуже цікаві і важливі деталі життя, оцінки, судження виявляються на етапі, коли диктофон уже вимкнено і розмову, здавалося б, закінчено. Тому відразу ж після завершення інтерв’ю необхідно скластикороткий неформальний коментар, якій містить інформацію, не зафіксовану на магнітофонну плівку:

Глибинне інтерв’ю, як і напівформалізоване, може проводитися в домашній обстановці, на робочому місці респондента, на «нейтральній території». Інтерв’ю за місцем проживання проводиться лише у випадках, коли предмет опитування стосується таких проблем, про які зручніше поговорити в неофіційній обстановці, вільній від впливу службових або навчальних відносин. У домашній обстановці людина має у своєму розпорядженні більше часу. У звичних умовах респондент більш охоче відповідає на гострі запитання, що передбачають у відповідь критичну інформацію стосовно негативних фактів і явищ. Бесіда набуває менш офіційного характеру, ніж у службовому приміщенні.

Для проведення інтерв`ю по телефону опитувальний лист складається з декількох нескладних запитань, а діалог з респондентом має бути динамічним.

Телефонні інтерв’ю тривають зазвичай не більше 15 хвилин. Середня тривалість ефективного інтерв’ю по телефону – близько 7 хвилин. Специфіка проведення такого інтерв’ю полягає в тому, що інтерв’юер і респондент не бачать один одного, і респондент може в будь-яку мить перервати розмову, поклавши телефонну слухавку.

Індивідуальне анкетування – вид збору первинної інформації, під час якого респондент самостійно заповнює анкету, читає запитання і фіксує відповіді на них.

За видами розповсюдження анкет розрізняють три варіанти анкетування: роздавальне, поштове, і через пресу. У першому варіанті можливості відбору респондентів не обмежені – для цього можуть бути застосовані будь-які методи, що використовуються при проведенні опитувань. Тобто, виходячи з мети дослідження, можуть бути досягнуті майже всі необхідні (цільові) верстви населення, оскільки відбір респондентів інтерв’юер здійснює згідно із заданою в даному дослідженні методикою. Крім того, письмової інструкції стосовно заповнення анкети іноді буває недостатньо, і інтерв'юер під час безпосереднього спілкування дає респондентові необхідні пояснення і коментарі.

При поштовому анкетуванні анкети розсилаються поштою за заздалегідь визначеними адресами респондентів. З причини суттєвого недоліку – низького (близько 30%) рівня повернення анкет – цей метод у практиці не поширений.

За третім варіантом анкета друкується в пресі, і респонденти після заповнення надсилають її досліднику. Цей вид анкетування має, крім зазначеного вище, ще один значний недолік, а саме: обмеженість потенційних респондентів лише читацькою аудиторією певного видання.

Залучення респондента до участі в анкетуванні відбувається за загальними принципами масового опитування.

Роздавальне анкетування може відбуватися залежно від методики як у присутності інтерв’юера так і без нього. Якщо анкетування відбувається не в присутності інтерв’юера, респондент має більше часу на заповнення анкети і обміркування відповідей, але в цьому випадку ускладнюються проблеми повернення анкет і не виключена можливість обговорення теми опитування з іншими особами – „колективне” заповнення.

Групове анкетування передбачає участь в опитуванні одночасно певної кількості респондентів, наприклад школярів, студентів тощо.

За допомогою цього методу Державним інститутом проблем сім’ї та молоді та Українським інститутом соціальних досліджень проводився ряд досліджень серед учнівської та студентської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин, здоров’я та поведінкових орієнтацій.

Існують окремі дослідження, які вимагають процесу опитування експертів (осіб, які добре обізнані в тій чи іншій галузі). Таке інтерв’ю дещо схоже на метод гнучкого або глибинного інтерв’ю.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Інструментарій дослідження „Вивчення громадської думки молоді щодо ефективності роботи з профілактики негативних явищ (наркоманія, СНІД, правопорушення, злочинність) в молодіжному середовищі та формування здорового способу життя”

Інструкція Інтерв’юеру

Зверніть увагу на скорочення „ЗПСШ” - захворювання, що передаються статевим шляхом.

Інтерв’юере! У запитаннях, де зустрічається таке скорочення розшифровуйте його респонденту.

На відкриті запитання записуйте відповіді респондента якомога точніше і повніше. Якщо респондент вагається, трохи підкажіть йому, ще раз прочитавши запитання. Ваша мета – зібрати якомога більше інформації саме на відкриті запитання!

Інтерв’юере! Будьте уважні в питаннях № 36–39.

Передайте респонденту відповідну карту і ставте запитання до кожного блоку окремо: наркоманія, шкідливі звички, ВІЧ/СНІД, правопорушення, статеві стосунки, здоровий спосіб життя.

Область_____________________________

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: