Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Методика редакторського оцінювання композиції рукопису. Визначити основні вимоги до композиції рукопису.




Купрієнко Володимир Миколайович

Редагування суспільно-політичної літератури

Відповіді до самостійної роботи 2 (Методика редакторського аналізу текстів суспільно-політичної літератури. Текст у єдності всіх його компонентів як предмет редакторського аналізу)

Питання:

Описати методику редакторського оцінювання композиції рукопису. Визначити основні вимоги до композиції рукопису. – 3 год.

Описати методику редакторського аналізу рубрикації. Визначити функції заголовка у суспільно-політичному тексті та типи його зв’язку з текстом. – 4 год.

Визначити типові змістовно-структурні, жанрово-стильові та композиційні помилки. – 2 год.

Проаналізувати сторінку в газеті чи п’ять сторінок у журналі з погляду композиційної майстерності, рівня редагування різних видів текстів, надрукованих там. З’ясувати вправність редактора в роботі над рубрикацією. – 4 год.

Проаналізувати композицію тексту. З’ясувати, які редакторські виправлення сприятимуть досягненню цілісності поданого тексту (Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. Тема 6. Текст як цілісність та його окремі компоненти. Методика редакторського аналізу композиції рукопису. – Завдання 11. - С. 110-113). – 3 год.

Відповіді:

Описати методику редакторського оцінювання композиції рукопису. Визначити основні вимоги до композиції рукопису. – 3 год.

Методика редакторського оцінювання композиції рукопису. Визначити основні вимоги до композиції рукопису.

Працю над композицією рукопису редактор зазвичай розпочинає з аналізу структурних особливостей тексту. Вивчаючи методику оцінювання композиції рукопису, варто ознайомитися з правилами побудови твору, з основними вимогами до композиції рукопису, з прийомами роботи редактора над композицією твору. Основні правила побудови твору такі: послідовність частин має бути вмотивованою, частини співмірними, а прийоми композиції визначає зміст і характер твору.

Міцності конструкції публіцистичного твору досягають виокремленням центральної проблеми, вмінням відібрати потрібне й відмовитися від усього зайвого, гармонійністю поєднання частин. Композиційна повнота, необхідність і єдність - вимоги спільні для побудови всіх творів. Зазвичай розрізняють композицію художнього твору, що ґрунтується на сюжеті, й композицію нехудожнього твору (того, який не належить до творів художньої літератури), що ґрунтується на плані, тобто йдеться про художній образ у першому випадку й логічну побудову - в другому.

Композиція журналістського твору залежить від екстралінгвістичних і від власне лінгвістичних чинників, під упливом яких перебуває автор як суб'єкт дії. Тут виразно розрізняють два аспекти: зовнішній - конфлікт і внутрішній - проблема. Перший лежить на поверхні, другий журналіст має виявити. Проблема, яку порушить журналіст у тексті, має пройти певні стадії розвитку на шляху до її вирішення. І тут автор виконує роль організовувального чинника.

Тому в плані змісту важливу роль відіграють такі композиційні вузли:

а) опис і аналіз події, яка спричинила проблему (констатація фактів);

б) аналіз причин виникнення проблеми;

в) характеристика учасників події;

г) загальна оцінка конфліктної ситуації, соціальної проблеми, яка

стоїть за конфліктом;

ґ) шляхи до практичного вирішення проблеми.

Композиційні вузли в журналістському тексті можуть бути розміщені в довільному порядку. Розміщення композиційних вузлів на площині тексту, як і мовностилістичне втілення їх, залежить від авторського задуму і є засобом виявляння образу автора.

Лінгвістика й літературознавство в понятті, позначеному словами "образ автора", виокремлюють кілька його аспектів:

1. автор біографічний, про якого ми знаємо, коли він народився, де жив і т. ін. ;

2. автор художнього чи публіцистичного твору як об'єкт літературо-, медіазнавчих досліджень;

3. образ автора, певною мірою схожий на інші образи художнього чи публіцистичного твору, проте менш експлікований (це своєрідний об'єкт, з яким спілкується читач під час ознайомлення з текстом, заглиблення в нього).

Образ автора художнього тексту твориться так само, як і образи персонажів. Правдивість, з якою він формується, - це художня, а не фактична правда. В сучасній науці образ автора трактують як особистість автора, організована й об'єктивована засобами мистецтва й за законами мистецтва. Образ автора - це не те, що автор хоче сказати про себе, а те, що ми довідуємося про нього, вивчаючи результати його творчості. Структура образу автора ширша за такі прояви суб'єктивізму автора, як авторський задум, авторська позиція, голос автора, введення автора до складу дійових осіб та ін. , бо всі ці компоненти входять до поняття "образ автора" як його складники. Для художнього тексту розбіжність між реальною особистістю автора й образом автора, який можна вивести з тексту, - майже закономірне явище.

Принципово відмінні в цьому плані журналістські тексти, в яких автор-оповідач і автор - реальна особа - збігаються. Цей збіг і є основною відмінністю публіцистичного авторського мовлення від художнього. І виявляється він у відвертості авторського "я", в емоційності викладу, в документальності матеріалу. Журналіст на відміну від автора художнього тексту прямо звертається до читача зі своїми думками, почуттями, оцінками. Образ автора в журналістському тексті - це авторське "я" журналіста, характер його ставлення до дійсності, що виявляється безпосередньо в прийомах опису, аналізу, оцінки.

Характер і вияви образу автора тут значною мірою залежать від жанрово-стильового різновиду тексту.

Суб'єктивація авторської розповіді в журналістському тексті є чинником ускладнення викладу. Між автором, оповідачем, персонажами встановлюються складні динамічні зв'язки. Це зв'язки між різними суб'єктивними сферами в журналістському тексті. Сфера автора - розповідь, зорієнтована на норми літературної мови. Сфера персонажа - діалог (пряма мова), що вільно включає розмовно-просторічні елементи. Сфера оповідача повністю або частково збігається зі сферою автора або зі сферою персонажа.

Є чотири композиційно-стилістичні різновиди, що залежать від зв'язку "автор - оповідач":

1. розповідь від автора;

2. оповідача названо, але стилістично не виокремлено;

3. оповідача не названо, але стилістично виокремлено;

4. оповідача названо й виокремлено стилістично

У журналістських текстах використовують переважно перший вид. В образі автора, структурі його мовлення об'єднуються всі риси й особливості журналістського твору. Суб'єктивація авторської розповіді втілена в матеріалі (в умовних формах) та в організації матеріалу (в композиційних формах). Є, скажімо, т. зв. монтажні форми суб'єктивації (послідовний монтаж, повторення тощо). За допомогою форм суб'єктивації створюють експресивну напруженість викладу, стилістичну виразність тексту.

Редактор, аналізуючи композицію журналістського тексту, має зважати також на особливості діалогічних та монологічних структурних фрагментів у творі. Окремі дослідники вважають діалог, діалогічну єдність однією з логічних єдностей монологічного мовлення. Проте сам діалог може взаємодіяти тільки з такими логічними єдностями, як пояснення, роздум, опис, розповідь. Діалог можуть включати в повідомлення, але в цьому разі він дуже деформується: передає тільки загальний зміст сказаного, формальних же особливостей не бере до уваги.

Діалог у мас-медіа має два основні типи. Перший - діалог інформаційний - відносно простий структурно, нейтральний стилістично; "діалогічний розвиток" лінійний, або репліки прямо доповнюють (за змістом) одна одну, або репліку розвивають у повідомлювальний монолог. Газетний діалог у принципі ворожий до стихії розмовного мовлення, що цілком зрозуміло й виправдано, тому "відхилення від норми" (а нормативним, "нульовим" можна вважати діалог інформаційного типу) пов'язане зі структурно-семантичним ускладненням зв'язку між репліками і (що є ще більш характерним) між репліками персонажів і навколишнім текстом. Цим позначений другий тип мовлення -діалог сюжетний. Якщо інформаційний діалог є власне формальним, інформаційно незалежним, не пов'язаним із "сюжетом", скажімо, статті (його зміст можна легко передати й без допомоги діалогічної форми), це, так би мовити, суто зовнішня діалогізація тексту, - то сюжетний діалог має конструктивне значення. Автор у цьому випадку прагне до створення "драматизму" в зображенні, тобто до створення "діалогічної напруги", в основі якої лежить семантико-стилістичний зсув, певна суперечність між репліками (або між репліками й текстом).

Монологічне мовлення включає в себе всі види розгортання поняття. Воно побудоване як два види послідовностей.

У композиції тексту виокремлюють поняття нормативного, "нульового" рівня композиції та засоби її ускладнення.

Є такі чинники ускладення (трансформації) композиції тексту: конкретизація, трансмутація, адаптація, адитація, іммутація.

Виокремлюють також при цьому екстенсивний (який спирається на змістово-логічні поняття) та інтенсивний (пов'язаний зі швидким і значним ускладненням композиції для досягнення виражального ефекту й з використанням емоційно-художніх структур) види розгортання.

Чіткість побудови - неодмінна вимога до журналістських текстів.

Редактор має подбати про те, щоб структуру матеріалу було точно визначено. "Поділ тексту на частини - процес далеко не механічний. . . Механічне членування матеріалу на частини, прагнення кількісно зрівняти їх завжди завдає тільки шкоди. . . На газетних шпальтах суцільний текст має вигляд нудний, тому його часто вже на останній стадії підготовки номера штучно розривають. І саме це, на думку К. М. Накорякової, завдає чималої шкоди насамперед змістові твору. Традиційна порада редакторам - ретельно аналізувати композицію не тільки великого тексту, а й невеликої замітки. Завжди виокремлення якоїсь частини тексту в самостійний елемент структури має бути обґрунтоване його змістом, метою, задумом автора.

Перевіреним прийомом редактора в оцінюванні композиції журналістського твору вважають аналіз його плану. Проте значна частина журналістських творів ґрунтується, як було вже зазначено, не на раціонально-логічних схемах, а на образних конструктивних прийомах. І тут редактор мусить виходити насамперед із відповідності використанння тієї чи іншої структури задумові автора, темі твору, змістові матеріалу. Загалом композиція будь-якого журналістського твору має бути вмотивована саме цими чинниками. Л. Г Кайда вважає мотив стильовою домінантою композиції. Рекомендуємо також зважати на залежність композиції твору від жанру журналістського матеріалу та від засобу масової інформації, типу видання. "Сама публіцистика є особливою системою, в якій жанрова своєрідність диктує й форму висловлювання авторського погляду, і композицію.

Своєрідність тексту в такому разі визначає характер взаємодії форми й змісту - специфіку композиції.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных