Г — високотемпературного безперервного запарювання 1 страница

Вибілювання надоцтовою кислотою. Використання оптичних вибілювачів. Вибілювання відновниками

Мета: вивчити вибілювання надоцтовою кислотою; використання оптичних вибілювачів; вибілювання відновниками; основні терміни.

План:

1. Вибілювання надоцтовою кислотою.

2. Використання оптичних вибілювачів.

3. Вибілювання відновниками.

Надоцтова кислота (НОК) використовується для вибілювання целюлозних, поліамідних, віскозних і ацетатних волокон. Не використовується для білкових, поліефірних і поліакрилонітрильних волокон — викликає їх пожовтіння.

Кислота легко гідролізується у воді з виділенням пероксиду водню, з яким далі відбуваються характерні для нього перетворення з урахуванням кислотності середовища:

СН₃СОООН + Н₂О ↔ СН₃СООН + Н₂О₂

Вибілюючі властивості і її деструктивна дія на волокноутворюючі полімери, механізм вибілювання аналогічні пероксиду водню. Це обумовлено тим, що надкислоти не є вибілюючими агентами, а служать джерелом утворення пероксиду водню або пероксидних радикалів. Є дані про те, що вільні радикали, які утворюються при розкладі НОК, мають окислювальні властивості:

CH₃COOOH ↔ CH₃COO + HO

При використанні НОК майже не відбувається деструкція целюлози, досягається висока капілярність і стійка білизна, забезпечується можливість вибілювання тканини при температурі 20-25 °С, обладнання для вибілювання з нержавіючої сталі не піддається корозії протягом декількох років.

Недоліком даного способу вибілювання є виділення парів НОК, хоч вони і нетоксичні, але мають подразливий запах. НОК, потрапляючи на шкіру, викликає опіки; 40 %-на кислота, стикаючись з металами (мідь, марганець), займається з вибухом, тому зберігати її необхідно подалі від вогню з урахуванням спеціальних вимог. Слабоконцентровані розчини НОК (2-3 %-ні), отримати які можливо безпосередньо на фабриці, не мають вказаних недоліків, що відкриває реальні можливості їх використання у вибілювальному виробництві.

Каталітичний розклад НОК призводить до непродуктивних витрат активного кисню і деструкції волокна, тому розчини для вибілювання необхідно стабілізувати. Вибір стабілізаторів проводять емпірично. Добрі результати отримані при використанні пірофосфату натрію (2 г/л).

Досить важливим є встановлення оптимального значення рН для досягнення високого ефекту білизни і економії витрат надкислоти. Встановлено, що рН 5-6 вибілювальної ванни є оптимальним. Використання НОК для вибілювання можливе в широкому інтервалі температур від 20 до 65 °С.

При подальшому підвищенні температури (до 100 °С) відбувається швидкий розклад надкислоти і якість вибілювання різко погіршується. Відомі рекомендації використання високотемпературних режимів вибілювання: тканину просочують вибілювальним розчином і обробляють у паровому середовищі протягом короткого часу.

Використання способу вибілювання НОК не знайшло практичного використання. Вказані вище недоліки спонукають обмежити використання НОК лише тими випадками, коли інші вибілювачі не підходять. Цей спосіб використовується при вибілюванні пістрявих тканин, особливо забарвлених барвниками, чутливими до лужного середовища або лужних розчинів пероксиду водню.

Використання оптичних вибілювачів

Для підвищення білизни текстильних матеріалів, які випускаються в чисто білому вигляді, дедалі частіше використовуються оптичні вибілюючі речовини (ОВР). Їх дія заснована на здатності поглинати невидиме оком ультрафіолетове випромінювання з довжиною хвилі 335—375 нм і перетворювати його у випромінювання видимої фіолетово-голубої частини спектра з довжиною хвилі 400-450 нм.

Як відомо, голубі і фіолетові кольори, які є додатковими до жовтого кольору, відбиваючись разом з жовтими променями від тканини, нейтралізують жовтий відтінок, а останній і є причиною недостатньої білизни текстильних матеріалів. ОВР не тільки підвищують білизну, а й сприяють покращенню чистоти тону забарвлення, особливо при світлих кольорах. Простота використання цих вибілювачів дозволяє проводити обробку виробів ними навіть в умовах домашнього прання.

Поведінка ОВР при обробці текстильних волокон близька до поведінки барвників і підлягає основним теоретичним положенням процесів фарбування.

Основні вимоги до ОВР: 1) високий ступінь білизни, 2) стійкість до дії світла і фізико-хімічної дії; 3) вони не повинні руйнувати барвники на забарвлених виробах.

Із всього об'єму ОВР у текстильну промисловість поступає невелика частка (біля 20 %), в основному вони використовуються в промисловості миючих засобів і паперовій промисловості.

ОВР вітчизняного виробництва називаються білофорами ("білий", "несучий"). Для позначення відтінків білизни, яку дають білофори, після його назви ставлять відповідні букви: С — для синюватого, 3 — для зеленуватого. Найбільш поширені ОВР відносяться до похідних стильбену, оксазолу, імідазолу, пірозаліну. Відомо понад З0 марок білофорів. Для целюлозних волокон використовують аніоноактивні розчинні у воді ОВР, які поводять себе як прямі барвники.

До складу просочувальної ванни входять: 0,2—0,5 % від маси тканини ОВР і до 10 г/л NаСІ; рН розчину 6-10, температура обробки 70-80 °С, тривалість 30-45 хв.

Практичне значення мають періодичні і безперервні способи оптичного вибілювання. Суміщення ОВР з різними речовинами, які використовуються в опоряджувальному виробництві, дозволяє сполучати в процесі вибілювання ОВР, наприклад, з опоряджувальними препаратами.

Вибілювання відновниками

Відновники здатні переводити природні пігменти бавовняного волокна в лейкосполуки, які не завжди розчинні у воді і можуть знову окислюватись на повітрі при зберіганні. Відновники сприяють видаленню з тканини залишків гіпохлориту і можуть бути використані для анти хлорування, що додатково поліпшує білизну тканини.

Вибілювання дітіонітом натрію (Nа₂S₂О₄) проводять у ванні, до складу якої входять, г/л:

Nа₂S₂O₄ - 2-4,

Nа₂СO₃ - 1-3,

при температурі 60-90 °С протягом 1—2 год. з подальшим промиванням водою.

Обробку тканини у відновлювальних ваннах рекомендовано проводити перед окислювальним вибілюванням. Серед відновників використовується для вибілювання натрій боргідрид (NаВН₄). Його використовують при рН 10 і температурі З0 °С.

Мерсеризація текстильних матеріалів

Мета: вивчити мерсеризацію текстильних матеріалів, основні терміни.

План:

1. Мерсеризація текстильних матеріалів.

У процесі облагородження бавовняної тканини важливе місце займає мерсеризація. Частка текстильних матеріалів, які мерсеризуються, безперервно збільшується і становить приблизно 40 %.

Мерсеризації піддають будь-які сурові, відварені і вибілені бавовняні тканини. Обов'язкову мерсеризацію проходять матеріали, виготовлені з гребінної пряжі, тканини атласного переплетення.

Мета мерсеризації — надання бавовняному волокну блиску, еластичності, підвищеної гігроскопічності, здатності інтенсивно забарвлюватись, а також підвищення його механічної міцності. Суть процесу полягає в обробці целюлозних тканин або пряжі концентрованими розчинами їдкого натрію (225-300 г/л) при температурі 15-18 °С під натягом з подальшою енергійною промивкою їх гарячою і холодною водою.

У результаті мерсеризації відбуваються хімічні, фізико-хімічні процеси і структурні зміни:

1) набрякання целюлозного волокна і проникнення лугу спочатку в аморфну, а потім в орієнтовану частину волокна;

2) вибіркове поглинання (сорбція) целюлозою їдкого натрію, яке супроводжується частковим руйнуванням міжмолекулярних водневих зв'язків, підвищення реакційної здатності целюлози;

3) збільшення розміру пор волокна;

4) хімічна взаємодія їдкого натрію з целюлозою відбувається як екзотермічна реакція з утворенням лужної целюлози за схемою:

(С₆Н₁₀O₅)_n + NаОН → (С₆Н₁₀O₅ NаОН)_n

утворення алкоголяту целюлози [С₆Н₇O₂(ОН)₂ONа]_n, можливо, відбувається за рахунок взаємодії лугу з вторинними гідроксильними групами;

5) часткове руйнування морфологічної структури целюлози, а також структурні зміни макромолекул целюлози в результаті гідролізу лужної целюлози при взаємодії з водою (природна целюлоза частково переходить у гідратцелюлозу).

Лужна целюлоза — нестійка сполука, вона легко руйнується при промиванні водою з утворенням гідратцелюлози, яка не відрізняється за хімічним складом від целюлози, але водночас має підвищену гігроскопічність, більш високу реакційну здатність.

Число гідроксильних груп, які реагують з лугом при мерсеризації змінюється залежно від умов проведення процесу: концентрації NаОН, температури, наявності добавок у ванні.

Після мерсеризації бавовняні волокна набувають більш правильної циліндричної форми, стінки їх набрякають і потовщуються, канал звужується. Волокна і тканина отримують блиск, еластичність, підвищену адсорбційну здатність до води, барвників.

При мерсеризації без натягу спостерігається зменшення орієнтованої частини макромолекули целюлози, завдяки чому відбуваються зміни розмірів волокна (усадка). Волокно вкорочується, а діаметр його відповідно збільшується. Внаслідок потовщення волокна нитки в тканинах зближуються, тканина стає щільнішою, а волокно міцніше і еластичніше.

При мерсеризації в натягнутому стані змінюється форма звитого бавовняного волокна. Волокно випрямляється, фізичні зміни відображаються на оптичних властивостях волокна і тканини: підвищується блиск, з'являється шовковистість, яка зберігається при експлуатації виробів. Крім того, підвищується адсорбційна здатність волокна, досягається економія барвників на 10—15 % при фарбуванні в світлі відтінки і на 20—25 % при фарбуванні в темні, волокна профарбовуються більш глибоко і міцність забарвлення стає більш високою.

Підвищена реакційна здатність мерсеризованого волокна виявляється в прискоренні гідролізу целюлози під дією кислот і в зниженні стійкості її до дії окислювачів. Поряд з цим мерсеризоване волокно більш стійке до світла і світло-погоди, ніж немерсеризоване.

Особливості вибілювання льняних матеріалів

Мета: вивчити особливості вибілювання льняних матеріалів, основні терміни.

План:

1. Особливості вибілювання льняних матеріалів.

Льняне волокно — це целюлозне волокно рослинного походження, за складом і будовою аналогічне бавовняному волокну, тому операції очищення волокна, підготовка до вибілювання, фарбування принципово подібні таким у бавовняному виробництві і включають ті самі процеси — розшліхтовування, лужне відварювання, вибілювання з використанням окислювачів, кислування, промивання з використанням в основному того ж набору реактивів. Але разом з тим, льняне волокно має і суттєві особливості.

До них відносяться: більш низький вміст целюлози і більш високий вміст нецелюлозних домішок (супутників), а також наявність лігніну, зовсім відсутнього в бавовняному волокні. Лігнін надає волокну грубість, жорсткість, одерев'яніння.

Наявність в льняному волокні великої кількості домішок, у т. ч. і лігніну, ускладнює процес очищення. Ускладнюється він ще й тим, що елементарні волокна льону мають замкнутий з обох кінців канал і тому вони менш доступні дії реактивів, а також небезпекою порушення цілісності технічного волокна при досить інтенсивних хімічних або механічних діях.

При вибілюванні бавовняних тканин, виготовлених із добре очищеного бавовняного волокна, обробка гіпохлоритом в основному впливає на окислення забарвлених домішок, які знаходяться у волокні. Дія гіпохлориту при очищенні льняних матеріалів полягає не тільки в знебарвленні природних забарвлюючих речовин, але й у взаємодії з лігніном і білковими речовинами. Видалення лігніну, який надає волокну жорсткості і ламкості, має важливе значення в процесі очищення.

Гіпохлорит натрію виявляє на лігнін окислюючу і хлоруючу дію. Крім того, гіпохлорит натрію діє на білки, яких у льняному волокні знаходиться більше, ніж у бавовняному, і після відварювання вони залишаються в достатній кількості. Гіпохлорит виявляє хлоруючу дію на білкові речовини, при цьому утворюються хлорпохідні амінокислот і моно-хлорамін NН₂С1. Останній утворюється при взаємодії аміаку, який виділяється в результаті розкладу хлорамінокислот, з натрієвою сіллю хлорнуватистої кислоти вибілюючого розчину.

Хлорпохідні продуктів розпаду білків стійко утримуються волокном і важко відмиваються водою. Залишати їх на текстильному матеріалі неможливо, так як вони мають не тільки різкий запах, властивий цим похідним, а й з часом розкладаються, відщеплюючи соляну кислоту, що може призвести до пошкодження волокна (утворення гідроцелюлози).

Для видалення хлорпохідних з волокна використовують їх властивість розпадатися під дією лугів — при повторному після обробки гіпохлоритом лужному відварюванні. Але якщо воно не проводиться, то обов'язковою є спеціальна обробка — антихлорування хлорпохідних під дією солей сірчистої або сірчаної кислот. Раніше як антихлоруючий агент широко використовувався бісульфіт натрію (NаНS0₃). Операція антихлорування була додатковою операцією до лужного вибілювання гіпохлоритом натрію.

Великим досягненням науки було введення як антихлоруючого агента пероксиду водню (Н₂О₂), який крім антихлоруючої дії здійснює додаткове вибілювання матеріалу. Обробка тканини пероксидом водню переслідує мету підсилити ефект очищення і вибілювання, але й водночас забезпечує процес антихлорування залишків гіпохлориту у волокні:

СlO^- + Н₂O₂ = Н₂0 + Cl^- + O

Таким чином, специфічні особливості хімії і технології вибілювання льняних матеріалів обумовлені гістологічною структурою льняного волокна, високим ступенем орієнтації макромолекулярних ланцюгів целюлози і наявністю великої кількості природних домішок.

Характерне групування волокон у пачки і підвищений вміст домішок вимагає використання підсиленого режиму підготовки і вибілювання. Водночас високий ступінь орієнтації макромолекул і розвиток системи міжмолекулярних зв'язків призводить до певної жорсткості і крихкості надмолекулярної структури льняних волокон.

Механічні дії на волокно викликають утворення зсувів, тому значні механічні навантаження в процесі технологічних обробок небажані. Високого ступеня очищення льняного волокна досягають не посиленням умов вибілювання, а введенням багатостадійного процесу. На кожній стадії досягається певний ступінь розпушування структури волокон, що полегшує наступні стадії.

Для технології вибілювання льняних волокнистих матеріалів характерне чергування процесів хлорування і окислення (Н₂О₂). У процесі хлорування волокно звільняється від лігніну і азотовмісних речовин. Подальша обробка пероксидом водню (антихлорування) окислює хлорамінокислоти, сприяє підвищенню ступеня білизни і видаляє залишки гіпохлориту у волокні. Такий спосіб вибілювання називається комбінований лужно-гіпохлоритно-пероксидний.

Встановлено, що процес вибілювання льняних тканин значно прискорюється в результаті використання кислих розчинів хлориту. При вибілюванні кислими розчинами хлориту з наступною обробкою пероксидом водню отримується більш високий ступінь білизни тканини, порівняно з використанням на першій стадії гіпохлориту натрію.

У роботах Г. Е. Кричевського показано, що використання органічної кислоти для активації NаСlO₂ дозволяє вдвічі знизити тривалість всього технологічного циклу і на З0 % зменшити витрати води.

Контрольні запитання:

1. Що таке сурова тканина?

2. Що відноситься до технологічних домішок?

3. Опалювання.

4. Фізико-хімічні операції.

5. Процес розшліхтовування.

6. Бактеріальний спосіб розшліхтовування.

7. Хімічні способи розшліхтовування.

8. Окислювальна деструкція розшліхтовування.

9. Ферментативні способи розшліхтовування.

10 Які операції складають основу періодичного способу?

11. Процес відварювання.

12. Періодичні способи відварювання.

13. Безперервні способи відварювання.

14. Процес вибілювання.

15. Вибілювання гіпохлоритом.

16. Вибілювання хлоритом натрію.

17. Вибілювання пероксидом водню.

18. Вибілювання надоцтовою кислотою.

19. Використання оптичних вибілювачів.

20. Вибілювання відновниками.

21. Мерсеризація текстильних матеріалів.

22. Які зміни відбуваються в результаті мерсеризації?

23. Що таке лужна целюлоза?

24. Мета мерсеризації.

25. Суть мерсеризації.

26. Особливості вибілювання льняних матеріалів.

27. Що таке льняне волокно?

ПІДГОТОВКА ТЕКСТИЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ ІЗ БІЛКОВИХ, ШТУЧНИХ ТА СИНТЕТИЧНИХ ВОЛОКОН

Підготовка вовняних тканин

Мета: вивчити підготовку вовняних тканин; процес опалювання; основні терміни.

План:

1. Підготовка вовняних тканин.

2. Процес опалювання.

Сурову шерстяну тканину, яка поступає в опоряджувальне виробництво після ткацтва, піддають ряду попередніх операцій: 1) контрольний перегляд, 2) вимірювання довжини і маси кусків тканини, 3) усунення дефектів — вузлів, джгутів, пуху, жирових плям, порушень рисунка переплетення, 4) маркування кусків і підбір їх у партії, 5) зшивання, 6) оформлення облікової документації та інше.

Вовняні тканини поділяються на гребінні і суконні, які значно відрізняються між собою за сировинним складом, технологією обробки. Це слід враховувати при розробці способів опорядження, зокрема послідовності процесів і режимів.

Так, для гребінних тканин необхідно зберегти чистоту вихідного рисунка переплетення, а також форму і лінійні розміри. Для суконних тканин слід використати процеси, які викликають їх усадку і ущільнення а також утворення поверхневого застилу, що закриває нитки вихідної структури. Це досягається за допомогою спеціального процесу валяння. Тому суконні тканини в порівнянні з гребінними зазнають більш глибоких змін у процесі опорядження, і між відповідними зразками сурової і обробленої тканини виявляються більш помітні відмінності.

Опалювання

Для видалення утворених на попередніх стадіях обробки на поверхні тканини і в проміжках між нитками переплетення волоконець пуху тканину пропускають над пальниками газової опалювальної машини. При цьому встановлюється швидкість, що забезпечує згорання мілких розрізнених волоконець пуху і разом з тим виключає можливість займання тканини. Опалюванню підлягають тільки гребінні тканини.

Сурова тканина відзначається жорсткістю, не змочується холодною водою, некапілярна, має сіро-брудне забарвлення через наявність у ній природних пігментів. Сурова тканина за масою, щільністю, розмірами куска не відповідає готовій. У цілому така тканина не задовольняє естетичні вимоги і тому підлягає облагородженню в фарбувально-опоряджувальному виробництві.

Сурове вовняне волокно містить різні домішки і забруднення, які перешкоджають процесу фарбування, погіршують зовнішній вигляд і санітарно-гігієнічні властивості виробів із вовни. До таких домішок відносяться: 1) технологічні (нанесені) домішки — шліхта і замаслюючі речовини та 2) природні — шерстяний віск, целюлозні домішки, натуральні забарвлюючі речовини. Характерними домішками є жировоскові речовини: природні жирові і нанесені замаслюючі речовини.

У процесі облагородження тканину спочатку звільняють від усіх домішок, а потім забарвлюють або розквітчують способом друкування та піддають заключній обробці, щоб довести її до товарного вигляду.

Природні домішки поступають на волокна в процесі їх росту на шкірі тварини. Більша їх частка видаляється при первинній обробці вовни. Промита вовна, яка поступає в гребінне виробництво, містить 0,1-0,5 % жирових речовин, у суконне — 1-1,5 %. Ці жирові речовини за властивостями і складом подібні з природними восками, тому їх називають вовняним воском. До його складу входять кислоти і їх солі, спирти і ефіри жирних кислот.

Для полегшення процесів прядіння, ткацтва на волокнисті матеріали наносять спеціальні речовини. Для попередження виникнення електростатичного заряду при терті волокон одне об одне, для підвищення здатності їх до розтягу і зниження обривності вовну замаслюють в прядильному виробництві продуктами жирового характеру. Для того, щоб невелика кількість замаслювача розподілилась рівномірно по поверхні волокна, жировий продукт використовують у вигляді емульсії. Відомо, що емульсія складається з двох не змішуваних рідин, з яких одна диспергована в іншій. У даному випадку жировий продукт диспергований у вигляді дрібних крапель у воді. Для надання стійкості в систему вводять третій компонент — поверхнево-активну речовину (ПАР), яка виконує роль емульгатора.

Для емульсій як жирові компоненти використовують олеїнову кислоту, мінеральне масло або їх суміш.

У процесі ткацтва на основну пряжу наносять склади, які називаються шліхтою, вони захищають нитки, приймаючи на себе механічні дії. До складу шліхти входять: 1) клеючі матеріали, 2) розщеплювачі, 3) пом'якшувачі, 4) антисептики, 5) речовини, що підвищують гігроскопічність, 6) обважнювачі. Серед клеючих речовин найбільше використання мають: картопляний, маїсовий крохмалі та продукти їх гідролізу.

Успішно використовуються як шліхтуючі препарати синтетичні високомолекулярні сполуки — поліакриламід, полівініловий спирт. Водні розчини цих препаратів при 90-95 °С є в'язкими і клейкими.

Усі ці речовини видаляються в результаті промивання вовняних тканин.

Промивання

Мета: вивчити процес промивання, основні терміни.

План:

1. Процес промивання.

При промиванні досягається видалення домішок і забруднень, які перешкоджають проведенню подальших процесів фарбування і опорядження, обмежуючи можливість поліпшення зовнішнього вигляду, м'якості і гігієнічних властивостей тканини.

Відомі способи промивання на основі процесів екстракції, омилення і емульгування. Перший із них передбачає використання як рідкого середовища замість води органічних розчинників, які відзначаються здатністю швидко і легко розчиняти жири, воски і мінеральні масла. Позитивними особливостями такої обробки є: 1) висока продуктивність, 2) можливість виконання її в умовах безперервного процесу, 3) виключення характерних для водного середовища дефектів (заломів), 4) різке скорочення витрат води, 5) можливість рекуперації і повторного використання жировоскових продуктів.

Але значна токсичність і займистість летючих органічних розчинників стримують їх практичне використання. В зв'язку з цим необхідна повна герметизація обладнання на ділянках обробки тканини розчинником і в зонах його рекуперації. Це значно ускладнює конструкцію обладнання, приводить до його подорожчання, викликає підвищені вимоги з обслуговування.

Найбільш поширений спосіб промивання оснований на омиленні та емульгуванні жирів і масел. При цьому створюються умови, що сприяють переводу домішок і забруднень тканини в водний миючий розчин у вигляді утворених мил, емульсій, а також суспензій. З цією метою використовуються натрієві і триетаноламінові мила з додаванням соди і різних синтетичних миючих засобів.

Миючий засіб зменшує поверхневий натяг і підвищує здатність розчину змочувати тканину, переводить забруднення з текстильного матеріалу в розчин з утворенням емульсій і суспензій, стабілізує утворені колоїдні системи.

Кальцинована сода пом'якшує воду, взаємодіючи з солями Са і Мg, підвищує набрякання волокон, попереджає гідроліз мила; нейтралізує жирні кислоти, в результаті чого утворюються водорозчинні мила.

У процесі промивання в умовах лужного середовища видаляється частково крохмаль, який наноситься при шліхтуванні.

При проведенні промивання слід враховувати також підвищену чутливість кератину до дії лужного середовища і підвищеної температури.

Усе це потребує проведення процесів промивання шерстяних тканин, приготування миючих розчинів, а також відповідного технічного контролю при ретельному дотриманні встановлених режимів і рецептур.

Підвищення температури в умовах промивання сприяє набряканню волокна, розм'якшенню твердих жирових забруднень і переходу їх у рідкий стан. При температурі нижче точки плавлення вовняного воску (37-38 °С) промивання проводити недоцільно. Тому рекомендується підтримувати при промиванні температуру 40-45 °С.

Для промивання тканини використовують обладнання як періодичної, так і безперервної дії.

Сучасне обладнання періодичної дії, виготовлене з урахуванням всіх досягнень у цій галузі, включає машини двох видів. В одних машинах тканину за допомогою валів транспортують через миючий розчин і при цьому багаторазово віджимають. А в інших — промивання здійснюють шляхом багаторазового просочування рідини через тканину.

Загальна тривалість промивання на джгутовій промивній машині становить 100-300 хв. залежно від поверхневої щільності тканини, кількості, складу домішок і забруднень.

Більше половини всіх текстильних матеріалів промивають на поточних лініях безперервної дії, в яких тканину заправляють джгутом або в розправленому вигляді. Повна механізація і автоматизація процесів забезпечує високу продуктивність таких ліній.

Валяння

Мета: вивчити процес валяння, основні терміни.

План:

1. Процес валяння.

Валяння — це технологічний процес, при якому створюється сукно. В процесі валяння відбувається ущільнення тканини шляхом зміни її лінійних розмірів, збільшується товщина, стає непомітним ткацьке переплетення за рахунок утворення на поверхні застилу. Одночасно підвищуються теплоізоляційні властивості, міцність, поверхнева щільність і м'якість.

Так як звалюваність і поверхневий застил, який приховує ткацьке переплетення, необхідні тільки для суконних тканин, у технологічних планах обробки платтяних і костюмних тканин валяння відсутнє і тільки деякі з них для надання їм підвищеної щільності і м'якості піддають процесу валяння в м'яких умовах.

При валянні відбувається масове переміщення одних волокон вовни відносно інших, у результаті якого вони зближуються, переплутуються і зчіплюються, що спричинює усадку тканини за площею і збільшення маси одиниці її об'єму.

Крім вовни ніякі інші волокна не здатні до валяння. Якщо валянню піддають напіввовняну тканину, то не вовняні компоненти відіграють роль наповнювачів.

Валкоздатність вовни пов'язана з деякими її особливими властивостями: пружність, лускатість і звитість.

Пружні властивості вовни відіграють вирішальну роль в масовому переміщенні волокон у процесі валяння. Під впливом механічних дій робочих органів машини волокна вовни або окремі ділянки їх розтягуються, переміщуються в просторі, але після припинення розтягуючих зусиль практично миттєво набувають початкової довжини на відміну від інших волокон.

Пружність вовни пояснюється структурними особливостями кератину. Так як вздовж ланцюга макромолекули кератину розташовані функціональні групи, які несуть від'ємні і позитивні заряди, то в результаті притягування однієї до другої ланцюг приймає звиту форму, здатну при розтягуванні розпрямлюватись, а при звільненні — знову приймати початкову форму. Ця властивість притаманна волокну в цілому.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: