Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Мати достатньо високу молекулярну масу; 1 страница




2) мати витягнуту форму макромолекул і мінімальну кількість розгалужень;

3) обов'язково містити полярні групи;

4) повинні розчинятись з утворенням в'язких розчинів або плавитись без розкладу.

Принцип отримання синтетичних волокон полягає в продавлюванні через отвори філь’єр розчинів або розплавів попередньо синтезованих полімерів (високомолекулярних сполук).

При формуванні волокна піддають значному витягуванню. Витягування досягає сотень і навіть тисяч відсотків. Воно не тільки знижує масу одиниці довжини волокна, але й надає йому рівномірності і підвищує щільність структури.

У структурі синтетичних волокон чергуються кристалічні і аморфні ділянки. Сегменти полімерних ланцюгів у кристалічних ділянках характеризуються щільним упакуванням. У процесі фарбування молекули барвника можуть проникати тільки в аморфні ділянки волокна.

Із всього різноманіття існуючих на сьогодні синтетичних волокон у текстильній промисловості найбільше використання знаходять: поліефірні, поліамідні, поліакрилонітрильні.

 

Поліамідні волокна

Поліамідними називають синтетичні волокна, які отримують із полімерів, що складаються із повторюваних простих структурних елементів; поліметиленові ланцюжки із груп (СН2) в цих волокнах зв'язані між собою амідними групами — NН-СО—.

До поліамідних відносяться такі волокна: капрон, анід, енант, дедерон, перлон (Німеччина), найлон 6 (США), амілан (Японія).

Ці волокна отримують із поліамідів — полімерів, які мають в основному ланцюгу полімера амідні групи -NНСО-: полікапроаміда (капрон, дедерон, найлон 6), полігексамети-ленадіпаміда (анід, найлон 6,6) та інших.

Головний представник поліамідних волокон - капрон. Елементарна ланка капрону складається із п'яти метиленових (СН2) і одної амідної групи (-NH-СО-):

 

-HN-(СН2)5- СО-

-ОС-(СН2)5-NН-

 

Кількість повторюваних елементарних ланок (n) у макромолекулах поліамідів коливається від 100 до 200. На одному кінці кожної макромолекули знаходиться аміногрупа, на другому - карбоксильна група (Н2N—П—СООН або H3 N+- П-COO-).

Поліамідні волокна характеризуються високим ступенем упорядкованості структури, кристалічності (до 60 %).

Витягнуті макромолекули в кристалічних областях зв'язані між собою водневими зв'язками і міжмолекулярними силами Ван-дер-Ваальса. Водневі зв'язки утворюються між >NН і >С=0 — групами сусідніх ланцюгів і відіграють особливо велику роль у стабілізації надмолекулярної структури поліамідного волокна.

У поліамідних волокон, як і у віскозного волокна, може спостерігатись неоднорідність структури, а саме наявність більш орієнтованого поверхневого шару — орієнтаційної оболонки.

З особливостями будови поліамідних волокон пов'язані їх фізико-механічні і хімічні особливості. Для цих волокон характерна висока міцність при розриві, високі еластичні властивості.

Особливо цінною властивістю поліамідних волокон, яка значною мірою визначає напрям їх практичного використання, є висока стійкість до витирання. За цим показником поліамідні волокна перевершують всі природні і хімічні волокна.

Висока кристалічність поліамідних волокон негативно впливає на гігроскопічність і здатність їх набрякати у воді. Вони набрякають досить мало і тому в мокрому стані втрата їх міцності становить 5—10 %. При відносній вологості повітря 65 % поліамідні волокна поглинають 3,5-4 % вологи. Гідрофобність цих волокон, очевидно, пов'язана ще й з незначним вмістом у поліамідах гідрофільних груп.

Поліаміди відносяться до термопластичних полімерів, плавляться без розкладу при температурах: капрон — 215 °С, анід — 255 °С, енант — 225 °С.Більш висока температура плавлення аніду порівняно з капроном пов'язана з більш високою кристалічністю і більшою кількістю водневих зв'язків між амідними групами.

Поліамідні волокна розчиняються в деяких органічних розчинниках — фенолі, крезолі і в холодній концентрованій мурашиній кислоті.

В зв'язку з наявністю кінцевих аміногруп і карбоксильних груп поліамідним волокнам, як і білковим, властива амфотерність — здатність із розчину зв'язувати кислоти і луги з утворенням відповідних солей. Для капрону і аніду ізоелектрична зона знаходиться в межах рН 4-5.

Поліамідні волокна досить чутливі до дії кислот. При підвищених температурах навіть розведені розчини мінеральних кислот викликають деструкцію волокон у результаті гідролізу по амідних зв'язках:

H2O

-CO-NH- → -СООН+Н2N-

Поліамідні волокна стійкі до дії лугів і відновників. Стійкі вони також до дії мікроорганізмів і молі.

Характерним для поліамідних волокон є їх чутливість до дії окислювачів, яка приводить до того, що такі поширені в текстильній практиці окислювачі, як гіпохлорит натрію, пероксид водню, через сильну деструктуючу дію не можуть використовуватись для обробки виробів. Більш легко діють на волокна розчини хлориту натрію (NаСlO2).

Поліамідні волокна нестійкі також до дії світла і атмосферних умов. Понижена світлостійкість пов'язана з окислювальною деструкцією в присутності кисню повітря.

Висока кристалічність, гідрофобність і незначна кількість полярних функціональних груп у складі макромолекул обумовлює обмежене сприйняття поліамідними волокнами барвників.

 

Поліефірні волокна

Ці волокна отримують із поліефірів — полімерів, які в основному ланцюгу мають групи -СОО-; в основному це поліетилентерефталат (ступінь полімеризації 100-200). Із цього полімеру отримують лавсан, терилен (Англія), дакрон (США).

Поліетилентерефталат отримують із диметилового ефіру терефталевої кислоти і етиленгліколю.

Реакція проходить у дві стадії. Спочатку із диметилового ефіру терефталевої кислоти (І) в присутності етиленгліколю (II) отримують етиленгліколевий ефір (III):

 

H3СООС- -COOCH3 + НО -СН2-СН2-ОН →

→ HO-CH2-CH2-O-C- -C-O-CH2-CH2-OH

O O

а потім у результаті реакції поліконденсації — поліетилентерефталат (IV), у якого омилена частина кінцевих груп:

nHO-CH2-CH2-O-C- -C-O-CH2-CH2-OH →

O O

→ [-O-CH2-CH2-O-C- -C-]n + (n-1)HO-(CH2)2-OH

O O

Таким чином, функціональними кінцевими групами поліетилентерефталату є карбоксильна (-СООН) і гідроксильна (-ОН) групи:

H[-O-CH2-CH2O-C- -C-]n OH

O O

Отриманий полімер характеризується молекулярною масою 15000-20000, високою жорсткістю ланцюга і здатністю до кристалізації.

Макромолекули поліетилентерефталату мають лінійну форму (бокові розгалуження відсутні), зв'язані силами Ван-дер-Ваальса і водневими зв'язками, які утворюються між кисневими атомами складно ефірних або карбоксильних груп і воднем у бензольному кільці.

Хімічні властивості поліефірних волокон визначаються присутністю в їх макромолекулах складно ефірних груп, здатних до гідролізу.

Висока щільність структури, невелика кількість гідрофільних груп (лише кінцеві карбоксильні і гідроксильні) надають волокну гідрофобних властивостей. Гігроскопічність волокна при 65 %-ній вологості становить 0,4 %. З гідрофобними властивостями пов'язана практично повна відсутність набрякання волокна в водному середовищі, що досить несприятливо відображається на фарбуванні цих волокон, і висока здатність до електризації — це негативно впливає на процес механічної переробки лавсану і експлуатацію виробів, які містять лавсан.

Лавсан, як і поліамідні волокна, термопластичний, плавиться при температурі 258-260 °С, відзначається високою термостійкістю, перевершуючи за цим показником всі природні і більшість хімічних волокон. Після нагрівання протягом 1000 год. при 150 °С поліефірні волокна втрачають біля 50 % початкової міцності, в той час, як всі інші волокна при цій температурі повністю руйнуються за 200-300 год. У полум'ї поліефірні волокна горять повільно з плавленням і виділенням кіптяви.

Органічні розчинники, наприклад, бензин, аліфатичні спирти, ацетон, тетрахлоретан не діють на поліефірні волокна. Розчинники фенольної природи, деякі ароматичні спирти, карбонові кислоти і галогенпохідні бензолу викликають сильне набрякання і навіть розчинення поліефірних волокон. Лавсан добре розчиняється в гарячому нітробензолі, гарячому м-крезолі, о-хлорфенолі, трифтороцтовій кислоті.

У водних розчинах або дисперсії ряду реактивів (бензойна і саліцилова кислоти, о-фенілфенол і n-фенілфенол, тетрагідронафталін, метилбензоат, метилсаліцилат та ін.) лавсан обмежено набрякає, що використовується при фарбуванні. В деяких випадках органічні розчинники і їх пари використовують як робоче середовище замість води при фарбуванні виробів із поліефірних волокон.

Лавсан характеризується високими показниками механічної міцності. Розривна довжина волокна складає 40-50 км і не змінюється в мокрому стані. Волокно відзначається високою еластичністю і подовженням (5-6 %), що надає виробам із лавсану високої стійкості до зминання. Для виробів із лавсану характерна стійкість форми (плісе).

Поліетилентерефталатне волокно стійке до дії слабих кислот при високих температурах, навіть при температурі кипіння. Сильні кислоти при низьких температурах не діють на волокно. Але при більш високих температурах такі кислоти, як сірчана, азотна, соляна деструктують волокно.

Поліефірне волокно стійке до дії слабких лужних реагентів (Nа2СО3) і менш стійке до дії розчинів їдкого натрію, особливо при підвищеній температурі. Розчини лугів із збільшенням концентрації і тривалості обробки деструктують лавсан, а при кип'ятінні в 40 %-ному розчині NаОН тривалий час (1 год.) волокно руйнується повністю (розчиняється).

Відносно низька здатність лавсану до деструкції за рахунок гідролізу складно ефірних зв'язків, очевидно, пов'язана з високою щільністю структури, відсутністю набрякання в водному середовищі і повільною дифузією реактивів всередину волокна.

Поліефірне волокно стійке до дії відновників, окислювачів таких, як гіпохлорит натрію, пероксид водню.

Волокна стійкі до дії мікроорганізмів, личинок молі, жучків, термітів. За світлостійкістю ці волокна поступаються лише перед поліакрилонітрильними.

Поліакрилонітрильні волокна

Для отримання поліакрилонітрильних волокон використовують високомолекулярну сполуку поліакрилонітрил, який отримують шляхом полімеризації акрилонітрилу:

2С=СН → [-C2H-CH-]n

CN CN

 

Волокно, сформоване із такого полімеру, має ряд суттєвих недоліків: низьку еластичність, невисоку стійкість до стирання, погано забарвлюється. Останнє пов'язано з відсутністю в макромолекулах функціональних груп, які можуть взаємодіяти з барвником, щільністю структури волокна і його гідрофобністю. Враховуючи це, більшість відомих типів поліакрилонітрильних волокон виробляють не з чистого поліакрилонітрилу, а з його сополімерів.

У цьому випадку для синтезу початкового сополімеру, крім акрилонітрилу, використовують інші мономери, які порушують регулярність будови макромолекул і в результаті розпушують структуру волокна; забезпечують введення в поліакрилонітрил груп, які здатні взаємодіяти з барвниками.

Ці мономери вводяться при сополімеризації у відносно невеликих кількостях (не вище 15 %), так як тільки в цьому випадку зберігаються цінні властивості поліакрилонітрильного волокна — висока світлостійкість, термостійкість і хороші механічні властивості. Частина цих мономерів містить кислотні функціональні групи і забезпечує здатність взаємодії з катіонними барвниками; друга — містить основні групи і забезпечує можливість забарвлення кислотними барвниками; третя частина не містить активних груп і забезпечує розпушування волокна.

Поліакрилонітрильні волокна, виготовлені із сополімерів, випускають під різними торговими назвами: акрилан, креслан, орлон (США), куртель (Англія), кашмілон (Японія).

Вітчизняне поліакрилонітрильне волокно має торгову назву нітрон. Воно складається із елементарних ланок акрилонітрилу (92 %), метилакрилату (6,3) і ітаконової кислоти (1,7).

Наявність у макромолекулах метилакрилатних ланок надає волокну підвищену еластичність і стійкість до стирання, а введення залишків ітаконової кислоти з її карбоксильними групами підвищує здатність волокна до забарвлення катіонними барвниками.

Для поліакрилонітрильного волокна характерна висока орієнтація макромолекул, щільність структури, висока енергія міжмолекулярної взаємодії за рахунок сил Ван-дер-Ваальса і водневих зв'язків, хоча полімер, очевидно, нездатний до кристалізації.

На сьогодні немає ясності про природу кінцевих груп у макромолекулах волокна. Припускається наявність карбоксильних груп, а також сульфатних, якщо полімеризація проводилась у присутності сульфатів.

Завдяки щільній структурі, відсутності гідрофільних груп волокна мають низьку гігроскопічність (1-1,5 % за нормальних умов) і практично не набрякають у водному середовищі. Поглинання вологи відбувається в основному за рахунок пустот, м'яких тріщин в структурі волокна.

Хімічні властивості поліакрилонітрильних волокон визначаються наявністю в їх макромолекулах нітрильних груп, а також карбоксильних і складно ефірних, що вводяться в сополімер.

Неполярні і деякі полярні (ацетон, дихлорметан) органічні розчинники не діють на ці волокна. В сильно полярних органічних розчинниках (диметилформамід, диметилсульфоксид, диметилацетамід) Поліакрилонітрильні волокна добре розчиняються і утворюють стійкі розчини.

Для поліакрилонітрильних волокон характерна висока термостійкість: дводенна обробка волокна при температурі 150 °С не знижує його міцності. Тривале прогрівання при температурі 200 °С призводить до втрати З0 % маси волокна: воно чорніє і при цьому різко підвищується термостійкість.

Таке волокно стійке до подальшого прогрівання навіть у полум'ї бунзенівського пальника при температурі 600-800 °С, після прокалювання воно зберігає певну міцність і еластичність. При сухому прогріванні в макромолекулах волокна відбуваються деякі хімічні перегрупування, які призводять до його забарвлення і втрати розчинності. При температурах 220-280 °С волокно розм'якшується і одночасно розкладається.

Поліакрилонітрильне волокно проявляє високу стійкість до світла і атмосферного впливу і перевершує щодо цього майже всі природні і хімічні волокна. Поліакрилонітрильні волокна за своєю пухнастістю, м'якістю, об'ємною еластичністю, низькою теплопровідністю, теплим грифом нагадують вовну. Відзначаються високою механічною міцністю, стійкістю до зминання. Недоліком волокна є його крихкість і пов'язана з нею низька міцність до стирання.

Поліакрилонітрильні волокна мають розривну довжину 32—39 км і в мокрому стані майже не втрачають міцності. Як лавсан, вони відзначаються високими еластичними властивостями, поступаючись лише поліамідним волокнам.

Волокна стійкі до мінеральних кислот середньої концентрації і навіть до дії концентрованих розчинів соляної, оцтової і 85 %-ної мурашиної кислот. Концентровані розчини сірчаної і азотної кислот руйнують поліакрилонітрильні волокна.

До дії лугів ці волокна більш чутливі, ніж до дії кислот. При обробці розведеними розчинами їдкого натрію (при звичайній температурі) вони достатньо стійкі, але руйнуються за рахунок омилення нітрильних груп і деструкції макромолекул при використанні більш концентрованих розчинів при нагріванні.

При дії навіть слабких лугів може мати місце пожовтін­ня волокна в результаті утворення амідінових груп за схемою:

2H2O

>СН-СN → >CH-COOH + NH3

NH2

>CН-CN + NH3 →>CН-C

NH

Поліакрилонітрильні волокна стійкі до дії окислювачів, мікроорганізмів, не руйнуються міллю і термітами.

Полівінілспиртові волокна

Ці волокна неможливо отримати із вінілового спирту, так як він не існує у вільному стані.

Початковою речовиною для отримання полівінілспиртових волокон є вінілацетат, із якого отримують полівінілацетат:

 

2С=СН → [-C2H-CH-]n

OCOCH3 OCOCH3

потім омиленням останнього - полівініловий спирт:

+nH2O

2H-СН-]n → [-C2H-CH-]n +CH3COOH

OCOCH3 OH

 

Отриманий полімер має відносно високий ступінь кристалічності і розчиняється у воді. Водорозчинні волокна мають обмежене застосування (хірургічні нитки).

Для отримання нерозчинних у воді волокон у процесі формування або відразу після нього волокно обробляють різними альдегідами, наприклад, формальдегідом, з метою утворення між макромолекулами поперечних хімічних зв'язків (реакція ацеталювання).

Формалізацію проводять в таких умовах, щоб приблизно 30-40 % загальної кількості гідроксильних груп полівінілспиртового волокна про взаємодіяло з формальдегідом. Решта гідроксильних груп залишається без зміни і це забезпечує більш високу гігроскопічність волокна порівняно з іншими карболанцюговими волокнами. При 65 % -ній вологості повітря полівінілспиртові волокна поглинають 4—8 % вологи, тобто за гігроскопічністю вони наближаються до бавовняних волокон. З гідрофільністю волокна пов'язана де­яка втрата міцності в мокрому стані — на 10-15 %.

Нині полівінілспиртові волокна випускаються під різними назвами: куралон, вінілон (Японія), вінал (СІНА), вінол — вітчизняне волокно.

Розривна довжина цих волокон 25-30 км. Еластичні властивості полівінілспиртових волокон нижчі, ніж більшості синтетичних волокон, але вищі, ніж у природних і штучних волокон.

Для полівінілспиртових волокон характерна відносно висока стійкість до витирання.

Волокна термопластичні, при 200 °С розм'якшуються. Температура плавлення вінолу 230-238 °С.

Полівінілспиртові волокна стійкі до дії розбавлених кислот. У концентрованих сірчаній, азотній, соляній і мурашиній (55-60 °С) кислотах ці волокна розчиняються в результаті гідролізу міжмолекулярних ацетальних зв'язків.

Волокна розчиняються в фенолі, крезолі. Вони стійкі до дії розчинів лугів і окислювачів.

Полівінілспиртові волокна стійкі до дії мікроорганізмів, світлостійкість їх вища, ніж у целюлозних волокон.

 

Полівінілхлоридні волокна

Сировиною для формування цих волокон є полівінілхлорид, який отримують полімеризацією вінілхлориду:

2С=СН → [-C2H-CH-]n (ровіль, термовіль)

Cl Cl

 

Теоретичний вміст хлору в полімері складає 56,8 %; шляхом додаткового хлорування отримують продукт, який містить 64-65 % хлору — поліперхлорвініл. Він легко розчиняється в ацетоні з утворенням в'язких розчинів, з яких формують волокно хлорин. Полівінілхлоридні волокна отримують не тільки із полімерів, а і на основі сополімерів: дайнель (США), віньйон.

Ці волокна характеризуються хорошими фізико-механічними властивостями, високою стійкістю до дії кислот, лугів, окислювачів.

Усі полівінілхлоридні волокна — гідрофобні, вони не мають гідрофільних функціональних груп і не набрякають у водному середовищі. Гігроскопічність їх становить 1 %.

Хлорин розчиняється в ацетоні, перхлоретилені, трихлоретилені.

Недоліком полівінілхлоридних волокон є низька термостійкість. Більшість із них при температурах 85-90 °С починає розм'якшуватися, деформуватися. Хлорин плавиться розкладаючись при 180-190 °С.

Під дією сонячних променів і атмосферного впливу хлорин досить швидко руйнується. Полівінілхлоридні волокна мало горючі, стійкі до дії мікроорганізмів.

Низькі термостійкість, забарвлюваність обмежують можливість використання полівінілхлоридних волокон у виробах широкого вжитку. В основному їх використовують у виробах технічного призначення.

 

Поліолефінові волокна

Ці волокна отримують із полімерів ненасичених вуглеводнів ряду етилену (СnН2n).

Із поліолефінових волокон давно привернули увагу поліетиленові і поліпропіленові волокна:

 

[-С2Н-С2Н-]n [-C2H-CH-]n

CH3

Поліетилен Поліпропілен

але вони не отримали широкого використання, головним чином, через їх низьку термостійкість: при 140 °С вони розм'якшуються і при 160-170 °С плавляться.

Поліолефінові волокна гідрофобні, в водному середовищі вони не набрякають, гігроскопічність їх близька до 0. Ці волокна здатні розчинятись в обмеженій кількості розчинників: уайт-спіриті, тетраліні, декаліні.

Поліолефінові волокна відзначаються високою міцністю, не поступаючись поліамідним і поліефірним волокнам. За еластичністю поліпропіленове волокно мало поступається поліамідним і перевершує більшість інших синтетичних волокон.

Поліолефінові волокна досить стійкі до дії кислот, лугів в широкому інтервалі концентрацій і температур.

Більш обмежена їх стійкість до дії окислювачів, особливо це відноситься до поліпропіленових волокон, які містять легко окислюваний третинний атом вуглецю. З цим пов'язана недостатня стійкість волокон до термо- і фотоокислення.

Поліолефінові волокна уже сьогодні знаходять використання у виробах широкого вжитку і технічного призначення.

 

1.3.4. Виробництво текстильних волокон: сьогодення і перспективи

 

Пропонується розглянути рівень виробництва і споживання текстильних волокон, у тому числі хімічних, починаючи з 2001 року. Аналізуючи приведені дані, слід зазначити, що більш важливим є не абсолютні цифри виробництва і споживання, а осмислена динаміка їх зміни, ретроспектива і прогноз.

Світове виробництво всіх видів волокон у 2001 р. (табл. 1.1) склало в цілому 59,2 млн. тон і вперше за останні роки виявилось менше (на 0,7 %) в порівнянні з попереднім роком. Це відповідає 9,6 кг волокна на душу населення (всього на земному шарі проживає 6,16 млрд. чол.), що на 0,1 кг більше, ніж у 2000 році. В загальному об'ємі виробництва на хімічні волокна припадає 57,9 % (34,3 млн. тон), але випуск їх скоротився на 1,2 %, а синтетичних - на 1 %.

При цьому виробництво тільки поліефірних (ПЕФ) і поліпропіленових (ПП) волокон зросло, кожне відповідно на 0,9 і 0,3 % поліакрилонітрильних (ПАН) скоротилось на 4,3 %, поліамідних (ПА) — на 9,8 %, а целюлозних (переважно віскозних) - 3,5 %. Частка натуральних волокон склала 42,1 %, у т. ч. бавовник, вовна і шовк — 35,6 % (21 млн. тон).

Загальний об'єм споживання натуральних і хімічних волокон у 2001 р. виріс до 52,8 млн. тон або на 0,4 %, а споживання на душу населення склало 8,6 кг(табл. 1.2).

Характерним для 2001 р. є регіональні зміни в структурному плані. Із провідних країн тільки Китаю вдалося збільшити свої виробничі показники. Зниження об'ємів виробництва основних видів хімічних волокон (ПАН, ПЕФ, ПА і штучних целюлозних) у західноєвропейських країнах — це наслідок тенденції, яка продовжується: перебазування потужностей в Азіатський регіон.

 

Таблиця 1.1.

Світове виробництво текстильних волокон у 2001 р.

 

Вид волокна Об'єм, тис. т % до підсумків 2000 р.
Синтетичні волокна: -1
поліефірні волокна +0,9
поліпропіленові волокна +0,3
поліамідні волокна -9,8
поліакрилонітрильні волокна -4,3
останні (в т.ч. еластичні волокна-спандекс) +4,5
Штучні целюлозні волокна (віскозні, ацетатні) -3,5
Бавовник +0,1
Вовна -5,1
Джгут +1,0
Рамі +8,5
Льон -0,5
Натуральний шовк -4,7
Усього: -0,7

 

Таблиця 1.2.

Світове споживання текстильних волокон

 

Роки Волокна, тис. т Населення, млрд. чол. Споживання на душу населення, кг/чол.
натуральні хімічні всього
5,92 8,2
8,5
6,08 8,7
6,16 8,6

 

Аналіз ситуації, яка склалася в 2001-2002 рр. з окремими видами текстильних волокон і ниток показує, що за 2001 рік об'єм виробництва бавовнику залишився колишнім (20 млн. т.) з невеликим приростом — 0,1 %(табл. 1.1). Бавовняний сезон 2001-2002 рр. був дуже напруженим для виробників. Економічний спад у США і країнах Західної Європи привів до скорочення споживання бавовнику текстильною промисловістю до 20,14 млн. т. Виробництво сягнуло рекордного за всю історію рівня - 21,48 млн. т. (2002 р.). Таким чином, позитивна різниця між виробництвом і споживанням досягла 1,34 млн. т.

Наслідком такого дисбалансу між попитом і пропозицією стало різке зниження цін.

Таким чином, бавовняний сезон у 2001-2002 рр. увійшов у історію як сезон самих низьких цін за останні З0 років, а враховуючи поправки на інфляцію — за всю історію торгівлі бавовником. І це було пов'язано з його значним перевиробництвом.

Проте час рекордно дешевого бавовнику, здається, безповоротно минув. Уже з липня 2002 р. намітилась тенденція до зростання цін, яка зберігається і на сьогодні.

Вже в 2002 році світове виробництво бавовнику становило 19,3 млн. т, а споживання — 20,7 млн. т; у сезоні 2003 р. спостерігається випереджаюче зростання споживання (хоч і незначне) над виробництвом бавовнику.

Сприятлива для споживача кон'юнктура, яка склалася за останні роки, сприяє зростанню попиту на бавовник. Разом із скороченням виробництва це приведе до подальшого оздоровлення цін.

Передбачається, що в сезоні 2004 р. ціна на бавовник зросте до 1260 $ за 1 тонну (порівняно з 1170 $ за 1 тонну в 2003 р.)

Таким чином, ситуація поступово нормалізується. Скорочення власного виробництва бавовнику в Китаї, початок економічного зростання в США і країнах Західної Європи будуть сприяти зростанню попиту. Однак ще протягом мінімум двох років світові запаси будуть перевищувати норми для відновлення балансу. Тенденція до зростання цін збережеться, але в найближчі один-два сезони говорити про повне оздоровлення ринку рано.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2020 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных