Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Мати достатньо високу молекулярну масу; 3 страница




Як органічні розчинники пропонують використовувати хлоровані вуглеводні (пер- і трихлоретилен), а шліхтуючі препарати — розчинні в них акрилати.

Інший шлях вирішення цієї проблеми - регенерація шліхти із стічної води. В цьому випадку позитивні результати досягаються при заміні крохмалю полівініловим спиртом, який майже повністю (85-90 °С) вилучається із стічних вод спеціальними методами.


Відварювання

 

Мета: вивчити процес відварювання; періодичні способи; безперервні способи; основні терміни.

 

План:

1. Процес відварювання.

2. Періодичні способи відварювання.

3. Безперервні способи відварювання.

 

 

При розшліхтовуванні із сурової тканини видаляється значною мірою шліхта і деяка кількість водорозчинних домішок целюлози. Але частина шліхти (15-20 %) і нерозчинні домішки (воскоподібні, пектинові і білкові речовини, лігнін, пігменти) залишаються на матеріалі, понижують його гігроскопічність і погіршують зовнішній вигляд.

Воскоподібні речовини, які важко видаляються з текстильного матеріалу, зумовлюють його низьку змочуваність і капілярність.

Метою відварювання є надання текстильним матеріалам стійкої і високої змочуваності, рівномірної і високої адсорбційної здатності шляхом видалення супутніх речовин, передусім — воскоподібних.

Воскоподібні речовини та інші забруднення в основному зосереджені в первинній стінці, що суттєво полегшує видалення їх із волокна.

Основним реагентом при відварюванні, яке проводиться при температурі вище 100 °С, є їдкий натрій. Концентрація його залежно від режиму і рецептури відварювання коливається від 10 до 100 г/л.

Призначення їдкого натрію в операції відварювання багатофункціональне: він діє на саме волокно і на домішки, переводячи більшість із них у водорозчинний стан.

У лужному середовищі при високій температурі бавовняне волокно сильно набрякає, середній розмір пор збільшується в декілька разів, відбувається часткове руйнування первинної стінки, утворення в ній мікроскопічних тріщин. Усе це сприяє дифузії домішок, зосереджених в основному в первинній стінці, в варочну рідину.

Більша частина лугу витрачається на взаємодію безпосередньо з целюлозою, їдкий натрій іонізує доступні гідроксильні групи в гідроксилатні (-ОН → О- + Nа+) і карбоксильні — в карбоксилатні (-СООН → СОС- + Nа+). їдкий натрій витрачається також на гідроліз протеїнів і перевід амінокислот в їх солі, на омилення жирних кислот (складові воскоподібних). При цьому утворюються натрієві солі амінокислот і жирних кислот — мила, які мають високу поверхневу активність, добре розчинні у воді, характеризуються високою емульгуючою здатністю, що сприяє інтенсивному видаленню воскоподібних речовин та інших забруднень з поверхні волокна в процесі циркуляції варочної рідини.

Пектинові речовини під дією лугу при високій температурі гідролізуються з утворенням водорозчинних продуктів. Одночасно відбувається окислювальна деструкція пектинових речовин за рахунок присутності в лужному варочному розчині кисню. При відварюванні з волокна видаляється до 70 % пектинових речовин.

Мінеральні речовини при взаємодії з лугом утворюють гідроксиди, розчинні у воді.

Хоча значна частина забруднень переводиться в варочну рідину шляхом їх розчинення в гарячих лужних розчинах, гідрофобні вуглеводні, а також ефіри жирних кислот і спиртів (складові воскоподібних речовин) можуть бути видалені тільки за рахунок їх емульгування поверхнево-активними речовинами (ПАР), які з цією метою вводяться у варочну рідину. При високій температурі відварювання воски плавляться (Тплавл =60 °С), розтікаються по поверхні волокна, а ПАР переводять їх в каплеподібний стан, утворюючи на межі поділу жирове забруднення — варочна рідина сольватну оболонку, яка знижує поверхневий натяг, переводячи забруднення у варочну рідину у вигляді емульсії (рис. 2.1).

Для надання бавовняній тканині високої і стійкої змочуваності при відварюванні немає необхідності повністю видаляти з неї всі воскоподібні речовини, тим більш, що при вмісті нижче 0,25 % погіршується еластичність волокна.

Для попередження ресорбції (осадження) на текстильний матеріал продуктів гідролізу супутників целюлози у варочну рідину як стабілізатор вводять силікат натрію (Nа2SiO3), який у водному середовищі при гідролізі утворює кремнієву кислоту. Остання має високо розвинуту поверхню і добре адсорбує продукти розпаду природних забруднювачів і тим самим усуває можливість їх повторного осадження на волокно.

 

Рис. 2.1. Схема емульсійного видалення забруднення з поверхні волокна:

1 — забруднення; 2 — тканина; 3 — варочна рідина; 4 — молекули ПАР

 

Крім того, силікат натрію виконує захисну функцію - попереджає виникнення іржавих плям, які утворюються таким чином. У лужному варочному розчині солі твердості води перетворюються в малорозчинні гідроксиди відповідних металів (Са, Мg), але не випадають в осад, а утворюють досить стійкі колоїдні гідрозолі. Крім того, у варочній рідині завжди знаходиться гідроксид заліза (іржа), так як всі комунікації виконані із заліза.

У такому вигляді гідрозолі адсорбуються активованим у процесі відварювання волокном і міцно ним утримуються. При висушуванні тканини колоїдні гідрозолі перетворюються в осади (іржаві плями), які важко видаляються. Силікат натрію перетворює гідрозолі в грубодисперсні часточки, які волокном не адсорбуються. На стадії промивання ці часточки легко вимиваються.

Целюлоза бавовняного волокна відрізняється достатньо високою стійкістю до дії лугів навіть при високих температурах. Однак ситуація різко змінюється, якщо в системі є кисень. У цьому випадку кисень відіграє роль активатора окислювальної деструкції, яка підсилюється з підвищенням температури.

У процесі лужного відварювання при високій температурі виникає небезпека окислювальної деструкції, оскільки в структурі тканини і варочній рідині розчинена достатня кількість кисню. Для попередження окислювальної деструкції у варочну рідину вводять антиоксиданти, які зв'язують кисень. Як антиоксиданти можуть бути використані відновники — бісульфіт, сульфіт, гідросульфіт (дітіоніт) натрію.

Бісульфіт реагує з киснем:

2NаНSO3 + О2 → 2NаНSО4, повністю його зв'язуючи і таким чином виводячи його із системи.

Відварювання проводять періодичним і безперервним способами, причому на практиці частіше використовують безперервні способи.

Періодичні способи. Ці способи забезпечують високу якість відварювання, яке проводиться в котлах. Тканина загружається в котел, ущільнюється за допомогою вакуум-насоса, сполученим з днищем котла.

Двостороння циркуляція рідини через товщу тканини здійснюється за допомогою циркуляційного насоса.

Відварювання проводять при температурі 130 °С (під тиском) протягом 2—12 годин (залежно від щільності тканини і її забрудненості), варочною рідиною, г/л:

їдкий натрій (100 %-ний) — 10;

силікат натрію — 3-5;

ПАР — 0,5-0,1;

сульфат натрію — до 10,0.

Безперервні способи відварювання забезпечують високу стійку капілярність тканини, але за суттєво коротший час (30-120 хв.).

Тканина просочується варочною рідиною такого ж скла­ду, як при періодичному способі, але з підвищеним умістом складових, г/л:

їдкий натрій — 25-30;

відновник — до З0;

силікат натрію — 5,0;

ПАР — 0,5-0,1.

і далі піддається тепловій обробці насиченою парою при температурі 102-103 °С в спеціальних парових камерах протягом 30-120 хв.

При такій технології тканина виконує подвійну функцію одночасно:

1) реактора (в її структурі розподілені реагенти);

2) об'єкта дії, з якого в результаті комплексу складних фізико-хімічних процесів повинні бути видалені забруднення.

Виключно важливу роль при лужному відварюванні відіграє парове середовище, виступаючи в ролі теплоносія, в якому тканина досить швидко (за декілька секунд) набуває температури теплового середовища, і агента, який сприяє набряканню волокна. Найкращі результати досягаються при використанні сухої пари, близької до насиченої при температурі ≤110 °С.

Лужне відварювання безперервним способом здійснюється в апаратах різних конструкцій, у яких тканина у вигляді джгута або розправленого полотна просочується варочною рідиною, віджимається до 100 %-ного приросту, обробляється насиченою парою в паровій камері і потім промивається в промивній машині. До складу ліній безперервної дії входять просочувальні (матеріальні), промивні машини і запарні камери.


Вибілювання

Мета: вивчити процес вибілювання; вибілювання гіпохлоритом; основні терміни.

 

План:

1. Процес вибілювання.

2. Вибілювання гіпохлоритом.

 

 

При підготовці текстильних матеріалів однією із найбільш загальних вимог є надання їм стійкої білизни.

Після відварювання тканина містить природні забарвлюючі речовини (пігменти) і має кремове або буре забарвлення. Тому більшість текстильних матеріалів із целюлозних волокон після відварювання вибілюють для отримання високої і стійкої білизни.

Слід підкреслити, що вибілювання — це складне завдання компромісного характеру, так як цей процес базується на деструкції і видаленні забарвлених домішок, які знаходяться безпосередньо в структурі волокна, що пов'язано з небажаною деструкцією полімеру волокна. Технологія вибілювання будується таким чином, щоб максимально деструктувати і видалити забарвлені домішки, при цьому деструкція волокна повинна бути мінімальною.

Природа і структура забарвлених домішок залежить від природи самого волокна і до кінця не вивчені. Але як і для всіх органічних забарвлених сполук, для них характерна наявність хромофорної системи, тобто структури з ланцюгом ненасичених подвійних зв'язків. Для вибілювання матеріалу необхідно видалити з нього забарвлені домішки шляхом руйнування хромофорної системи за ненасиченими подвійними зв'язками.

Найбільш ефективно ненасичені зв'язки руйнують окислювачі, тому вони з давніх часів використовуються як вибілюючі препарати. Із них найбільше використання знаходять кисневі сполуки хлору (хлорит і гіпохлорит натрію) і пероксид водню.

Так як усі волокноутворюючі полімери в більшій або меншій мірі відрізняються чутливістю до окислювальної деструкції, вибілювання завжди призводить до деякого пошкодження волокон, до погіршення їх фізико-хімічних властивостей.

Білизна тканини оцінюється фотометричне за відносним (стосовно до білого еталону — пластина із оксиду магнію) коефіцієнтом відбиття, який теоретично максимально може бути рівний одиниці або 100 % білизни. Але практично досягнення такої білизни недоцільне з економічних міркувань, так як пов'язане з великою тривалістю процесу і значним пошкодженням волокна.

Тому в більшості випадків досягають 85 %-ного ступеня білизни, а якщо потрібна більш висока білизна тканини, то хімічне (деструктивне) вибілювання комбінують з оптичним за допомогою флуоресцентних препаратів.

Якість вибілювання оцінюється комплексним показником, який враховує досягнутий ступінь білизни і ступінь по­шкодження волокна.

Вибілюючу дію (окислювальна деструкція, знебарвлення забарвлених забруднень) найчастіше виявляють не самі окислювачі, а продукти їх перетворення. Вибілюючим агентом називають ту речовину, з якої безпосередньо виділяються активні часточки, які проявляють вибілюючу дію.

Найбільш складним у хімії вибілювання є встановлення механізму вибілювання, тобто встановлення вибілюючого агента і активних часточок, які виявляють вибілюючу дію. Знання механізму вибілювання дозволяє на науковій основі оптимізувати технологію вибілювання.

З точки зору сучасних уявлень щодо хімії окислювальних процесів, активними вибілюючими часточками, можуть виступати кисень у різній формі, радикальні частки та іони.

 

Вибілювання гіпохлоритом

Гіпохлорит був першим вибілювачем, який увійшов у хімічну технологію вибілювання. Однак на сьогодні гіпохлоритне вибілювання значною мірою втратило своє значення з причини ряду труднощів, до яких слід віднести: складність приготування вибілюючих розчинів гіпохлориту, їх нестабільність, а також небезпека пошкодження целюлозних волокон в умовах вибілювання. Крім того, вибілювання гіпохлоритом — низькопродуктивний періодичний процес, який протікає з виділенням хлоровмісних сполук і газоподібного хлору.

Але незважаючи на ці недоліки, гіпохлоритне вибілювання використовується на окремих підприємствах текстильної галузі.

Гіпохлорит натрію — це сіль сильної основи і слабкої кислоти і в водному розчині відбувається його гідроліз, у результаті чого виділяється хлорнуватиста кислота, яка визначає властивості гіпохлориту натрію:

NаСlO + Н2О ↔ NаОН + НСlO (1)

 

У свою чергу, вільна хлорнуватиста кислота в розчині нестійка і може розкладатись:

2НСlO ↔ Cl2O + Н2O (2)

 

а при підкисленні розчинів гіпохлориту натрію соляною кислотою виділяється вільний хлор:

НСlO + НС1 ↔ Н2O + С12 (3)

 

При цьому вибілюючий ефект знижується, а система починає проявляти хлоруючу дію. Паралельно протікає реакція з утворенням хлорнуватої кислоти, яка прискорюється з підвищенням температури:

 

ЗНОСІ → НсlO3 + 2НС1 (4)

Доведена також принципова можливість дисоціації хлорнуватистої кислоти з утворенням катіону хлору:

 

НClO ↔ HO- + Cl+ (5)

Існує багато підтверджень того, що вибілюючим агентом гіпохлоритного вибілювання є хлорнуватиста кислота, яка є нестійкою і розкладається з виділенням атомарного кисню, останній проявляє вибілюючу дію:

 

НОСІ ↔ НС1 + О (6)

При цьому утворюється соляна кислота, що проявляється в зниженні рН середовища при вибілюванні.

Це все свідчить про те, що реальна гіпохлоритна система при різних значеннях рН складна і нестійка, склад її в процесі використання вибілюючих розчинів постійно змінюється.

У сильно кислому середовищі (рН 1-3) переважає газоподібний хлор (С12), у сильно лужному (рН 9-14) - іон СlO-. При проміжних значеннях рН 4-9 у розчині можуть переважати НС1О, С12О.

Таким чином, характер дії водних розчинів може суттєво змінюватись залежно від умов проведення технологічного процесу; залежно від величини рН окислювальним агентом можуть бути різні речовини.

У результаті взаємодії окислювача (NаСlO) з речовинами, які надають тканині буре забарвлення, залежно від умов можуть відбуватись різні реакції: окислення, хлорування і приєднання. Крім того, окислювач діє на супутні речовини целюлози: пектинові, окислюючи їх за альдегідними групами до органічних кислот; амінокислоти азотовмісних речовин і вищі жирні кислоти воскоподібних речовин хлоруються, утворюючи амінокислоти і хлорпохідні жирних кислот. Хлорується також і лігнін (якщо він присутній), у результаті утворюються хлорлігнінові кислоти.

При неправильному веденні процесу дія вибілювального розчину може поширитись на целюлозу, яка окислюється до оксіцелюлози.

Гіпохлорит є найсильнішим окислювачем серед усіх вибілювачів, які використовуються в текстильній промисловості. Його окислювальний потенціал знаходиться в межах 800-1400 мВ в інтервалі рН 3-11.

Забарвлені домішки целюлози руйнуються в результаті реакцій заміщення або приєднання за подвійними зв'язками, якщо вибілювання проводити в кислому середовищі.

На першій стадії реакції утворюється нестійкий комплекс, який далі перетворюється в стійку сполуку:

Сполуки HC-Cl

Жирного

Ряду HC-OH

НС HC...ClOH

+ НОСl →

НС HC

Сполуки C-Cl

ароматичного + H2O

Ряду CH

У лужному середовищі відбувається переважно реакція окислення:

 

НС HC

+ НОСl → O + HCl

НС HC

 

Дослідженнями встановлено, що найбільш висока білизна бавовняних матеріалів, вибілених гіпохлоритом натрію, отримується в лужному середовищі при рН 8,5—10,0. В кислому середовищі має місце другий максимум білизни, але при цьому виникає небезпека ослаблення целюлози. Найбільш безпечним є лужне середовище, в якому швидкість окислення целюлози тим нижча, чим вища лужність. Концентрація НОСІ в лужному середовищі невелика, але достатня для вибілювання, так як її витрати постійно поповнюються. В зоні рН 8,5-11,5 вона в основному реагує з домішками (пігменти, супутні речовини), які мають відновлювальні властивості, а не з самими, більш інертними до окислення, волокнами. В нейтральному і слабо кислому середовищі при високій концентрації НОСІ (рівняння 1) вона окислює і самі волокна. В слабо кислому середовищі, в якому вибілювання ефективне, і деструкція волокон невелика, вибілювати небажано, так як починає виділятись газоподібний хлор (рівняння 3). Його виділення посилюється в сильно кислому середовищі.

Висока окислювальна здатність розчинів гіпохлориту, яка проявляється не тільки стосовно до домішок, а й до самих волокон, обмежує сферу його використання (в основному целюлозні волокна) і жорстко регламентує умови використання гіпохлориту (рН 8,5-11,5, температура до З0 °С), в яких окислювальна деструкція волокон пригнічена.

Технологія вибілювання гіпохлоритом натрію достатньо проста. Тканину просочують при температурі не вище З0 °С лужним розчином NаСlO (рН 8,5-10,0), вміст активного хлору 0,5—3,0 г/л (активний хлор визначається виділенням хлору із гіпохлориту в кислому середовищі). При більш високій температурі відбувається самоокислення гіпохлориту з утворенням неактивного для вибілювання хлорату:

ЗNаСlO ↔ 2NаС1 + NаСlO3

 

Оброблену тканину витримують 2-4 години в ямах-ящиках, потім промивають водою і обробляють слабким розчином сірчаної кислоти (1—5 г/л) з метою видалення непрореагованого NаОСІ:

 

2NаСlO + Н2SO4 → Na2SO4 + 2НС1О;

2НС1O → 2НС1 + О;

HClO + HCl ↔ Cl2 + H2O

 

Далі проводять ще два промивання водою, що сприяє повному видаленню кислоти з тканини і завершує цикл процесу вибілювання.

Перевагою періодичного класичного лужногіпохлоритного способу є висока якість вибілювання для широкого асортименту тканин. Основні недоліки способу: 1) тривалість процесу, 2) великий об'єм незавершеного виробництва, 3) значна деструктивна дія на целюлозу і 4) погіршення умов праці.


Вибілювання хлоритом натрію

Мета: вивчити вибілювання хлоритом натрію, основні терміни.

 

План:

1. Вибілювання хлоритом натрію.

 

 

Хлорит натрію використовується для вибілювання целюлозних волокон, незамінний вибілювальний засіб для синтетичних матеріалів (поліамідних, поліефірних, поліакрилонітрильних). Зацікавленість використання хлориту пов'язана з тим, що його активна дія направлена на супутники целюлози і забарвлюючі домішки.

Дія розчинів хлориту на целюлозу і небезпека її пошкодження значно нижча, ніж гіпохлориту натрію. Це пояснюється значно меншим значенням окислювального потенціалу (700 мВ).

Таким чином, основними перевагами хлориту є: 1) практично повна відсутність окислювальної деструкції целюлози, 2) висока швидкість вибілювання, 3) руйнування хлоритом не тільки забарвлюючих домішок, а й інших супутніх речовин целюлози (особливо лігніну).

Хлорит натрію (NаСlO2) відомий ще з минулого століття, однак, його промислове використання як вибілюючого препарату почалось у тридцяті роки XX століття.

Хлорит відноситься до окислювачів м'якої дії, що дозволяє з його допомогою отримувати хороші ефекти білизни на текстильних матеріалах, при цьому самі волокна пошкоджуються мало. Ця властивість хлориту робить його конкурентоспроможним стосовно до пероксиду водню, а особливо до гіпохлориту.

Водночас використання хлориту пов'язано з певними труднощами. Його розчини відзначаються сильною корозійною дією до металів, а продукти його перетворення, передусім діоксид хлору, — токсичні газоподібні речовини. Ці дві обставини стримують більш широке впровадження хлориту в практику вибілювання текстильних матеріалів, так як вони пов'язані з необхідністю створення спеціального обладнання з хорошою герметизацією і стійкістю до корозії деталей машин, контактуючих з розчинами хлориту. Останні повинні виготовлятися із сталі спеціальних марок з високим вмістом титану.

Більш низький окислювальний потенціал хлориту зумовлює його селективну окислювальну дію. Відомо, що в полісахаридах, у тому числі в целюлозі, він здатний окислювати лише кінцеві альдегідні групи до карбоксильних, не окислюючи гідроксильні. Ця селективність зберігається за певних умов (рН 3-5). У більш кислих і лужних розчинах хлориту при тривалій дії спостерігається окислення гідроксильних груп до карбоксильних.

Хлорит натрію — це сіль хлористої кислоти (КаС1О2), яка виділяється при гідролізі його водних розчинів:

 

NаСlO2 + Н2O ↔ NаОН+НСlO2

 

Хлориста кислота розкладається з утворенням атомарного кисню, який виявляє вибілюючу дію:

 

НСlO2 → НС1 + 2О

 

Поряд з основною реакцією при температурі 60-100 °С залежно від рН розчину відбуваються другорядні (побічні) реакції:

 

5НСlO2 ↔ 4СlO2 + НС1 + 2Н2О

 

Ця реакція протікає при надлишку кислоти і супроводжується виділенням газоподібного токсичного діоксиду хлору.

Друга реакція здійснюється в нейтральному середовищі і при пониженні рН стає переважаючою. Однак значення її менше, ніж попередньої реакції:

 

ЗНСlO2 ↔ НClO3 + НС1

 

Третя реакція стає помітною лише при рН 2,5 і нижче:

 

СlO2 → СІ + 2О

 

При таких низьких значеннях рН може відбуватися значне послаблення волокна.

Управління процесом вибілювання здійснюється варіацією трьох факторів: рН, температурою і тривалістю.

Приведені хімічні реакції свідчать про те, що процес вибілювання хлоритом натрію необхідно будувати таким чином, щоб за можливості уникнути виділення токсичного СlO2 і водночас досягти максимальної вибілюючої здатності хлориту. Це завдання вирішується шляхом використання спеціальних активаторів. Ними можуть бути складні ефіри, які в умовах вибілювання (висока температура) здатні обмилятись і виділяти органічні кислоти (оцтову, мурашину):

 

R СООR' + Н2O → R СООН + R'ОН

 

До ефірів-активаторів відносяться форміати, оксалати. Знаходять використання також солі амонію з різними кислотами. Вони при високій температурі розщеплюються з виділенням летючого аміаку і відповідної кислоти.

За рахунок поступового і обмеженого виділення при гідролізі ефірів органічних кислот протягом усього процесу вибілювання рН підтримується на постійному рівні, що попереджає бурхливе виділення діоксиду хлору та інших окислювачів, які витрачаються головним чином на взаємодію з домішками волокон, а не самими волокнами. Однак на практиці часто як активатори хлоритного вибілювання використовують більш дешеві і доступні органічні кислоти (оцтова, мурашина). В зв'язку з цим потрібно вирішувати проблему боротьби з токсичним діоксидом хлору, що спричиняє корозію обладнання.

Одним із способів боротьби є введення в кислі розчини хлориту пероксиду водню, який зв'язує діоксид хлору:

 

2СlO2 + Н2O2 → 2НСlO2 + O2

 

У результаті утворюється вибілюючий агент — хлориста кислота.

Технологія хлоритного вибілювання будується з урахуванням особливостей цього процесу. При хлоритному вибілюванні відбувається видалення воскоподібних речовин (хоч і незначне). Вони окислюються до форми, легкорозчинної в гарячих лужних розчинах. Це дозволяє здійснювати хлоритне вибілювання за безперервною схемою без трудомісткої операції відварювання. Однак для надання матеріалу високої гігроскопічності хлоритне вибілювання необхідно доповнювати попередньою і заключною короткочасними обробками гарячими розчинами кальцинованої соди (3—5 г/л) з добавкою ПАР (1—3 г/л) і поліфосфату (1-3 г/л).

При періодичному способі підготовка з вибілюванням хлоритом бавовняних тканин у формі джгута включає таку послідовність операцій: 1) опалювання, 2) розшліхтовування, 3) промивання, 4) вибілювання, 5) заключне промивання з ПАР і кальцинованою содою і 6) знову промивання у воді.

Вибілювальний розчин містить: 1-2 % (від маси матеріалу) хлориту натрію, 1-2 г/л змочувача (ПАР) і оцтову кислоту (до рН 4). Вибілювання проводять протягом 2-3 год. при температурі 80 °С.

При використанні безперервних способів вибілювання хлоритом концентрацію вибілювача в розчині підвищують до 10-15 г/л активного хлору. Тканину просочують гарячим розчином, що вміщує, г/л:

хлорит натрію — 15;

нітрат натрію — 10;

ПАР — 3;

активатор — моноамонійний фосфат — 7.

 

Нітрат натрію інгібірує корозійну дію розчинів хлориту.

Далі тканину віджимають до 100 %-ного приросту і обробляють в запарній камері протягом 1—2 год. при температурі 101—103 °С, промивають гарячим розчином кальцинованої соди з додаванням ПАР (5 г/л). Така обробка забезпечує достатню білизну і капілярність тканин, які направляють на фарбування.

 


Вибілювання пероксидом водню

Мета: вивчити вибілювання пероксидом водню, основні терміни.

 

План:

1. Вибілювання пероксидом водню

 

 

Пероксид водню належить до найбільш поширених у даний час вибілювачів. Широке використання Н2О2 обумовлено випуском високоякісних тканин, вибілених періодичним і безперервним способами. Крім того, пероксид водню доступний, дешевий і нетоксичний вибілюючий препарат; порівняно невисокий окислювальний потенціал (810-840 мВ) обумовлює його м'яку дію на волокна.

На сьогодні 85-90 % всіх тканин у світі вибілюються з використанням пероксиду водню. Цей окислювач має ряд переваг порівняно з іншими окислювачами: 1) недорогий вибілювач масового використання, 2) він забезпечує високий і стійкий ефект білизни при помірній небезпеці руйнування волокон, 3) надає широкі можливості вибору умов використання (періодичні і безперервні способи).

Основним недоліком пероксиду водню є його нестійкість, що викликає необхідність стабілізації вибілюючих розчинів.

Пероксид водню змішується з водою в будь-яких співвідношеннях, схильний до асоціації в рідкій фазі за рахунок утворення водневих зв'язків.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных