Загадка дев'ята, або

Обережно – фрукти!

Детектив Ниточка рідко нудьгує. Навіть тоді, коли не відгадує ніяких загадок.

Чим же займається він у вільний час?

Ого! Багато чим! Наприклад, доглядає кактус, про який спокійно можна сказати, що він є справжньою прикрасою мікроскопічного детективного агентства «Рожеві Окуляри». Доглядає детектив Ниточка його дуже старанно, адже це – єдина зброя, якою він час від часу користується (важко навіть порахувати, скільки разів цей кактус захистив детектива від злочинців!).

Що ще робить детектив Ниточка, коли немає роботи?

Із задоволенням грає в шахи. Перше, що впадає в очі відвідувачу агентства «Рожеві Окуляри», це круглий столик з намальованою поверх шахівницею. Детектив Ниточка обожнює розставляти на ній фігури, а потім проводити сам з собою запеклі шахові бої. На жаль, деякі фігури вже давно загубилися, і детектив Ниточка змушений замінювати їх шоколадними цукерками (їх, на щастя, ніколи не бракує, адже діти, які часто доручають Ниточці розгадування загадок, постійно приносять йому солодощі).

Однак шоколадні цукерки мають вади. По–перше, від них росте живіт (а, як відомо, агентство «Рожеві Окуляри» – маленьке, і коли б детектив Ниточка потовстішав хоча б на декілька кілограмів, то, мабуть, уже б не помістився в агентстві). По–друге, після цукерок треба чистити зуби, інакше вони зіпсуються (а що це за детектив, у якого болять зуби?). А по–третє, вже багато разів траплялось, що сидячи над партією в шахи, детектив Ниточка, задумавшись над чимось, з’їдав одну за одною всі цукерки – і тільки за хвилину помічав, що таким чином з’їв половину своїх пішаків та королеву з королем суперника. Тобто вже не можна було закінчити партію і зрозуміти, хто переміг – детектив Ниточка чи, може, детектив Ниточка (як ми вже згадували, детектив Ниточка найчастіше грав сам із собою). Отже, шоколадні цукерки не найкраще підходили на роль шахових фігурок, але поки детектив не вигадає кращого способу, його живіт, його зуби і його нерви будуть у небезпеці.

Чим ще детектив Ниточка займається у вільну від обов’язків хвилину?

Та, хоча б...

Хвилинку, хвилиночку, на цьому поки що зупинимося! Саме хтось настирливо стукає у двері агентства «Рожеві Окуляри», і зараз не час для пустопорожніх розмов: обов’язки кличуть!

– Прошу! – гукнув детектив Ниточка, поспішно проковтнувши шоколадні цукерки з марципаном, а точніше, одну цукерку і одного пішака, бо те, що йому здавалося шоколадною цукеркою, виявилось справжнісінькою дерев’яною шаховою фігуркою.

Двері відчинились, і детектив Ниточка побачив за ними зблідле обличчя пані Маєвської з першого поверху.

– Рятуйте!.. – зойкнула пані Маєвська. – Мартв’як знов хоче мене отруїти!

– Як це «знов?» – здивувався детектив Ниточка. –Адже попереднього разу виявилось, що Мартв’як зовсім не хотів вас отруїти, вам тільки так здалося.

Однак слова детектива Ниточки не справили на пані Маєвську жодного враження – вона важко обперлась об двері і чомусь схопилась за живіт.

– Але він справді хоче мене отруїти... – застогнала пані Маєвська. – І певно, цього разу йому це вдалося. А допомогли йому ці розбишаки з третього поверху.

– Оксанка і Дмитрик?! – запитав вражений детектив Ниточка.

– Так, – просопіла пані Маєвська. – Вони з ним у змові. Пригостили мене отруєним виноградом.

Детектив Ниточка не вірив своїм вухам. Оксанка і Дмитрик у змові з детективом Мартв’яком?! Неможливо!

– Будь ласка, посидьте в мене хвилинку, я зараз! –сказав детектив Ниточка, вибігаючи з агентства. –Дізнаюсь, що й до чого.

Оксанка і Дмитрик якраз гралися біля турніка. Щоправда, слово «грались» у цьому випадку не є найв–лучнішим, адже вони просто стояли з кислим виразом обличчя. Дмитрик у руці тримав майже доїдене гроно винограду. Оксанка була бліда і нервово переступала з ноги на ногу.

– Де ви взяли цей виноград?! – вигукнув детектив. –У Мартв’яка?!

– Та ви що? – Дмитрик здивовано подивився на детектива Ниточку. – Відколи Мартв’як роздає виноград?

– Тоді звідки?! – розпитував далі детектив Ниточка.

– З базару... – буркнула Оксанка.

Детектив Ниточка взяв у Дмитрика гроно. Виноград зовсім не виглядав підозріло. Однак щось з ними було негаразд. От тільки що?

– Коли ви його купили? – раптом запитав детектив Ниточка.

– Та щойно, – відповів Дмитрик, одночасно хапаючись за живіт. – Приблизно десять хвилин тому.

– А коли поверталися з базару, чи ви зазирнули додому? – допитувався детектив Ниточка. – Чи ще ні?

– Ще ні, – зойкнула Оксанка. – Але я вже піду, тому що... – однак не договорила, тільки побігла до під’їзду.

Детектив допитливо подивився на Дмитрика.

– Добре себе почуваєш? – запитав Ниточка.

– Не найкраще, – Дмитрик скривився. – Вибачте... чи можу скористатись вашим туалетом? Оксанка, мабуть, зараз не пустить мене до нашого...

Детектив Ниточка відкашлявся, намагаючись приховати посмішку.

– Мій туалет, певно, вже зайняла пані Маєвська, –сказав він. – Зрештою, іди подивись, а я у цей час сходжу в аптеку по вугілля.

Як і передбачив детектив Ниточка, детектив Мартв’як і цього разу не завинив. Це не він отруїв пані Маєвську і дітей – власне, ніхто цього не зробив. Отже, що ж трапилось? І чому детектив Ниточка пішов до аптеки по вугілля?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: