19 страница. - «І блаженні миротворці, - доказав за нього Яма, - бо вони синами Божими назвуться»

- «І блаженні миротворці, - доказав за нього Яма, - бо вони синами Божими назвуться». Хіба є тут місце для тебе, Чорний? Чий син ти, що сподіяв усе це?

Нірріті посміхнувся і мовив у відповідь:

- «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне».

- Ти безумець, - сказав Яма, - а тому я тебе не вбиватиму. Здихай сам, коли прийде твоя година, бо чекати її вже недовго.

І, підхопивши Брахму на руки, він поніс його до міста.

- «Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас, - провадив Нірріті, - та переслідувати, і зводити на вас усякі наклепи та лихословити вас через Мене...»

- Води? - спитав Сам, відкорковуючи флягу й підводячи голову Нірріті.

Нірріті глянув на нього, облизав губи і кволо кивнув. Сам влив йому до рота трохи води.

- Хто ти? - спитав умирущий.

- Сам.

- Ти? Ти знову відродився?

- Не собі я цим завдячую, - відповів Сам. - Це сталося без жодних моїх зусиль.

Сльози набігли на очі Чорному.

- То виходить, перемога дістанеться тобі, - ледь спромігся він промовити. - Не збагну, як Він міг допустити таке...

- Це лише один із світів, Ренфрю. Хто відає, що відбувається на інших? І це аж ніяк не та боротьба, що в ній я прагнув перемоги, ти ж знаєш. Мені шкода тебе і шкода, що так склалося. Я згодний з усім, що ти сказав Ямі, згодні з цим і всі послідовники того, кого вони називали Буддою. Вже й не пригадую, чи був ним я сам, чи це був хтось інший. Але нині я одійшов од нього. Я знову стану людиною, а люди хай збережуть того Будду, що мають у серці. Байдуже, яке було джерело,, послання таки було чисте, повір мені. Тільки тому воно і зійшло, пустило коріння та розрослося.

Ренфрю ще ковтнув води.

- «Так усяке добре дерево приносить і плоди добрі», - промовив він. - Волею, вищою за мою волю, визначено, аби вмер я на руках у Будди, визначено світові сьому такий Шлях... Даруй мені своє благословення, Гаутамо, бо я помираю...

Сам схилився над ним.

- Вітер несеться на південь і знову вертає на північ. Весь світ - невпинний коловорот, і вітер кружляє слідами його круговерті. Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється. До витоків своїх вертаються річкові води, аби знову текти. Те, що було, - це те, що буде; що вже звершилося - звершиться знову. Нема спогадів про минуле і не буде спогадів про те, що буде з тими, хто прийде своєю чергою опісля...

І він укрив Чорного своїм білим плащем, бо той уже був неживий.

Яна Ольвегга принесли до міста на ношах. Сам негайно послав переказати Кубері та Нараді, щоб чекали його в Приймальні Карми, бо ясно було, що в цьому своєму тілі Ольвегг довго не протриває.

Коли вони заходили до Приймальні, Кубера перечепився об тіло мертвого чоловіка, що лежало на проході.

- Хто це? - спитав він.

- Хтось із Владарів.

Ще троє мертвих служників Жовтого Колеса лежало в коридорі, який вів до операційних, де здійснювалося перевтілення. Всі троє були озброєні.

І ще одного знайшли вже поблизу машин. Разючий удар кинджала влучив у самісінький центр жовтого кола, від чого тіло чоловіка стало схоже на пробиту мішень. На розтулених губах завмер, не встигнувши вихопитись, передсмертний зойк.

- Чи не городяни таке вчинили? - висловив гадку Нарада. - З кожним роком Владарів ненавиділи все дужче. Мабуть вони скористалися тим, що в розпалі битви...

- Ні, - заперечив Кубера, відгорнувши заплямоване кров’ю укривало, під яким на операційному столі лежало тіло. Глянувши на нього, він накрив його знову.

- Ні, це не городяни.

- Хто ж тоді?

Він знову поглянув на стіл.

- Це тіло Брахми, - проказав він значливо.

- О!

- Напевно вони не хотіли дозволити Ямі скористатися машинами для операції перевтілення.

- Де ж Яма тепер?

- Не уявляю. Але зараз нам краще поквапитись, якщо ми хочемо врятувати Ольвегга.

- Атож. До роботи мерщій!

Високий юнак прийшов до Палацу Ками й спитав Пана Куберу. На плечі в нього сліпучо виблискував спис, коли він нетерпляче походжав покоєм.

Зайшов Кубера, кинув погляд на спис, на юнака і промовив одне коротке слово.

- Атож, перед тобою Тек, - озвався списоносець. - Новий спис, новий Тек. Немає більше потреби бути мавпою, отож я знову став людиною. Незабаром вирушаю, тому і прийшов попрощатися - з тобою і з Ратрі...

- Куди ти попрямуєш, Теку?

- Хочу побачити решту світу, Куберо, поки ти ще не встиг замеханізувати всієї його магії.

- Цей день однаково не за горами, Теку. Дай же тебе вмовити - побудь іще з нами...

- Ні, Куберо. Я вдячний тобі, проте капітан Ольвегг не може дочекатися, коли ми відчалимо. Він і я вирушаємо разом.

- Куди ж лежить ваша путь-дорога?

- На схід, на захід... хтозна? На всі чотири вітри... Скажи-но, Куберо, кому нині належить Громова Колісниця?

- Найперше вона, звісно, належала Шіві. Та Шіви вже нема. Якийсь час нею користався Брахма...

- Але й Брахми більше немає. Вперше обходиться без нього Небо - править Вішну, Охоронець. Отож...

- Збудував її Яма. Якщо вона комусь і належить, то напевне йому...

- А йому вона не потрібна, - підсумував Тек. - Тому, я гадаю, ми з Ольвеггом можемо позичити її для нашої мандрівки.

- Звідки ти знаєш, що вона йому не потрібна? Ніхто ж не бачив Яму ось уже три дні після битви...

- Вітаю тебе, Ратрі, - не дав йому доказати Тек, побачивши, як до покою зайшла Богиня Ночі. - «Борони нас від вовка й вовчиці, борони нас від злодія, о Ноче, й будь милостива до нас у дорозі».

Він уклонився, й вона торкнулася рукою його чола.

І він зазирнув їй в обличчя, і на одну осяйну мить богиня заполонила собою широкий простір, від глибин до висот. Її блиск розігнав пітьму...

- Мені час іти, - сказав він. - Вдячний, вдячний тобі - за благословення.

Він рвучко повернувся і вийшов.

- Зачекай! - крикнув навздогін Кубера. - Ти говорив про Яму. Де він?

- Шукай його в заїзді Триголової Вогнеквочки, - кинув через плече Тек, - якщо тобі він потрібен - він там. А може, краще зачекати, поки він сам тебе шукатиме?

І Тек пішов собі.

Підійшовши до Палацу Ками, Сам побачив, як звідти збігає сходами Тек.

- Доброго ранку, Теку! - гукнув він до юнака, але той не відповів, аж поки мало не наштовхнувся на нього. Затуливши рукою очі, немов від сонячного світла, Тек вигукнув:

- Пане! Доброго ранку.

- Куди це ти так поспішаєш? Не терпиться випробувати своє нове тіло і нехтуєш сніданком?

Тек засміявся:

- О, Князю Сіддхартхо, в мене побачення з пригодами.

- Чув про це. Учора ввечері балакав з Ольвеггом... Хай щастить тобі в мандрах!

- Мені хотілося сказати тобі: я знав, що ти переможеш. Знав, що тобі все вдасться.

- Не все, Теку, а лише частково, і то небагато. Це була не велика битва. Впоралися б і без мене.

- Я мав на увазі, - пояснив Тек, - усе загалом. Ти брав участь у всьому, що до цього призвело. Ти не міг там не бути.

- Гадаю, що так... атож, я і справді так вважаю... Завжди щось вабило мене до того дерева, в яке ось-ось ударить блискавка.

- То доля, Пане.

- Боюся, то радше випадково пробуджене громадянське сумління та щасливий дар помилятися.

- А тепер що робитимеш, Князю?

- Не знаю, Теку. Досі не вирішив.

- Може, приєднаєшся до нас з Ольвеггом? Помандруєш по світу з нами? Пошукаєш пригод?

- Дякую, ні. Я втомився. Може, попрошуся на твою колишню роботу і стану Самом Архіваріусом.

Тек знову засміявся:

- Не вірю. Ми ще побачимось, Князю. А поки що - до зустрічі.

- До зустрічі... Когось ти...

- Що?

- Нічого. Просто на хвильку ти нагадав мені когось, кого я знав колись. Та дарма. Хай щастить!

Він поплескав його по плечу і пішов далі.

Тек заквапився своєю дорогою.

Господар заїзду сказав Кубері, що в нього справді живе постоялець, який, за всіма ознаками, саме та людина, яку він шукає. Цей постоялець оселився на другому поверсі у кімнаті, що виходить на подвір’я, і навряд чи бажає, щоб його турбували відвідувачі.

Кубера піднявся на другий поверх.

На його стук у двері ніхто не озвався, і він спробував їх відчинити. Двері були замкнені зсередини на засув, і Кубера заходився у них грюкати. Нарешті почувся голос Ями:

- Хто там?

- Кубера.

- Іди собі.

- Ні. Відчини, я не піду звідси, поки ти не відчиниш.

- Ну гаразд, зачекай хвилинку.

Невдовзі клацнув засув, і двері прочинилися всередину на кілька дюймів.

- Спиртним од тебе не тхне, то, мабуть, ти підчепив дівку, - зробив висновок Кубера.

- Ні, - відповів Яма, дивлячись на нього. - Чого тобі треба?

- З’ясувати, що в тебе негаразд. Допомогти, якщо зможу.

- Не зможеш, Куберо.

- Звідки ти знаєш? Я, так само як і ти, непоганий умілець. В іншому, звичайно.

Яма подумав, тоді відчинив двері ширше і відступив убік.

- Заходь, - сказав він.

На підлозі перед купою всіляких іграшок сиділа юна дівчина. Ще майже дитина, вона притискала до себе брунатне з білим цуценя і дивилася на Куберу широко розплющеними зляканими очима, та ось він посміхнувся і заспокійливо махнув рукою.

- Кубера, - сказав Яма.

- Ку-бра, - сказала дівчина.

- Це моя дочка, - повідомив Яма. - Її звуть Мурга.

- Ніколи не знав, що в тебе є дочка.

- Вона відстає в розвитку. Мозкова травма...

- Вроджена чи внаслідок перевтілення? - спитав Кубера.

- Внаслідок перевтілення.

- Зрозумів.

- Вона моя дочка, - повторив Яма. - Мурга.

- Так, - сказав Кубера.

Яма став поряд неї навколішки і підняв з підлоги кубик.

- Кубик, - сказав він.

- Кубик, - повторила дівчина.

Він узяв ложку.

- Ложка, - сказав він.

- Ложка, - повторила дівчина.

Він підняв м’яч і показав його їй.

- М’яч, - сказав він.

- М’яч, - повторила вона.

Він знову взяв кубик і показав його їй.

- М’яч, - сказала вона.

Яма впустив кубик.

- Допоможи мені, Куберо, - сказав він.

- Допоможу, Ямо. Якщо є якась рада, ми знайдемо її.

Він примостився коло них і підняв руки вгору.

Ложка одразу ожила, одухотворена ложкавістю, м’яч сповнився м’ячності, кубик - кубиковості, і дівчина засміялася. Навіть цуценя, здавалось, уважно вивчало іграшки.

- Локапали непереможні, - сказав Кубера, а дівчинка підняла кубик і довго-довго роздивлялася на нього, перше ніж назвала.

Як відомо, після битви під Кайпуром Владика Варуна вернувся до Небесного Міста. Майже відтоді почала занепадати система Небесної ієрархії. Вершителів та Владарів Карми замінили Доглядачі Перевтілення, а функції їхні відокремлено від Храмів. По-новому винайдено велосипед. Зведено сім Буддійських святинь. У палаці Нірріті розташовано художню галерею та Павільйон Ками. І далі щороку святкували Фестиваль в Алунділі, і танцівники його були неперевершені. Пурпуровий гай зберігся у всій своїй красі, його доглядали віруючі.

Кубера лишився з Ратрі в Кайпурі. Тек з Ольвеггом вирушили в Громовій Колісниці мандрувати по світі в пошуках невідомої долі. На Небесах правив Вішну.

Ті, хто молився сімом Ріші, складали їм подяку за велосипед та за своєчасну аватару Будди, за Майтрею, що означає Князь Світла; називали його так чи за те, що вмів він вергати блискавиці, чи за те, що намагався цього не робити. Інші й далі називали його Магасаматманом і запевняли, що він бог. Проте він, як і давніше, волів відкинути від свого імені «Мага» й «атман» і зватися просто: Сам. Він ніколи не казав, що він бог, проте, звичайно, ніколи й не заперечував цього. За тих обставин ні визнання, ні заперечення нічого не важили. Окрім того, серед людей він не лишався так довго, щоб дати поживу хитромудрим теологічним домислам. А про ті дні, коли він покинув світ, розповідають кілька суперечних історій.

Одне повторюється незмінно у всіх цих легендах: якось у присмерку, коли їхав він на коні понад берегом річки, злетів до нього невідь-звідки великий червоний птах, і був його хвіст утричі довший за тіло.

І ще до світанку покинув він Кайпур, і більш його ніхто ніколи не бачив.

І ось запевняють одні, що поява червоного птаха та його від’їзд - то всього лиш збіг обставин, і зовсім не пов’язані вони між собою. Кажуть, пішов він у пошуках ще не звіданого уповні супокою, дарованого шафрановим одіянням, бо вже виконав усе, заради чого вертався у світ, і встиг притомитися від бучної слави своїх перемог. Може, птах нагадав йому просто про швидкоплинну минущість пишноти і смертної слави. А може, й ні, коли вже на ту пору вирішив він покинути світ.

Інші кажуть, ніби не вдягав він більш шафранової мантії, а птах був посланцем Сил Вищих Над Життя, що прикликав його назад у Нірвану - знову спізнати Великий Супокій, вічне блаженство, слухати, як співають зорі над берегами неозорого океану. Вони кажуть, що перейшов він через Міст Богів. Кажуть, він не вернеться.

Інші твердять, що змінив він свою подобу і досі пробуває межи людей, береже й напучує їх у дні розбрату, боронить простолюд од гноблення можновладцями.

Дехто ж запевняє, що справді птах був посланцем, але не з потойбічного світу, а з цього ж, і що ніс він звістку не йому, а держальнику Громоваджри, Царю Індрі, тому, хто зазирнув в очі Смерті. Ніхто ніколи доти не бачив отих червоних птахів, хоча, як нині відомо, водяться подібні до них на східному континенті, там, де провадив Індра війни з відьмами. Якщо ж була в пломінкій голівці птаха іскорка розуму, він міг донести з далекого-предалекого краю прохання про допомогу. Згадаймо, що Пані Парваті, яка була колись Самові за жінку чи матір, сестру чи дочку, а може - всіма ними одразу, утекла туди з Небес, коли уздріли їх примарні кицьки Канібуррхи, - аби жити серед тамтешніх чаклунок, з якими вона родичалася. Коли ж приніс птах таку звістку, то - не сумніваються оповідачі цієї історії - негайно вирушив він на східний континент, аби вберегти її та захистити от бодай-якої напасті.

Отакі-то чотири версії легенди про Сама та Червоного Птаха, Що Провістив Його Відбуття, - як оповідають її, кожне на свій лад, моралісти, містики, суспільні реформатори та романтики. Будь-кому вільно, наважуся я додати, обрати будь-яку з цих чотирьох версій до любої собі вподоби. Тільки при цьому варто не забувати про той достеменний факт, що на західному континенті подібних птахів не знайдено, тоді як багато їх, певно, водиться на східному континенті.

Приблизно через півроку покинув Кайпур і Яма-Дхарма. Нічого певного не відомо про ту пору, коли Бог Смерті полишив цей світ, і більшість смертних вважає це цілком достатньою інформацією. Дочку свою Мургу він оддав під опіку Ратрі й Кубері, і коли вона виросла, то стала жінкою разючої вроди. Можливо, вирушив він на схід і, може, навіть переплив через море. Бо живе десь у чужих краях легенда про те, як Один у Червоному виступив проти поєднаної могуті Сімох Князів Комлата у краю відьом. Але достеменно про те знаємо ми не більше, ніж про справдешній кінець Бога Світла.

Та озирнися довкола...

Смерть і Світло - завше і всюди; вони то накочуються хвилею, то відступають, змагаючись; вони присутні в межах і поза межами Примарного Сну Безіменності, що є світом; вони випалюють у Сансарі слова, творячи, либонь, щось дивовижно прекрасне.

А поки що ті, хто носять шафранові одіяння, і далі медитують над Шляхом Світла; і ходить щодня дівчина на ім’я Мурга до Храму, аби покласти в присмерку його святилища ту єдину офіру, що її він приймає, - квіти.

______________________________________________________________________________________________

Маєвська Лариса Никандрівна - філолог-зарубіжник. Закінчила факультет романо-германської філології та аспірантуру при кафедрі історії зарубіжних літератур Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працювала видавничим редактором. Нині працює в галузі художнього перекладу та літературознавства. Автор статей з історії іспанської літератури XIX ст. Перекладає з англійської та іспанської мов. У її перекладі вийшли новели Едгара По, Курта Воннегута, Артура Кларка, Рея Бредбері, Хуана Рульфо, Орасіо Кіроги.

[1] Перекладено за виданням: Roger Żelazni, Lord of Light. An Avon Book, New York, 1969.

© Лариса Маєвська, 1994, переклад українською мовою.

[2] Нірвана - існування поза межами матеріального світу (сансари) з його безперервною низкою смертей, відроджень, перевтілень і страждань; це стан свободи, супокою і блаженства. Вважається, що досягти цього стану людина може частково і за життя, а цілковито - лише по смерті. Ті, що пішли у нірвану (тобто стали буддами), теоретично не можуть вернутися до колишнього матеріального існування, але в міфології буддизму нерідко трапляються сюжети, в яких «нірванічні істоти» (напр., еманації будд - боддхісатви) допомагають людям та іншим істотам вирватися з кайданів матеріального буття, тобто круговерті сансари. (Тут і далі прим, перекладача).

[3] Сарасваті - богиня мудрості та красномовства.

[4] Тримурті - божественна Трійця з триєдиною функцією: Брахма - творець світу, Вішну - його охоронець, Шіва - руйнувач.

[5] Атман - душа.

[6] Аватара (букв.: «Той, що зіходить») - наділена повною або частковою владою інкарнація (втілення) Бога, що спускається з духовного царства до людей, аби виконати певну місію.

[7] Богами з машини (лат.).

[8] За ведичною міфологією, жива істота, коли вичерпується її добра карма, спускається на землю у вигляді дощу, далі стає зерниною, що, з’їдена чоловіком, перетворюється на сім’я, яке запліднює жінку; і таким чином послідовно відроджується людська форма життя, аби знову вернутися на матеріальний шлях і нескінченно повторювати той самий цикл.

[9] Майя, ілюзія - енергія Всевишнього, яка змушує живу істоту забути про свою духовну природу і про божественне; це також магічна сила, здатність божества до метаморфози, зміни свого вигляду шляхом перевтілення в інший вид.

[10] Демони - нижчі божества, злі духи, вони змагаються з богами і ворогують з людьми. За лихі вчинки або через прокляття на демона може перетворитися людина, якщо вона нехтує приписи Священного (ведичного) Письма; єдина мета її життя - гонитва за матеріальними насолодами; і що більше вона підпадає під їхню владу, то виразніше виявляється її демонічна природа й невіра в Бога.

[11] Кама - в давньоіндійській міфології бог кохання. Нехтувати його дарами вважалося тяжким гріхом.

[12] Індра - цар усіх райських планет і бог дощу.

[13] Крішна (букв.: «чорний», «темний», «темно-синій») - в індійській міфології - аватара Вішну. Колір його тіла порівнюється з кольором дощової хмари, рятівної від смертоносної спеки. Образ його багатозначний і поєднує в собі як добре, так і лихе. Популярна тема деяких легенд - любов пастушок до юного Крішни. Зачувши його сопілку, вони кидають своїх чоловіків та домашні справи, біжать до нього і танцюють з ним у екстазі понад берегом Ямуни.

[14] Індра - найпопулярніший персонаж індійської міфології, він убиває демона Врітру і цим вивільняє води рік, що доти були скуті. Тому його називають також богом родючості.

[15] Ракшаси - різновид демонів, що є переважно ворогами людей.

[16] Брамін - за ведичною системою суспільного поділу відповідно до роду діяльності той, що належить до класу найрозумніших людей.

[17] Карма - закон природи, за яким будь-який вчинок людини - гріховний чи праведний - має свої відповідно негативні чи позитивні наслідки, що дедалі дужче позначаються на подальшій долі того, хто цей вчинок здійснює.

[18] Агімса - відмова від насильства.

[19] Мара - в буддійській міфології - уособлення зла, всього того, що веде до смерті живі істоти. Головна функція Мари - чинити перепони боддхісатвам, які прагнуть просвітлення.

[20] «Пополь-Ву» - національна книга індіанців кіче (стародавнє плем’я доколумбової доби, від якого ведуть своє походження туземці Гватемали). Книга написана мовою цього племені й має часто символічний, затемнений зміст.

[21] Тантра - букв.: таємний текст, магія (санскр.) - священні тексти індуїзму, що відображають вірування про жіноче начало світу, яке є енергетичним джерелом буття.

[22] Сансара - повторюваний цикл народження й смерті і страждань у матеріальному світі (протилежне нірвані, що є станом блаженства і свободи від матеріального існування).

[23] Дхарма (санскр.) - одне з центральних понять давньоіндійської філософії, що означає закон, принцип, мораль; у релігійних системах - Бог, Абсолют.

[24] Нірріті - в індійській міфології - персоніфікована руйнація, смерть.

[25] Шіва - напівбог, керує матеріальною гуною невігластва, знищує матеріальний космос. Гуни (числом три: доброчесності, пристрасті, невігластва). Йдеться про різновиди впливу ілюзорної матеріальної енергії на живі істоти; гуни, зокрема, визначають спосіб життя, мислення і діяльності душі. Завдяки їхній взаємодії відбувається творення, підтримання і знищення Всесвіту.

[26] Юга - епоха. Існує чотири юги, які постійно чергуються, змінюючи одна одну: Сатья-юга, Трета-юга, Двапара-юга і Калі-юга. В міру віддалення Сатья-юги й наближення Калі-юги відбувається дедалі більший занепад релігії і деградація людини.

[27] Сорт червоного винограду.

[28] Варуна - в давньоіндійській міфології тисячоокий бог, пов’язаний з космічними водами, захисник істини й справедливості.

[29] Популярна англійська пісня часів першої світової війни.

[30] Сома - хмільний напій, вживаний в індуїстському ритуалі.

[31] Бувай здоров (швед.).

[32] Віна - старовинний індійський музичний інструмент з металевими струнами.

[33] У медицині підхід до пояснення тілесних хвороб, при якому наголошується роль психічних факторів.

[34] Калі (Дурга) - в індуїстській міфології дружина Шіви, уособлення грізного, згубного аспекту його божественної енергії. Традиційно зображується одягненою в шкуру пантери, на шиї - намисто з черепів, двома з чотирьох своїх рук вона тримає відрубані голови, в решті двох - меч та жертовний ніж, з роззявленого рота звисає довгий язик, обарвлений кров’ю її жертв.

[35] Дхарма (санскр.) - в індуїстській міфології спочатку божественний мудрець, а далі бог справедливості, персоніфікація закону, моральності, доброчесності.

[36] Деви - злі духи, що протистоять добрим.

[37] Праджапаті - творець усього сущого, пращур богів, владика над людьми і тваринами, його руки - сторони світу.

[38] Локапали (букв.: «захисники світу») - в індуїстській міфології божества - вже згадувані вище владарі сторін світу і їхні охоронці. Первісно їх четверо, пізніш - восьмеро. В деяких легендах одним із них виступає Агні, бог вогню.

[39] Юга - світовий період; за стародавньою космографічною традицією їх чотири, вони часто фігурують в епічній літературі: критаюга (або сатьяюга, «благодатна доба» - коли люди доброчесні, не знають горя й хвороб, усі рівні, поклоняються одному божеству; третаюга - справедливість помалу підупадає, з’являються пороки, поширюються всілякі жертвоприношення, проте релігійні обов’язки ще суворо виконуються; двапараюга - у світі починають брати гору зло і пороки, людей обсідають хвороби; каліюга - доброчесність геть занепадає, люди знищують самих себе у війнах, життя коротке, повне зла і гріхів, у людських стосунках панують брехня, злоба, жадібність і розпуста.

[40] Дхарма - в стародавн. інд. міфології спочатку божественний мудрець, а далі бог справедливості, що уособлює поняття «дхарми» - закону, морального ладу, честивості.

[41] Гандхарви - духи повітря, лісів і вод, зловмисні й ворожі до людей.

[42] Дакіні - жорстокі й люті демонічні істоти жіночого роду, почет богині смерті.

[43] Прети - невпокоєні душі померлих, лишаються жити серед людей і чинять їм зло.

[44] Сканда - проводир війська богів; вважається також покровителем злодіїв.

[45] Пішачі - злі демони, що насилають хвороби, нападають на людей і живляться їхнім м’ясом та кров’ю.

[46] Апсари - напівбогині, що мешкають на небесах, але й на землі - у горах, на воді - і можуть насилати на людей любовну нестяму. Вони ще й небесні куртизанки і танцівниці.

[47] Шітала - бенгальська богиня віспи.

[48] Ріші - в давн. інд. міфол. - семеро небесних мудреців та провидців.

[49] Бог вітрів.

[50] Майтрея (букв.: пов’язаний з дружбою) - в будд. міф. боддхісатва і будда прийдешнього світового ладу. Вважається, що Майтрея живе своє передостаннє життя (перед тим, як спуститися на землю) в небі тушіта (4-й з 6-й нижчих світів, де мешкають боги), проповідує богам дхарму (закон, мораль) і чекає там часу, коли можна буде прийти в якості будди у світ людей. Майтрея має народитися, коли тривалість людського життя досягне 84 000 років і всім світом правитиме один справедливий буддійський правитель.

На малюнках Майтрея - золотого кольору, сидить на троні «по-європейському», поряд зображені колесо дхарми, ступа і ваза.

[51] Ваджра - громова довбня, палиця - зброя Індри. В буддійській міфології символ тривкості та незнищенності, зображується як своєрідний скіпетр, є атрибутом багатьох будд. Символізує також чоловіче начало.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: