Підходи до вирішення проблеми креативності в зарубіжній психології

Проблема вивчення творчого потенціалу особистості має давню історію, породжувала та зараз породжує багато проблемних питань та дискусій. Якщо враховувати важливість творчості для розвитку науки й життя суспільства, стає більш очевидним, що проблема творчості недостатньо вивчена. Це можна пояснити тим, що в психології часто зустрічаються ситуації, коли об’єкт вивчення визначений неоднозначно чи коли цікаві, важливі питання є складними для експериментального дослідження. Ці ситуації в більшості випадків відштовхують дослідників від проблеми розвитку творчості.

Зрозуміти природу креативності без розуміння сутності творчості неможливо. В зарубіжній психології існує безліч підходів до визначення поняття креативності (більше 60) і їх кількість постійно збільшується. Існуючі визначення були проаналізовані й розділені на 6 типів: гештальтистські (опис креативного процесу як руйнування існуючого гештальту для побудови кращого); інноваційні (оцінюють креативність за новизною кінцевого продукту); естетичні чи експресивні (спираються на самовираження творця); психоаналітичні чи динамічні (описують креативність у термінах взаємовідносин “воно”, “я”, “зверх-я”); проблемні (визначають креативність через ряд процесів рішення задач, до цього розгляду було віднесено й визначення Дж.Гілфорда: "Креативність – це процес дивергентного мислення"); в шостий тип увійшли визначення, що не потрапили до перерахованих вище - різні [226; 123].

У процесі тривалого дослідження креативності П.Торренс [287] зібрав різні її визначення, метафорично описуючи сутність творчості.

Найбільш поширеним для визначення креативності є під­хід, запропонований, за одними джерелами, Р.Муні в 1963 році [285], за іншими – А.Штейном у 1969 році [214].

Останнім часом розглядають основні 4 аспекти креативності: креативний процес, креативний продукт, креативна особистість і креативне середовище (сфера, структура, соціальний контекст, що формує вимоги до продукту творчості). Часто ці підходи використовуються разом.

Так Ф.Баррон і Д.Харрингтон [261], узагальнивши дослідження з креативності в 70-80-і роки, зробили підсумки того, що відомо про креативність:

1. Креативність – це здатність адаптивно реагувати на необхід­ність у нових підходах і нових продуктах. Ця здібність дозво­ляє усвідомити нове в бутті, хоча сам процес може носити як свідомий, так і підсвідомий характер.

2. Створення нового творчого продукту здебільшого залежить від особистості творця й сили внутрішньої мотивації.

3. Специфічними властивостями креативного процесу, продукту й особистості є їх оригінальність, статичність, валідність, адекватність завдання, і ще одна властивість – придатність – естетичною, економічною, оптимальною формою, правильною та оригінальною на даний момент.

4. Креативні продукти можуть бути різноманітні за природою: нове рішення проблеми з математики, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини, поеми, нової філософської чи релігійної системи, оригінальне рішення соціальних проблем.

В когнітивній теорії “вроджених структур” креативності Дж.Фодор [266] стверджує, що такі структури покладені в основу всіх форм людського інтелекту і когнітивних функцій, враховуючи і математичний, музичний і специфічний інтелект. Усе вже закладено в потенціалі, неможливо створити щось із нічого. В новій області когнітивних наук є скептичне ставлення до креативності як самостійного процесу та розгляд її як суми інших психологічних процесів. Наприклад, процес рішення творчих задач – взаємодія процесів пам’яті, мислення та інших.

Т.Тардиф і Р.Стернберг [286] виділили два найбільш спільних підходи до процесу креативності як до процесу, що протікає в окремій особистості в певний момент часу (цієї точки зору до­тримується більшість дослідників), чи як до процесу, залежного від системи соціальних зв'язків, проблемних сфер, критеріїв оцінок креативного продукту, тобто в широкому соціальному й історичному контексті, при цьому процес креативності не втра­чає свого зв'язку з індивідуальністю творця, але вимагає іншо­го підходу до аналізу процесу і його дозрівання.

Різні дослідники роблять акцент на різних складових процесу креативності, або виділяють як приоритетну одну складову чи будують складну систему взаємодіючих процесів. Спочатку Дж.Гілфорд, потім П.Торренс описують креативність у термінах мислення, розуміючи творче мислення “як процес відчуття труднощів, проблем, прогалин в інформації, елементів, яких не вистачає, перекосів у чомусь, побудови здогадок і формування гіпотез, що стосується цих недоліків, оцінки й тестування цих загадок і гіпотез, можливості їх перегляду, перевірки та узагальнення результатів” [288; 43].

Ф.Баррон вважає центральним процес уявлення й символізації, котрий слугує критерієм креативності. Він вводить визначення креативності як "внутрішнього процесу, що спонтанно продовжу­ється в дії”[262; 76], стверджуючи, що відсутність продукту не говорить про відсутність креативності.

С.Медник [58] стверджує, що основою креативності є здат­ність виходити за межі стереотипних асоціацій, працювати із широким семантичним полем.

Д.Фельдман [266] пропонує модель креативного про­цесу, яка включає три пов'язані між собою складові:

1) рефлексивність як основний процес, що відрізняє людину від тварин, дозволяє формувати самосвідомість, самооцінку, за допо­могою мови планувати, відтворювати й аналізувати світ;

2) цілеспрямованість, чи інтенціональність, яка дозволяє орієнту­вати досвід, що пережитий усередині й зовні організму та разом з вірою в можливість змін на краще дозволяє реально змінити середовище;

3) володіння способами трансформації й реорганізації, котрі пропонуються культурою та обумовлюють індивідуальні розбіж­ності.

Узагальнюючи дослідження, можна визначити такі складові креативного процесу:

1. Зміна структури зовнішньої інформації та внутрішніх уявлень за допомогою формування аналогій і з'єднання концептуальних прогалин.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: