Форми залягання інтрузивних порід

Батоліти. Батолітами називають великі масиви інтрузивних порід, що мають площу виходу на поверхню не менш 100 км² і січні контакти з породами, що їх вміщують. Складені вони головним чином гранітами, грано-діоритами, діоритами, сієнітами, габро. Верхня поверхня батолітів звичайно має плавні обриси, що порушуються численними куполоподібними виступами. Нижня границя дуже нерівна і має вигляд коренеподібного каналу, що звужується донизу. Переважно батоліти мають вигляд короваїв з вузьким каналом, що відходить униз від центральної частини дна масиву (батоліти центрального типу), або форму язика, у яких підводний канал підходить збоку (батоліти тріщинуватого чи щілинного типу). Сам батоліт являє собою величезне розширене інтрузивне тіло, що знаходиться збоку або над каналом, що підводить. Породи, що вміщують батоліт, в місцях контакту з інтрузивними утвореннями носять сліди плавлення, шари як би обрізаються інтрузивними контактами. У більш загальному плані присутні виразні сліди механічного впливу магми на навколишні породи. Це виражається у вигині осей складок у плані паралельно границям бічних поверхонь батолітів, у появі розривів і інших деформацій, що вказують на розсування порід. Поблизу верхніх і нижніх положистих поверхонь батолітів у вміщуючих породах подібних явищ не спостерігається. Складчасті комплекси ніби проплавляються магмою без порушення їхнього загального напрямку и будови.

Штоки. Штоками називаються інтрузивні тіла округлої чи витягнутої форми, що мають площу виходу на поверхні менші від 100 км².

Лаколіти. Лаколітами називаються невеликі (до 3— 6 км, у розрізі) грибоподібні тіла, границі яких узгоджені з поверхнями шаруватості їхніх порід, що вміщують. Лаколіти є розповсюдженою формою гіпабісальних інтрузій. Вони утворюються в результаті нагнітання магми в міжпластові чи міжформаційні простори. Верхні шари, що покривають лаколіти, піддаються інтенсивному механічному впливу магми і звичайно, вигнуті відповідно до контурів лаколіту. Висота лаколітів частіше менша від їхньої довжини, а товщина зменшується до периферії. Утворення лаколітів відбувається найчастіше у верхній частині земної кори.

Магматичні діапіри. Магматичні діапіри належать до гіпабісальних інтрузій. Вони характеризуються витягнутою веретеноподібною чи грушоподібною формою в плані и у розрізі, відносно невеликими розмірами (від десятків метрів до декількох кілометрів) і січними контактами з вміщуючими породами. Магматичні діапіри при своєму утворенні викликають у навколишніх товщах появу розривів і інтенсивних зминань.

Лополіти. Лополітами називаються блюдце подібні тіла, що залягають узгоджено з породами, що їх вміщують; лополіти утворені, головним чином, основними, ультраосновними або лужними породами. Розміри лополітів різні. Вони утво­рюють невеликі поклади і величезні тіла в сотні кілометрів у розрізі. Лополіт Бушвельдта, наприклад, має довжину близько 300 км.

Факоліти. Факолітами називаються невеликі інтрузії, що мають серповидну форму в розрізі. Вони утворюються в ядрах антиклінальних чи рідше синклінальних складок. Потужність факолітів вимірюється сотнями, а іноді тисячами метрів. Магма, що утворює факоліти, впроваджується в ослаблені ділянки між шарами в замках складок. Найбільш сприятливі для утворення факолітів ділянки з крутим зануренням шарніра.

Вулканічні жерла (некки). Вулканічні жерла являють собою канали, по яких магма при вулканічних виверженнях піднімається на поверхню. Таким чином, некки є частиною еруптивного апарату вулкану. Форма їх у плані круг­ла, овальна чи неправильна. Діаметр від десятків метрів до 1—1,5 км. Бічні стінки некків круті, вертикальні. Породи, що заповнюють некки, мінливі. Найчастіше це дрібнозернисті чи напівскловидні вивержені породи. У деяких випадках некки заповнені грубим невідсортованим пірокластичним матеріалом (агломератами), чи попілом вулканічної брекчії.

Дайки. Дайки, які не цілком правильно назвають також жилами, яв­ляють собою плитоподібні тіла, що розміщуються в тріщинах земної кори. Во­ни можуть бути виконані різними за складом породами - як інтрузивними, так і ефузивними. Розміри дайків дуже різні (на Алдані описана складена габродіабазом дайка довжиною більш 100 км і потужністю до 250 м.) Дайки переважно мають довжину в сотні чи десятки метрів при потужності, вимірюваної декількома метрами. Переважна більшість дайків залягає круто чи верти­кально, із породами, що вміщують, вони мають різко січні контакти.

Інтрузивні поклади (сіли). Інтрузивні поклади, чи сіли, утворюються при впровадженні магми уздовж поверхонь нашарування. Відомі інтрузивні поклади площею до 10 000 км, їхня потужність коливається від самих тонких ін’єкцій до 600 м. Сіли складаються різними породами — від гранітів до габро, однак найчастіше зустрічаються поклади основних порід. В умовах геосинклінального розвитку інтрузивні поклади звичайно, виникають при опусканнях земної кори одночасно з нагромадженням опадів, але вони можуть формуватися і пізніше утворення осадових товщ, що вміщують, їхня поява в таких випадках відбувається в обстановці інтенсивної вулканічної діяльності. Нерідко міжшарові ін'єкції магми утворюють серію покладів, розташованих один над другим і з'єднаних один з одним відгалуженнями, що січуть вміщуючі породи. Апофізи (язики) являють собою невеликі відгалуження від великих магматичних тіл. Приведені вище форми інтрузивних тіл стосовно шаруватості їхніх порід, що вміщають, поділяються на дві групи: узгоджені и неузгоджені. Обмежуючі поверхні в узгоджених інтрузіях рівнобіжні шаруватості. Неузгоджені інтрузії проривають вміщуючі шаруваті товщі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: