Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Дайте визначення позитивного азотистого балансу.




o а) коли кількість виведеного азоту перевищує кількість, що надходить
o б) коли надходження азоту компенсує його витрати
o в) коли кількість виведеного азоту менше того, що надходить
o г) коли відсутні як надходження азоту, так і і його виведення

 

4. Яким шляхом гістамін утворюється із Гіс?

o а) дезамінірованням
o б) декарбоксилiрованням
o в) переамінуванням
o г) окисленням

5. В якому відділі шлунково-кишкового тракту починається переварювання білків?

o а) в ротовій порожнині
o б) в стравоході
o в) в шлунку
o г) в дванадцятипалій кишці

 

6. Яка оптимальна концентрація водневих іонів для пепсину?

o а) 1,5-2,5
o б) 3,5-4,5
o в) 7,0
o г) 8,5-9,0

 

7. Яка оптимальна концентрація водневих іонів для гастриксину?

o а) 1,5-2,5
o б) 3,5-4,5
o в) 7,0
o г) 8,5-9,0

 

8. Яка оптимальна концентрація водневих іонів для хімотрипсину?

o а) 1,5-2,5
o б) 3,5-4,0
o в) 7,0
o г) 8,5-9,0

 

9. Яку реакцію каталізує пепсин?

o а) гідроліз подвійних звязків
o б) розщеплення пептидних зв’язків у молекулі білка
o в) відщеплення ОН-груп
o г) гідроліз 1,4-глікозидних зв’язків у вуглеводах

 

10. Під дією якого ферменту відбувається перетворення трипсиногену на трипсин?

o а) карбоксипептидаза
o б) пероксидаза
o в) амілаза
o г) ентерокіназа

 

11. Який рН-оптимум для трипсину?

o а) 1,5-2,5
o б) 3,5-4,5
o в) 7,0-8,0
o г) 8,5-9,0

 

12. Під дією якого ферменту відбувається активація хімотрипсиногену?

o а) ентерокіназа
o б) трипсин
o в) амілаза
o г) ліпаза

 

13. Який біологічний амін утворюється з орнітину при гнитті білків?

o а) кадаверин
o б) путресцин
o в) глікозамін
o г) глікозамінглікан

 

14. Які отруйні речовини утворюються із тирозину?

o а) крезол і фенол
o б) скатол
o в) індол
o г) пірокатехін

15. Які отруйні речовини утворюються із триптофану?

o а) крезол і фенол
o б) скатол
o в) індол
o г) пірокатехін

 

16. Які сполуки утворюються при глибокому руйнуванні сірковмісних амінокислот – цисті ну, цистеїну і метіоніну?

o а) скатол
o б) меркаптан
o в) індол
o г) фенол

 

17. Яка частина амінокислот, що утворюються в кишечнику з білків, надходить в лімфу?

o а) 5 %
o б) 30 %
o в) 75 %
o г) 95 %

18. Яка частина амінокислот, що утворюються в кишечнику з білків, надходить в кров?

o а) 5 %
o б) 30 %
o в) 75 %
o г) 95 %

19. Які ферменти каналізують розщеплення тканинних білків?

o а) ентерокінази
o б) катепсини
o в) протеази
o г) декарбоксилази

20. Яка сполука утворюється з амінокислот при відбудовному дезамінуванні?

o а) насичена кислота
o б) оксикислота
o в) ненасичена кислота
o г) кетокислота

 

21. Яка сполука утворюється з амінокислот при гідролітичному дезамінуванні?

o а) насичена кислота
o б) оксикислота
o в) ненасичена кислота
o г) кетокислота

 

22. Яка сполука утворюється з амінокислот при внутрімолекулярному дезамінуванні?

o а) насичена кислота
o б) оксикислота
o в) ненасичена кислота
o г) кетокислота

 

23. Яка сполука утворюється з амінокислот при окисному дезамінуванні?

o а) насичена кислота
o б) оксикислота
o в) ненасичена кислота
o г) кетокислота

 

24. Які ферменти каталізують декарбоксилування амінокислот?

o а) катепсини
o б) трансамінази
o в) декарбоксилази
o г) трансферази

25. Який кофермент специфічний для декарбоксилаз?

o а) НАД
o б) піридоксальфосфат
o в) ФАД
o г) КоА

26. Яка сполука утворюється в результаті декарбоксилування триптофану?

o а) триптамін
o б) серотонін
o в) ацетилхолін
o г) дофамін

 

27. Яка сполука утворюється в результаті декарбоксилування гістидину?

o а) триптамін
o б) серотонін
o в) гістамін
o г) ацетилхолін

 

28. Яка сполука утворюється в результаті декарбоксилування глютамінової килсоти?

o а) масляна кислота
o б) γ-аміномасляна кислота
o в) аспарагінова кислота
o г) глутамін

 

29. Термін життя еритроцитів людини складає:

o а) 126 днів
o б) 107 днів
o в) 68 днів
o г) 32 дні

 

30. Транскрипція – це . . .

o а) зчитування
o б) впізнавання
o в) переклад
o г) продовження

 

 

31. Рекогніція – це . . .

o а) зчитування
o б) впізнавання
o в) переклад
o г) продовження

32. Трансляція – це . . .

o а) зчитування
o б) впізнавання
o в) переклад
o г) продовження

33. Елонгація – це . . .

o а) зчитування
o б) впізнавання
o в) переклад
o г) продовження

34. Як забезпечується організм вищих тварин і людини НК?

o а) шляхом засвоєння харчових НК
o б) шляхом біосинтезу НК
o в) шляхом засвоєння харчових НК та їх біосинтезу
o г) їх мікробним синтезом у кишечнику

 

35. Як перетравлюються нуклеопротеіди?

o а) розщеплюються на білок і полінуклеотиди
o б) полінуклеотиди- під дією НСІ, або нуклеаз деполімерізуються до мононуклеотидів
o в) монуклеотиди з участю нуклеотидів розщеплюються до нуклеотидів і Н3РО4
o г) через етапи, наведені у п.а – в, розкладаються до нуклеотидів

36. Які зв’язки гідролізуються під час травлення білків у шлунково-кишковому тракті?

o а) фосфорно-ефірні
o б) глікозидні
o в) пептидні
o г) водневі та дисульфідні

 

37. Які протеолітичні ферменти діють у шлунку?

o а) трипсин, хімотрипсин, пепсин
o б) пепсин, ентерокіназа, ліпаза
o в) трипсин, пепсин, гастриксин
o г) пепсин, гастриксин, ренін

 

38. Які протеолітичні ферменти знаходяться у панкреатичному сокі?

o а) трипептидази, дипептидази, проліназа
o б) пепсин, ренін, гастриксин, ліпаза, проліназа
o в) трипсин, хімотрипсин, колагеназа, карбоксипептидаза, еластидаза
o г) трипсин, хімотрипсин, дипептидази, ренін

39. Які протеолітичні ферменти утворюються у кишечнику?

o а) трипсиноген, хімотрипсиноген, карбоксипептидаза, амінопептидаза
o б) амінопептидаза, ентерокиназа, трипептидази, дипептидази, пролі- наза.
o в) пепсин, ренін, гастриксин
o г) ентерокиназа, карбоксипептидаза, трипсин, хімотрипсин

 

40. Яке оптимальне значення рН для дії гастриксину ?

o а) 1,0-1,5
o б) 4,0-5,0
o в) 2,0-3,0
o г) 5,0-8,0

 

41. Який фермент каталізує перетворення казеіногену на казеін у шлунку дітей?

o а) гастриксин
o б) трипсин
o в) пепсін
o г) ренін

 

42. Під дією якого фактора трипсиноген перетворюється на активний трипсин?

o а) соляної кислоти
o б) хімотрипсину
o в) ентерокінази (ентеропептидази)
o г) карбоксипептидази

43. Термінація – це . . .

o а) зчитування
o б) впізнавання
o в) переклад
o г) завершення

РОЗДІЛ 11. ОБМІН ВУГЛЕВОДІВ

 

11.1. РОЗЩЕПЛЕННЯ ВУГЛЕВОДІВ У ТРАВНОМУ ТРАКТІ ЛЮДИНИ

 

Основним джерелом енергії в організмі людини є засвоювані вуглеводи. У добу людина споживає 450-800 г вуглеводів. З них 35 % становлять моносахариди і дисахариди, 65 % - полісахариди. Останні представлені переважно крохмалем. Кількість глікогену в їжі невелика: 4-15 г/добу. Основними джерелами вуглеводів їжі є продукти рослинного походження: хліб, крупи, овочі, плоди, фрукти і ягоди.

Всі вуглеводи, крім клітковини і пектинових речовин, піддаються в шлунково-кишковому тракті гідролітичному розщепленню ферментами. Ферменти, які каталізують гідроліз крохмалю і дисахаридів, мають оптимум дії при слаболужній реакції і неактивні в кислому середовищі. Виключення - амілаза слини, що проявляє максимальну активність при рН 6,8.

Крохмаль і глікоген починають переварюватися в ротовій порожнині під дією α-амілази слини, при цьому утворюються "уламки" молекул - декстрини і невелика кількість мальтози, що розщеплює до глюкози мальтаза слини.

Декстрини мають редукуючі властивості, причому вони збільшуються в міру зменшення молекулярної маси, їхнє фарбування під дією йоду змінюється. Розрізняють амілодекстрини, які забарвлюються йодом у фіолетово-блакитний колір; еритродекстрини, що дають із йодом червоно-коричневе забарвлення; ахродекстрини і мальтодекстрини в реакції з йодом забарвлення не дають.

У шлунку відсутні ферменти, які каталізують гідроліз вуглеводів, що припиняється в кислому середовищі. Подальше розщеплення крохмалю й декстринів відбувається у дванадцятипалій кишці під впливом ферментів соку підшлункової залози: α-амілази, мальтази, лактази, сахарази. Кінцевий розпад полісахаридів до моносахаридів (глюкози) відбувається в тощій і підвздошній кишках.

Гідроліз дисахаридів протікає не в самому просвіті тонкої кишки, а на мембрані клітин її слизової оболонки під дією відповідних ферментів, локалізованих у щітковій облямівці епітелію. При цьому мальтоза розщеплюється на дві молекули глюкози, сахароза - на глюкозу і фруктозу, лактоза - на глюкозу і галактозу.

Особливий інтерес представляє розщеплення клітковини (целюлози). У травних соках людини відсутній фермент целюлаза. У невеликій кількості целюлоза розщеплюється в товстому кишечнику під впливом ферментів мікрофлори. Ферменти мікроорганізмів - целюлаза і целобіаза здійснюють гідроліз клітковини до глюкози, що піддається різним видам бродіння з утворенням Н2, СО2, СН4, спиртів і органічних кислот (оцтової, масляної та ін.). Частина цих продуктів всмоктується стінкою кишечнику й використовується як енергетичний матеріал, а частина витрачається як поживне середовище для мікроорганізмів і для біосинтезу ними деяких вітамінів (наприклад, К, В12, фолієвої кислоти).

Ступінь розщеплення клітковини ферментами мікроорганізмів у значній мірі залежить від зрілості плодів. Клітковина недоспілих і зрілих плодів, овочів і фруктів переварюється краще, ніж переспілих. Поживна цінність продуктів бродіння для людини дуже незначна і не враховується при розрахунках раціону. Однак клітковина є незамінним подразником секреторної і моторної функцій кишечнику.

Надлишок клітковини підсилює перистальтику кишечнику людини, що прискорює просування їжі через шлунково-кишковий тракт. Це призводить до недостатнього переварювання й усмоктування їжі, у зв'язку із чим у кал попадає багато невикористаних організмом поживних речовин. Втрати їх збільшуються ще й тому, що клітковина затримує доступ ферментів до засвоюваних вуглеводів й, отже, ускладнює переварювання їжі.

Попередня кулінарна обробка продуктів харчування й ретельне пережовування сприяють руйнуванню клітковини. При великій її кількості підсилюються процеси бродіння в кишечнику, що приводить до виникнення метеоризму. Він викликає неприємні відчуття й ряд ускладнень при захворюваннях кишечнику, а осоюливо у людей, ведучих малорухомий спосіб життя. Основна маса целюлози в незмінному виді виводиться з організму з калом.

Всмоктування вуглеводів у тонкій кишці являє собою складний біохімічний процес. Прості цукри всмоктуються шляхом трансмембранного транспорту за допомогою білків. На зовнішній поверхні мембран клітин тонкої кишки вони з'єднуються з певним вуглеводом (глюкозою або галактозою), утворюючи рухливий комплекс "переносник - вуглевод". У вигляді такого комплексу вуглевод переноситься через мембрану усередину клітини. Тут комплекс розпадається, вуглевод використовується або транспортується далі кров'ю, а білок повертається й повторно вступає в реакцію транспорту. Важлива роль у цьому належить іонам Na+, тобто цей процес є Na+-залежним. Процес відбувається з витратою енергії АТФ, його каталізує фермент гексокіназа. При цьому підсилюються окисні реакції в стінці кишечнику, що забезпечують ресинтез АТФ, яка витрачається на всмоктування моносахарів.

Всмоктування різних моносахаридів у кров з кишечнику здійснюється з різною швидкістю. Якщо швидкість всмоктування глюкози прийняти за 100 %, то всмоктування галактози буде становити 110, фруктози - 43, маннози - 19, ксилози - 15, арабінози - 9.

Моносахариди, що всмокталися, через воротну вену надходять у печінку, де піддаються різного роду перетворенням, зокрема, там відбувається взаємне перетворення мономерів: з галактози й фруктози при участі ферментів ізомераз утворюється глюкоза.

У печінці під дією ферменту фосфорилази синтезується й накопичується глікоген. При необхідності відбувається його мобілізація й розщеплення до вільної глюкози. В організмі людини запас глікогену становить 350 г, причому 250 г міститься в м'язах.

У печінці протікає й реакція глюконеогенеза: глюкоза утворюється з невуглеводів (молочної кислоти, гліцерину, амінокислот). З печінки глюкоза доставляється до різних органів, де використовується клітинами в міру необхідності. У нирках здорової людини глюкоза повністю реабсорбується і надходить у кров.

 

11.2. РЕГУЛЯЦІЯ ОБМІНУ ВУГЛЕВОДІВ І ЙОГО ПОРУШЕННЯ

 

Рівень глюкози в крові здорових людей постійний, він відображає стан вуглеводного обміну взагалі й глюкози зокрема . У нормі в крові міститься 3,33- 5,55 ммоль/л (~ 4-6 одиниць) вуглеводів.

Моносахариди крові використовуються головним чином для енергетичних потреб організму (70 %), частина з них бере участь у біосинтезі ліпідів, антитіл, мукополісахаридів, тобто виконує пластичну функцію.

Найбільше значення в організмі має глюкоза. Це пов'язано з високим, у порівнянні з іншими моносахаридами, вмістом її в харчових продуктах й в організмі, а також з більшою активністю клітинних ферментів, які каталізують її перетворення. Крім того, у печінці активно протікають процеси перетворення різних моносахаридів у глюкозу, і тільки вона може запасатися у вигляді глікогену, що, розпадаючись, забезпечує потреби організму в цьому вуглеводі.

Різні порушення обміну вуглеводів проявляються в першу чергу зміною вмісту глюкози в крові, а регуляцію цього виду обміну речовин можна розглядати як регуляцію рівня глюкози в крові.

Обмін вуглеводів у цілому і кількість глюкози в крові, зокрема, регулюються нервовою системою і залозами внутрішньої секреції. Природним подразником служить зниження вмісту глюкози в крові (гіпоглікемія), що наступає у випадках, коли перерви між черговими прийомами їжі перевищують 5-6 год. Збіднена глюкозою кров надходить у мозок, викликаючи рефлекторне порушення метаболічних центрів гіпоталамуса і довгастого мозку. У відповідь виникають імпульси, що стимулюють розпад глікогену печінки до глюкози й відновлення її рівня в крові до норми.

Важливе місце в регуляції обміну вуглеводів належить гормону підшлункової залози - інсуліну, що утворюється в β-клітках острівкової тканини підшлункової залози. Інсулін знижує рівень глюкози в крові шляхом активного використання її клітинами тканин, тобто підвищує проникність мембран кліток для глюкози, що приводить до зменшення її вмісту в крові (гіпоглікемічний ефект). Глюкоза, що надійшла в клітини, при участі АТФ і гексокінази перетворюється в глюкозо-6-фосфат.

Глюкозо-6-фосфат, що утворився, не може вийти із клітини й піддається різним перетворенням. При надлишку глюкози в клітинах інсулін стимулює синтез глікогену в печінці й м'язах, окиснювання моносахаридів і перетворення їх у ліпіди.

При недостатності інсуліну спостерігається підвищення рівня глюкози в крові (гіперглікемія), надлишкове виведення глюкози із сечею (глюкозурія) і зниження кількості глікогену в печінці. Постійна гіперглікемія і глюкозурія є симптомами цукрового діабету - важкого захворювання, викликаного порушенням функції підшлункової залози.

Тимчасове підвищення кількості глюкози в крові й поява її в сечі називають відповідно до аліментарної (харчової) гіперглікемією й глюкозурією. Вони виникають при високому споживанні солодких вуглеводів (понад 100 г за один прийом).

З інших гормонів важливе значення має адреналін - гормон мозкової речовини надниркових залоз. Він викликає гіперглікемію, тому що активує фермент печінки фосфорилазу, яка каталізує розпад глікогену до вільної глюкози. Механізм дії адреналіну складний. У печінці він активує перетворення неактивної форми фосфорилази в активну через ряд проміжних передавачів (рецептори клітин, аденілатциклаза, ц-АМФ, протеїнкіназа та ін.). У м'язах адреналін активує розпад глюкози до молочної кислоти.

Бере участь у регуляції вуглеводного обміну і глюкагон - гормон α-кліток острівців Лангерганса підшлункової залози. Він підвищує рівень глюкози у крові.

Впливають на рівень глюкози в крові гормони коркової речовини надниркових залоз - глюкокортикоїди. Вони підвищують її кількість шляхом активації вироблення глюкози з невуглеводних компонентів (глюконеогенез). Гормони гіпофіза (адренокортикотропний, соматотропний й ін.) стимулюють вироблення глюкокортикоїдів й, отже, сприяють підвищенню рівня глюкози в крові.

Особлива роль у регуляції обміну вуглеводів належить печінці. У ній активно протікає розпад і синтез глікогену. При гіпоглікемії відбувається активний розпад глікогену печінки до глюкози, що потім надходить у кров. При гіперглікемії клітини печінки активно захоплюють глюкозу із крові і використовують її для синтезу глікогену. Участь печінки в регуляції обміну вуглеводів проявляється в інактивації глюкокортикоїдів і в активації синтезу інсулінази - ферменту, що розщеплює інсулін. Крім того, є ще один шлях регуляції - за типом зворотного зв'язку: при надлишку глюкозо-6-фосфата активізується синтез глікогену і гальмується його розпад, а недолік глюкози в крові запускає гідроліз глюкозо-6-фосфата до вільної глюкози.

Ознаками порушення вуглеводного обміну є гіперглікемія, глюкозурія, гіпоглікемія.

Гіперглікемія може бути інсулярного або екстраінсулярного походження. Інсулярная гіперглікемія розвивається при зниженні вироблення інсуліну в результаті поразки острівців Лангерганса підшлункової залози. Гіперглікемії, не пов'язані з виробленням інсуліну, можуть бути викликані фізіологічними й іншими причинами. Як відомо, аліментарні гіперглікемії виникають при надлишковому споживанні їжі, багатої вуглеводами (наприклад, фруктів, солодощів). Нейрогенні гіперглікемії (центральні) пов'язані з різними емоційними факторами (радість, страх), які стимулюють вироблення адреналіну, що викликає посилений розпад глікогену до глюкози і надходження її в кров. Причинами екстраінсулярних гіперглікемій можуть бути захворювання залоз внутрішньої секреції (пухлини гіпофіза, надниркових залоз, тиреотоксикоз), що викликають гіперсекрецію відповідних гормонів. До гіперглікемії приводять отруєння фосфором, окислом карбогену, травми, пухлини мозку та ін.

Зниження рівня обміну глюкози і як наслідок - підвищення її вмісту в крові, можуть бути обумовлені порушеннями функцій ферментних систем при запальних процесах в організмі.

У сечі здорової людини глюкози практично немає, тому що вона піддається зворотному всмоктуванню в ниркових канальцях. Якщо рівень вмісту глюкози в крові перевищує "нирковий поріг" (6,68 ммоль/г), то нирки перестають ресорбувати цей моносахарид, частина глюкози попадає в сечу, розвивається глюкозурія.

Зниження рівня глюкози в крові (нижче 2,40 ммоль/г) - гіпоглікемія проявляється симптомами: слабкістю, сильним потовідділенням, погіршенням діяльності центральної нервової системи, втратою свідомості. Вона може розвиватися при передозуванні інсуліну у хворих цукровим діабетом. Гіпоглікемія спостерігається також при підвищеному виділенні інсуліну підшлунковою залозою, зниженому синтезу гормонів щитовидної залози, захворюваннях надниркових залоз (Адісонова хвороба). Знижується надходження глюкози в кров через порушення її всмоктування в кишечнику при захворюваннях тонкої кишки (ентероколітах) і жовчних шляхів. Гіпоглікемія виникає також при захворюваннях печінки (її жирова інфільтрація та ін.) і ряді інфекційних хвороб.

Серед інших порушень вуглеводного обміну варто виділити деякі спадкоємні захворювання, що приводять до зміни синтезу ряду ферментів. Так, спадкоємні захворювання, в основі яких лежать порушення діяльності ферментів, які каталізують процеси розпаду глікогену, називаються глікогенозами. Вони пов'язані з недостатністю фосфорилази в печінці або в кісткових м'язах, відсутністю глюкозо-6-фосфатази в печінці та ін.

 

11.3. ПРОМІЖНИЙ ОБМІН ВУГЛЕВОДІВ

 

У клітинах тканин гетеротрофних організмів вуглеводи синтезуються із глюкози і сполук невуглеводної природи. Надлишок глюкози в крові використовується для біосинтезу глікогену в печінці й м'язах. Глікоген накопичується у вигляді гранул, у яких містяться також ферменти його синтезу, розпаду і регуляції цих процесів.

Біосинтез глікогену відбувається в аеробних умовах. На початку цього процесу глюкоза фосфорилюється під впливом гексокінази (глюкокінази) з використанням АТФ з утворенням глюкозо-6-фосфату:

Потім глюкозо-6-фосфат при участі фосфоглюкомутази ізомеризується в глюкозо-1-фосфат:

Глюкозо-1-фосфат вступає в реакцію з УТФ (урідинтрифосфатом) і утворює УДФ-глюкозу, що представляє собою активовану форму глюкози. Ця реакція каталізується глюкозо-1-фосфат-уридиліл-трансферазою (УДФГ-пірофосфорилазою).

Пірофосфат піддається гідролізу, і енергія, що вивільняється, "запускає" синтез УДФ-глюкози.

На наступному етапі активований глікозидний компонент УДФ-глюкози переноситься на гідроксильну групу С-4 кінцевого залишку глюкози ланцюга, утворюючи 1,4-глікозидний зв'язок. Для синтезу глікогену необхідна наявність невеликої, "затравочної" його кількості, що містить не менш чотирьох залишків глюкози. При цьому відбувається перенос залишку глюкози з УДФ-глюкози на глікоген і подовження його ланцюга шляхом утворення зв'язку 1,4:

Регенерація УТФ здійснюється за рахунок АТФ:

АТФ + УДФ → АДФ + УТФ.

Розпад глікогену й вивільнення глюкози відбуваються при зростаючій потребі в ній. Цей процес здійснюється двома шляхами: фосфорилітичним і гідролітичним, які доповнюють один одного. У депо, де накопичується глікоген (печінка, м'язи, інші органи й тканини), він розпадається фосфорилітичним шляхом, у шлунково-кишковому тракті - гідролітичним.

Фосфороліз глікогену здійснюється шляхом послідовного відщіплення глюкозо-1-фосфата при участі ферменту фосфорілази:

Причому фосфорилаза каталізує відщіплення глюкозильних залишків до точки розгалуження ланцюга глікогену, потім вступає в дію декстраназа, що розриває 1-6-зв'язок глікогену й забезпечує подальшу дію фосфорилази. Фосфорилаза існує у двох формах: неактивній (b) і активній(а). Перетворення фосфорилази b у фосфорилазу а відбувається за участю АТФ, ферменту кінази, фосфорилази й ц-АМФ як коферменту. Причому із двох молекул неактивної фосфорилази виходить одна активна. Цей процес стимулюється гормонами адреналіном і глюкагоном, які сприяють утворенню ц-АМФ. Швидкість фосфорилазної реакції залежить від концентрації глікогену, фосфорної кислоти і глюкозо-6-фосфата. При зменшенні концентрації глікогену і фосфорної кислоти швидкість цього процесу знижується.

Глюкозо-1-фосфат, що виділився, перетворюється в глюкозо-6-фосфат під дією ферменту фосфоглюкомутази.

Глюкозо-6-фосфат включається в процеси гліколізу або перетворюється у вільну глюкозу, яка з "депо" надходить у кров і використовується тканинами як енергетичний матеріал.

Таким чином, постійна концентрація глюкози в крові є результатом одночасного протікання двох процесів: надходження глюкози в кров з печінки й споживання її із крові тканинами.

У тканинах органів (у тому числі печінки) розпад глюкози відбувається двома шляхами: анаеробним (при недостатньому вмісті оксигену в клітинах) і аеробним (протікає лише в присутності оксигену).

Анаеробне окиснювання субстратів - найпростіша форма утворення й акумулювання енергії у фосфатних зв'язках АТФ; в еволюційному шляху розвитку воно є більше раннім і виникло ще в безкисневому середовищі.

Вищі тварини і людина відносяться до факультативних анаеробних, тобто організмів, які можуть функціонувати в аеробних і анаеробних умовах. Однак етапу аеробного розщеплення, незалежно від присутності кисню, передує анаеробний розпад.

При анаеробному розпаді вуглеводів головним енергетичним субстратом є глюкоза. Її анаеробне перетворення може здійснюватися різними способами: гліколіз або глікогеноліз (якщо процес починається із глікогену) або спиртове бродіння з утворенням відповідно молочної кислоти або етанолу і СО2. Аеробному розщепленню піддаються, як правило, продукти анаеробного розпаду (наприклад молочна і піровиноградна кислоти).

 

Гліколіз

 

Гліколіз (від греч. glycys - солодкий, lysіs - розкладання, розчинення) є складним ферментативним процесом, що протікає в основному в м'язовій тканині. Він супроводжується вивільненням енергії, що частково акумулюється в макроергічних зв'язках АТФ, а частково диспергується у вигляді теплоти. Значна частина енергії зберігається в кінцевих продуктах гліколізу і спиртового бродіння - у лактаті (молочна кислота) і етанолі.

Анаеробне розщеплення глюкози протікає у дві стадії. На першій стадії глюкоза при дії глюкокінази (гексокінази) фосфорилюється, використовуючи АТФ як донора фосфатної групи.

Процес первинного фосфорилювання глюкози з утворенням фосфорного ефіру називається "шлюзовою" реакцією, або реакцією "запала", після якої цей моносахарид включається в інші реакції.

Глюкозо-6-фосфат, що утворюється при цьому, перетворюється потім під дією ферменту фосфоглюкомутази у фруктозо-6-фосфат.

Надалі при участі фосфофруктокінази й АТФ відбувається фосфорилювання фруктозо-6-фосфата з утворенням фруктозо-1,6-дифосфата.

Фруктозо-1,6-дифосфат є типовим продуктом гліколізу. Під дією ферменту альдолази відбувається його розщеплення на дві тріози: фосфодиоксиацетон і фосфогліцероловий альдегід. Такий розподіл називається дихотомією, а гліколіз - дихотомічним циклом обміну вуглеводів.

 

Під дією ферменту тріозофосфатізомерази можливо взаємне перетворення тріоз. При співвідношенні 5 % фосфогліцеролового альдегіду й 95 % фосфодиоксиацетону встановлюється рухлива рівновага.

Фосфодиоксиацетон перетворюється в гліцеральдегід-3-фосфат і всі наступні реакції йдуть із двома молекулами фосфогліцеролового альдегіду. Крім того, він відновлюється в гліцеральдегід-3-фосфат, що використається для синтезу різних ліпідів. Таким чином, він є сполучною ланкою між гліколізом й обміном ліпідів.

Утворенням гліцеральдегід-3-фосфату завершується перший, підготовчий етап гліколізу.

Друга стадія, що має важливе значення - найбільш складна. Вона включає окиснювально-відновну реакцію (гліколітичная оксидоредукція), сполучену із субстратним фосфорилюванням, у процесі якого утворюється АТФ.

При взаємодії гліцеральдегід-3-фосфату з особливим ферментом - HSE, у білковій частині якого міститься сульфгідрильна група (SH), утвориться проміжний фермент-субстратний комплекс:

Потім відбувається його дегідрування за участю НАД, при цьому з'являються відновлена форма НАДН2 і проміжний макроергічний комплекс.

 

 

При взаємодії його з неорганічною фосфорною кислотою утворюється 1,3-дифосфогліцеролова кислота.

Після цього макроергічна сполука взаємодіє з АДФ, утворюються АТФ і 3-фосфогліцерат.

У цій реакції відбувається перетворення альдегідної групи глицеральдегид-3-фосфата в карбоксильну з виділенням енергії, що запасається в АТФ. Утворення АТФ із високо енергетичних сполук називається субстратним фосфорилюванням.

Під дією ферменту фосфогліцератфосфомутази (фосфогліцеромутази) 3-фосфогліцеролова кислота перетворюється в 2-фосфогліцеролову кислоту, що потім під впливом ферменту єнолази дегідрується й переходить в єнольну форму 2-фосфопіровиноградної кислоти.

Остання взаємодіє з АДФ, при цьому утворюються АТФ і піровиноградна кислота (ПВК):

Якщо до моменту утворення пірувата в тканині не надійде достатня кількість кисню, то ПВК відновлюється до лактату (молочна кислота) при участі відновленого НАД (НАДН2).

В анаеробних умовах 85 % лактату відновлюється до глікогену, а 15 % окисляється до СО2 і Н2О. Таким чином, лактат є кінцевим продуктом анаеробного окиснювання глюкози. В аеробних умовах лактат знову перетворюється в піруват або використовується для біосинтезу глюкози в печінці. Цей процес протікає в цитоплазмі, де локалізовані всі ферменти гліколізу.

При активній роботі м'язів в них накопичується багато молочної кислоти, що викликає їхнє стомлення.

Щоб відновити працездатність м'язів, необхідно звільнити їх від молочної кислоти, що досягається виведенням її в кров, з якої вона надходить у печінку. Так, в аеробних умовах, молочна кислота в процесі глюконеогенеза перетворюється в глюкозу, що знову із кров'ю надходить у м'язи й включається в обмінні процеси.

Біологічне значення процесу гліколізу полягає насамперед в утворенні багатих енергією фосфорних сполук. На перших етапах гліколізу витрачаються дві молекули АТФ (гексозна і фосфофруктокіназна реакції). На наступних етапах утворюються чотири молекули АТФ (фосфогліцераткіназна і піруваткіназна реакції). Крім того, утворюється дві молекули НАДН2, кожна з яких при біологічному окиснюванні на мітохондріях виділяє три молекули АТФ. Таким чином, у результаті гліколізу утворються вісім молекул АТФ із однієї молекули глюкози.

З енергетичної точки зору гліколіз неефективний, тому що для виробництва енергії використовується велика кількість вуглеводів. Разом з тим фізіологічне значення цього процесу надзвичайно велике, оскільки він дозволяє організму виконувати свої функції в умовах недостатнього постачання киснем, а кінцеві продукти гліколізу (піруват і лактат) є субстратами аеробного окиснювання.

Значення гліколізу визначається також і тим, що в ході відповідних реакцій утворюються речовини, які необхідні для біосинтезу деяких життєво важливих сполук. Так, наприклад, фосфодиоксиацетон використовується для біосинтезу простих і складних ліпідів.

Таким чином, саме гліколіз готовить "напівфабрикати", які надалі окисляються до СО2 і Н2О в аеробних умовах.

Луї Пастер, вивчаючи взаємозв'язок між анаеробним та аеробним окиснюванням, звернув увагу на гальмування гліколізу в процесі дихання. Це явище одержало назву "пастеровского ефекту". Гальмування відбувається на стадії перетворення фруктозо-6-фосфата у фруктозо-1,6-дифосфат. Значення ефекту Пастера, тобто переходу в присутності кисню від анаеробного гліколізу до дихання, складається в перемиканні клітини на більш ощадливий шлях одержання енергії.

Однією із причин пригнічення гліколізу диханням є конкуренція за неорганічний фосфат й АДФ. У деяких клітинах, наприклад ракових, більш інтенсивно протікає гліколіз. При рості злоякісних пухлин має місце зворотний пастеровскому ефект Кребтри - гальмування дихання гліколізом.

 

Аеробне окиснювання вуглеводів

 

Клітини, які недостатньо постачаються киснем, можуть частково або повністю існувати за рахунок енергії гліколізу.

В аеробних умовах перетворення лактату, що утворився із глюкози в процесі гліколізу, іде у двох напрямках: приблизно 1/5 лактату окисляється до СО2 і Н2О, інша кількість перетворюється в глікоген.

Перший етап аеробного розпаду лактату - його окиснювання до пірувату за участю лактатдегідрогенази.

Однак переважна більшість тваринних і рослинних клітин у нормі перебуває в аеробних умовах, і піруват, що утворюється при розщепленні глюкози, не відновлюється до лактату, а поступово окисляється до СО2, і Н2О в аеробної стадії катаболізму. При цьому спочатку відбувається окисне декарбоксилювання пірувату з утворенням ацетил-КоА.

Окисне декарбоксилювання протікає на мітохондріях. Воно каталізується складними поліферментними і полікоферментними системами, які складаються з декількох ферментів (власне дегідрогенази й ін.) і декількох коферментів, у тому числі тіамінпірофосфату (ТПФ), тіаміндифосфату (ТДФ), ліпоєвої кислоти (ЛК), НАД, HSKoА, ФАД, Mg2+. Кожен компонент ферментної системи бере участь у здійсненні відповідної ланки процесу. Реакції відбуваються в кілька етапів.

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных