Куди подівся пісок?

Того дня детектив Ниточка був зовсім не в гуморі. Та й чого ж його радіти, коли вже хтозна скільки часу він не отримував ніяких доручень. Жителі будинку, на горищі якого розташувалося детективне агентство «Рожеві Окуляри», вважали власника (і єдиного працівника агентства) справжнім диваком. Тому і зверталися за допомогою до нього дуже рідко. Звісно, якщо раптом треба було знайти хом’яка або вкрадені вітром хустинки, тоді детектив Ниточка був просто незамінним – принаймні на думку дітей, які приходили до нього у таких справах. Однак важко вижити, шукаючи хом’яків, які пропали! Тим паче, що єдиною винагородою, на яку міг розраховувати детектив у подібних випадках, було: «Дякую!» До всього цього виявилось, що в детектива Ниточки є конкурент. Та ще й кількома поверхами нижче.

Одного дня на дверях підвалу з’явилась табличка з написом:

Детективне агентство «Чорновидець».

Власником його був детектив Мартв’як – товстий незграбний чоловік із похмурим поглядом. Він саме крутився у дворі, наглядаючи за робітниками, які займались ремонтом підвалу. Мартв’як рахував мішки з цементом, тачки з піском, коробки з плиткою, відра з фарбою і постійно всіх підганяв, мріючи якнайшвидше засісти в своєму новому офісі.

І справді детективу Ниточці не було чому радіти...

Невеселі думки Ниточки перервав ледь чутний стук у двері. За хвильку посеред нестерпно тісного агентства «Рожеві Окуляри» стояла заплакана Іванка з першого поверху: однією рукою вона тримала лопатку, другою –відерце з пасочками.

– Хтось... вкрав... пісок... – схлипувала дівчинка. –З пісочниці!..

– Оце так! – детектив Ниточка здивовано поглянув на дівчинку. І кому потрібен пісок з пісочниці? Часом траплялось, що хазяїн кота чи власник акваріуму брали трішечки піску, але щоб забирати все відразу?! І раптом детектив підскочив і радісно вигукнув:

– Знаю!

За кілька секунд детектив уже був у пісочниці.

– І як вам не соромно! – гнівно промовив, дивлячись то на детектива Мартв’яка, то на робітників, які саме змішували пісок з цементом.

– Про що йдеться? – буркнув Мартв’як.

– Ви обкрадаєте дітей! – вигукнув детектив Ниточка. – І ви ще називаєте себе детективом?! Прошу негайно повернути пісок у пісочницю!

Мартв’як подивився на детектива Ниточку так, наче хотів сказати: «Я ще тобі покажу!» Але не промовив жодного слова, лише знизав плечима і буркнув робітникам, щоб роздобули пісок деінде.

Але тепер вже було зрозуміло, що детектив Ниточка навряд чи стане його другом.

Як гадаєш, звідки детектив Ниточка дізнався, що трапилося з піском із пісочниці?

Загадка третя, або

Про сором!

Детектив Ниточка забіг у під’їзд і старанно зачинив за собою двері. Бр–р–р, як холодно! Перший такий холодний ранок цієї осені. Мабуть, вже треба буде дістати з шафи шапку, шарф і рукавички.

Тільки приклав руки до батареї, яка була ледь теплою, коли раптом почув роздратований голос пані Маєвської з першого поверху.

– Це просто сором! – крізь причинені двері було чутно, як лютує пані Маєвська. – Маємо двох детективів у будинку, а гультяї роблять все, що їм тільки заманеться!

Детектив Ниточка відчув, що червоніє. Зупинився перед дверима пані Маєвської, голосно кашлянув для годиться і постукав.

– Прошу! – запросила пані Маєвська.

Детектив зайшов до кімнати і побачив постать пані Маєвської на тлі балконного вікна. Вона не особливо звертала увагу на детектива, а перехилившись через балкон, голосно кричала:

– Хулігани! Вам аби все нищити та псувати! А навіщо, заради чого? Хоч би забрали, але ж ні: знищили і втекли! Ось і вся розвага!..

– Пані Маєвська, що трапилось? – запитав детектив Ниточка, зупиняючись біля розлюченої сусідки.

– Що трапилось, що трапилось? – фиркнула пані Маєвська. – Тільки і вмієте питати: «Що трапилось?», більше нічого! І ви, і цей ваш товариш, Мертв’як!

– Мартв’як, – виправив її детектив Ниточка. – І зовсім він не мій товариш!

Пані Маєвська байдуже знизала плечима.

– Мартв’як чи Мертв’як – все одно, –сказала категорично. – Теж мені детективи! Навіть звичайні хулігани вас не бояться! Це мусив би бути найбезпечніший будинок у світі, а ось – прошу! – вказала пані Маєвська на балкон.

Тільки тепер детектив Ниточка помітив, що на балконі посеред глиняних черепків були розкидані хризантеми – їхні стебла вмерзли в напівпрозорі шматочки льоду.

– Напевно, каменем розбили, або чимось таким... –мимрила пані Маєвська. – Купила я вчора такі гарні хризантеми! Дешеві були, але гарні. Подумала: «Якраз згодяться: занесу сьогодні на кладовище, поставлю у вазу на могилі чоловіка», – і подивіться, що вони наробили!

Детектив Ниточка уважно придивився до черепків, у яких можна було впізнати фрагменти вази. Але як не шукав очима бодай маленького камінця, нічого так і не виявив.

– І не соромно вам? – продовжувала бурчати пані Маєвська. – У вас під носом такі речі відбуваються! А цей... як його там... Мертв’як...

– Мартв’як, – автоматично виправив детектив Ниточка.

– Мертв’як, – аніскілечки не збентежившись, продовжувала пані Маєвська, – був тут хвилину тому. Він хоча б пообіцяв, що знайде цих негідників! А ви що?! Тільки стоїте та ґав ловите! І це таким має бути детектив?!

Детектив Ниточка ще раз виглянув на балкон, задумався, а потім... пирснув зі сміху.

– Мартв’як пообіцяв їх знайти? – перепитав, хитро посміхаючись. – Справді? Я б хотів на це подивитися!

Пані Маєвська аж губи надула від обурення: «Ні, це вже занадто!» Однак не встигла нічого сказати, бо детектив приклав палець до губ.

– Пані Маєвська, чи знаєте ви, яка температура була сьогодні вночі? Мінус вісім градусів! Це перша така холодна ніч! І я впевнений, що Мартв’як нікого не знайде! Тому, що ніхто тут не винний!

– То що ж, хочете сказати, що взяло і само тріснуло?! – вигукнула пані Маєвська.

– Якщо хочете знати, саме так! – відповів детектив Ниточка і пішов до свого агентства.

Що ж – гадаю, нікого не здивує той факт, що і на цей раз детектив Ниточка мав рацію. Але чому ж тріснула ваза, в якій пані Маєвська тримала на балконі хризантеми? Здогадалися?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: