![]() ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Лікувальна педагогіка
Перші спроби цілеспрямованого впливу на психічний розвиток дитини були зроблені на початку XIX століття. У цей час педагоги й лікарі спеціально вивчали психічні порушення в дітей (в основному розумову відсталість) і можливості компенсації цих порушень. Більшість дослідників пов'язували розумову відсталість із браком інформації, яку дитина має одержати в перші роки життя, і прагнули поповнити цей дефіцит знань і умінь. Цей напрямок корекційного впливу дістав назву «лікувальна педагогіка». Найбільш яскраві його представники - Жан Ітар, Йоганн Песталоцці, Фрідріх Фребель, Бенедикт Морель, Марія Монтессорі. У середині XIX століття фахівці в галузі лікувальної педагогіки почали приділяти більше уваги не тільки грубим формам розумового недорозвинення, а й більш легким, що обумовило виділення різних форм так званої психічної незрілості й розробку методів їх подолання. З кінця XIX століття лікувально-педагогічний напрямок, поряд із когнітивними проблемами, охоплює також питання виправлення різних труднощів характеру в дітей і підлітків за допомогою морального впливу. Таким чином, до початку XX сторіччя в психології сформувалася проблема корекції психічних порушень у розвитку особистості. Багато наукових шкіл і напрямків тією чи іншою мірою вплинули на розв'язання даної проблеми [22, 29, 66]. Розглянемо основні напрямки психології і психотерапії з погляду розуміння ними причин виникнення психологічних проблем особистості та шляхів їх розв'язання.
Психоаналіз На початку XX століття в західній психології значного поширення набули ідеї психоаналізу, розроблені Зігмундом Фрейдом. Для опису людини як особистості теорія психоаналізу використовує внутрішні психологічні властивості індивіда, у першу чергу його потреби й мотиви. Структура особистості, за Фрейдом, має три складові: «Воно», «Я» і «Над-Я» [159, 160]. Воно - це власне несвідоме» що містить глибинні потяги, мотиви й потреби. Я - свідомість людини, сприйняття й оцінка нею себе і своєї поведінки. Над-Я представлене як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. Над-Я - це результат впливу суспільства (насамперед батьків та інших близьких людей) на свідомість і підсвідомість людини, неусвідомлювані потяги, що йдуть від Воно, найчастіше перебувають у стані конфлікту з тим, що міститься в Над-Я, тобто із соціальними та моральними оцінками поведінки. Ці суперечності розв'язуються за допомогою Я-свідомості, що прагне розумно примирити обидві конфліктуючі сторони так, щоб потяги «Воно» були максимально задоволені і при цьому не порушувалися норми моралі. Невдоволення собою, тривожність, занепокоєння часто супроводжують людину» За Фрейдом, ці стани є суб'єктивним, емоційно забарвленим відображенням у свідомості людини боротьби суперечностей між тим, що визначає поведінку насправді (Воно), і тим, що має керувати нею (Над-Я). Прагнучи позбутися неприємних емоційних станів і переживань, людина вдається (як правило, неусвідомлено) до психологічних механізмів его-захисту. Вважаємо за необхідне розглянути деякі з них. Витіснення — усунення зі свідомості травмуючих моментів, неприємних» неприйнятних для індивіда почуттів, думок і намірів. Однак, витіснені зі свідомості, вони продовжують впливати на психоемоційний стан і поведінку людини. Витіснені переживання проявляються, за З.Фрейдом, в обмовках, забудькуватості, мимовільних «ненавмисних» діях. Тому психолог повинен уважно ставитися до цих проявів психічної реальності людини. Заперечення — полягає в тому, що коли реальна дійсність дуже неприємна людині, вона «заплющує очі», ніби не помічає її існування (наприклад, несприйняття критики на свою адресу та ін.). Раціоналізація — спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають занепокоєння. На місце справжніх мотивів і причин свої дій людина підставляє інші що подають її в більш привабливому світлі. Класична ілюстрація раціоналізації байка про зелений виноград, у якій лисиця би зуміла дістати виноград і свою невдачу пояснювала тим, що виноград нестиглий. Проекція - підсвідоме приписування неприйнятних для індивіда (з погляду суспільної моралі чи особистих норм) власних якостей, почуттів і бажань іншим особам, що звільняє індивіда від їх усвідомлення, прийняття і переробки. Реактивні утворення - поведінка, яка протиставляється бажанню; це явна або неусвідомлена інверсія бажання (наприклад, відштовхування людини, яку любиш). Ізоляція - це відокремлення ситуації, що травмує психіку, від пов'язаних з нею власних переживань (усе відбувається начебто з кимось іншим). Ізоляція ситуації від власного Его яскраво виявляється в людей, що перебувають у стані сильного емоційного потрясіння, зазнали втрати близької людини, а також у дітей: граючись з лялькою, дитина може дозволяти їй робити й говорити все, що їй самій заборонено. Регресія - зісковзування на більш примітивний рівень поведінки чи мислення під тиском важких (нездоланних) життєвих ситуацій, особистісних проблем і гострих емоційних переживань (вживання алкоголю, розмова вголос, читання бульварних романів, довіра до містифікаторів, смоктання пальця чи кусання нігтів). Сублімація - це найбільш поширений захисний механізм, за допомогою якого лібідо чи агресивна енергія трансформується в різні види соціально прийнятної діяльності (спорт, інтелектуальна праця, творчість). Сублімована енергія, на думку Фрейда, створює цивілізацію. Отже, механізми захисту - це способи, за допомогою яких Его захищає себе від внутрішнього та зовнішнього тиску (конфлікту між свідомим і несвідомим) [1, 18, 73]. Якщо ці та інші захисні механізми не допомагають, то це приводить до зростання внутрішньої психоемоційної напруженності. Залежно від зовнішніх і внутрішніх умов психічне напруження може призводити до невротичних проявів. Мета психоаналізу - допомогти пацієнтові усвідомити витіснені в підсвідомість причини внутрішнього конфлікту за допомогою техніки вільних асоціацій, проективних методів, тлумачення сновидінь, аналізу фантазій, механізмів психологічного захисту та ін. Вважають, що коли людина усвідомить причини особистісного конфлікту, то психологічні проблеми розв'яжуться без втручання аналітика, автоматично й неминуче, а Его зміцніє і посилиться. Тому в психоаналізі як лікувальному методі не керують пацієнтом, не виховують його, не змінюють ставлення до навколишнього світу і самого себе. Усі психотерапевтичні методи є логічним аналізом попереднього досвіду пацієнта [152, 159, 161, 164, 167]. Починаючи з 20-х років XX століття психоаналітичний підхід активно застосовується в дитячій психіатрії. Використання психоаналізу в роботі з дітьми пов'язують з іменами Анни Фрейд, Меланії Клейн, Вільгельма Штекеля і багатьох інших психоаналітиків, які займалися переважно проблемами дитячого віку. Дитячий психоаналіз приніс у дитячу психіатрію і психологію прагнення тонко досліджувати історію життя людини, засвідчив важливу роль психічних травм дитячого віку у виникненні багатьох психологічних проблем і труднощів особистості. Він передбачає вдумливе й сумлінне спостереження за дітьми, уважне вивчення найтонших рухів дитячої психіки [95, 158]. Є в психоаналітичному підході до дітей своя специфіка і свої прийоми, зумовлені віковими особливостями психіки дітей. Пряме використання в дитячому психоаналізі методу вербальних вільних асоціацій (основного прийому психоаналізу дорослих) наштовхувалося на значні труднощі. Це привело до введення в психоаналітичну практику трьох принципово нових, специфічних для дитячого віку положень. Перше — необхідність досягнення тісного терапевтичного союзу з батьками в профілактиці й подоланні відхилень у розвитку особистості дитини. Друге — необхідність встановлення зв'язку терапевта з дитиною. Спочатку умовою встановлення такого зв'язку Анна Фрейд вважала позитивне емоційне ставлення дитини до терапевта [158]. У міру розвитку дитячої аналітичної техніки засобами встановлення терапевтичного аналітичного зв'язку стають кооперація і гра. Кооперація досягається шляхом вербалізації терапевтом почуттів і переживань дитини «тут і тепер» (тобто в даний момент). Через вербалізацію афектів дитини стає можливим усвідомлення нею пережитих у ранньому дитинстві конфліктів та їх подолання. Третє - необхідність аналізу гри й малювання як символічної діяльності дитини. Це положення привело до узагальнення терапевтичних технік корекції особистісного розвитку в дитячому психоаналізі до двох основних форм — ігрової терапії та терапії мистецтвом (арт-терапія, зображувальна терапія).
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|